Яцек Болєвскі ТІ  

Боротьба з відданням себе… 

переклала Ліля Старосельська-Ортинська 

Духовне життя як боротьба… У цьому номері «Духовного життя» спробуємо різнопланово підійти до даної теми. Поруч з традиційним поглядом існує глибше бачення у світлі біблійного свідоцтва. «Визвольні» теми часто зустрічаються на сторінках Святого Письма, особливо в Старому Завіті. Відомими є слова Йова: Хіба чоловік на землі – не на службі військовій? (Йов 7. 1). Коли пошукаємо «воювання» в Новому Завіті, то знайдемо лише один приклад, та й то – полемічний. Святий Павло свідчить: Ми живемо як люди, але не воюємо із спонук тілесних,бо зброя нашої боротьби не тілесна, а сильна в Бозі на зруйнування твердинь. (2 Кор 10. 3-4). Апостол не лише розрізняє, але й протиставляє боротьбу в тілесному розумінні силі від Бога (додаймо: Його Духа, який діє не насильством, а любов’ю). 

Боротьба у розумінні Апостола – це грецькою мовою polemos , тобто війна. Коли це поняття згадується на сторінках Євангелій, воно означає збройні протистояння, що люди ведуть між собою (пор. Мт 24. 6). Відзначимо вживання цього поняття в розповіді Ісуса про царя, котрий планує «битву» (polemon) з іншим царем, але бачачи, що у нього мало засобів, просить про умови миру (Лк 14. 32). І приголомшливо звучать підсумовуючі слова Ісуса учням: Так і кожний з вас, хто не зречеться всього, що має, не може бути моїм учнем. (Лк 14. 33). Отже, Ісус очікує від своїх учнів не боротьбу, а… віддання і зречення всього, піддання себе – не противнику, але одному Богу! 

Коли читаємо Новий Завіт, зустрічаємо додаткові згадки про «боротьбу», в тому числі в духовному житті. В оригінальних грецьких текстах вже не вживається polemos – і це очевидно, бо Апостол Яків говорить: Звідки між вами війни, звідки суперечки? Хіба не звідси – з пристрастей ваших, які воюють у ваших членах? (Як 4. 1). Присутнє натомість інше поняття: agon . Воно теж може означати збройну боротьбу, але власне таке значення неприйнятне для учнів Ісуса. Він не лише багаторазово їх стримував і картав, коли учні прагнули діяти силою, але свідчив перед Пилатом: Царство моє не від світу цього, – відрік Ісус. – Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоби мене не видали юдеям. (Йо 18.36). Таке негативне сприйняття “боротьби» (дієслово agonidzomai ) підтверджується також у заклику Ісуса: Силкуйтеся [agonidzesthe ] ввійти через тісні ворота, багато бо, кажу вам, силкуватимуться ввійти, але не зможуть. (Лк 13. 24). Тому не йдеться про те, щоби боротись. Цінується зусилля, споріднене з таємницею хреста, з агонією, яку сам Ісус досвідчив в Оливному Саду: Повний скорботи та тривоги [agonia ], ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крови, що падали на землю. (Лк 22.44). 

Порівняння християнського життя із боротьбою часто присутнє у листах св. Павла. Але що він має на увазі? Перше згадування стану agon пов’язане зі своєрідним зусиллям і працею. Апостол пише: Але хоч ми перед тим зазнали страждань та зневаг, як вам відомо, у Филиппах, Бог наш дав нам сміливість проповідувати вам Божу Євангелію з великою запопадливістю. (1 Сол 2. 2). Труднощі поєднані зі стражданням, про що виразніше говорить інше послання: Бо ж вам дана ласка Христа, не тільки вірувати в нього, але за нього також і страждати. Отак ви переносите ту саму боротьбу [agon], яку ви бачили в мені та яка й тепер в мені, як це вам відомо. (Флп 1. 29-30). Однак труднощі та страждання єднаються не з боротьбою, яка вимагає прояву сили, але із зусиллям, що супроводжує спортивні змагання. Тому найчастіше слово agon у листах Павла перекладається як «змагання». Наприклад: Кожний змагун [agonidzomenos ] стримується від усього; однак ті, щоб тлінний вінець здобути, а ми – нетлінний. (1 Кор 9. 25). Також Павло заохочує свого учня: Змагайся добрим змагом [agon]віри, старайся осягнути життя вічне. (1 Тим 6. 12). А про себе: Я змагався [agon]добрим змагом, скінчив біг – віру зберіг. (2 Тим 4. 7).  

Оскільки апостол Павло порівнює «боротьбу» християнина зі спортивними змаганнями, не дивуймось тому, що нам просто необхідні також духовні вправи. Підтвердження цьому знаходимо в таких словах Павла, скерованих до Тимотея: Вправляйся у благочесті;  бо тілесна вправа до дечого лише корисна, а благочестя на все корисне, бо має обітницю життя теперішнього й майбутнього. Вірне це слово й повного довір'я гідне. На це бо й трудимося та боремося [agonidzometha ], тому що ми поклали нашу надію на живого Бога, який є Спасителем усіх людей, особливо ж вірних. (1 Тим 4. 7-10). А якщо вже наблизились до необхідності духовних вправ, звернімось до великого майстра в цій галузі – св. Ігнатія з Лойоли.  

Існує переконання, що характер ігнатіанської духовності «войовничий», адже сам Ігнатій свого часу захоплювався лицарським ідеалом. Однак якщо проаналізуємо найближче цьому баченню Розважання про два стяги (пор. ДВ 136), то усвідомимо, що йдеться не про боротьбу між Христом і Люцифером. Це Розважання вказує на дві протилежні стратегії «здобування» світу. Вже сьогодні перемога належить Воскреслому. Боротьба під Його стягом набуває нові ознаки. Йдеться про єднання з Христом, яке здійснюється за допомогою вбогості, прийняття зневаг і відкиненості, покори (пор. ДВ 146). Ці три ступені, протилежні стратегії злого, нагадують про Хресну дорогу, Ісус переміг після смерті на хресті. На це приниження, що було прийняте зі слухняністю Сина, Отець відповів Його вивищенням: в результаті Він же, принісши лиш одну за гріхи жертву, возсів назавжди по правиці Бога, чекаючи далі, поки його вороги не будуть покладені, як підніжок, йому під ноги. (Євр 10, 12-13). Під стягом хреста вистачить одного: діяти, віддаючи всього себе Ісусові, приймаючи поставу, яку Він мав перед лицем Отця.  

Чому отже ми, як християни, постійно боремося? Може задовго змагаємося з тим одним, що потрібне: з відданням себе Ісусові як єдиному Богові… Бо духовна боротьба закінчується тоді, коли врешті піддаємося не злу, але його Переможцю.