[I] Суть досконалості полягає в любові   

#310. Спочатку ми пояснимо суть цієї пропозиції. Любов до Бога і до ближнього в цьому питанні є надприродною як з огляду на її об’єкт, так і з огляду на її мотиви і принципи. 

Бог, якого ми любимо, Триєдиний Бог, об’явив нам себе. Ми любимо Його, бо наша віра показує Його нам нескінченно добрим і нескінченно люблячим. Ми любимо Його волею, вдосконаленою чеснотою любові й підтриманою актуальною благодаттю. Тому ця любов не є простою сентиментальністю. Людина складається з тіла і душі й, без сумніву, деякі почуття часто додаються до найшляхетніших устремлінь. Часом другорядні почуття відсутні. Суттю любові є відданість. Тверда рішучість волі віддає нас Богові, а якщо необхідно, то ми повністю жертвуємо себе Йому і для Його слави, віддаючи Йому перевагу над своїм й чужим задоволенням. 

#311. Це саме можна сказати, у властивих пропорціях, і про любов до ближнього. Бо ми любимо Бога у ближньому як віддзеркаленні Божих досконалостей. Мотивом цієї любові є божественна доброта, яка проявляється, виражається і віддзеркалюється в нашому ближньому. Щоб сказати конкретніше, ми бачимо і любимо в нашому ближньому душу, в якій живе Святий Дух, прикрашену божественною благодаттю, визволену ціною крові Христа. Люблячи ближнього, ми бажаємо йому надприродної досконалості та вічного спасіння. 

Таким чином не існує двох відмінних чеснот любові: до Бога і до ближнього. Існує тільки одна, яка містить любов до Бога ради Нього самого і любов до ближнього ради Бога. 

З такими засновками ми легко зрозуміємо, що досконалість дійсно полягає в чесноті любові. Але який ступінь любові є необхідним для досконалості? Кожний погодиться, що любов, яка супроводжує стан благодаті і співіснує зі звичкою повсякденних гріхів і неопанованими пристрастями, не може бути достатньою для досконалості. З другого боку, любов, яка спонукає нас любити Бога так, як Він того заслуговує, або любов, яка спонукає нас уникати всіх повсякденних гріхів і недосконалостей, не є обов’язковою, бо, як ми побачимо далі (N. 344-348), ми не в силі любити такою любов’ю на землі. Любов, необхідну для досконалості, можна так визначити: любов, яка так закорінена в нашій душі, що змушує нас чесно і систематично уникати навіть найменшого гріха і виконувати святу Божу волю в усьому задля любові до Бога. 

Докази цієї тези 

#312. (1) Що говорить Святе Письмо. 

A) У Старому і Новому Завітах основним принципом, у якому підсумовується весь закон, є Велика Заповідь любові – любові до Бога і любові до ближнього. І тому, коли книжник запитав Ісуса, що слід робити, щоб осягнути вічне життя, божественний Учитель відповів просто: "Що в Законі написано?" І книжник без зволікання процитував священний текст Второзаконня: "Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе". Господь схвалив таку відповідь: "Правильно ти відповів. Роби це, і будеш жити" (Лк. 10, 25-29; див. Втор. 6, 5-7). Він ще додав, що в цій подвійній заповіді любові до Бога і до ближнього міститься увесь Закон і пророки (Мт. 22, 39-40). Ап. Павло говорить те саме, коли, перерахувавши головні заповіді Декалогу, додає: "Тож любов виконання Закону" (Рим. 13, 10). Таким чином любов до Бога і до ближнього є підсумком і повнотою Закону. І тому християнська досконалість не може бути нічим іншим, як досконалим і повним виконанням Закону, бо Закон є Божою волею, і ніщо не може бути більш досконалим. 

#313. B) Інший доказ ми витягуємо з доктрини ап. Павла про любов у тринадцятій главі першого Послання до Корінтян. Ліричною мовою він описує важливість любові, її першість над харизмами або дарованими благодатями і над теологальними чеснотами віри й надії. Він показує, що вона втілює всі чесноти і володіє ними у найбільшому ступені; настільки, що сама любов є зібранням всіх чеснот: "Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!" Він закінчує ствердженням, що харизми минуть, а любов триватиме вічно. Це означає, що любов є не тільки царицею і душею всіх чеснот, але й що вона настільки важлива, що достатньо лише її, щоб учинити людину досконалою, бо наділяє її всіма чеснотами. 

#314. C) Євангеліст Іоанн, апостол божественної любові, дає нам фундаментальну підставу цієї доктрини. Бог є любов – саме це Його характеризує. І якщо ми хочемо бути подібними до Нього, бути досконалими як наш Небесний Отець, то ми повинні любити Його так, як Він любить нас, бо "Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас" (1 Ів 4, 10). Але ми не можемо Його любити, якщо не любимо свого ближнього, тому ми повинні любити своїх ближніх навіть до самопожертви: "Ми також повинні віддавати своє життя за ближніх". "Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога! Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов! Любов Божа до нас з'явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили. Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи. Улюблені, коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один одного! Бога не бачив ніколи ніхто. Коли один одного любимо, то Бог в нас пробуває, а любов Його в нас удосконалилась. Що ми пробуваємо в Ньому, а Він у нас, пізнаємо це тим, що Він дав нам від Духа Свого. І ми бачили й свідчимо, що Отець послав Сина Спасителем світу. Коли хто визнає, що Ісус то Син Божий, то в нім Бог пробуває, а він у Бозі. Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!" (1 Ів. 4, 7-16). Отож, уся досконалість полягає в любові до Бога і любові до ближнього ради Бога – неможливо виразити це ясніше. 

#315. (2) Коли ми шукаємо відповідь на це питання розумом, освітленим вірою, ми приходимо до аналогічного висновку – розглядаючи природу досконалості чи природу любові. 

A) Ми вже говорили, що досконалість будь-якого буття полягає у тому, щоб дійти до своєї цілі настільки, наскільки це можливо (N. 306). Ціллю людини у надприродному порядку є вічне володіння Богом через блаженне споглядання і любов, яка є наслідком цього. У земному житті ми йдемо до цієї цілі, з’єднуючись з Пресвятою Трійцею, яка перебуває в нас, і з Ісусом, незамінним Посередником між людиною і Отцем. Чим тісніше ми з’єднуємось з Богом, нашою остаточною метою і джерелом життя, тим досконалішими ми є. 

#316. Серед християнських чеснот божественна любов найкраще з’єднує душу з Богом. Інші чесноти дійсно приготовляють нас до цієї єдності або втаємничують у неї, але не можуть викликати її. Моральні чесноти: розсудливість, справедливість, мужність і стриманість не з’єднують нас з Богом безпосередньо, але усувають чи зменшують перешкоди, які віддаляють нас від Нього, і наближають нас до Нього через виконання заповідей. І так стриманість, обмежуючи непомірковане вживання задоволення, ослаблює одну з найсильніших перешкод до любові Бога; людська природа, скидаючи з себе гордість і любов до себе, спонукає нас практикувати божественну любов. Окрім цього чесноти, змушуючи нас дотримуватись заповідей чи властивої міри, підпорядковують нашу волю Божій волі. Що стосується інших теологальних чеснот, то вони насправді з’єднують нас з Богом, але не повністю. Віра з’єднує нас з Богом, непомильною Правдою, і дає нам можливість бачити всі речі в божественному світлі, проте вона може поєднуватись з важкими гріхами, які віддаляють нас від Бога. Надія піднімає нас до Бога, оскільки Він є добрим до нас і дає нам можливість бажати небесної радості, але вона може існувати разом з важкими провинами, які відвертають нас від нашої цілі. 

#317. Тільки любов повністю з’єднує нас з Богом. Вона зумовлює віру і надію, але перевершує їх. Любов охоплює всю душу, інтелект, серце, волю, активність і без застережень віддає їх Богові. Вона виключає важкі гріхи і дає нам можливість радіти божественною дружбою: "Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його" (Ів. 14, 23). Дружба є з’єднанням двох душ в одну: "Одне серце і одна душа… спільні радості й біди" (Cor unum et anima una: unum velle, unun nolle). Отож, наша дружба з Богом є досконалою єдністю з Ним усіх наших здатностей; єдністю нашого ума, який наслідує думки Бога; єдністю нашої волі, яка спонукає нас виконувати Божу волю, єдністю серця, яка спонукає нас віддати своє життя Богові так, як Він віддав ради нас своє життя: "Мій коханий він мій, я ж його" (П. п. 2, 16), єдністю активності, завдяки якій Божа сила допомагає нашій слабкості втілювати добрі бажання. Таким чином любов єднає нас з Богом, нашою метою і безмежною досконалістю, і таким чином конституює суттєвий елемент досконалості. 

#318. B) Якщо будемо розглядати природу любові, то дійдемо того самого висновку. Св. Франциск Сальський показує, що любов містить усі чесноти і навіть уділяє їм свою досконалість. 

a) Любов містить усі чесноти. Очевидно, що досконалість полягає у набуванні чеснот. Якщо ми володіємо усіма чеснотами, і не в початковій стадії, а в найвищій, то ми досконалі. Але якщо хтось має чесноту любові в ступені, описаному в n. 311, то має всі інші чесноти, і то досконало, бо без цього неможливо знати і любити безмежну Божу любов; має надію, яка через натхненні правди веде до любові; має всі моральні чесноти, такі як розсудливість, без якої любов не може тривати і зростати, мужність, яка долає перешкоди, які заважають практикувати любов, стриманість, яка загнуздає чуттєвість – цього безжалісного ворога божественної любові. Св. Франциск Сальський додає, що великий апостол не говорить, що любов лише чинить нас терпеливими, добрими, витривалими і простими, а говорить, що любов сама по собі є терпінням і добротою, бо втілює досконалість усіх чеснот. 

#319. b) До того ж, любов надає іншим чеснотам особливої досконалості й вартості. За св. Фомою, вона є формою, душею всіх чеснот. "Чесноти, відділені від любові, дуже швидко втрачають свою досконалість, бо без любові не можуть реалізувати свою ціль – вчинити людину щасливою. Я не говорю, що без любові інші чесноти не можуть народитись і розвиватись, але їхня досконалість і здатність підпорядковуватись Божій волі й отримувати з Його милосердя плоди і освячувати серця залежить від любові. Любов між чеснотами є як сонце поміж зірками – надає їм блиску і краси. Віра, надія, страх і жаль звичайно випереджають любов у душі – аби приготувати їй місце, але як тільки любов приходить, то вони підпорядковуються їй і служать, як і всі інші чесноти; любов оживляє, покращує і оновлює всі інші чесноти" (св. Франциск Сальський). Іншими словами, любов направляє наші душі безпосередньо до Бога, найвищої досконалості й остаточної цілі, надає їм усім однаковий напрямок і однакову вартість. Таким чином акт послуху чи покори, маючи свою власну цінність, отримує від любові більшу цінність, бо чиниться ради Бога. Тоді він стає актом любові, досконалішим від усіх чеснот. Слід ще додати, що такий акт стає легшим і привабливішим. Нашій гордій природі важко підпорядковуватись і впокорюватись, але це стає легше, якщо ми розуміємо, що виконанням таких актів практикуємо любов до Бога і працюємо для Його слави. 

Таким чином любов є не лише синтезом, але й душею всіх чеснот, вона єднає нас з Богом безпосередньо і досконаліше, ніж інші чесноти. І тому саме любов конституює суть досконалості. 

ЗАКІНЧЕННЯ 

#320. Оскільки суть досконалості полягає в любові до Бога, то з цього випливає, що шлях до неї – любити великою любов’ю, щирим серцем, з ревністю і чистою й безкорисливою любов’ю. Ми по-справжньому любимо Бога не лише тоді, коли виражаємо любов словами, а навіть тоді, коли чинимо Його волю або виконуємо найдрібніші обов’язки ради Бога. І тому кожний наш простий вчинок може стати актом любові й допомогою у вдосконаленні. Наш прогрес буде активнішим і швидшим, якщо наша любов буде інтенсивнішою і щедрішою, а наші вчинки енергійнішими і твердішими, бо для Бога велике значення має воля й зусилля, відокремлені від емоційності. 

Насамкінець, оскільки надприродна любов до ближнього є подібною до акту любові до Бога, то будь-яка допомога ближнім, коли ми бачимо в них відображення божественної досконалості або бачимо в них Ісуса Христа, стає актом любові, що сприяє нашій святості.