IV.II. ОБОВ’ЯЗОК БОГОПОСВЯЧЕНИХ ОСІБ СТРЕМІТИ ДО ДОСКОНАЛОСТІ 

#367. Серед християн є такі, які, бажаючи віддати себе Богові у досконаліший спосіб і ефективніше забезпечити спасіння своїх душ, вибирають богопосвячене життя. Цей стан, згідно з Канонічним Правом (Can. 487), є "постійним способом життя у спільноті, де вірні, окрім обов’язкових заповідей, зобов’язують себе обітами євангельських рад послуху, чистоти й вбожества".   

Всі богослови погоджуються, що богопосвячені особи зобов’язані прямувати до досконалості з огляду на їхній стан. Канонічне Право згадує це навчання, коли заявляє, що "кожний настоятель і підлеглий зобов’язані прямувати до досконалості, відповідної до їхнього стану" (Can. 593). Цей обов’язок такий важливий, що св. Альфонс не вагається сказати: "Якщо богопосвячена особа приймає тверде рішення не прямувати до досконалості або взагалі про це не думає, то поповнює смертний гріх" ("Theol. moralis," 1, IV, n. 18). Така богопосвячена особа серйозно би занедбала обов’язок свого стану, яким є прямування до досконалості. З цього огляду богопосвячений стан називають станом досконалості, тобто, постійною умовою життя, і, як такий, офіційно визнаний Церковним Правом, де людина зобов’язує себе прямувати до досконалості. Звідси, як навчає св. Фома, не потрібно бути досконалим перед вступом до чернечого ордену, людина вступає туди саме для того, щоб набувати досконалість ("Sum Theol.," IIa IIae, q. 186, a. I, ad 3).   

Для богопосвячених осіб обов’язок прямувати до досконалості базується головно на двох мотивах: 

(1) обіти; 

(2) Правило і Конституції. 

I. Обіти 

#368. Коли хтось вибирає богопосвячений стан життя, то з метою віддати й посвятити себе Богові у досконаліший спосіб, і тому складає три чернечі обіти. Ці обіти зобов’язують до чеснот, яких не вимагають Заповіді, і практикування цих чеснот стає досконалішим, бо обіти додають до притаманних їм цінностей релігійну чесноту. Окрім того, вони усувають або зменшують деякі великі перешкоди на шляху до досконалості. Ми зрозуміємо це краще, коли розглядатимемо їх детально. 

#369. (1) Обітом убожества ми зрікаємося актуальної матеріальної власності й тої, яку набудемо в майбутньому. Якщо обіт урочистий, то зрікаємося будь-якого права на власність, отож усі наші правні дії щодо власності будуть анульовані (канон 579). Якщо обіт простий, то ми не зрікаємося права на власність, тільки не можемо розпоряджатися нею самостійно; реалізація права на власність залежить від волі настоятеля й обмежена ним.  

Цей обіт допомагає нам подолати одну з найбільших перешкод на шляху до досконалості: невпорядковану любов до багатства і турботи, пов’язані з користуванням тимчасовим добром. Отож, це велика допомога для духовного поступу. Що більше, цей обіт зумовлює болісне зречення, бо людина втрачає забезпечення, незалежність – те, що дає право вільно користуватися добром. Часом страждання приносять зречення спільнотного життя: важко й принизливо просити в Настоятеля все необхідне. Обіт убожества спонукає до чеснот, які не лише підштовхують, а й підводять нас ближче до досконалості.