Юзеф Августин ТІ  

Духовна пустеля Матері Терези 

переклала Ліля Старосельська-Ортинська 

«Якщо коли-небудь буду святою, то буду святою від «темноти». Буду постійно відсутня в Небі – щоби запалювати світло тим, котрі знаходяться в темноті на землі». 

(мати Тереза з Калькути) 

Блаженна Мати Тереза з Калькути була беззаперечною святою для усіх: для вбогих і бездомних, простих людей з вулиці, церковних ієрархів, а також, що мабуть найтяжче, для владців цього світу, котрі зазвичай не цікавляться діяльністю Церкви. Впродовж десятиліть вона належала до знаних і цінимих постатей. Багато хто про неї відзвивався як про найвпливовішу жінку ХХ століття. «Світила як зоря на темному тлі, що викриває реальності наших часів. Її любов до усіх дітей Божих, незважаючи на колір їхньої шкіри чи віру, руйнувала мури, які розділяють людей. Монахиня зміювала кожне життя, до котрого торкалася. «Оточимо світ ланцюгом любові» – говорила до своїх сестер». Великі цього світу виражали свій подив щодо неї, присуджуючи їй нагороди і відзнаки, серед котрих Нобелівська премія миру 1979 року. «Скромним польським акцентом було відзначення Мати Терези нагородою св. Брата Альберта, а також відзначення Командорським Хрестом св. Бригіди». Однак вона не надавала великого значення медалям, нагородам і відзнакам. Тримала їх в картонній коробочці у своїй скромній монашій келії.  

Велика справа 

Мати Тереза, котра кілька разів відвідала Польщу і там заклала один з новіціатів Згромадження Місіонерок Любові, глибоко вписалась у свідомість поляків, особливо молоді. Останній раз Свята з Калькути гостювала в Польщі два роки перед своєю смертю, в червні 1995 року. У промові перед семінаристами Варшави свідчила про любов до Ісуса та вбогих: «На сьогодні ми присутні у 126 країнах світу, маємо 555 домів для вбогих, «табернакулів». У нашому згромадженні маємо сестер діяльних і контемплятивних, братів діяльних і контемплятивних. Метою згромадження є заспокоєння Ісуса Розіп’ятого в Його любові до людських душ через працю над спасінням і освяченням найбідніших з бідних. Маємо доми для вмираючих, для зневажених, для умислово і фізично хворих, для тих, котрих викинено із суспільства. Маємо також центри реабілітації для прокажених. Усім свідчимо любов. Щоби виконувати цю працю, потребуємо глибокого життя молитви і жертви. На сьогодні маємо шість новіціатів. Один в Калькуті, один в Римі, один в Польщі, один на Філіпінах, один в Америці і один в Найробі в Африці. Усі новіціати заповнені. Це щось надзвичайне, як сильно Бог любить бідних, даючи багато покликань». Розповідаючи про працю Згромадження, Мати Тереза підкреслила цілковиту безкорисливість заангажування Місіонерок Любові у справи вбогих: «Не отримуємо жодного винагородження від уряду чи від Церкви за працю, яку виконуємо. Існуємо так, як птахи і квіти Божі, які повністю залежать від Божого Провидіння. Це щось надзвичайне, як сильно Боже Провидіння приходить з допомогою в даному моменті. Щоденно молимося по чотири години. Прекрасним даром Господа для нас є наша щоденна адорація Найсвятішого Сакраменту». 

Про Мати Терезу насамперед говорили як про жінку, що досягла великого успіху. Енергічна, конкретна, незломна у фундаментальних питаннях, була однак завжди усміхнена і повна зичливості до усіх, особливо до вбогих. Хоч завжди зайнята, залишалась дуже спокійною і справляла враження, ніби мала час для кожного, хто потребує її допомоги. Тому для усіх великим здивуванням стали неопубліковані за життя особисті тексти Терези, в яких свята скаржилася на свої глибокі духовні сумніви, нездатність до молитви, внутрішню холодність і темноту віри. Яка ж геєна душі повинна була надиктувати ці слова: «Небо нічого не значить, для мене виглядає ніби пусте. Хотіла би бути ніким, навіть для Бога».  

У мене в душі темно 

Аби краще зрозуміти темноту душі Мати Терези та її внутрішні муки, наведемо фрагменти її листів до духовних керівників та інших осіб, яким в таємниці довіряла стан своєї душі. Тим способом вона шукала не стільки заспокоєння і потіхи, як світла і духовної підтримки. 

«Прошу про молитву, бо у мені все вкрилося льодом. Лише та сліпа віра допомагає мені витривати, бо насправді все для мене є темнотою. Найважливіше, щоби нашому Господу належала вся радість – я насправді нічого не хочу» (Листи, с.223) 

«Хочу щось сказати Вашій Еміненції – але не знаю, як це висловити. Гаряче бажаю, повним болю прагненням бути усім для Бога, – бути святою таким способом, щоби Ісус міг повністю жити своїм життям у мені. Чим більше прагну Його, тим менше сама є бажаною. Хочу любити Його так, як до того часу ще ніколи не була коханою, але незважаючи на це в мені триває глибоке відчуття відірваності від Нього – та страшна пустка, те почуття відсутності Бога. Я не скаржусь, я лише хочу весь час йти разом з Христом» (Листи, с.225). 

«Дуже прошу про молитву, аби Бог захотів забрати з моєї душі ту темноту хоч на кілька днів. Бо часом агонія цієї муки є настільки велика, а одночасно прагнення Відсутнього так глибоке, що єдиною молитвою, котру ще можу висловлювати, є слова – Найсвятіше Серце Ісуса, довіряю Тобі, буду заспокоювати Твоє прагнення душ» (Листи, с.226). 

«У цій моїй душі є так багато суперечностей. Так домінуюче прагнення Бога – так домінуюче, що аж болісне, неустанне терпіння – але все ж небажана Богові, відкинена, пуста, без віри, без любові і без запалу. Душі мене не приваблюють. Небо нічого не значить, для мене виглядає як пусте місце, думка про нього для мене нічого не значить, і разом з тим та незгасаюча нудьга за Богом. Дуже прошу про молитву, щоби все ж до Нього і надалі посміхалася. Бо я є лише Його – отже, Він має усі права на мене. Я є цілком щасливою, що є ніким навіть для Бога» (Листи, с.232-233).  

«Прошу Вашу Еміненцію про молитву, щоби я мала відвагу завжди усміхатися до Ісуса. Тохи розумію пекельні муки – без Бога. Бракує мені слів, щоби могти висловити те, що хочу сказати, але у минулу Першу П’ятницю свідомо жертвувалася Найсвятішому Серцю, що витриваю навіть вічність у тому стражданні, якщо це дасть Йому тепер трошки більше радості, або любов хоча б одної душі. Хочу про це поговорити, але не вдається, бракує слів, щоб висловити глибину тієї темноти. Незважаючи на це все, я є Його маленькою і люблю Його – не за те, що дає, але за те, що забирає» (Листи, с.236). 

«Дуже прошу про молитву – туга за Богом вже нестерпна, але й темнота стає щораз більшою. Що за протиріччя маю в душі. Біль, що маю в душі, є настільки великий, що направду, уся ця слава і людські розмови не побуджують в мені жодних відчуттів. Нехай Ваша Еміненція просить Божу Матір, аби була мені Матір’ю в цій темноті» (Листи, с.238). 

«У мене в душі – не зможу Отцю висловити, як там темно, як багато болю, як страшно. Мої почуття такі зрадливі. Відчуваю, ніби «відмовляю Богу», а однак найбільша і найпекучіша є та жахлива туга за Богом. Прошу про молитву, щоби я не виявилася Юдою для Ісуса в цій повній болю темноті. Я чекала на розмову з Отцем. Просто дуже прагну порозмовляти – і здається, що цю здатність Він також забрав від мене. Не буду скаржитись. Приймаю Його святу Волю такою, якою до мене приходить» (Листи, с.333). 

«Хотіла порозмовляти з Отцем в Бумбаї, але навіть не пробувала щось робити, щоби це було можливо. Якщо пекло існує, то мусить бути цим. Як страшно жити без Бога – немає молитви, немає віри, немає любові. Єдине, що завжди залишається – це переконання, що справа є Його, що сестри і браття є Його. І вперто цього тримаюсь, як той, хто тоне і немає за що вчепитись, хапається за бритву. А однак, Отче, хочу бути Йому вірна, витрачатись для Нього, любити Його не за те, що дає, але за те, що забирає, бути в Його розпорядженні. Не прошу Його, щоби змінив своє ставлення до мене чи плани на мене, але лише Його прошу, щоби користувався мною» (Листи, с.339). 

«Хай мені Отець вибачить, що просила про приїзд Отця, а потім нічого не сказала. Це показує, наскільки пуста є моя душа. Знаю, що це лише відчуття, бо моя воля є нерозривно пов’язаною з Ісусом, а тому з Сестрами і Вбогими» (Листи, с.348-349). 

«Байдужість» Бога – туга Матері Терези 

Читаючи і роздумовуючи над незвичними духовними визнаннями Мати Терези, вражає передусім її велика самотність. Вона відчуває глибоку потребу діленням своїм тягарем з людьми, котрим може довіряти, але не знаходить слів, щоби описати свій внутрішній стан. Хоча милує багатство вжитих образів і символів, однак воно є виразом безпорадності мови Мати Терези. Розповідаючи, вона добре розуміє, що неспроможна висловити до кінця того всього, що відчуває. Усі слова потіхи і всілякі поради, які уділяли їй найбільш досвідчені духовні керівники, приймала із розумінням і подякою, однак вони їй не приносили суттєвого духовного полегшення, бо якось «дивно» їй не пасували.  

Мати Тереза відчуває себе глибоко впокореною своїми станами душі і завжди, коли говорить чи пише про свою внутрішню темноту, є засоромлена, збентежена і позбавлена відваги. Після багатьох років життя в такому стані, коли вона вже дивилася з певної відстані на свій внутрішній досвід, благала своїх духовних керівників, аби знищили всі її листи до них. «Отець [Van Exem] має багато листів, які до нього писала. Прошу, чи можу їх отримати – бо були лише виразом моєї душі в тому часі. Хотіла би спалити усі папери, які що-небудь говорять про мене. Прошу Вашу Еміненцію, благаю Вашу Еміненцію, аби Ваша Еміненція виповнила це моє прагнення» (Листи, с.15). 

Темнота душі і внутрішній холод Мати Терези однак не стосуються її волі і любові до Ісуса. З одного боку, переживає мовчання, байдужість, чужість Бога і Його любові, але з другого – велику тугу за Ним і палке прагнення безумовного віддання Йому і Його любові. Внутрішній біль, який порівнює з пеклом, брав початок власне з такої ситуації: відчуття «холоду» Бога і переживання жару свого серця; байдужість з боку Господа і її неукоєна туга за Ним; відчуття цілковитого мовчання Бога та її визнання любові; відсутність Бога та її неустанна молитва і «притомність» щодо Господа. Власне така прірва між почуттям відсутності Бога і тугою за Ним стала шеолом, пеклом Мати Терези. 

Такий досвід відкинення Богом і внутрішній біль не віддаляли її від Нього. Але навпаки. Постійно в щирих іспитах совісті, в сповіді, в розмовах з духовними керівниками запитувала себе, чи вона сама не є причиною цих станів. Маючи свідомість безінтересовності своєї служби для Бога і людей та чистоти сумління, в хвилинах терпіння віддавала себе Богу, черговий раз декларуючи цілковиту приналежність лише до Нього. Чим більше почувала себе самотньою, відкиненою і небажаною Богом, тим глибше досвідчувала тугу за Ним і бажання Його любити.  

Апостольський вимір темноти душі 

Хоча Мати Тереза болісно приймала стан своєї душі, без надії шукала розради і втіхи, однак відчувала сенс свого безмірного страждання. Таким способом Ісус запрошував її до участі в Його відреченні від усього, цілковитого віддання себе Отцю та «таємничої» туги за Ним. Як Ісус, терплячи, взяв на себе біль, страждання і гріхи всіх людей, так Мати Тереза несла ті самі болі, терпіння і провини своїх убогих. Це завдяки своєму стражданню розуміла їх і співчувала як ніхто інший. Після опублікування приватних листів Мати Терези ми краще розуміємо джерело незвичайної плідності її діяльності та динамізму її апостольської справи. 

Мати Тереза усвідомлювала, що створене нею згромадження мало початок у приватній присязі, яку склала у 1942 році, щоби «Богу ні в чому не відмовляти». Своєму духовному керівнику писала, що хотіла таким способом дати Господу «щось дуже гарне» і «без застережень». «Віддання себе Богу повністю є способом прийняти Його самого. Я для Бога, а Бог для мене. Живу для Бога і відмовляюсь від свого «я», і таким чином стається, що замість мене живе Бог» (Листи, с.48-49). Коли через чотири роки, 10 вересня 1946 року, по дорозі з Калькути до Дарджилінгу до неї прийшла думка все покинути і піти служити найбіднішим з бідних в бараках, Мати Тереза не сумнівалась, що це було прагненням Ісуса, Його волею. Це був, як сама говорить, День Натхнення (пор. Листи, с.47-53). 

У правилах згромадження Мати Тереза окреслила його найважливіші цілі: «Загальною метою Місіонерок Любові є заспокоєння прагнення Ісуса Христа на Хресті, прагнення любові і душ». Свята з Калькути нагадає про це своїм сестрам у листі до всього згромадження: «Все у Місіонерок Любові існує лише для того, щоби заспокоїти прагнення Ісуса. Його слово: «Прагну» на стінах кожної каплиці Місіонерок Любові, не походить лише з минулого, але живе тут і зараз, сказане до Вас. Вірите в це? Чому Ісус говорить: «Прагну»? Що це значить? Те «щось», що так важко пояснити словами. «Прагну» - це значно глибше слово, ніж якби Ісус просто сказав: «Люблю Вас». Поки не будете знати, і то дуже особисто, що Ісус Вас прагне – не зможете пізнати те, ким Він хоче бути для Вас» (25 ІІІ 1993).  

Можна назвати символічними обставини смерті Мати Терези. Коли 5 вересня 1997 року помирала в пізню пору, оточена любов’ю і зичливістю своїх сестер, раптово через аварію на лінії вся Калькута занурилася в темноту. Так відійшла до Господа та, котра хоч сама переживала нічний морок душі, але «принесла всьому світові так багато світла» (пор. Листи, с.447).