о. Ян Ожуг ТІ  

Духовні вправи для впорядкування життя 

переклала Ліля Старосельська-Ортинська 

«Духовні вправи призначені для того, щоб зуміти перемогти самого себе й упорядкувати своє життя, не послуговуючись рішеннями, прийнятими під впливом невпорядкованих схильностей» (ДВ 21). 

Один з найвідоміших французьких проповідників Генрик Пінард де ла Буллайе ТІ (1874-1958) говорив, що наведені вище слова вказують на мету Духовних вправ св. Ігнатія Лойоли, а саме – відважитись на працю над подоланням самого себе та впорядкуванням свого життя. Але таке впорядкуванням не може бути самоціллю. Реколектант вже на початку Вправ повинен знати, навіщо розпочинає цю нелегку боротьбу. З цією метою реколектанта ознайомлюють вже під час першого введення фундаменту: «Людину створено для того, щоб хвалити Господа Бога свого, поклонятися і служити Йому, спасаючи у такий спосіб свою душу» (ДВ 23). Аби ця праця була результативною та плідною, її повинна супроводжувати молитва з проханням про благодать, аби «скерувати всі наші наміри, вчинки і діяння виключно на служіння Його Божій Величі та її прославу» (ДВ 46). 

Боротьба за впорядкування життя 

Однак, перемога над самим собою та своїми невпорядкованими схильностями не полягає на тому, що реколектант стає досконалим після проходження Духовних вправ. Переможцем буде тоді, коли під час реколекцій справді докладе усіх зусиль, аби не піддатись навіть незначному тиску якогось невпорядкованого потягу. Його перемога стане повнішою, якщо також після реколекцій буде вільним від будь-якої невпорядкованої схильності. А це вимагає зусиль та впертої боротьби, адже жодна перемога легко не дається. 

Св.. Ігнатій Лойола з власного досвіду про це досконало знає, тому не пропонує простих рішень для осягнення досконалості. Душам, котрі прагнуть усунути зі свого життя навіть незначне прив’язання, наказує налаштуватись на тривалу та затяжну працю та боротьбу за впорядкування життя. При цьому має на увазі не лише впорядкування, яке є наслідком виконання заповідей учня Ісуса. Передусім св. Ігнатій говорить про впорядкування як особливу Божу волю щодо реколектанта, яку він для себе повинен розпізнати під час Вправ. 

На початку Вправ св. Ігнатій наголошує, що у важкій та безперервній праці над собою важливим є приготування людини та її налаштування, аби вона могла звільнитись від усіх «невпорядкованих схильностей, а щойно їх усунуто, шукає та осягає Божу волю стосовно такого устрою власного життя, який сприяв би спасінню душі» (ДВ 1). Реколектант не повинен на власний розсуд вирішувати, яким чином впорядкує своє життя. Отець Ігнатій від початку до кінця Вправ навчає, що єдиним взірцем для такого впорядкування є Божі та церковні заповіді. Лише на них можна опирати своє життя та лише завдяки ним можна сказати, що я живу згідно навчання нашого Господа та згідно Євангелію. 

Людей, котрі з цілого серця прагнуть впорядкувати своє життя та виповнити те, що очікує від них Господь Бог, св. Ігнатій запевнює в тому, що це можливо довершити. Це можливо, що в подальшому житті реколектант вкрай рідко, а то й зовсім не буде піддаватись невпорядкованим схильностям. Згідно зі св. Ігнатієм, осягнення особистої досконалості та святості не є ані фантазією, ані чудовим сном. Це реальність, яка доступна кожному, хто сміливо і витривало співпрацює з Божою благодаттю і хто вперто про цю ласку просить. 

Духовне розпізнавання та вибір 

Внутрішнє налаштування на тривалу та плідну працю над собою, що квітне, зріє та плодоносить під ласкавим та теплим Божим поглядом, є безпосереднім, першим та головним завданням Вправ. Іспанський філософ та письменник Франциск Суарез ТІ (1548-1617) називає цю мету «методом вибору» або «наукою здійснення вибору». На думку багатьох ранніх коментаторів Вправ, вони не служили пошукові способу поправи вже визначеного плану на життя, тобто реформі життя, але допомагали при виборі його стану. З такою метою, ще несвідомо, пережив Вправи передусім Ініго з Лойоли, а після їх виконання раз і назавжди став святим Ігнатієм, хоч за життя ще й надалі залишався грішною людиною. З такою ж метою переживали вправи перші товариші Отця Ігнатія, його друзі в Господі на чолі зі святим Петром Фабером. Тому саме із Вправ народилося Товариство Ісуса, яке творять люди, що раз і назавжди обрали євангельські ради як зразок для себе. І вже пізніше, але мабуть ще за життя св. Ігнатія, Духовні вправи почали проходити люди, що вже обрали для себе стан життя: священики, монахи і особи в шлюбі. 

Звичайно, головна мета вправ не виключає інших, щоправда дотичних, але однаково важливих завдань. Передусім не виключає названої вже реформи життя, тобто впровадження поправок до вже давно прийнятого стану згідно з Божими та церковними заповідями. Тому Духовні вправи можуть проходити як особи, котрі хочуть обрати для себе стан життя, так і ті, хто вже його обрав і прагнуть вдосконалити та поглибити свій вибір. 

Сам св. Ігнатій згодом відкрив, що Духовні вправи досконало служать також в справі поправи життя, про що свідчить його запис в книзі Вправ: «Що стосується тих, хто займає якусь церковну посаду або перебуває у шлюбі, то, незалежно від того, посідають вони щедроту земних благ чи ні, варто зауважити, що якщо у них немає можливості або не вистачає волі здійснити вибір стосовно речей, які підлягають змінному виборові, то вельми корисно запропонувати їм замість вибору стану певний спосіб і метод виправлення та зміни свого життя і стану, визначивши, що метою їхнього створення, життя і стану є прослава та хвала Господа Бога і спасіння їхньої душі» (ДВ 189). 

Той, хто провадить Вправи, повинен з особливою чуйністю поводитись з людьми, котрі входять в реколекції без наміру обрати свій стан життя, бо вони щиро переконані, що Бог не очікує цього від них. Духовний керівник повинен дійсно почути і правильно розпізнати не лише те, про що йому говорить конкретний реколектант, але передусім – що говорить Господь зосібна до кожного реколектанта (пор. Одк. 2.7). 

Варто також пам’ятати, що метою Духовних вправ може теж бути індивідуальне чи спільнотне розпізнання покликання до апостольського життя і до обрання однієї з багатьох його форм. Саме таке завдання зазвичай стоїть перед новіціатами чи семінаристами, котрі на молитві під час виконання Вправ прагнуть розпізнати, чи їхнє покликання є автентичним. Вправи можна теж пропонувати нареченим, котрі хочуть розпізнати, чи справді Бог кличе їх до подружнього життя, або до якого саме способу апостольської праці покликане їхнє подружжя. 

Безпосередньою метою Вправ є здійснення вибору стану життя чи поправа та впорядкування вже обраного стану. Однак найважливішим завданням є передусім віддання Господу якнайбільшої хвали, відповідно до стану кожного реколектанта.