[V] Ступені досконалості   

У земному житті досконалість має ступені й границі. Постають два питання: 

(1) Які основні ступені досконалості? 

(2) Які границі досконалості? 

I. Різні ступені досконалості 

#340. Є багато ступенів, якими ми піднімаємось до досконалості. Ми не будемо перечислювати усі ступені, а тільки відмітимо основні етапи. Згідно з загальною доктриною, яку пояснив св. Фома, існують три основні етапи, або, як прийнято говорити, три дороги: для початківців – дорога очищення, для просунутих – дорога просвічення, для досконалих – дорога з’єднання. 

#341. a) Основна турбота початківців – зберігати благо чесність. Тобто, спрямовувати свої зусилля, щоб уникати гріхів, особливо важких, боротися зі злими схильностями пристрастей і з усім, що може їх позбавити любові Бога ("Sum. theol.," 2a 2ae, q. 24, 1. 9). Це дорога очищення, мета якої – очищення душі. 

#342. b) Просунуті вправляються у чеснотах і зростають у добродійності. Очищене серце більш відчинене на божественне світло і Божу любов. Душа бажає йти за Ісусом і наслідувати Його чесноти і таким чином йти до Світла, тому цей етап називається дорогою просвічення. Душа старається уникати не тільки важких, а й легких гріхів. 

#343. c) Досконалі душі прагнуть з’єднатися з Богом і радіти тільки Ним. Шукаючи єдності з Богом, вони йдуть дорогою з’єднання. Гріх викликає в них відразу, бо вони бояться образити Бога. Найбільше їх притягують теологальні чесноти, які з’єднують їх з Богом. І тому земля для них – вигнання, і вони прагнуть, як св. Павло, вмерти, щоб з’єднатися з Христом. 

Це тільки коротке резюме. В другій частині книжки ми розглянемо цю тему детально. Спочатку опишемо стан душі на першому етапі, потім на другому, потім – трансформуючу єдність, яка приготовляє до блаженного споглядання. 

ІІ. Границі досконалості на землі 

#344. Читаючи життя святих, особливо великих містиків, дивуємося, що душа, яка не нехтує жодними засобами, щоб осягнути Бога, може здійнятися до таких висот. Очевидно, що на землі наша досконалість має свої границі. Нам не треба прагнути їх подолати – щоб не опуститися на нижчий рівень або не впасти в гріх.

#345. (1) Очевидно, що ми не можемо любити Бога так, як Він цього заслуговує. Він заслуговує безмежної любові, а наші серця обмежені, тому ніколи, навіть у Небі, не зможуть Його любити безмежною любов’ю. І тому ми завжди можемо прагнути любити Його більше. За св. Бернардом, міра, якою слід любити Бога – любити Його без міри. Слід пам’ятати, що дійсна любов полягає більше в актах волі, ніж у побожних сентиментах, і що найкращий спосіб любити Бога – підпорядковувати свою волю Його волі. Ми це пояснимо пізніше, коли говоритимемо про узгодженість з божественною Волею. 

#346. (2) На землі ніхто не може любити Бога безперервно і вірно. Безсумнівно, що з допомогою вибраних благодатей, дарованих душам з доброю волею, можна уникати всіх добровільних легких гріхів, але не всіх вад, які походять зі слабкостей. Церква багато разів декларувала, що ніхто не може бути безгрішним. 

A) У середньовіччі бегарди (DENZ-BANN., n. 471-178. Cfr. P. POURRAT, "Christian Spirituality," t. II; "Cath. Encyclop.," BEGHARDS, Beguines) проголошували, що "людина у земному житті здатна осягнути такий ступінь досконалості, що стає безгрішною і не може вже зростати у благодаті". Вони вчили, що людина, яка осягнула такий ступінь досконалості, не мусить ні постити, ні молитися, бо її чуттєвість повністю підпорядкована духові й розумові, тому вона може віддаватися будь-яким задоволенням тіла; вона вже не зобов’язана виконувати Церковні заповіді й слухати людей, не зобов’язана вправлятися у чеснотах, бо це потрібне тільки недосконалим. Такі доктрини небезпечні й ведуть до аморальності. Якщо людина повірить у свою непогрішимість і не буде практикувати доброчесність, то незабаром стане жертвою найнижчих пристрастей. Це сталося з бегардами, доктрину яких було засуджено у 1311 на Віденському Синоді. 

#347. B) У XVII ст. Моліна відновлює це помилкове вчення, навчаючи, що "через набуте споглядання можна осягнути такий ступінь досконалості, що людина вже не поповнює ні важких, ні легких гріхів". Він показав на своєму прикладі, що з такими високими афоризмами можна ганебно впасти. Інокентій XI осудив його 19 листопада 1687. Читаючи його твердження, страшно подумати про жахливі наслідки, до яких можуть привести претензії на безгрішність. І тому намагаймося бути скромними й завжди шукати можливості виправляти свої зумисні помилки й зменшувати чисто вад. 

#348. (3) Всупереч доктрині Фенелона, на землі ми не можемо любити Бога постійною і також не звичайною любов’ю, яка би була досконалою і безкорисливою. Незважаючи на те, який ступінь досконалості ми осягнемо, ми зобов’язані час від часу чинити акти надії. І тому ми не можемо залишатися зовсім байдужими до нашого спасіння. Правдою є й те, що були святі, які посеред пасивних випробувань на короткий час погоджувалися зі своїм осудженням, але припускаємо, що такою була Божа воля, бо тоді вони рішуче говорили про своє небажання й відмовлялись від любові Бога. Але це тільки припущення, які слід відсунути в сторону, бо Божа воля – спасти всіх людей. 

Проте, час відчасумиможемо виявлятиактичистої любові, не думаючипри цьому про себе,і, отже, фактичноне сподіваючисьі не бажаючи Неба. Саме такий акт любовівчинила свята Тереза: "Якщо я люблюТебе, Господи, то не ради Неба, яке Ти мені обіцяв. Якщо ябоюсяобразитиТебе, то не через Пекло, яке мені загрожує.Що мене тягнедо Тебе, Господи, – тільки Ти Сам, прибитий до Хреста, Твоє побите тіло, піддане гострим нападам смерті. Твоя любов так охопила моє серце, що якщо би не було Неба, то я і далі би Тебе любила; якби не було Пекла, то я і далі би Тебе боялася. Щоб Тебе любити, мені не потрібні твої подарунки, бо якщо я втрачу надію у всьому, на що надіюся, я все одно буду Тебе любити тією самою любов’ю" ("The Bollandists, History of St. Theresa", vol. II, c. 31). 

#349. Звичайно, що наша любов до Бога – суміш чистої та корисливої любові; тобто, ми любимо Бога ради Нього самого, бо Він – безмежне добро, і тому, що Він – джерело нашого щастя. Ці два мотиви не виключать один одного, бо Божою волею є, щоб ми знайшли своє щастя, люблячи і прославляючи Бога. Тому не треба непокоїтися змішаними мотивами своєї любові до Бога. Коли думаємо про Небо, то говорімо собі, що наше щастя полягатиме у володінні й спогляданні Бога, в любові до Нього і прославі Його. Отож, навіть якщо ми маємо надію й бажання Неба, то домінуючим мотивом у наших вчинках буде любов до Бога. 

ЗАКІНЧЕННЯ 

#350. Отож, уся християнська досконалість: любов і жертва. Хто би не зміг, з Божою благодаттю, виконати ці умови? Невже, дійсно, так важко любити Того, Хто є безмежно любленим і безмежно любить? Любов, яку Він хоче від нас, – не є чимось надзвичайним; це побожність любові – дар себе самого, яка полягає, в основному, у виконанні Божої волі. Бажати любити означає любити. Притримуватись Заповідей ради Бога є любов’ю. Молитися означає любити. Виконувати свої обов’язки, щоб задовольнити Бога, означає любити. Що більше, споживати їжу з таким самим наміром також означає любити. Служити ближньому ради Бога означає любити. Отож, немає нічого легшого, як з допомогою Божої благодаті постійно вправлятися в любові до Бога і через неї наполегливо стреміти до досконалості. 

#351. Стосовно жертви, то, без сумніву, вона здається важкою. Але нам не наказують любити жертву ради неї самої. Достатньо, щоб ми любили її ради Бога, або іншими словами: на землі неможливо любити Бога, не зрікаючись усього, що перешкоджає Його любити. Отож, спочатку ми ставимось до жертви толерантно, а потім починаємо її любити. Хіба мама не проводить довгі, безсонні ночі біля ліжка свого сина, з радістю втомлюється, коли плекає надії або має упевненість, що рятує його життя? Тепер, якщо ми ради Бога приймаємо зречення, які Він від нас вимагає, ми маємо не тільки надію, але й впевненість, що приносимо Йому радість, прославляємо Його і рятуємо свої душі. Чи ж для заохочення ми не маємо приклад і допомогу Боголюдини? Чи ж Він не страждав більше від нас для слави Свого Отця і ради спасіння наших душ? Чи ж ми, Його учні, з’єднані з Ним у Хрещенні, нагодовані Його Тілом і Кров’ю, будемо вагатися страждати разом з Ним, для Нього і Його інтенцій? Чи ж не вірно, що Хрест – це вигода, особливо для люблячих сердець? "У Хресті", – говорить автор Наслідування, "є спасіння; у Хресті є життя; у Хресті є захист від ворогів. У Хресті є небесна солодкість" ("Imitation," Bk. II, C. 12, v. 2). Ми висновуємо разом зі св. Августином: "Для люблячих сердець немає заважкої праці. Фактично, кожний знаходить там задоволення, як ми бачимо у випадку рибака на рибалці, мисливця на полюванні, продавця на ринку. Бо де є любов, там немає праці або це праця любові" (St. AUGUST., "De bono Viduitatis," c. 21, P. L. XL, 448). І тому поспішаймо до досконалості через любов і жертву.