Артур
Варденга ТІ
Матео
Річчі і його Трактат
про Дружбу
переклав
о. О. Кривобочок ТІ
Трактат
про Дружбу о.
Матео Річчі (1552-1610) постав у 1595.
Кільканадцятисторінковий твір, написаний китайською мовою
європейцем, освіченим єзуїтським місіонером, виявився
ефективним знаряддям євангелізації. Але щоб повністю
зрозуміти значення Трактату, варто привести
кілька фактів.
1.
Франциск Ксаверій (1506-1552), прекурсор далекосхідних
місій, проголошуючи Добру Новину, досягнув Японії, але до
Китаю не потрапив. Тодішні колоніальні сили – Португалія та
Іспанія – вважали, що тільки після воєнної окупації, як
здобуття Філіппін (1572), Китай відчиниться для
християнських місіонерів. Але цю думку не розділяли
італійські єзуїти, особливо о. Алєссандро Валіньяно
(1537-1606), магістр новіціяту єзуїтів у Римі, та візитатор
єзуїтів у Азії. З 1579 року він намовляв одного новика, о.
Мішеля Руггері (1543-1607), вивчати китайську мову. В тамті
часи це було небуденне заохочення, бо вважалося, що
європейці не здатні вивчити цю мову.
Через
три роки о. Валіньяно нав’язав контакти з віце-королем двох
південних китайських провінцій: Гуангдонг і Гуангхі. Отримав
від нього дозвіл поселитися в місті Заоквінг і збудувати там
резиденцію і каплицю. Ця південно-східна префектура, за сто
кілометрів від Кантону, упродовж наступних шести років
(1583-1589) була першим місійним осередком на території
Китаю. Для праці в цьому осередку о. Валіньяно вибрав о.
Мішеля Руггері та о. Матео Річчі.
О.
Матео Річчі мав тоді тридцять років і отримав у Римі дуже
добру освіту в царині математики й астрономії. У Китаї він
не розставався з привезеними астрономічними інструментами,
якими захоплювалися китайські мандарини й двірські
працівники.
2.
Згідно з прийнятою моделлю місії в Японії, яка сягає
перебування там Франциска Ксаверія у 1549-1551 рр., двоє
єзуїтів, приїхавши до Китаю, повинні були передовсім
асимілюватися з панівною там культурою, приймаючи стиль
життя бонз, тобто освіченої еліти держави. Але тодішня
ситуація в Китаю вимагала інших рішень. Незважаючи на деякий
рівень синкретизму, який толерували ранні Мінги (1368-1644)
і цивільна влада, позиція ченця в Китаю була діаметрально
протилежною позиції ченця в Країні Квітучої Вишні. Можна
було зауважити багато подібностей у суспільному статусі, як
і у стилі життя буддійських і католицьких ченців, до
прикладу, обіт чистоти чи тонзуру. Але не можна було
ствердити, що вони тішилися престижем і авторитетом у
суспільстві, яке брак родини і потомства вважало
нетрадиційним.
Поступово
Матео Річчі почав розуміти помилку в виборі методу
місіонерської праці. Але його старший товариш о. Мішель
Руггері не погоджувався щось змінювати. У 1588 Руггері
повернувся до Європи, бо не зміг навчитися китайської мови,
залишаючи о. Річчі переконання, що жителі Півночі краще
ставляться до християнства, ніж мешканці південні жителі
Кантону. Матео Річчі залишив Заоквінг і поселився у
префектурі Шаозху, де подружився з ученим Ку Тайсу, сином
одного з високопоставлених чиновників держави. Він перестав
наслідувати буддійських ченців, а коли їздив до Пекіну в
ролі папського посланця, то однозначно одягнувся як мандарин
і наслідував звичаї мандаринів.
Зворотнім
пунктом у місіонерській стратегії в Китаї став 1595. О.
Річчі завів дружні стосунки адміністраційною елітою Держави
Середини і пробував переїхати до Пекіну, столиці. Спочатку
затримався в Нанкіні, другій столиці імперії. Але влада
міста, з огляду на заборону перебування чужоземців у місті,
змусила його залишити Нанкін. У 1595-1600 рр. о. Річчі живе
в Нанханг, столиці провінції Янгхі, де перебуває під
захистом впливових людей міста. На прохання одного молодого
князя Річчі написав Трактат про
Дружбу.
3.
Річчі писав цей текст на взірець китайських текстів, отож
помістив там багато цитат з класичних авторів. Але він не
мав жодних книжок, усе черпав з пам’яті й безпомилково клав
на папір. Європейці й китайці були дуже здивовані. Пишучи
цей трактат, Річчі вручав ніби «рекомендаційні листи»
«мудреця з Заходу» – як його називали. Це ставило його в
один ряд з ученими мандаринами, елітою
Китаю.
Трактат
про Дружбу давав
Річчі ще одну і дуже суттєву позицію – ставив його в один
ряд з друзями мандаринів. Щоб це зрозуміти краще, слід
звернутися до конфуціанської етики, яка міститься у славному
тексті Конфуція Незмінна природа речей.
Концепція цього китайського філософа стала фундаментом
людських стосунків у Китаю. Вона говорить про п’ять видів
стосунків, з яких четверо спираються на залежність. Цього
вимагає чеснота лояльності, яка зв’язує підданих з володарем
і становить підставу політичної системи в Китаї. На рівні
родини це виражається у піддані синів батькам. Також диктує
стосунки між братами й сестрами, між різними віковими
групами, між статями тощо. У так ієрархічному суспільстві
єдиною втечею залишались стосунки дружби, які спиралися не
на почуття обов’язку, а на почуття довіри. Індивід не міг
вибрати політичний чи родинний статус, але міг вибирати собі
друзів.
4.
Праця Річчі, яка містила до сотні афоризмів, була спробою
переконати китайського читача, що дружба на Заході нічим не
відрізняється від дружби у Державі Середини. Лише завдяки
цінній вартості дружби, яка спиралася на культ чесноти,
католицький священик міг завести тривалі стосунки з
мешканцями краю і навіть акцептуватись членами
імператорської родини. Саме цей текст відчинив перед Річчі
брами сердець, умів і душ зачиненої імперії Китаю, з яким
італійський єзуїт міг увійти в діалог, який спирався на
астрономію, картографію і доктрину віри.
Матео
Річчі, принісши китайцям дружбу, знання й турботу про їхнє
життя, проклав дорогу своїм наступникам, перекинувши міст
діалогу між Європою і Державою Середини.
|