ІІІ.I. ФАЛЬШИВІ ПОНЯТТЯ ДОСКОНАЛОСТІ

Фальшиві поняття зустрічаємо серед невіруючих, тілесних людей (Worldlings) і навіть побожних.

#296 (1) Для невіруючих християнська досконалість – суб’єктивний феномен, якому не відповідає дійсність. 

A) Багато з них вивчають те, що вони називають містичними феноменами, тільки зі злісними упередженнями, не розрізняючи справжніх містиків від фальшивих. Вони вважають, що так звана досконалість містиків не що інше, як хворий симптом, один з видів психічного неврозу, вид екзальтації, основаної на релігійному почутті чи навіть особлива форма сексуальної любові. Вони кажуть, що це проявляється у любовній термінології, духовному подружжі, поцілунках, обіймах і божественних ласках, які так часто знаходимо у творах містиків (MAX NORDAU, "Degenerescence, t. I, p. 115; J. H. LEUBA, "Psychological Study of Religion;" E. MURISIER, "Les maladies du sentiment religieux."). 

Очевидно, що ці автори, які не знають нічого поза чуттєвою любов’ю, не мають найменшого поняття про божественну любов; вони належать до тих людей, про яких наш Господь сказав: "Не розсипайте перел своїх перед свиньми" (Мт. 7, 6). І тому не дивно, що психолог Вільям Джеймс наголосив, що сексуальний інстинкт не має нічого спільного зі святістю; що справжні містики практикували героїчну чистоту, деякі з них ніколи не досвідчили, або в малій мірі, слабкостей плоті, інші долали несамовиті спокуси героїчним способом, наприклад, кидались на колючки. Якщо вони користувались мовою людської любові, то тому, що іншою мовою не могли виразити ніжності божественної любові (W. JAMES, "The Varieties of Religious Experience," p. 9-12). Вони показали своєю поведінкою і життям велич здійснених і доведених ними до успішного кінця трудів, що вони були сповнені мудрості й рівноваги, так що в будь-якому разі ми можемо лише прославляти неврози, які дали світові Аквінат і Бонавентура, Ігнатій Лойола і Ксаверій, Тереза від Ісуса і Іоанн від Хреста, Франциск Сальський і Жанна де Шанталь, Вінкентій де Поль, пані Леграс, Беруль, Олієр, Альфонс Лігуорі, Павло від Хреста. 

#297. B) Інші невіруючі, такі як Вільям Джеймс і Максим де Монтморанд (W. JAMES, op. cit,; M. DE MONTMORAND, "Psychologie des Mystiques," 1920), хоч і позитивно ставляться до наших містиків, але сумніваються в об’єктивній реальності описуваних ними феноменів. Вони визнають чудові ефекти, викликані в душах релігійними почуттями, нестримні імпульси до добра, абсолютну відданість іншим. Вони визнають їхню реальну любов найвищого соціального характеру і великий корисний вплив, визнають, що їхні бажання страждати не перешкоджали їм насолоджуватись невимовною радістю і передавати цю радість оточуючим. Але вони ставлять запитання: чи містики не були жертвами самонавіювання і галюцинацій? 

На це ми можемо відповісти, що такі благодатні ефекти може викликати лише пропорційна причина; що реальне і тривале добро може походити не від будь-чого, а тільки від того, що є справжнім; і якщо християнські містики робили корисну християнську роботу, то тому, що контемпляція і любов до Бога, які надихали їхню працю, були не галюцинаціями, а дійсною, живою й дієвою реальністю: "Ото ж бо, по їхніх плодах ви пізнаєте їх!" (Мт. 7, 20). 

#298. (2) Тілесні люди, навіть якщо вони віруючі, сповідують фальшиві ідеї досконалості або, як вони їх називають, побожності. 

A) Деякі вважають побожних людей лицемірами, які під видом релігії приховують огидні пороки чи політичні бажання й амбіції: бажання керувати людською свідомістю для того, що контролювати світ. Помилкою буде ідентифікувати якусь річ зі зловживанням цією річчю. Ця праця покаже нам, що щирість, чесність і покора є справжніми рисами благочестя. 

#299. B) Інші бачать у благочесті екзальтацію почуттів і уяву, вид вибуху емоцій, які є дуже добрими для жінок і дітей, але шкідливими для мужчин, які хочуть жити розумом і волею. Але скільки мужчин, імена яких читаємо у каталогу святих, були відомі своєю інтелігентністю, енергійною і наполегливою волею! Тут повторюється та сама помилка – карикатуру вважають портретом. 

#300. C) Насамкінець, є люди, які вважають досконалість утопією, яку неможливо реалізувати, тому вона небезпечна; досить притримуватись заповідей і не марнувати час на педантичні вправи або пошуки надзвичайних чеснот. 

Достатньо уважно прочитати життя святих, щоб спростувати помилкові погляди: вони осягнули досконалість на землі, і практикування євангельських рад не утруднювало, а полегшувало практикування заповідей. 

#301. (3) Навіть серед побожних душ є такі, які неправильно розуміють природу досконалості й описують її згідно зі своїми примхами, упередженнями і вигадками. 

A) Багато з них плутають святенництво з благочестям, вважаючи, що досконалість полягає у відмовлянні великого числа молитов, у приєднанні до різноманітних релігійних організацій, навіть якщо це потягне за собою нехтування сімейними та професійними обов’язками. У цьому випадку другорядне заміщає необхідне, мета приноситься в жертву засобам. 

#302. B) Інші постами і аскетизмом виснажують свої тіла, тому стають нездатними виконувати свої суспільні обов’язки і вважають себе звільненими від закону любові до ближнього. Вони відмовляються від дрібних ласощів, але спокійно паплюжать і обмовляють своїх ближніх. Вони забувають про суть досконалості й занедбують фундаментальний обов’язок любові для того, щоб чинити другорядні добрі діла. Подібну помилку чинять ті, які щедро чинять діла любові, але відмовляються прощати ворогів або тих, які не віддали їм боргів. 

#303. C) Інші, вважаючи сильні позитивні почуття духовною втіхою, думають, що якщо вони наповнені радістю і можуть легко молитись, то осягнули досконалість, і тому, коли переживають сухість і розсіяння, то вважають себе літеплими. Такі люди забувають, що для Бога важливі щирі й постійні зусилля, навіть якщо трапляються падіння. 

#304. D) Інші, віддаючи перевагу зовнішній активності, нехтують внутрішнім життям, щоб повністю віддатися ревним ділам. Вони забувають, що молитва є життям і душею ревності, бо стягує Божу благодать і чинить дії плідними. 

#305. E) Інші, начитавшись життєписів святих і книжок про містику, в яких описуються стани екстазу і видіння, вважають, що досконалість полягає у надзвичайних феноменах, тому напружують розум і уяву, аби їх осягнути. Вони ніколи не зрозуміють, що такі феномени є, як самі містики вважають, побічними явищами; що вони не конституюють суті святості, тому нерозумно їх шукати; що згідність з Божою волею є безпечнішим і практичним шляхом. 

Прояснивши засади, ми тепер зможемо легше зрозуміти суть досконалості.