ІІІ.II. ПРАВИЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ДОСКОНАЛОСТІ    

#306. Суть справи.  

(1) Будь-яке буття є досконалим (perfectum) у природному порядку речей, коли воно закінчене і повне, тобто коли воно досягло свого кінця: "Усе є досконалим настільки, наскільки воно досягло свого кінця, що є найбільшою досконалістю будь-чого" (Sum. theol., IIa IIae, q. 184, a. I). Це конституює абсолютну досконалість. Але існує також відносна і поступальна досконалість, яка полягає у прямуванні до цілі через розвиток усіх своїх здатностей і виконанні усіх своїх обов’язків у згідності з натуральним правом як вираженням слушних аргументів. 

#307. (2) Ціллю людини, навіть у природному порядку, є Бог: 1) Створені Ним, ми з необхідності створені для Нього, бо Він є повнотою Буття. З другого боку, створювати ради недосконалої цілі було би недостойним Бога. 2) Окрім того, Бог є безмежною досконалістю і тому причиною будь-якої досконалості, людина є тим досконалішою, чим ближче підійде до Бога і братиме участь у Його божественних досконалостях. Ось чому людина не може знайти у створіннях того, що повністю задовольнить її законні прагнення: "Остаточною ціллю людини є нестворене добро, тобто Бог, бо лише Він через Свою безмежну доброту може задовольнити повністю людські бажання" (ST. THOM., Ia IIae, q. III, a. I. Cfr. TANQUEREY, "Synopsis Theol. moralis," Tr. de Ultimo fine, n. 2-18). І тому всі наші дії повинні бути спрямовані до Бога – пізнавати Його, любити Його, служити Йому і прославляти Його – це ціль життя, джерело досконалості. 

#308. (3) У надприродному порядку це щось більше. Підняті Богом до стану, який перевершує всі наші нужди і всі наші здатності, призначені, щоб одного дня споглядати Його у блаженному видінні, володіючи Ним уже тепер через благодать, обдаровані надприродним організмом, з допомогою якого ми можемо з’єднатись з Ним практикуванням християнських чеснот, ми не можемо явно вдосконалювати себе, поки не наблизимось до Нього. Але цього ми не можемо здійснити, не з’єднавшись з Ісусом – це необхідний спосіб, у який ми можемо йти до Отця. Отож, наша досконалість полягає у тому, щоб жити для Бога в єдності з Ісусом Христом: "Жити повністю для Бога в Ісусі Христі" (FATHER OLIER, "Pietas Seminarii," n. I). Це ми чинимо практикуванням теологальних і моральних християнських чеснот. Ціль цього всього – об’єднатись з Богом, наслідуючи, наскільки можемо, Ісуса Христа. 

#309. (4) Тут виникає питання, чи між цими чеснотами є якась одна чеснота, яка об’єднує і втілює всі інші, таким чином конституюючи суть досконалості. Підсумовуючи доктрину Святого Письма і Отців Церкви, св. Фома відповідає, що суть досконалості полягає у любові до Бога і любові до ближнього ради Бога: "Суть досконалості християнського життя полягає в любові, насамперед у любові до Бога, потім у любові до ближнього" ("Sum, theol.," IIa IIae, q. 184, a. 3; Opusculum, "De perfectione vitae spiritualis," cap. I, n. 56, 7). Але в цьому житті любов до Бога неможливо практикувати, не зрікшись невпорядкованої любові до себе самого, тобто потрійної пожадливості; отож, практично, жертва повинна були з’єднана з любов’ю. Щоб це пояснити, ми покажемо: 

1) як любов до Бога і до ближнього конституює суть досконалості; 

2) чому ця любов повинна супроводжуватись жертовністю; 

3) як з’єднати ці два елементи; 

4) як досконалість вміщає в собі заповіді та євангельські ради; 

5) які є ступені досконалості й яку досконалість можна осягнути на землі.

[I] Суть досконалості полягає в любові  

[II] Любов у земному житті вимагає самопожертви 

[III] Любов і жертва в християнському житті 

[IV] Досконалість міститься у заповідях чи у порадах? 

[V] Ступені досконалості