Анджей К. Ладижинскі  

РАЗОМ  У  ЧАСИ  НЕСТАБІЛЬНОСТІ 

переклала Людмила Гарбарчук 

Світ, що оточує людину, має на неї надзвичайно великий вплив, ставить на ній свою печать. Це відбувається тому, що ми глибоко занурюємось в культуру, яка нас оточує, яка перелицьовує нашу свідомість, створює нові моделі життя, змінює суспільні структури. 

В який дивний час нам довелося жити! В античну пору Геракліт стверджував, що «немає нічого більш постійного, як зміни». Але що б він сказав, як би жив у сучасності, коли зміни стають всеохоплюючим, коли одне покоління від другого відділяє прірва; моделі поведінки, які ми отримуємо у спадок від предків вже не пасують, а ролі кардинально змінюються. Раніше син вчився від батька, а тепер батько питає сина, що йому робити, бо завис комп’ютер. Ричард Капусціньскі, в виданому посмертно Лапідаріумі IV писав: “Ми вступаємо в еру нестабільності, непередбачуваності, непевності, коливання зі сторони в сторону, еру сипучих пісків” (Р. Капусціньскі, Лапідаріум IV, Варшава 2007, с. 148). І навіть якби мені хотілося відкинути дещо песимістичне твердження автора, я мусів би погодитись з тим, що ми живемо в епоху швидких змін і нестабільності. 

Зміни, що відбуваються навкруги зовсім не означають, що людина до них дуже швидко пристосовується і що вона їх прагне. Навпаки – вона їх не хоче. Якась частина людства старається встигнути за змінами, але це від безвихідності, решта прагне стабілізації і стабільності. 

ПРАГНЕННЯ ДО ЖИТТЯ У СПІЛЬНОТІ 

У чоловіка і жінки існує прагнення до спільного життя. Десь глибоко в душі жевріє думка: Не добре, щоб чоловік жив сам. (Бт 2, 18). Спільнота, до якої вони прагнуть – є Справа Божа. Не людина її видумала. Заради чого чоловік чи жінка супротивилися би зв’язку, який був створений для них, як Божий Дар. Християни трактують шлюб, як священний зв'язок, встановлений і освячений “самим Богом, що не обмежується звичайним розумінням чисто людських та правних цінностей. Шлюб і родина, яка бере з нього початок, сягають корінням аж до планів Божих, є виразом Його любові і Його сили як Творця” (С. Садер, Апостолят сімї, «Полонія сакра», 18/2006, с. 19). У християнській доктрині шлюб, це неповторна духовна спільнота, яка символізує вочевидь нерозривний зв'язок між Христом і Церквою, що є Його Містичним Тілом (Пор. Ф. Адамсі, Соціологія шлюбу і сімї, Краків 1982, с.161). Шлюб – це цінність, яку не можливо описати, структура, що “створена нe людською рукою”. Вживаючи означення Ксаверія Кнотцa OFM Cap, “шлюб – це момент присутності Бога” в житті пари (К. Кнотц OFM Cap, Подружжя як місце присутності Бога, «Знак», 11/2006, с. 45-49.). 

Як правило, чоловік та жінка створюють свій зв'язок, беручи за приклад наслідування єдино відомої моделі родини (Пор. В’ю Сатір, Сімя. Тут з’являється людина, Гданськ 2000, с. 139). Створюючи зв'язок, вони зрікаються власної незалежності і переходять у стан взаємозалежності. На них чекають кризи розвитку, часом нові почуття, які нелегко здолати. Одним із важких для зрозуміння аспектів проживання удвох є, з різних причин, не сповнення очікувань від зв’язку в обидвох або будь якої із сторін. Буває так, що двом людям справді пощастило зустрітись в цьому світі, збудити очікувані емоціональні почуття, укласти священний шлюб, але сам зв'язок не став таким, на який вони сподівались. Тому буває так, що подружжя відмовляється від подальшої боротьби за взаємні стосунки і розлучається. 

Зв’язку двох осіб часами теж товаришує певна доза амбівалентності. Це так як в античному жарті. Прийшов до Сократа молодий чоловік і питає, чи йому оженитись чи ні. Сократ відповів: ”Що би ти не зробив, все одно будеш жалкувати”. На таке почуття дво-цінності треба бути готовим, створюючи шлюбну діаду. Те, який характер буде мати ота дво-цінність, залежить насамперед і найбільше від самої пари. Люди, що проживають в жертовному зв’язку, що керуються почуттями любові, що дбають про стосунки у шлюбі і розвиток кожного з пари, як правило здатні знівелювати різницю. Існує також ілюзія, що подружжя не зазнає випробувань у шлюбі. 

Отакі песимістичні передбачення – це також правда про шлюб, але вони складають тільки частину його образу. Саме через це я не стараюсь розглядати тут причини, прояви чи наслідки труднощів спільного життя, але стараюсь розкрити шанси і можливості життя разом.  

ПОСТІЙНІСТЬ У ЗМІННОСТІ СВІТУ 

У сучасному світі так багато чого змінюється і так швидко, що нам потрібні точки опори. Давайте розглянемо таке явище як сучасна праця. Тут відбуваються зміни і у формі і у змістові. Правдоподібно, що працю будемо змінювати ще частіше ніж дотепер. Щось подібного стається і з домом, місцем проживання. Саме тут на нас чатує необхідність в мобільності. А людина, тим часом, потребує основи, трохи незмінності, надійності, непорушності. Її дає проста спільнота, яка складається з подружньої діади, і надає життю рис незмінності. Повертаючись додому, де на вас чекають кожного дня, або де зустрічається двоє людей, навіть якщо це ввечері, ви отримуєте цінність, яка виражена обмеженою кількістю людей, що належать найбільшою мірою тільки собі. Подружній зв'язок може елементом постійності і серед інших видів стосунків, наприклад дружби. Мій друг, що проживає в Австралії колись розповів мені, що кожні два-три роки мусить змінювати місце проживання. Цього вимагає керівництво фірми, де він працює. Відстані між наступними місцями роботи часами вимірюються сотнями або тисячами кілометрів. На запитання, як він це переносить, він відповів: «Я то нічого. Гірше з дітьми та дружиною. Для них розривається все – дружба, сусідство, приятелювання. Змінюється місце – змінюються реалії, в яких ми живемо. Незмінними залишаємося тільки ми як сім’я». 

Ми можемо назвати шлюб фундаментом сім’ї. Чоловік та дружина – це пара архітекторів, що дають шанс для народження та виховання дітей. Інша подібна спільнота просто не існує. Цікаво, що чим більше є потомства у зв’язку – тим рідші розлучення. Під найбільшою загрозою в даному випадку є пари бездітні. Тут зовсім не йдеться про те, що багатодітне подружжя має бідніше поза-подружнє життя. Скоріше, це почуття більшої відповідальності, яка є результатом більш повного почуття задоволення родинним життям, яке відчувають і чоловік і дружина. Як кажуть антропологи – більша кількість дітей цементує зв'язок. Іншими словами можна цю думку висловити так – спільнота дає більше аніж можна було би отримати поза межами шлюбу. 

У шлюбі ми маємо шанси на партнерський досвід. Протягом трьох поколінь польська родина зазнала ґрунтовних змін. Покоління дідусів та бабусь керували подружжям за зразком патріархальної родини, який був збудований багатовіковим досвідом та традиціями. Покоління батьків вже не знайшли опори в традиції, оскільки дружини здобували професії і працювали поза межами дому. Чоловіки повільно та неохоче, не розуміючи отієї великої зміни, перебирали на себе частину обов’язків, які раніше вважались типово жіночими. Покоління моїх ровесників робить крок вперед. Ми розуміємо, що партнер – це хтось, хто має такі самі права та обов’язки. Жінки працюють так само як і чоловіки. І тому жінки очікують від своїх чоловіків підтримки у виконанні сімейних обов’язків. Партнерство опирається на вмілому розподілі сімейних обов’язків поміж чоловіком і дружиною. Партнерство – це вміння побудувати такі стосунки, коли обидвоє мають право бути собою, мають право до висловлення своїх потреб і задоволення їх. Повернення до таких стосунків не обов’язково робити революційним шляхом, можна їх будувати поступово. 

Зв'язок – це статус, престиж, кращі матеріальні умови. Так воно є, хоча на початковій стадії в кожній з даних категорій ситуація може складатись не найкраще. Ранній, молодий шлюб, як правило, стикається із більшими матеріальними труднощами, аніж шлюб укладений у більш пізньому віці. З іншої сторони, і це дуже дивно, але укладення шлюбу, а по надто поява дитини, або дітей, часто пов’язано з креативною діяльністю, яка направлена також і на завоювання матеріального світу.  

МІСЦЕ ОСОБЛИВОЇ ЄДНОСТІ 

Шлюб – це простір психологічної опори. Подружжя не є одиноким. Мати дружину або чоловіка має великий терапевтичний ефект. Я би навіть сказав, що шлюб є великим антидепресантом: піднімає настрій, вимагає затрат енергії, але в той же час і наповнює енергією, надає почуття розслаблення, підбадьорює, робить відкритим на потреби іншого, примушує розвиватись. В хороших подружніх парах, люди взаємостверджуються. Я часом дивлюся на це в захваті і думаю: ”Вчися, бо випадок неповторний”. 

Подружнє життя дає шанс на глибоке спілкування. Андре Моруа сказав, що “щасливий шлюб – це довга розмова, яка завжди чомусь здається короткою”. Врешті, в житті нікого ми так добре не знаємо, як свою пару. Кінець кінцем – це представник того самого покоління, а отже зростав в тому самому світі; це представник протилежної статі, а отже поглиблює моє розуміння речей власною точкою зору, збагачує мене власним розумінням дійсності. З партнером ми можемо дискутувати і будувати наш діалог безперервно, практично аж до кінця разом прожитого життя. Батьки опікуються нами протягом приблизно двадцяти років, ми також дістаємо дітей в чудовий батьківський депозит на ті ж самі приблизно двадцять років. З партнером живемо довше. І отже, зважаючи хоча би на разом проведений час, маємо шанс на глибоке спілкування. Взаємно приближуючись один до одного, подружжя отримують задоволення від діалогу. Але якщо спілкування використовується з іншою метою, наприклад як контроль за іншою особою, а не як засіб усамостійнення, таке спілкування може привести до розриву. Подружні стосунки повинні опиратись на рівності, бо інакше один із партнерів буде почуватись як у в’язниці (Пор. Г. Бассі, Р. Замбурлін, Спілкування в подружньому житті. Як бути разом?, Краків 2003, с.9). Таким чином ми відкриваємо можливість ведення наповнених сенсом розмов. Ми невтомно вчимося вести такі розмови, оскільки вони є неоціненною школою розв’язання конфліктів. 

До останнього аргументу додам старий жарт. Двоє чоловіків сидять на лавці і розмірковують про подружнє життя. “Знаєш, – каже один із них, – подружнє життя подібне до великого океану, в якому плавають кораблі. Часами один корабель підпливає до іншого, вони обирають спільний курс і пливуть разом аж до горизонту”. “Гарна метафора, – озивається інший, – але я на своєму курсі зустрів напевне військовий корабель”. 

Шлюб, зі всіх відомих мені спільнот, дає найбільший шанс і найчастіше спонукає до створення конфліктних ситуацій. Конфлікт може стосуватись будь якої сфери життя. Паралельно, однак, існують і незліченні шанси для роботи над розв’язанням конфлікту, що ведуть стежкою від емоційного збудження, через дискусію, до діалогу про власні переживання. Колись я боявся своїх подружніх конфліктів. Сьогодні також не плещу в долоні від радості на таку оказію, але тепер я розумію, як міцно конфлікти пов’язані з життям і які вони дають шанси на навчання. Але ж вони часом болючі! Так, справді. Але конфлікти є кращими за найдорожчі уроки. Подружнє життя справляє, що ми вступаємо в конфлікт, але в зрілому зв’язку, ми можемо ще і проаналізувати конфлікт. 

Дуже гарно про свої конфлікти говорить пара тридцятирічних молодих людей з п’ятирічним подружнім стажем. Дружина: ”Будучи батьками, ми навчились проводити “конструктивний скандал”, який керується своїми правами і вимагає виконання кількох правил. Не йдеться про те, щоб дати емоціям захопити себе і знищити чи зламати опір “cyпротивника”. Треба зважати на слова, тобто на те, що ми говоримо один одному під час сварки. Сказане може “відкашлятись” за кілька років після конфлікту. Ми в своїх суперечках стараємось уникати узагальнень. Під час сварки обговорюємо конкретну поведінку... Відділяємо людину від проблеми, позаяк сама проблема є предметом суперечки. Завжди в подібній ситуації стараюсь говорити про свої почуття, проблеми стосовно розуміння поведінки чоловіка. Також пам’ятаю, що під час сварки, непорушними є почуття гідності і поваги. Якщо ми посягаємо на них, знищуємо їх, то шанс на те, що від сварки станеться щось доброго для шлюбу рівняється нулю”. Чоловік: ”Така сварка нагадує бізнес перемовини, в яких кожен отримує те, на чому йому найбільше залежить”. 

СПІЛЬНОТА РОЗВИТКУ 

Навіть якщо реалії життя підказують подружжю, що не всі поставлені цілі є досяжними, люди які створюють подружній зв’язок відчувають, що їх зв'язок, це щось незвичне, це те, що дає сили і натхнення, поштовх до виконання завдань у багатьох сферах життя. Подружжя взаємно дбає про розвиток та реалізацію особистих та спільних цілей. Один із подружжя, в критичних ситуаціях, таких як хвороба, опіка над маленькими дітьми, труднощі на роботі і т.д., бере на себе тягар іншого. Дуже добре, також, коли люди розвивають приховані здібності кожного з пари. Чоловік і дружина можуть дозволити собі займатись улюбленою справою, тим що їх цікавить. Розподіл хатніх обов’язків також може включати елемент уподобань. 

Зв'язок створює рамки духовного розвитку подружжя. Якщо ми розглянемо шлюб з точки зору поставлених до виконання цілей, то побачимо, однією з цілей і є задоволення духовних потреб. Це є і шанс і нагода до духовного розвитку. Я думаю тут варто підкреслити, що дорога розвитку духовності двох відрізняється від дороги людей, що живуть поодинці. Багато років тому я розмовляв із жінкою, яка мала відмінні від чоловікових бажання вшанування віри. Говорила, що вона не може погодитись з чоловіком, котрий проводив би новорічний час у святкуванні. Вона хотіла би проводити цей час “так, з Господом Богом”. Шлюб розпався. Не знаю, чи різні дороги духовного розвитку були основною причиною. Одне знаю точно. Подружжя має ступити на доріжку спільного розвитку, підтримуючи одне одного і розвиваючись разом. Якщо, наприклад, подружжя має маленьких дітей, вони можуть приймати участь в діяльності різних формацій окремо, але вони повинні робити записи, замітки і потім ділитись отриманою інформацією. 

Разом можливе добре життя. За цим моїм переконанням стоять як стіна сотні шлюбів, з якими маю велику приємність спілкуватись багато років. Вони становлять для мене міцний очевидний емпіричний доказ. Подружнє життя дає їм силу до здолання труднощів, опору під час кризи та поштовх до розвитку. Так буває, коли кожен з подружжя виносить із своєї сім’ї хорошу ієрархію цінностей, або власним зусиллям вони відкривають справжні скарби у взаємних стосунках та сенс спільного життя. Це відбувається, коли вони починають розуміти, що вони один для одного є найважливішими людьми, відкидаючи доктрину “все життя для дітей”, а також що задоволення особистих потреб, а також потреб іншого члена подружжя, не є проявом егоїзму, а навпаки, проявом правильно зрозумілої власної любові. Адже тільки заспокоївши власні потреби можна жертовно служити іншим. 

Анджей Ладижиньскі, (1961р.), педагог, викладач Інституту педагогіки при Вроцлавському університеті, чоловік, батько двох дітей. Публікації: Адоптувати безкоштовно.