Жанна Мрочковска  

( доктор гуманітарних наук) 

Чи «покликання жінки реалізується повністю»? 

Проблема жінки в Церкві є наслідком того, що її вважають істотою, нижчою від мужчини. Ми зараз помалу відходимо від цього фальшивого переконання, яке закоренилося в традиції. 

Біблійна екзегеза 

Безсумнівно, що в основі переконання про нижчий статус жінки стоїть також біблійна екзегеза. І хоча перша згадка про людську істоту звучить: «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут. 1, 27), то виразно на перше місце ставили другий текст, який походить із ягвістичної традиції, в якому Бог формує жінку з боку Адама (пор. Бут. 2, 21-23). А перед тим Бог сказав: «Не добре чоловікові бути самому; сотворю йому поміч, відповідну для нього» (Бут. 2, 18), і покоління (чоловіків) допомогу жінки прочитали як юридичне визначення їм допоміжних завдань, менш відповідальних. Жінка упродовж сотень років стає чимось у виді «домашньої допомоги», яка служить мужчині, створеному «для вищих цілей». Щойно в наші часи голосно говорять про те, що саме наслідком першого гріха, наслідком, який Бог озвучив в Раю, є те, що до кінця світу мужчина намагатиметься запанувати над жінкою (пор. Бут. 3, 16). Змагання, «війна статей» - це спотворення Божого плану. 

У християнстві нижчість і підлеглість жінки чоловікові упродовж століть виводили також з деяких фрагментів науки св. Павла. Візьмімо, до прикладу: «Адам бо спершу був створений, а Ева потім. І Адам не був зведений, жінка ж, зведена, завинила» (1 Тим. 2, 13-14). Сьогодні Церква наголошує на встановленій Богом комплементарній «досконалій» рівності мужчини і жінки (пор. ККП 369), але постають сумніви, чи зіпсута людська природа не залишає цю правду на рівні декларації. 

Кращі від мужчин щодо душі 

Найбільші уми минулих століть своїм авторитетом цементували думку, що жінка більш тілесна і менш розумна, більше схильна до зла, і тому нижча від мужчини і підпорядкована йому. Жінка повинна мовчати в новонародженій спільноті Церкви. Навчати не мала права навіть «освічена і свята» жінка. Але траплялися винятки. Вже в ІІІ ст. Марію Магдалину, першого свідка Воскресіння Христа, назвали «апостолкою апостолів». Повна апробація відбулася недавно, коли в червні 2016 року папа Франциск підніс літургійний спомин Марії Магдалини до рівня свята. Цей факт, як було зазначено, має заохочувати до роздумів над гідністю жінки і над її місцем у Церкві й у проголошенні Євангелія. 

Упродовж довгих століть у ситуації повного підпорядкування жінки чоловікові вибір богопосвяченого дівоцтва для жінок був дорогою до відносного самостановлення. Монастир полегшував розвиток духовного життя, давав доступ до освіти й можливість виконувати функції, можна би так сказати, керування й навчання, очевидно, що в обмеженому обсязі. Пророкувати жінкам не забороняли. Св. Фома Аквінський визнав, що дар пророцтва, оскільки не є таїнством, може належати й жінкам, «бо неодноразово вони кращі від мужчин щодо душі». Позбавлені офіційних богословських студій, жінки могли вправлятися у містичній духовності… 

У публічному житті минулих століть найбільше «проявляли себе» освічені жінки – дочки шляхетних родів, королеви й харизматичні черниці. У цих святих жінок шукали пораду миряни й духовні особи. Цнотлива королева чи графиня, дружина і мати євангелізувала в родині, «навертала» чоловіка, вела до хрещення цілі народи. 

Важливою апостольською справою був вихід богопосвячених жінок із кляузури. Шлях до такого стилю чернечого життя був довгим. Незважаючи на численні спроби, цього не вдалося зробити св. Францискові Сальському, який заснував орден візиток, на чолі якого стала св. Йоанна де Шанталь. Це здійснилося у випадку Сестер Милосердя, шариток, яких заснували св. Вінкентій де Поль і св. Луїза де Маріяк як перша настоятелька. Так була відкрита дорога для апостольських і активних черниць. 

Лідерство жінок вважали й часом далі вважають скандальною справою, навіть єрессю. Згадаймо, що св. Жанну д’Арк у XV ст. спалили, між іншим, за нібито святотацьку гординю і розпусту, яка полягала в тому, що носила чоловічий одяг. Її випадок, підданий аналізу численних юридичних процедур, також і церковних, довго зустрічав відкрито сформульоване звинувачення – не діяла під чоловічим керівництвом, також і церковним. Адвокат диявола на початку ХХ ст. озвучив у канонічному процесі брак постійного духовного керівника в святої кармелітки Терези від Дитяти Ісус! 

Стать уже дозволяє 

А як виглядає справа розпізнання святості жінок? Уже кожний четвертий канонізований святий – жінка. Позитивним є те, що розширився обсяг розуміння поняття (і взірця) святості на дружин, матерів, героїчних жінок, хоча зазвичай з перспективи людського престижу і церковної «гідності». 

Великим кроком на дорозі визнання інтелектуальних і духовних якостей жінок і їхнього впливу на Церкву було революційне, бо ламало принцип, який зобов’язував, «стать не дозволяє», надання св. Павлом VI святим жінкам титулу Учителя Церкви. Хоча в Новій Католицькій Енциклопедії на тему Учитель Церкви можна було прочитати, що, ймовірно, жінка ніколи не отримає цього титулу з огляду на «зв’язок між цим титулом і навчанням, яке зарезервоване для мужчин», але в 1970 році Павло VI надав цей титул Терезі Авільській і Катерині Сієнській. У 1997 році до них долучилася Тереза з Лізьє, а в 2012 році – Гільдегарда з Бінген. 

Наступна знакова подія – після сотень років теології виключно для мужчин – жінок допустили до вивчення теології. Григоріанський Університет у Римі у 1968 році відкрив двері для жінок. За ним поступово пішли інші навчальні заклади. 

Здобутком феміністичної теології є також те, що метафорика надання Богові жіночих рис уже не збуджує негативних емоцій. Учительський Уряд Церкви вчить, що «Бог перевершує людські статеві відмінності. Він ані мужчина, ані жінка. Він Бог. Перевершує також людське батьківство та материнство, хоча є їхнім початком і мірою: ніхто не є батьком так як Бог» (ККП 239). 

Після Собору починають відбуватися зміни, хоча Собор не займався конкретно жінками. У Заклику до жінок 8 грудня 1965 пафосно і загально звучало: «Надходить година, вже надійшла година, коли покликання жінки реалізується повністю. Година, в якій жінка своїм впливом освітлює суспільство і отримує владу, якої ще не мала». 

Промоторки нового фемінізму 

Натискові секулярного фемінізму св. Йоан Павло ІІ протиставив новий, християнський фемінізм. «Жінки мають започаткувати «новий фемінізм», відпорний щодо «маскулінізму». Він умітиме розпізнати й відобразити природний хист жінок в усіх галузях суспільної діяльності і змагатиме до подолання всіх видів примусу, визиску і порушення рівності», - написав в енцикліці Evangeliumvitae. Але як цей хист має реалізуватися в структурі Церкви? На цю тему він говорив уже раніше. В апостольському листі MulierisDignitatem за 1988 рік реінтерпретував листи Павла й наголосив на ролі жінок в історії Церкви, а через кілька місяців в адгортацію ChristifidelesLaici написав, що «жінки повинні брати участь у житті Церкви, не підлягаючи жодній дискримінації, а також у процесі консультування і прийняття рішення». 

Із середовища феміністичних богословів вийшло твердження про можливість рукоположення жінок, яке було відкинуте в листі Ordinatiosacerdotalis у 1994 році. Але феміністичні середовища не склали зброю. Дискусійні питання, подані новою свідомістю людей Церкви, і не тільки жінок, не закінчуються справою рукоположення жінок. Один приклад. Під час засідання Бенедикта XVI зі священиками в Базиліці св. Петра 2 березня 2006 року хтось запитав: «Чому жінки не можуть бути допущені до керівних посад у Церкві? Жінки часто діють під впливом харизми, глибокої молитви або в практичній площині – як св. Катерина Сієнська…» Після довгого вступу про заслуги жінок в історії Церкви папа, признаючи слушність такому твердженню, відповів: «Проблема ось у чому: священицька послуга керування, як відомо, зарезервована для мужчин, бо саме вона є керуванням у глибокому розумінні цього поняття, що, кажучи кількома словами, означає, що Таїнство Священства керує Церквою […] Але правосильним є питання, чи в послузі керування, окрім факту, що тут Таїнство і харизма – дві дороги, завдяки яким Церква виконує свою місію, можливо розширити місце для жінок, надати жінкам більшу кількість відповідальних посад». 

У ранньохристиянських спільнотах активність жінок була набагато більша, ніж у єврейських синагогах. Разом із мужчинами брали участь у різних апостольських справах. З плином літ і зі зміцненням інституційної Церкви активність жінок зменшувалася. Зацікавлені вирішили розглянути цю справу. Після виступу головуючої Міжнародної Ради Генеральних Настоятельок Жіночих Орденів, за дорученням папи Франциска, у 2016 році створено ватиканську комісію для вивчення проблеми діяконату жінок, який, слід відразу сказати, заперечували деякі богослови, приводячи аргумент, що жінки належали до нижчої категорії суспільства. Після двох років праці комісія не тільки не дійшла згоди, але розділилася на дві групи. Спірним пунктом є питання характеру свячень. Одні говорили, що воно таке саме, як свячення мужчин, інші говорили, що подібне до благословення, яке пізніше уділяли абатисам. 

Що дозволено жінкам у Церкві 

Пів століття тому в офісах Ватикану працювали лише священики і черниці. Сьогодні там можна побачити жінок. Їхня кількість збільшується з року в рік. Це вже щось нове, але чи про такі посади йдеться? Шукаючи функції, які би давали жінкам важливий вирішальний голос, згадали про кардиналів, яких колись вибирали серед мирян. Останнім кардиналом-мирянином був італійський юрист, назначений Пієм ІХ в 1858 році. Але потім перемогли антиліберальні тенденції, і в 1917 році Апостольська Столиця поміняла церковне право, обмежуючи колегіум кардиналів особами зі священицьким рукоположенням, а в вісімдесятих роках ХХ століття – виключно єпископами. Може не та дорога? Чому би, на початку, не ввести принцип консультацій із черницями в справах, які їх стосуються? Чому вони повинні несміливо нагадувати, що повинні бути представлені в комісіях із перегляду Канонічного Права? 

Погляньмо, яке місце в Церкві признає жінкам актуальний стан Канонічного Права. Миряни, також жінки, можуть бути запрошені на вселенський собор (339.2), жінки можуть бути запрошені на місцевий синод з дорадчим голосом (443.6), можуть брати участь у дієцезіяльному синоді (463.2). Теоретично можуть бути консультантами щодо рішень призначення єпископа-ординарія або єпископа-помічника. У церковних судах, за згодою Конференції Єпископів, можуть бути дієцезіяльними суддями, асесорами, аудиторами, нотаріусами і речниками правосуддя. В адміністративних і економічних справах можуть бути дієцезіяльними економами. Можуть бути експертами у різноманітних церковних радах. Жінки можуть бути членами душпастирських рад дієцезії та парафії, до складу яких, як записано, повинні входити головно миряни. Можуть допомагати пароху в адміністрації парафії, мати голос у рішенні душпастирських проблем. Канонічне Право з 1983 року дозволяє жінкам виконувати функції лектора, коментатора і кантора. Додатково канон 230.3 допускає мирян, отож і жінок, до виконання літургійних чинностей – аніматора літургійних молитов, хрещення і уділення святого Причастя – за відсутності священика. 

У Польщі маємо проблеми із введенням того, що жінкам можна робити у всій Церкві: роздавати причастя, згода на дівчат-міністранток, навчання теології у вищих навчальних закладах. Перешкоди не юридичні, а культурні, в погано інтерпретованій традиції або безпідставних побоюваннях виконавчої влади. Одним словом – у клерикалізмі. Всі пропозиції жінок затяті консерватори охоче класифікують як «загрозу войовничого фемінізму, з яким не варто дискутувати». Отож завдання ієрархів і «рядових» священиків – не тільки опрацювати нове ставлення до жінок, але також навчити мужчин-мирян акцептувати жінок, які виконують у Церкві літургійні чи адміністративні функції. 

Від старого до нового 

У 2017 році папа Франциск апробував публікацію вказівок під назвою Нове вино в нових бурдюках. Документ, виданий Конгрегацією до справ Інститутів Богопосвяченого Життя і Товариств Апостольського Життя, стосується не лише жіночих згромаджень, але може бути добрим прикладом верифікації принципів, тим більше, що бачимо тривожне зменшення жіночих покликань до чернечого життя. В ньому говориться про перехід від старої до нової парадигми мислення й діяльності. У питанні тотожності це перехід від чернечого ідеалу «досконалого стану» до профетичного взірця (як відповідь на натхнення Святого Духа, як це було вже в Vitaconsecrata), а в питанні структури керування – від піраміди (настоятель, підлеглий) до залежності авторитету служіння і послуху. В цьому документі говориться і про клерикалізм, який полягає в існуванні й домінуванні еліт, схильних використовувати свою упривілейовану позицію. Постава опору проти «нового вина» відчутна на всіх рівнях організаційних структур. 

Роздуми на тему самого образу нового вина в нових бурдюках (пор. Мк. 2, 22) насувають думку, що бурдюки служили також як посуд, в якому не лише зберігали вино, але в них відбувалася ферментація молодого вина. А це, як відомо, вимагає часу. 

Можна також задуматися, яке значення для «жіночої справи» мають педофільні скандали в Церкві. Чи вони будуть чинником, яким покращить розуміння поширення участі жінок в організаційних структурах Церкви, бо себе не виправдала модель захисту інституції за рахунок людини, особливо малолітньої, чоловічою єрархією?