[IV] Досконалість міститься у заповідях чи у радах?

#335. (1) Формулювання проблеми. Ми показали, що суть досконалості полягає в любові до Бога й до ближнього – аж до самопожертви. Але любов до Бога і самопожертва містять заповіді й ради; заповіді зобов’язують під карою за гріх, ради запрошують нас чинити для Бога більше, ніж вимагає обов’язок; нехтування радами не веде до гріха, але перешкоджає вдосконаленню і дії благодаті. У цьому полягає різниця між заповідями й радами, на що натякає Господь, коли говорить до багатого юнака: "Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі" (Мт. 19, 21). Таким чином, щоб увійти в Боже царство, достатньо виконувати закон справедливості й любові, але якщо хтось хоче бути досконалим, то повинен продати своє майно, роздати гроші бідним і добровільно практикувати вбозтво. Апостол Павло зазначає, що дівоцтво – рада, а не заповідь, подружжя – добра справа, але дівоцтво – краща (1 Кор. 7, 25-40). 

#336. (2) Вирішення проблеми. Деякі автори доходять висновку, що християнське життя полягає у дотриманні заповідей, а досконалість полягає у виконанні рад. Таке пояснення спрощене, і якщо його неправильно зрозуміємо, то наслідки можуть бути фатальними. В дійсності, досконалість вимагає, в першу чергу, дотримання заповідей, і потім вже виконання деяких рад. 

Це навчання св. Фоми. ("Sum. theol.," IIa IIae, q. 184, a. 3). Спочатку він доказує, що досконалість полягає у любові до Бога й до ближнього, і висновує, що, практично, заповіді – її суть, головна заповідь – заповідь любові; потім досконалість полягає в радах, бо вони скеровують до любові й усувають перешкоди практикувати любов. Ми пояснимо цю доктрину. 

#337. A) Досконалість вимагає беззастережно зберігати заповіді. Це дуже важливо наголошувати у випадку деяких осіб, які, наприклад, практикуючи різні побожні речі, забувають про свої професійні обов’язки, або хтось під приводом роздавання милостині нехтує сплатою боргів; одним словом, це стосується тих, які, зосереджуючись на досконалості, нехтують деякими Божими заповідями. Очевидно, що порушення важливих норм, таких як сплата боргів, нищить в нас любов, і роздавання милостині не виправдує порушення законів. Подібним чином умисне порушення заповіді у легкій матерії є легким гріхом, який не нищить в нас любов, але в більшій чи меншій мірі перешкоджає практикувати любов, кривдить Всемогутнього Бога і послаблює наш зв’язок з Ним. Це добре справджується у випадку постійних умисних легких гріхів, які стають звичкою і сповільнюють наш шлях до досконалості. Для того, щоб бути досконалими, ми повинні спершу зберігати заповіді. 

#338. B) До цього ми повинні додати виконання рад – принаймні тих, які стосуються наших обов’язків. 

a) Таким чином, ченці, які складають обіти трьох великих євангельських рад убозтва, чистоти й послуху, не можуть освячувати себе, якщо не будуть вірними своїм обітам. Окрім того, вірність обітам полегшує практикування любові до Бога, відокремлюючи душу від основних перешкод, які стоять на шляху до любові до Бога. Вбозтво викорінює невпорядковану любов до багатства, серце стає вільним і може прямувати до Божих і небесних справ. Чистота позбавляє тілесного задоволення, навіть у священних узах подружжя, і спонукає любити Бога. Послух долає гордість і дух незалежності, підпорядковує волю Божій волі. Такий послух – справжній акт любові. 

#339. b) Ті, які не зобов’язані обітами, для того, щоб бути досконалими, повинні дотримуватись духа цих обітів – згідно з умовами свого життя, натхненнями благодаті й керівництвом розумного духівника. Таким чином, вони вправлятимуться в духові вбозтва, позбавляючи себе багатьох непотрібних речей, будуть економити гроші для милостині й добродійних справ; вони вправлятимуться в духові чистоти, навіть живучи в подружжі, обмежуючи себе в дозволених задоволеннях й уникаючи всього, що заборонене й небезпечне; вони вправлятимуться в духові послуху, підпорядковуючись з розторопністю своїм зверхникам, в яких будуть бачити образ Бога, і натхненням благодаті – під керівництвом розумних духівників. 

Отож, любити Бога й любити ближнього ради Бога, знати, як чинити самозречення – щоб краще виконувати заповіді й ради, підпорядковані цим заповідям, – це справжня досконалість.