Ян М. Береза OSB
ДІАЛОГ ЧЕНЦІВ Християнство і буддизм скорочений переклад о. О. Кривобочка ТІ
За кілька днів до смерті Том Мертон, найвідоміший цистерціанець від часів св. Бернарда з Клерво, написав: «Спокій, який проник у кожне запитання, не пробуючи нікого дискредитувати і нічого не заперечувати – не створюючи якусь іншу аргументацію. Для доктринера, розуму, який вимагає добре обґрунтованих постав, такий спокій, таке мовчання може бути страшним. (…) Йдеться про те, що немає жодної загадки, жодної проблеми і насправді жодної «таємниці». Всі проблеми вирішені й усе ясно лише тому, що те, що має значення, ясне… Все є порожнечею і все є співчуттям. Не знаю, чи я колись мав таке почуття краси і духовної сили, поєднаних в одному естетичному просвіченні. Завдяки Магабалліпурі та Полоннаруві моя азійська подорож прояснилася і очистилася. Я пізнав і побачив те, чого невиразно шукав. Не знаю, що ще залишається, але тепер я побачив і пробився через поверхню і вийшов поза тіні й зовнішність. Це Азія у своїй чистоті, незасмічена ні азійським, ні європейським, ні американським сміттям – ясна, чиста, повна. Говорить усе, нічого їй не бракує. Оскільки їй нічого не бракує, то може дозволити собі залишатися мовчазною, непомітною, невідкритою. Не потребує, щоб її відкривали. Це ми всі – також і азіати – маємо потребу її відкрити» [1]. Мертон був піонером діалогу між Сходом і Заходом, прокладав стежки. Сьогодні всі, які виходять на стежки контемпляції у міжрелігійному діалогу, знаходять в його текстах не тільки натхнення, а й цінні вказівки. Описаний досвід триває заледве хвилину, але все життя – приготування до нього. Особистий духовний досвід у міжрелігійному контексті ставить перед нами запитання про суть власної релігії, є шансом подолати зовнішнє – звичай, вираження культури чи традиції, обумовленої місцем і часом. Часом такий підхід вважається занадто ризикованим для чистоти віри. Але слід пам’ятати, що вивчення думки Далекого Сходу допомагали Мертонові та його духовним учням відкривати й поглиблювати католицьку духовність і містику в іншому світлі. Всупереч поширеним пліткам і закидам про відхід від своєї віри, Мертон до кінця життя був вірним католицьким ченцем, що підтверджують усі його тексти й листи. «Достатньо глянути на його останні листи з Азії, як і на The Asian Journal, – пише брат Патрік Гарт, особистий секретар Мертона, – аби ствердити, що його зацікавлення Сходом було зумовлене зусиллями в напрямку поглиблення свого західного і християнського коріння». Останні відомі слова Мертона на закінчення конференції в Бангкоку, розвіюють усі сумніви: «Люди очікують від нас не розмов про Христа, а щоб ми дозволили Йому в нас жити – щоб вони могли знайти Його, відчуваючи, як Він живе в нас».
Духовний вимір діалогу Схід – Захід
У 2003 р. ми святкували двадцятип’ятиріччя бенедиктинських комісій до міжрелігійного діалогу у монастичній площині. Вони виникли в рамках Секретаріату AIM (Aide Inter-Monasteres). В Азії християнські ченці, які жили в буддійському середовищі, першими зрозуміли необхідність діалогу. У 1968 р. Павло VI у посланні до настоятелів контемплятивних орденів, зібраних у Бангкоку (Том Мертон там також був), заохочує християнських ченців поглиблювати міжрелігійний діалог в дусі документів ІІ Ватиканського Собору, особливо Декларації про ставлення Церкви до нехристиянських релігій і Декрету про місіонерську діяльність Церкви, в яких чернечі інституції заохочуються уважно роздумувати – «у який спосіб аскетичні та контемплятивні традиції, зерна яких Бог посіяв у стародавніх культурах ще до Євангелія, можна ввести у життя християнського чернецтва». У жовтні 1973 р. уперше в історії християнські й нехристиянські ченці зустрілися в Індії, щоб говорити про свій досвід Бога. Зустріч була успішною, після неї кардинал Серджьо Піньєдолі, тодішній керівник Секретаріату до справ Нехристиян, заохочував Генерала Бенедиктинців Ремберта Вікланда розвивати цей діалог у рамках Бенедиктинської Федерації, бо «монастицизм – міст, який з’єднує всі релігії». АІМ організувало зустріч ченців і у 1978 р. утворило дві комісії: NABEWD (North American Board for East-Weast Dialogue), тепер MID (Monastic Interreligieux Monastique) – для Північної Америки, і DIM (Dialogue Interreligieux Monastique) – для Європи. І те, що було справою ентузіастів: Жуль Моншанен, Анрі Лє Со OSB, Бєда Гріффітс OSB, Еномія-Лассаль SJ, Том Мертон OCSO, для багатьох ченців стало буденністю. У той самий час постає Програма духовного Обміну Схід – Захід. Кардинал Франсиз Арінсе, колишній керівник Папської Ради до справ Міжрелігійного Діалогу, писав: «Наш Секретаріат чував над розвитком діалогу, особливо у формі Програма духовного Обміну Схід – Захід. Учасники Програми духовного Обміну Схід – Захід зустрічалися також із Йоаном Павлом ІІ, який 9 вересня 1987 р. промовив до буддійських ченців: «Під час попередніх зустрічей християнські ченці, які перебували у ваших монастирях, могли пізнати вашу багату і древню традицію. Були порушені вашим братерським духом. Хочу подякувати вам».
Контемпляція в дусі міжрелігійного діалогу
Підсумком і оцінкою досвіду католицького чернецтва, яке вже багато років практикує йогу, дзен й інші далекосхідні духовні практики, став документ Контемпляція і Міжрелігійний Діалог, який нагадує слова Йоана Павла ІІ в Ассізі у 1986 р.: «Кожна автентична молитва – порух Святого Духа, який у таїнственний спосіб присутній у серці кожної людини», і наголошує, що «форми нехристиянської молитви – не загроза для християнської віри». Документ подає критерії розпізнавання для автентичного діалогу. «Християнин із великим зацікавленням дивиться на релігійних людей, читає і слухає свідчення їхньої віри, які нагадують слова Ісуса: В нікого в Ізраїлі я не знайшов такої віри». «У моменті поєднання двох сил – контемпляційної віднови і міжрелігійного діалогу – вони можуть стати могутнім рухом віднови християнського життя, бо така зустріч несе з собою взаємний вплив, в якому діалог – запрошення до занурення в молитву, а контемпляція – заклик до поширення практики і діалогу». У Vademecum DIM- MID наголошують, що «духовний обмін і міжрелігійна молитва з контемплятиками інших релігій дає пізнання форм контемпляції, які можуть бути прийняті християнськими ченцями, якщо зможуть поєднати їх із своєю вірою (до прикладу, віпассана, зазен, йога). Вони допоможуть розширити горизонти традиційної контемпляції або пробудити деякі аспекти забутих традицій, до прикладу, уважність у щоденному житті, відчинення на світ, присутність тіла».
Досвід, свідчення
Сестра Гільхріт Лавіньє, трапістка з Норвегії: «Мені поталанило зустріти одного з найкращих учителів дзен, росі Сазакі. Він був дуже вразливим на потреби і зацікавлення християнських ченців і черниць. Давав нам коани: У який спосіб уприсутнюю Христа знаком хреста. Медитувала над цим коаном 7 днів по 7 годин, після цього знак хреста став для мене дуже живим. Після цього в своєму монастирі вводила елементи дзен у праці з молоддю. Результати були чудовими. Сестра Гільхріт далі зустрічалася з учителем дзен: «Спочатку я вчилася включати в молитву тіло. Потім училася як внутрішньої, так і зовнішньої стабільності. Потім ніби в іншому вимірі зустрілася з іншим, Богом та іншою людиною, сусідом, який має іншу концепцію Абсолюту або навіть не називає Абсолют Богом і досвідчує присутності Христа. Міжрелігійний діалог став для мене досвідом Христа в іншій людині. Зустріч з «іншим» поглибила мою християнську віру. Я почала усвідомлено шукати Ісуса й по новому переживати багатство Євангелія і дару Хрещення. Дозволила Ісусові жити в мені, діяти через мене». Отець Анрі Лє Со, який став «індусом для індусів», писав: «Індія приходить у відповідний час, вибраний Богом, аби допомогти Церкві відкрити її власні скарби. У такий спосіб Бог вже раніше приготував мудрість Єгипту, Халдеї та Персії, аби пояснити об’явлення, дане пророкам і мудрецям Ізраїля; пізніше мудрість греків обмежила його два Завіти». | |