о. Альфонс Сковронек 

Бог як Матір 

переклала Людмила Красій-Зайцева 

Як ми повинні уявляти собі Бога? Геніальний Мікеланджело Буонарроті (1475-1564) вільно представив Сотворителя як старого чоловіка, дивовижно привітливого, просто вибухового мужа, з густою сірою бородою. Все це бачимо на стелі Сикстинської Каплиці(…). Зазвичай вже говориться, що Бог не має бороди, але для багатьох закриту справу становить «факт», що є чоловіком. Чи зможемо собі уявити, що найбільша реальність світу – це жінка, до якої молимось: «наша Мати»? Натомість Біблія каже, що Бог сотворив чоловіка і жінку на свій образ і подобу (пор. Бт. 1,27). Так само послідовно жінка є відображенням Бога і якщо говоримо про Бога в категорії зображень, то напевно не лише в Його чоловічих відображеннях і зображеннях. Реальність Божа є «біполярна», з’єднує у собі чоловічі та жіночі аспекти. Все ж таки, коли читаємо Біблію, чи не находить переконливе відчуття, що у відношенні до Бога маємо справу з «чоловіком?» 

Модель людської мрії 

В історичній метушні навколо суворої заборони «зображення» Бога в Церквах представляли Його незмінно як чоловіка. Цей підхід став сьогодні дискусійним між іншим тому, що та традиція керує нібито рівноправністю жінок, як твердять запалені, у противному випадку симпатичні, феміністки. Однак презентація Бога як жінки зовсім не приносить рішення. Збільшує труднощі запитання: Як має виглядати Бог, який є одночасно Батьком і Матір’ю? Можемо аналізувати справу різними способами, однак завжди ускладнюємо у скрутному становищі. Уява людини є обмежена до тієї межі, що у нашому розумінні Бог нестримно являється як людська істота, яку вливаємо у визначений уявний корсет. Коли примушуємо залишити абстрактну дистанцію, все розпливається між пальцями, бо з необхідності мусимо виключити усі почуття. Молитва до вищої, а безформної Істоти без людського профілю в принципі є неможливою. 

Чи все це виглядає справді аж так безнадійно? В уяві Бога не обійдемося без допоміжних візерунків, які можемо сформулювати в людських категоріях розуміння. Важливою понад всілякі суворі заборони є свідомість, що усі наші зображення і мрії лише дрібні, а спільні структури допоміжні. Бог розриває усі рамки, навіть щоб Його розуміти широко. «Знаю, що нічого не знаю» – ці слова є і залишаються одною з необмежених мудростей, і навіть найглибша віра мусить прийняти це визнання. 

Проблема Бог чоловік-жінка має свою передісторію. У Старому Завіті і частинами у Новому, Бог об’являється як всемогутній Отець, Господь Саваот, Цар і Суддя, Воїн і Пастир, Володар усіх володінь і повноважень. Людські традиції оздоблюють Бога ще у згадану вище довгу, білу бороду. Приписування Богові чоловічих особливостей легко історично пояснити: у Біблії в основному чоловіки увічнили свої релігійні досвідчення і події. Відбиваються в них з однієї сторони домінуючі через чоловіків суспільні стосунки, з другої – прагнення єврейської релігії до протистояння поганським культам плідності Ханаану, і також жіночим релігіям.  

Однак запитуємо: Чому цього Бога звинувачують у існуванні багатьох конкретних представлень про Нього? Пов’язано це з обставинами, що без конкретних уявлень не можливо про Бога ні говорити, ані з Ним розмовляти, тобто молитися. З наголосом треба підкреслити, що усі допоміжні конструкції ніколи не уділять вичерпної про Нього інформації. Бог Біблії завжди є неповним «поняттям», тендітним і завжди іншим, ніж люди того сподіваються. Це також має і добрі сторони: так людина отримує повну свободу у виході пошуку нових переживань і досвідчень з Богом.  

Кольорові та різноманітні образи на тему Бога мають свій сенс існування, поки не обтяжить їх надмірна інтерпретація. Як по іншому можна розуміти з книги Осії, де Бог звертається до двох ворогуючих народів: Тому буду для Ефраїма міллю і порохном для дому Юди (5,12), або трохи далі: Бо я буду, мов лев, для Ефраїма, немов левеня – для дому Юди. Я, я розірву й геть піду; я вхоплю, і ніхто не буде рятувати (5,14). Це дуже сильні образи і більше нічого. Точно в цьому сенсі вільно розуміти Бога як жінку. Належало навіть собі бажати, щоб жіночим рисам Бога присвячувати більше уваги. Також в Біблії є багато жіночих асоціацій: розгніваний Бог кинеться як ведмедиця проти усіх, хто забере її ведмежата (пор. Ос. 13,8), Бог кричить як жінка, що народжує (пор. Іс. 42,14), є як акушерка, яка допомагає новому життю прийти на світ: Ти мене вивів з материнського лона (Пс. 22,10). Тут зобов’язує однак те саме привило: чисто жіноче представлення Бога була б так само фальшивим, як чисто чоловіче. 

Деякі феміністки радять формулювання, старанно обминаючи розуміння з діапазону статі. Альтернативним поняттям тут має бути, наприклад, пов’язання з єврейським терміном руаг (Дух, подих), але і це поняття є абстракційне, хоча у своєму граматичному народженні це іменник жіночого роду. Це саме відноситься до категорії софія (мудрість). Теологічно виправдані два поняття. Добрий аспект «мудрості» становить і те, що приховує в собі цілий калейдоскоп жіночих ролей: вона є вчителькою, проповідницею і навіть співтворителькою Бога. 

Залізним правилом для розмов про Бога має стати постулат не ставлення знаків рівності, можливі лише, що найбільше, порівняння. Визначення у роді «Бог є…» заздалегідь приречені на провал. Чи Бог це жінка? Мабуть ні. Однак багато інтуїцій говорить про те, що є як жінка. 

Бог Ізраїля та Ісуса  

Серед язичницьких племен і багатьох їхніх божків Ізраїльський народ мусив перебувати у своїй вірі в одного Бога. Підкреслювання у Богові чоловічості та жіночності легко могло провадити до надзвичайно простого уявлення про пару богів. Справжній клан божків швидко дав би забути про єдиного Бога. Ізраїль мав прийняти рішення. Повідомив про Бога «Отця». Однак час від часу давав про себе знати жіночий вимір Бога. Дебора робить уряд над Божим народом, пророчиці проголошують слово Боже, Ісая порівнює Бога з матір’ю. Дотепною у цьому контексті є фраза цього ж пророка. Бог каже: Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона забула, я тебе не забуду (Іс. 49,15).  

Можемо піднятися на сходинку вище і говорити вже понад відмінності чоловічі – жіночі, про «сім’ю Ягве», в якій обидва елементи неподільно з’єднані. Старий Завіт говорить про ревниву любов Бога, який розкриває крила опіки над своєю сім’єю, особливо у ситуаціях убогості та нещастя улюбленого народу. В контексті безперервного похиляння Бога Отця над слабшими і потребуючими екзегети кажуть про «Старозавітну Євангелію». Ця велика тема одночасно приймає Новий Завіт там, де Ісус перебуває біля убогих, хворих і соціально зранених, громадить їх на повернення в одну родину нового Ізраїля. Маємо справу свого роду з прикладом старого виразу до певних людей про їх Отця на небесах, якого дітьми не мають стати, лише ними є з давніх давен. 

Існує один образ Бога, якому безмежно можемо довіритися і навіть йому себе доручити. Бог став людиною, і це не один єдиний раз в діяннях. Кожного Божого Народження усвідомлюємо правду, що Бог бере людську постать постійно і знову. В нас, в нас усіх. Ісус сам чоловік, наш Брат і Господь, називав Бога «Отцем», але порівнював Його також з жінкою (пор. Лк 13,21; 15,8) і відкрив багато жіночих рис Бога: піклується про слабших, радіє з дітьми, робить себе слугою столу і «вмивачем ніг». З другої сторони приймає також пропозицію жінки, навіть поганки, в наслідок змінюючи до неї своє ставлення (пор. Мт 15,21-28). Оскільки Бог Ісуса є чоловічого і жіночого роду, не зобов’язує вже правило: «Це дозволено тільки чоловікові – а те лише жінці». Кожне може все, що вміє! Чоловікам можна прислуговувати до столу, а жінки можуть сказати свою характеристику. В Євангелії жінки є вибраними, які проголошують великоднє повідомлення переляканим учням. Довгий час у Церкві функціонували жіночі «особи уряду». Чоловіки однак, ще раніше, проштовхнули свої претензії до виконання влади. Односторонньо. 

Той, хто стає на захист поділу ролей (чоловік-господар, жінка-слугиня), не може опиратися на Ісуса. Абсурдною була б заміна ролей. Мова йде про те, щоб чоловіки залишилися вільними від свого статусу виконання влади, а жінки зі свого низького стану і навіть приниження, щоб спільно могли стати взаємно для себе автентичним образом Бога. Одна всім нам відома Жінка сказала це словами: Він скинув могутніх з престолів, підняв угору смиренних (Лк 1, 52). Це звучить революційно з уст цієї Жінки – Марії!

Чоловік і жінка є образом Бога  

В цьому місці хочеться подивитися з критичної точки зору на термін «Бог Отець» у світлі Старого Завіту. На його картах слово «отець» виступає біля тисячу двісті разів. Здається, що дуже часто у ньому йде мова також про Бога-Отця. Тим часом діаметрально по іншому. Лише двадцять разів зустрічаємо поєднане поняття Бог-Отець. Старий Завіт, який повставав у чужому просторі неменше тисячі п’ятсот років, є незмірно стриманий у використанні категорії Бог-Отець. Цей стан речей не є справою випадку. Ізраїль розумів непорозуміння в цьому питанні, яке потрібно було виключити. Могла насуватися думка, що Бога можна єднати з актом свого роду празродження, або навіть з фізичною приналежністю до себе Бога і людини. Уява також лежала у діапазоні руки і було б дуже живе. Звідти довго протистояло впровадження до культу категорії Бог-Отець. 

Тільки тисячу п’ятсот років перед народженням Ісуса Христа, в період після вавилонської неволі, почали говорити трохи вільніше і виразніше про батьківство Бога. Свідчать про це тексти з Книги Ісаї (пор. розд.63 і 66), Єремії, Осії, і Книги Второзаконня, а також разом з ними теологія. Підкресленим буває при цьому мотив притулку, довіри і подяки. Образ Бога щоразу більше насичений добротою, турботою і любов’ю. Більш того, уява про Отця поширилася непомітно, включаючи в свій образ також риси материнські. В текстах Єремії і Осії знаходимо цитати, які розуміють Бога менше ніж Отця, більше як чоловіка. Мають тут своє застосування багато понять зі сфер вірності та любові. У Єремії читаємо: Я думав собі: Якби мені поставити тебе понад дітьми й дати тобі розкішну землю, найкраще між народами спадкоємство?Я думав: Ти зватимеш мене: Мій Батьку! – і зо мною не перестанеш ходити. Але як жінка зраджує коханця свого, так і ви зрадили мене, доме Ізраїля – слово Господнє (3, 19-20). 

Тут спостерігаємо появу іншого обличчя Отця. З постаті із суворим обличчям і караючим виростає нам перед очима більше поширене і збагачене поняття Бога. Отець, який породжує синів та дочок, зростає до символу любові, турботи, а особливо в Осії – милосердя та помилування. Для прикладу з акцентом перелічімо лише повторююче слово у Тріто-Ісаї третьої частини проповідей Пророка: «Бо ти нашим Отцем» (пор Іс 63, 16). Бог стає скелею спасіння для тих усіх, які охорони та надії ніде не знаходять. Так в Старому, як і в Новому Завіті гарне виказування про Бога як Отця дітей без отця.  

Образ Бога підлягає ґрунтовній реінтерпретації. Доречно казати про «материнського отця». Новий Завіт продовжує потік думок Старого Завіту. Мовлення до Отця досягає піку пункту у зверненні Ісуса до Отця через Авва. Це звернення є нове і не чуване. Це форма лепетання немовляти, як слово «тато» чи пізніше «татусю». Належить вона до слів дітей, молоді і появляється в атмосфері особливої близькості. Так говорити може тільки Ісус до свого Отця в небі. Однак в Дусі (пор. Рм 8, 15; Гал 4, 6) уповажнює також християн до так званої молитви. Факт, що відношення повне довіри до Отця не втрачає нічого з поваги, слухняності і віддання, підтверджує фрагмент з Євангелії св. Марка: Авва-Отче, усе тобі можливе: віддали від мене цю чашу! Та не що я хочу, а що Ти[ нехай станеться] (14, 36). 

З тих спостережень випливає результат, що не скрізь там, де в Біблії говориться про Отця і Бога, маємо справу лише з впливом патріархальної мови. Натомість існує можливість перемоги відміної мови до чоловічої статі у мові про Бога Отця без потреби перенесення до пантеону богинь, уяв матріархальних чи до якоїсь «Богині». Звичайно «отець» є іменником чоловічого роду, але – як нас вчить Святе Письмо – Бог отець не є чоловіком. 

Перед нами стає людина у своєму «подвійному видані» чоловіка і жінки, як «образ і подоба Божа». Подібно як біблійна мова каже про «материнського Отця», так і в людському житті важко говорити роздільно про те, що бути чоловіком і бути жінкою, бути отцем і бути матір’ю. Чоловік не є жінкою, жінка не є чоловіком. Різноманітність не приховує однак в собі нічого негативного. Усе залишається покрите абсолютною повнотою у самому Бозі і через Нього самого. Створив їх як чоловіка і жінку. Тому що взаємно доповнюють один одного, створюють разом одну людськість у видані чоловічому і жіночому. Чоловік і жінка кожного разу є повновартісними людьми і особами своєї особистості, тому може існувати щось таке як незайманість і безженність. Не лише як «пусті форми», як самотнє життя і засноване на самому собі, але існування, яке в інший спосіб віддається і тратить себе на річ Бога і людей.