сестра Бригіда  

Час зцілення 

переклав о. О. Кривобочок ТІ 

Я є черницею вже тридцять років, останні двадцять років працюю на Близькому Сході, де в міжнародній спільноті прагнемо давати свідчення життя. Це нелегко в країні, де суспільство різноманітне в національному і релігійному плані, в регіоні постійних напружень і воєн. Але саме там ми хочемо показувати, що різноманітність не розділяє, а може стати джерелом збагачення. Дуже часто бачимо здивування: «Як ви можете жити разом? Кожна з іншого континенту». Але це красиве свідчення. Характерно, що в нашій спільноті є сестри з країн близького Сходу, народи яких постійно воюють між собою. 

У нашому апостольстві прагнемо «йти до всіх». В душпастирстві збираємо людей різних християнських визнань, організовуючи катехези, формацію катехистів, молитовні групи або реколекції. Але сестри в кожній спільноті окрім анімації християнського душпастирства працюють також в мусульманському середовищі, головно в харитативних працях, у притулках для вбогих, лікарнях, школах, інтернатах, серед біженців з інших країн, між іншим з Іраку чи Судану. Таким способом ми намагаємось бути мостом між різними національними й релігійними групами. 

Ювілей тридцятиліття чернечого життя став для мене нагодою до рефлексії над пройденим шляхом чернечого життя. У цьому контексті як дар Божої любові й гармонії я прочитую повернення до єзуїтського реколекційного дому в Чеховіцах-Дзєдціцах, де в 1988 році, за місяць до виїзду з Польщі на місії, я перший раз виконувала Духовні вправи св. Ігнатія Лойоли. Це був час переглянути минуле і приготуватись до нового етапу. Також тепер, коли після багатьох років я повернулась до Чеховіц на тридцятиденні реколекції, то вони були нагодою до рефлексії над пройденим етапом і приготуванням до нового. Після двадцяти років місійної праці в одній країні я отримала нове покликання до місій в іншій країні. 

Під час реколекцій Господь показав мені, що в минулому – як мені здавалось – багато робила для Нього і Його царства. Але, задоволена з досягнутих «успіхів», не питала, чи Він того хоче і чи хоче, аби саме так, а не інакше поступала. Часто я йшла перед Господом, а не за Ним. Мої молитви й іспити совісті часто ставали моїм плануванням за власною візією поширювання Божого царства. Господь повинен був лише мене благословляти. У такій поставі й діях було багато волюнтаризму. Я здушувала почуття і прагнення, які в мені народжувались, а труднощі щоденного життя намагалась долати сама. Повторювала собі, що не можу марнувати час на свої зранення. Вважала, що у спільноті мушу акцептувати сестер, яких Господь ставить на моїй дорозі, бо я сама не без вад. І тому, аби будувати між сестрами єдність і згоду, треба йти понад зраненнями. Подібно і в апостольській праці я повинна акцептувати людей такими, якими є, бо саме до них мене посилає Господь. Також волюнтаристським способом я прагнула долати стрес у трудних ситуаціях, спричинених політичними, національними і релігійними конфліктами. Намагалась це приймати як звичайні вимоги місіонерської праці. Думала: «Я на місії. Життя тут нелегке…» 

Під час реколекцій я побачила, що так насправді не подолала і не вилікувала болючий досвід, дошкульні ситуації і пережиття, що всі вони і далі сидять здушені на дні мого серця. Реколекції стали часом зцілення. Ісус щоденно запрошував мене, аби віддавала Йому і довіряла все, що є в моєму серці. Я зазнавала випромінення очищаючої і лікуючої моє серце любові Євхаристійного Ісуса. Великим даром було духовне керівництво, коли я могла вербалізувати свій досвід і почуття. 

Сильним пережиттям став досвід живої присутності Ісуса в Слові – Ісуса об’являючого, потішаючого і картаючого. Це вело до дійсної любові контемпляції Божого слова. Бо хоч згромадження, до якого належу, є контемплятивно-активним, але я в своєму житті розвивала тільки апостольський аспект нашої харизми, опертий на гуманітаризмі, натуральній ввічливості, любові й співчутті до ближніх. А занедбала контемплятивний аспект. Тепер Господь запрошує мене – і я сама цього прагну – щораз глибше єднатись з Ним у молитві, іспиті совісті, духовному житті, і також щоб мої слова, вчинки і постави ставали плодом цієї реляції і вели до Нього.