[III] Ріст християнського життя через Таїнства 

#249. Ми зростаємо в благодаті та досконалості не лише через заслуговуючі вчинки, але й через прийняття Таїнств. Видимі знаки, встановлені нашим Господом Ісусом Христом, символізують і уділяють благодать. Бог, знаючи, як легко людина притягується зовнішніми речами, забажав у Своїй безмежній доброті приєднати Свою благодать до матеріальних об’єктів і видимих дій. Правдою віри є, що наші Таїнства мають благодать, яку вони символізують, і уділяють її кожному, хто не має перешкод для неї; і це не лише з огляду на внутрішню поставу реципієнта, "ex opera operato", тобто, силою самого ритуалу Таїнства. Таїнства є інструментальною причиною благодаті, Бог є основною причиною, а наш Господь – похвальною причиною.

#250. Кожне Таїнство, крім звичайної благодаті, створює особливу благодать, яку називають сакраментальною благодаттю. Вона особливо не відрізняється від освячуючої благодаті, але, за св. Фомою і його школою, додає до неї особливу енергію – щоб викликати ефекти, потрібні для осягнення мети кожного Таїнства. Всі погоджуються, що якщо воно прийняте належним чином, то дає право на особливі благодаті у відповідний момент виконання обов’язків, які накладає прийняття цього Таїнства. Наприклад, Таїнство Миропомазання дає право на особливі актуальні благодаті сили – щоб боротися з людськими слабостями і сміливо визнавати свою віру. 

Ми повинні докладно розглянути чотири пункти: 

(1) сакраментальна благодать, відповідна до кожного Таїнства; 

(2) внутрішні постави (dispositions), необхідні для плідного прийняття Таїнства; 

(3) особливі внутрішні постави, необхідні для Таїнства Покаяння; 

(4) особливі внутрішні постави, необхідні для Святого Причастя. 

I. Сакраментальна благодать 

Таїнства дають особливі благодаті, які відповідають різним етапам життя. 

#251. a) У Хрещенні дається благодать духовного відродження, завдяки якій ми очищаємося з плями первородного гріха і народжуємося до життя благодаті. В нас створюється нова людина, відроджена людина, яка живе життям Христа. Згідно з чудовим навчанням ап. Павла, "Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя" (Рим 6, 3-4). Отож, ми отримуємо таку особливу чи сакраментальну благодать: 

1) благодать вмерти для гріха, духовне розпинання, яке чинить нас спроможними протистояти злим схильностям Старого Адама і загнуздати їх; 

2) благодать відродження, яка уподібнює нас до Христа, дає можливість брати участь у Його житті, чинить нас спроможними жити в гармонії з Його почуттями і вчинками, і таким чином вдосконалює наше християнське життя. Звідси, ми маємо обов’язки боротися з гріхом і його причинами, бути вірними Ісусові Христові та наслідувати Його чесноти. 

#252. b) Миропомазання робить нас солдатами Христа. До благодатей Хрещення додається особлива благодать, яка дає нам силу з ревністю визнавати свою віру перед лицем усіх ворогів, незважаючи на людські слабкості, які багатьох утримують від практикування їхніх релігійних обов’язків. І тому дари Святого Духа, які ми отримали під час Хрещення, знову отримуємо в Миропомазанні – щоб наша віра стала яснішою, жвавішою, розумнішою, а наша воля боротися з гріхом стала сильнішою. Звідси походить обов’язок культивувати дари Святого Духа, особливо ті, які чинять християнство воюючим. 

#253. c) Євхаристія живить наші душі, які, як і наші тіла, потребують їжі для підтримання існування і зміцнення. Лише Божественна Їжа може живити Божественне Життя. Тіло і Кров Христа, Його Душа і Його Божество перемінюють нас в інших Христів, вливаючи в нас Його дух, Його почуття і Його чесноти. Далі ми це опишемо, (n. 283). 

#254. d) Якщо ми втратимо життя благодаті через важкий гріх, то Таїнство Покаяння змиє його в Крові Ісуса Христа, вилитій на нас через розрішення (n. 262). 

#255. e) Коли наближається смерть, то ми повинні бути підкріплені в неспокою і страху, породженими пам’яттю про минулі гріхи, сьогоднішні падіння і думками про Божий суд. Таїнство Єлеопомазання дає нашим душам благодать заспокоєння і духовної втіхи, яка звільняє нас від залишків гріха, оживляє нашу віру, озброює нас проти останніх нападів ворога, даючи нам можливість відчувати те саме, що відчував ап. Павло, який після доброї боротьби радів думками про приготований для нього вінець. І тому важливо просити уділити це Таїнство у слушний час, тобто, коли ми важко захворіємо, щоб отримати всі його ефекти, особливо здоров’я – якщо такою буде Божа воля. Жорстоко поступають з хворими ті, які приховують від них стан важкої хвороби і таким чином позбавляють їх можливості отримати Таїнство з такими благодатями. Ці п’ять Таїнств освячують індивідуальних осіб. Два наступні Таїнства установлені для того, щоб освячувати людину в її стосунках із суспільством – Священство і Подружжя. Перше дає Церкві гідних служителів, друге – освячує сім’ю. 

#256. f) Таїнство Священства уділяє служителям Церкви не тільки чудову силу пересуществлювати хліб і вино в Тіло і Кров Христа, уділювати Таїнства і молитися в імені Бога, але також благодать виконувати це святим способом (holy manner). Це Таїнство дає їм також гарячу любов до Пресвятої Євхаристії і до ближніх, з твердим наміром посвятити себе повністю. Пізніше ми поговоримо про вищий ступінь святості, якого повинні прагнути служителі Бога. 

#257. g) Для освячення сім’ї, колиски суспільства, Таїнство Подружжя дає чоловікам і дружинам необхідні благодаті: благодать абсолютної і постійної вірності, так трудної для людського серця; благодать пошани для святості подружнього ложа; благодать відданого і твердого посвячення для християнського виховання дітей. 

#258. На всіх важливих стадіях життя для виконання індивідуальних і колективних обов’язків ми отримуємо через Таїнства чудовий дарунок освячуючої благодаті. Через кожне Таїнство ми отримуємо актуальні благодаті, які спонукають нас і допомагають нам практикувати необхідні чесноти. Нашим завданням є отримати гідно ці Таїнства з допомогою відповідних їм внутрішніх постав. 

II. Внутрішні постави, необхідні для плідного прийняття Таїнств 

Кількість отриманої через Таїнства благодаті залежить від Бога і від нас (Тридентський Собор, VI, Ch. 7: "Святий Дух уділяє кожному згідно Своєї волі та згідно внутрішньої постави і співпраці кожного"). Тепер ми побачимо, як можна збільшити цю благодать. 

#259. A) Безсумнівно, що Бог є вільним у роздаванні своїх дарів. І тому Він може давати через Таїнства більше або менше благодаті – згідно зі своєю Мудрістю та Добротою. Але існують закони, які встановив Бог і які Він Сам бажає виконувати. І Він постійно заявляє, що не відверне вуха від доброї молитви: "Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам" (Мт 7, 7). Велике значення має молитва, підтримана заслугами Христа: "Поправді, поправді кажу вам: Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення, Він дасть вам"(Ів 16, 23). І тому, якщо, приймаючи Таїнства, ми будемо молитися з покорою, ревністю і в єдності з нашим Господом, то отримаємо більше благодаті. 

#260. B) З нашого боку необхідно мати дві внутрішні постави, щоб збільшити сакраментальну благодать, а саме – гаряче бажання прийняти Таїнство і ревність під час прийняття. 

a) Гаряче бажання прийняти Таїнство з усіма його плодами відкриває і розширює душу. Це застосування засади, встановленої Господом: "Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть" (Мт 5, 6). Голод і спрага за Святим Причастям чи Прощенням відчиняє наші серця на Бога. Тоді Бог наповнить наші голодні душі: "удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чим!" (Лк 1, 53). Давайте будемо подібні до Даниїла, людини бажання, і будемо бажати джерел живої води – Таїнств. 

b) Ревність під час прийняття Таїнств чинить душу більш сприйнятливою до їх прийняття; ревність є шляхетною поставою не відмовляти нічого Всемогутньому Богові, дозволити Йому діяти в усій повноті Його сили і співпрацювати з Ним із усією своєю силою. Така внутрішня постава розширює душу, чинить її більш податливою до дії благодаті, більш активною у відповіді на дію Святого Духа. З цієї співпраці Бога і душі випливають рясні плоди освячення. 

#261. Можемо тут додати, що всі умови, які чинять наші дії більш заслуговуючими (див. n. 237), у той самий час вдосконалюють внутрішні постави, які ми повинні мати для прийняття Таїнств, і, як наслідок, збільшують міру благодаті, яка нам дається. Ми зрозуміємо це краще, коли застосуємо цей принцип до Таїнств Покаяння і Євхаристії. 

III. Внутрішні постави, необхідні для Таїнства Покаяння 

Таїнство Покаяння очищує наші душі Кров’ю Ісуса Христа – за умови, що ми добре настроєні до цього, що сповідь є щирою, а жаль справжнім і невдаваним. 

(1) Сповідь (Confession) 

#262. A) Тяжкі гріхи. Про них скажемо коротко, детально ми розбирали їх в трактаті про Моральну Теологію ("Syn. theol. moral., De Paenitentia," n. 242 і далі). Якщо хтось у момент слабкості вчинив смертельний гріх, то повинен ясно і щиро визнати його на початку сповіді, не замовчуючи серед багатьох повсякденних гріхів. Він повинен щиро і покірно визнати: скільки разів вчинив цей гріх, обставини і причини гріха, і попросити сповідника про покуту. Він повинен мати глибокий жаль за поповнений гріх із твердим наміром уникати його в майбутньому, а також усіх обставин, які спонукають до гріха. 

Коли цей гріх вже прощений, то каяник повинен мати в душі тверде і любляче почуття смутку та щире бажання направити зло, спричинене гріхом, аскетичним життям, палаючою і жертовною любов’ю. Окремий гріх, навіть важкий, якщо визнаний у сповіді і виправлений, не є вже перешкодою для духовного розвитку. 

#263. B) Свідомі легкі гріхи (Deliberate Venial Faults). Є два види легких гріхів: свідомі, тобто вчинені з повним розумінням того, що вони ображають Бога, і зі свідомим егоїстичним відданням переваги створеному добру над Божою волею. Другий вид: вчинені несподівано, через непостійність, моральну слабкість, брак чуйності чи відваги, за які відразу жаліємо з твердим наміром більше їх не чинити. 

Гріхи першої категорії є великою перешкодою до вдосконалення, особливо, якщо їх чинити часто і серце до них прив’язується, наприклад, уживання легких наркотиків, звичка до швидкого необдуманого осуду, погані висловлювання про інших, поступливість невпорядкованим природним емоціям, уперте наполягання на своїй думці, на своїй волі. Це шнурки, які прив’язують нас до землі та не дають можливості прямувати до Бога. Якщо хтось свідомо відкидає Всемогутнього Бога ради своїх уподобань, то не повинен надіятися на Його благодаті, завдяки яким може зростати. Таких гріхів слід уникати за всяку ціну. Щоби робити це краще, ми повинні розрізняти ці гріхи, наприклад, гріхи проти любові, проти покори, проти релігійних чеснот тощо. Ми повинні визнавати їх на сповіді, особливо ті, які нас найбільше принижують, як і обставини, при яких ми згрішили. Далі, ми повинні прийняти тверде рішення уникати цих обставин. У такий спосіб кожна сповідь буде кроком на шляху вдосконалення. 

#264. C) Гріхи моральної слабкості (Frailty). Подолавши свідомі гріхи, ми повинні зайнятися тими, які випливають з моральної слабкості, але не для того, щоб уникати їх повністю – це неможливо, – але щоб поступово зменшувати їхню кількість. Тут також буде доцільно розділити це завдання на частини. Без сумніву, ми повинні визнати всі легкі гріхи, які пам’ятаємо; але це слід зробити швидко і зупинитися на деяких з них; наприклад, розсіяння в молитві, відсутність чистоти наміру, брак любові. 

Під час іспиту совісті та в сповіді не треба зупинятися лише на такому визнанні: "Я був розсіяний під час молитви", бо це нічого не говорить сповідникові, а сповідатися так: "Я був розсіяним чи недбалим під час таких чи таких духовних вправ, причина полягає у тому, що я не приготувався до молитви належним чином", або: "тому що я не мав хоробрості відразу і рішуче відкинути перші забаганки свого ума", або: "тому що після відкинення розсіянь я не був наполегливим і твердим у зусиллях". 

Іншим разом ми визнаємо, що були довго розсіяними тому, що зосередились на проблемах у навчанні, або з товаришем, або на невеликій образі. 

Визнання обставин, при яких були скоєні гріхи, допоможе знайти засоби для виправлення і необхідну постанову поправитися на майбутнє.

#265. Для того, щоб сповідь була ефективною, чи то будуть свідомі гріхи чи ні, її слід закінчити постановою на наступний тиждень чи на два тижні: "щиро боротися з джерелом розсіяння, прив’язанням, заняттям". У наступній сповіді слід здати звіт зі своїх зусиль, наприклад: "Я зробив таку постанову, щоб виправитися, виконував її стільки днів, порушив її в цьому пункті". 

Очевидно, що така сповідь не буде формальною, а кроком до досконалості. Благодать розрішення скріпить постанову поправитися, і це не лише збільшить у нас звичайну благодать, але збільшить наші сили, які допоможуть нам уникати в майбутньому деякий легких гріхів і зростати в чеснотах із кращим успіхом. 

(2) Жаль (Contrition) 

#266. У частих сповідях наголос слід робити на жалю і на намірі виправитися, який йде в парі з жалем. Ми повинні просити про цей жаль щиро і збуджувати його в собі, роздумуючи про надприродні мотиви. По суті, вони завжди такі самі, якщо навіть і змінюються у різних душах і при поповненні різних гріхів. Основні мотиви для жалю беруть свій початок у Бозі та в душі. Ми коротко вкажемо на них. 

#267. A) Стосовно Бога: гріх, навіть тривіальний, завжди є образою Бога, протидією Його волі; він конституює акт невдячності найбільш люблячому і найбільш любленому батькові та благодійникові; невдячності дуже дошкульної, бо ми є Його упривілейованими друзями. І тому Бог говорить: "Бож не ворог злорічить на мене, це я переніс би, і не ненависник мій побільшивсь надо мною, я сховався б від нього, але ти, чоловік мені рівня, мій приятель близький і знайомий мені, з яким солодко щиру розмову провадимо, і ходимо до Божого дому серед бурхливого натовпу..." (Пс 55, 13-15). Отож давайте вислухаємо Його слушні докори й сховаємо свої лиця в соромі і покорі. Давайте також почуємо голос Ісуса, який говорить нам, що через наші прогрішення Його Келих на Оливній Горі був більш гірким і Його агонія була жахливішою. І з глибини свого духовного убозтва давайте покірно попросимо прощення: "Помилуй мене, Боже, з великої милости Твоєї… Обмий мене зовсім з мого беззаконня..." (Пс 51). 

#268. B) Стосовно душі: легкий гріх сам по собі не зменшує освячуючу благодать, але послаблює єдність душі з Богом. Що це за втрата! Це зупиняє або, принаймні, послаблює нашу духовну активність, накладає пута на наше духовне життя. Послаблює душевну здатність до добра через підсилення любові до задоволення. Окрім того, якщо цей гріх свідомий, то спонукає до смертного гріха, бо в багатьох справах, особливо в тих, які стосуються чистоти, границя між легким і важким гріхом є такою вузькою, а заборонене задоволення видається таким привабливим, що легко переступають границю до важкого гріха. Кожний вчинений гріх означає поступливість і підсилення імпульсів нижчої природи; також це означає ослаблення нашої волі й зачинення себе для благодаті. Якщо цей гріх повторюється, то легко зрозуміти, як прокладається шлях для важкого гріха. 

Якщо обміркуємо наслідки легкого гріха, то легко дійдемо до щирого жалю за свої занедбання і до прагнення уникати їх у майбутньому. Для того, щоб ці добрі наміри втілились у життя, слід ужити необхідних засобів, які зменшать шанси майбутніх падінь – згідно з методом, описаним вище (N. 265). 

#269. Для того, щоб запевнити почуття жалю, треба засудити одне з більших прогрішень у минулому, за яке ми дуже жаліємо, і щоб це прогрішення було подібним до легкого гріха, щодо якого ми тепер збуджуємо в собі жаль. Слід слідкувати за двома вадами: рутиною і занедбанням. Перша вада зведе засудження до пустого формулювання, позбавленого дійсного почуття жалю; друга вада робить нас неуважними до будь-якого актуального жалю за легкий гріх, на який ми тепер звертаємо увагу. 

Практика такої сповіді, поради сповідника і, передусім, очищаюча сила розрішення будуть ефективними засобами, з допомогою яких ми виплутаємось із сітей гріха і зростатимемо в чеснотах. 

IV. Внутрішні постави, необхідні для Святого Причастя 

#270. Пресвята Євхаристія є таїнством і жертвоприношенням (sacrifice). Ці два елементи тісно з’єднані; Жертвоприношення меси уприсутнює жертву (victim), яку ми отримуємо в Святому Причасті. Причастя не є, згідно з загальним навчанням, суттєвою частиною жертвоприношення; воно є її інтегральною частиною, бо саме через гідність причастя ми додаємо свою жертву і отримуємо свою частку з жертвоприношення. 

Суттєва різниця між першим і другим полягає в тому, що жертвоприношення спрямоване безпосередньо до прославлення Бога, у той час як безпосередньою ціллю таїнств є освячення наших душ. Ці два елементи є однією реальністю, бо знати і любити Бога означає прославляти Його. Кожний елемент щось вносить у наш духовний прогрес. 

(1) Жертвоприношення меси як засіб для освячення 

#271. A) Ефекти. a) Жертвоприношення меси перш за все прославляє Бога і прославляє Його досконало, бо тут Ісус Христос через служіння священика жертвує знову Отцеві всі акти поклоніння, вдячності й любові, які Він колись жертвував на Голгофі, акти, які мають безмежну моральну вартість. Віддаючи Себе як жертву, Він проголошує найбільш вимовним способом Божу верховну владу над усім створінням – це поклоніння; віддаючи Себе Богові за всі Божі добродійства, Христос жертвує Йому хвалу, відповідну до Його дарів – це вдячність, і це конституює євхаристичний культ. Ніщо не може зашкодити ефектам, які з цього виходять, навіть негідність служителя, (іншими словами: ці ефекти походять "ex opere operato", тобто самою силою жертвоприношення) бо гідність жертвоприношення суттєво не залежить від служителя, а залежить від достоїнства жертви і гідності первосвященика – Ісуса Христа. 

Саме цього навчає Тридентський Собор, коли заявляє, що негідність або гріх служителя не може забруднити це чисте жертвування (offering); бо в цьому божественному жертвоприношенні міститься і приноситься у жертву, у безкровний спосіб, сам Христом, який пожертвував Себе як криваву жертву на вівтарі Хреста. Звідси, додає Собор, це та сама жертва і той самий служитель, який жертвує Себе тепер через служіння священиків і який колись пожертвував Собою на Хресті. Різниця хіба що у формі жертвування. Отож, коли ми беремо участь у месі або коли служимо месу, то віддаємо Всемогутньому Богові всю пошану, яка Йому належить, у найбільш досконалий спосіб, тому що прославляємо Ісуса, Священика і жертву. 

І не треба говорити, що це не має нічого спільного з нашим освяченням. Правдою є те, що коли ми прославляємо Бога, Він з любов’ю наближається до нас, і чим більше наше устремління до Його слави, тим більше Він допомагає нашому духовному поступу. Виконуючи свої обов’язки щодо Нього в єдності з жертвою на вівтарі, ми тим самим освячуємо себе самих. 

#272. b) Божественне Жертвоприношення має ще й спокутні (propitiatory) ефекти силою літургійної відправи (celebration) ("ex opere operato" – як кажуть богослови). Це означає, що це Жертвоприношення, віддаючи Всемогутньому Богові належну Йому славу разом з адекватною покутою за гріх, схиляє Його уділити нам безпосередньо не освячуючу благодать (це властивий ефект таїнства), а актуальну благодать, яка спричинює в нас справжнє каяття і жаль, забезпечуючи нам прощення навіть найбільших гріхів. 

Водночас Жертвоприношення меси має задовільняючий (satisfactory) ефект – тобто покутуючим грішникам неодмінно дарує принаймні частину минущого покарання (temporal punishment) за гріх. Ось чому Собор додає, що месу можна жертвувати не тільки за гріхи і потреби живих, але й за полегшення стану тих, які померли в Господі, але не спокутували всі свої прогрішення. 

Ми можемо легко побачити, як цей подвійний ефект Жертвоприношення: спокутний і задовільняючий сприяє розвитку християнського життя. Гріх є великою перешкодою до єдності з Богом. Через прощення гріха і очищення його наслідків ми підходимо до Бога ближче: "Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога" (Мт. 5, 8). 

Яка втіха для нещасних грішників побачити, як падає стіна, яка відділяла їх від божественного життя! 

#273. c) Свята меса силою "ex opere operato" має також благальний ефект, і тому випрошує для нас усі благодаті, необхідні для нашого освячення. 

Жертвоприношення є молитвою в дії, і Той, Хто з невимовним стогоном благає за нас на вівтарі, є тим самим, чиї молитви завжди вислухані: "Він  був вислуханий за побожність Свою"  (Євр. 5, 7). Таким чином Церква, авторитетний тлумач божественної науки, безперервно молиться в єдності з Ісусом, Священиком і жертвою, "через Ісуса Христа, нашого Господа", за отримання всіх благодатей, необхідних для її членів, за здовор’я тіла і душі, "за їхнє благополуччя і спасіння" (канон меси), за їхній духовний розвиток, благаючи для своїх вірних дітей, особливо в колекті, особливу благодать, відповідну до кожного свята. Той, хто входить у течію літургічної молитви з необхідними внутрішніми поставами, може бути певним, що отримає для себе і для інших рясні благодаті. 

Очевидно, що всі ефекти Священного Жертвоприношення спрямовані до нашого освячення – і найбільш ефективно, бо ми не молимось самі, а в єдності з усією Церквою і особливо в єдності з невидимим Главою, Ісусом Христом, Священиком і жертвою, який, відновлюючи жертвування на Голгофі, через заслуги Своєї Крові і через Свої благання чинить, що Його заслуги і Його жертва переходить на нас. 

Плоди меси, описані вище, отримуються у різній мірі згідно з незбагненними Божими рішеннями, спочатку служителем, потім тими, за кого служиться Пресвяте Жертвоприношення, кого священик згадує, і потім тими, хто бере участь у месі. Тут ми говоримо тільки про останніх. 

#274. B) Внутрішні постави, необхідні для того, щоб отримати користь із Пресвятого Жертвоприношення (Holy Sacrifice). Які внутрішні постави ми повинні мати, щоб почерпнути користь з такого потужного засобу для освячення? Фундаментальною і всеохоплюючою поставою є покірна і довірлива єдність з поставами Христа на хресті, які тепер відновлюються на вівтарі. Ми повинні прагнути присвоїти Його релігійні почуття. У такий спосіб ми зможемо виконати те, чого від священиків вимагає Понтифік: "Зрозумійте те, що ви робите, і наслідуйте жертву, яку ви приносите". І це саме те, до чого нас заохочує Церква своєю літургією. 

#275. a) "Літургія катехуменів" (аж до оферторіум) повинна викликати в нас почуття покаяння і жалю ("Confiteor," "Aufer a nobis," "Oramus te," "Kyrie eleison"); поклоніння і вдячності ("Gloria in excelsis"); прохання ("колекта"), і щирої віри ("Апостол", "Євангеліє" і "Символ Віри"). 

b) Слідує велика драма: 

1) Приношення жертви в "оферторіум" ради спасіння всього людства, "За наше спасіння і цілого світу"; жертвування вірних разом з основною жертвою, "Благаємо Тебе, Господи, зі смиренним духом і скрушеними серцями", яке супроводжується молитвою до Пресвятої Тройці, щоб удостоїтись благословення і отримати жертвування всього містичного тіла Христа. 

2) Префація оповіщає велике дійство. В каноні, де містичне вбивство жертви відновлюється, Церква заохочує нас з’єднатись з ангелами і святими, і насамперед з Втіленим Словом, дякуючи Всемогутньому Богові, прославляючи Його Святість, випрошуючи в Нього допомогу для Церкви, для її видимого глави, єпископів і вірних, і особливо для тих, які беруть участь у Таїнстві, й для тих, з якими ми тісно зв’язані узами любові. 

Тоді священик, тісно з’єднаний з Пресвятою Дівою, зі святими апостолами, мучениками і всіма святими, з піднесеним духом прямує до Тайної Вечері, стає одним цілим з Первосвящеником, разом з Ним промовляє слова, які Ісус промовляв у Вечірнику. Вірне своєму слову, Слово, яке стало тілом, сходить на вівтар разом зі Своїм Тілом і Кров’ю, мовчки поклоняючись і молячись у Своєму імені і в нашому. Християни схиляються у поклонінні перед Божественною жертвою; з’єднують свої почуття з почуттями Господа, з Його поклонінням, з Його проханнями, і намагаються до Його жертви долучити свої маленькі жертви "через Нього, з Ним і в Ньому". 

c) Молитва Отче наш розпочинає приготування до Причастя. Ми, члени містичного тіла Христа, повторюємо молитву, якої Він сам нас навчив. Таким чином ми жертвуємо разом з Ним наші акти релігійного поклоніння і наші молитви, благаючи найбільше про те, щоб євхаристичний хліб визволив нас від усякого зла і дав нам, разом із прощенням наших гріхів, мир для душі й постійну єдність з Христом: "І ніколи не допусти, щоб я відділився від Тебе". Тоді, подібно як центуріон, який визнав свою негідність і покірно просив прощення, священик і вірні їдять Тіло і п’ють Кров Христа. Священик і вірні таким способом тісніше з’єднуються з Ісусом, з Його душею, а через Нього – з Пресвятою Трійцею. 

Таїна єдності завершилась. Ми є одне з Ісусом, а оскільки Він є одне з Отцем, то священицька молитва Спасителя на Тайній Вечері реалізувалась: "Я у них, а Ти у Мені, щоб були досконалі в одно" (Ів. 17, 23). 

#276. d) Залишилось лише подякувати Всемогутньому за такий величезний дар. Це робиться після Причастя у наступних молитвах. Благословення священика виливає на нас багаті дари Триєдиного Бога. Останнє Євангеліє звертається до слави Втіленого Слова, яке прийшло і замешкало серед нас, яке ми носимо в собі, наповнені благодаттю і правдою, що ми можемо протягом дня черпати своє життя з Джерела життя і жити життям, подібним до Його життя. 

Очевидно, що брати участь у месі чи служити її з такими внутрішніми поставами означає освячувати себе і плекати в собі у досконалий спосіб духовне життя, яке існує в нас. 

(2) Святе Причастя як засіб для освячення 

#277. A) Ефекти. Пресвята Євхаристія, як Таїнство, збільшує в нас звичайну благодать "ex opere operato", тобто силою самого Таїнства. Вона була встановлена як пожива для наших душ: "Бо тіло Моє то правдиво пожива, Моя ж кров то правдиво пиття" (Ів. 6, 55). Її ефекти аналогічні ефектам матеріальної їжі: підтримувати, збільшувати і виправляти нашу духовну силу, а також викликати радість, яка не завжди відчутна, але реальна. Сам Ісус у всій своїй повноті є нашою їжею: з Тілом, Кров’ю, Душею, Божеством. Він з’єднується з нами для того, щоб перемінити нас в Себе; ця єдність є реальною і моральною – єдність, яка трансформує і яка за своєю природою є постійною. 

Отець Лебретон підсумував цю християнську доктрину Євангелія від Іоанна: "З’єднання Христа і християнина та життєдайна переміна, яка при цьому відбувається, завершується в Євхаристії. Тут вже йдеться не про наближення до Христа тільки через віру і не з’єднання з Ним через Хрещення. Це нова єдність, яка є найбільш реальною і найбільш духовною, завдяки якій ми стаємо з Христом не тільки одним духом, але й одним тілом" ("Les Origines du dogme de la Trinite," 1910, p. 403). "Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому" (Ів. 6, 56). 

"Ця єдність є такою інтимною, що наш Господь не завагався сказати: "Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною" (Ів. 6, 57). Очевидно, що це тільки аналогія; але в цій аналогії слід бачити не тільки моральну єдність, базовану на спільних почуттях, але й реальну фізичну єдність, яка зумовлює змішування двох життів або участь християнина у житті Христа". Це ми спробуємо пояснити. 

#278. a) Ця єдність є реальною. За Тридентським Собором, правдою віри є, що в Пресвятій Євхаристії насправді, реально і субстанціально є Тіло і Кров Ісуса Христа – з Душею і Божеством, отож увесь і неподільний Христос. Отож, коли ми отримуємо Святе Причастя, то отримуємо під освяченими дарами реальні та фізичні Тіло і Кров Христа разом з Його Душею і Божеством. І тому ми є не тільки кивотами, але й дарохранительницями, де Христос живе, куди прилітають ангели і поклоняються Йому, де ми можемо з’єднатись у поклонінні з небесними духами. Більш того, між Ісусом і нами існує єдність, подібна до тої, яка існує між їжею і тим, хто їсть – з тою різницею, що це Ісус трансформує нас у Себе, а не ми трансформуємо Його в нашу субстанцію. Вище буття перетворює нижче. (Це зауваження св. Августина ("Confessions," lib. VII, c. 10, n. 16, P.L., XXXXII, 742). Він вкладає ці слова в уста Господа: "Я є їжею для великих душ, зростайте, і зможете споживати Мене; але ви не зміните Мене в себе, як це робите з матеріальною їжею, ви перемінитесь в Мене"). Це єдність, яка спонукає щораз більше підпорядковувати наше тіло духові й чинить його більш цнотливим, єдність яка сіє в тілі зерна безсмертя: "Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня" (Ів. 6, 54). 

#279. b) До цієї реальної єдності додана інша єдність, духовна за природою, найбільш інтимна за характером, найбільш перетворююча в своїх ефектах. 

1) Вона найбільш інтимна, найбільш освячуюча. Душа Христа об’єднується з нашою душею, щоб вчинити нас одним серцем і одним розумом з Ним – "cor unum et anima una". Його уява і Його пам’ять, такі праведні й святі, з’єднуються з нашою уявою і пам’яттю – щоб упорядкувати їх і спрямувати до Бога і Божих справ, щоб ми пам’ятали про Божі благодіяння, захоплюючу Божу красу і невичерпну доброту. Божий розум, правдиве світло душі, освітлює наш розум сяянням віри; це чинить нас здатними бачити і оцінювати все так, як бачить і оцінює Бог. Тоді ми починаємо розуміти марноту мирського добра і безглуздя мирських стандартів; тоді ми починаємо насолоджуватись євангельськими правдами, які до того були затемненими, бо були супротивними нашим природним інстинктам. Божа сильна, постійна і щедра воля виправляє нашу слабкість, непостійність, еготизм, надаючи нашій волі Божественну енергію, так що ми можемо сказати разом з ап. Павлом: "Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі" (Фил. 4, 13). Тепер ми відчуваємо, що зусилля стають легшими, спокуси не зворушують нас, витривалість не є понад наші сили, бо ми не одні, а причеплені до Христа так, як плющ до дуба, і таким чином користаємо з Його сили. Його серце, розпалене любов’ю до Бога і до душ, запалює наші серця, холодні до Бога і слабкі до створінь. Подібно до учнів, які йдуть до Емаусу, ми говоримо: "Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?" (Лк. 24, 32). Саме під впливом божественного вогню ми часом відчуваємо майже нездоланний імпульс до добра, до інших людей, тверезу, проте тверду рішучість чинити для Бога все і зносити для Нього всі страждання, і ні в чому Йому не відмовляти. 

#280. 1) Очевидно, що така єдність є справді перетворюючою. Поступово наші думки, ідеї, переконання і судження змінюються. Замість того, щоб оцінювати речі мирськими стандартами, ми уподібнюємо свої думки і погляди до думок і поглядів Ісуса Христа; ми з любов’ю приймаємо євангельські принципи; ми постійно задаємось питанням: Що би Ісус учинив на моєму місці? 

"Ми стаємо одне з Ісусом. Тобто, ми маємо ту саму "волю", що й Він. Ми любимо те, що Він любить; ми прагнемо того, чого Він прагне; ми бажаємо чинити те, що Він наказав чинити; Його судження стають нашими судженнями; ми наслідуємо Його поведінку і вчинки у будь-яких обставинах і ситуаціях. Тому не буде перебільшенням сказати, що в Святому Причасті Ісус Христос дає нам Своє серце, забираючи в нас наші серця. Його Серце є Серцем любові, чистоти, жертовності". BISHOP HEDLEY, "Retreat," p.279. 

2) Те саме стосується і наших бажань і виборів. Усвідомивши, що ми й увесь світ помиляємось, що правда належить тільки Ісусові, Вічній Мудрості, ми бажаємо лише те, що Він бажає, тобто Божу славу, спасіння себе самих і ближніх; ми прагнемо лише того, що Він прагне, "але не моя, а твоя воля нехай здійсниться", і навіть якщо свята воля прибиває нас до Хреста, ми приймаємо це всім своїм серцем, впевнені, що робиться для нашого духовного добра і добра наших ближніх. 

3) Наше серце подібним чином поступово звільнює себе від свідомого чи несвідомого еготизму, з нижчих природних схильностей і прив’язань, так що може любити Бога і ближніх сильніше, щедріше і пристрасніше. Тепер ми любимо не божественні потішання, такі солодкі, а Самого Бога; не задоволення перебувати серед тих, кого ми любимо, а добро, яке можемо зробити для них. Ми живемо тепер інтенсивнішим життям, більш надприродним, більш божественним, ніж у минулому. В нас вже живе, мислить і діє не старий Адам, а Сам Ісус, Його дух, який мешкає в нас і оновлює нас: "І живу вже не я, а Христос проживає в мені" (Гал. 2, 20). 

#281. c) Ця духовна єдність може тривати стільки часу, скільки ми самі хочемо, бо наш Господь ствердив: "Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому" (Ів. 6, 56). Він бажає бути з нами вічно. Ця єдність постійна, Його благодать підтримує її, назавжди з’єднуючи нас з Ним. 

Як ця єдність підтримується? Деякі автори разом із Шрамом ("Instit. theol. Mysticae," #153) вчать, що душа Христа огортає центр нашої душі й перебуває там постійно. Це би було найбільш екстраординарним чудом, бо душа Христа постійно з’єднана з Його тілом, а тіло зникає разом із євхаристичним хлібом. Ми не можемо прийняти цю думку, бо Бог не множить чудес без потреби. 

І якщо Його душа віддаляється від нас разом з Його тілом, то Його божество залишається з нами доти, поки ми перебуваємо в стані благодаті. Що більше, Його священна людська природа, з’єднана з Його божеством, зберігає з душею особливий зв’язок. Теологічно це можна так пояснити: Дух Ісуса або Святий Дух, який перебуває в людській душі Христа, залишається в нас з огляду на особливий зв’язок, в який ми входимо з Ісусом Христом через таїнство Євхаристії, і викликає в нас внутрішні постави, подібні до постав Пресвятої Душі Христа. На прохання Ісуса, молитви якого за нас не припиняються, Святий Дух уділяє нам щедріших і дієвіших актуальних благодатей. З особливою турботою Він охороняє нас від спокус; Він збуджує в нас порухи благодаті, спрямовує наші душі та їхні здатності, промовляє до нашого серця, підсилює нашу волю, оживляє нашу любов, і таким чином увічнює в наших душах ефекти сакраментального Причастя. Щоби тішитись цими привілеями, ми повинні виразно практикувати внутрішнє зосередження, уважно слухати Божий голос і бути готовими виконувати Його бажання. Таким чином сакраментальне Причастя доповнюється духовним Причастям, яке фіксує його ефекти. 

#282. d) Ця єдність створює особливим зв’язок з Трьома Божественними Особами Пресвятої Трійці. З огляду на те, що кожна Божественна Особа перебуває в іншій (circumincession), Вічне Слово не входить у душу само, а з Отцем, який споконвіку народив Сина, і з Святим Духом, який споконвіку походить від взаємної любові Отця і Сина: "Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього" (Ів. 14, 23). Без сумніву, що Три Божественні Особи перебувають в нас через благодать, але в момент Причастя вони входять в нас по-іншому: так як ми фізично з’єднуємось із Втіленим Словом, то Три Божественні Особи також з’єднуються з нами через Нього і з Ним, і тепер Вони люблять нас так, як Втілене Слово, членами якого ми є. Приймаючи Ісуса до свого серця, разом з Ним ми приймаємо Отця і Святого Духа. І тому Пресвята Євхаристія є антиципацією Неба, і якщо ми маємо живу віру, то розуміємо правду, яка міститься у "Наслідуванні", що "бути з Ісусом – це солодкий рай" ("The Imitation of Christ," Bk, II, C. 8.). 

#283. B) Внутрішні постави, необхідні для того, щоб отримати користь із прийняття Євхаристії. Оскільки ціллю Євхаристії є інтимна, перетворююча і постійна єдність з Христом і Богом, то все, що в нашому приготуванні й благодаренні сприяє цій єдності, збільшить ефективність Святого Причастя. 

a) Приготування буде мати форму попередньої єдності з Господом. Ми задарма отримуємо єдність своєї душі з Богом через освячуюючу благодать, яка вже існує; без неї Причастя буде святотатством. 

Отож, якщо хтось усвідомлює свій важкий гріх, то необхідно спочатку висповідатись з жалем і покорою в серці, а не задовольнятись самим актом жалю, навіть досконалим. 

1) Існує перший найбільш досконалий спосіб виконувати всі свої обов’язки, щоб залишатись у єдності з Ісусом і подобатись Йому. Це найкращі засоби, з допомогою яких ми єднаємо себе з Ісусом, життя якого було безперервним актом синівського послуху Отцеві. "Бо Я завжди чиню, що Йому до вподоби" (Ів. 8, 29). Ми це пояснити в N. 229. 

2) Другою внутрішньою поставою буде щира покора, основана, з одного боку, на великій святості Ісуса Христа, з другого боку, на нашій мализні й негідності: "Господи, я недостойний…". Ця покора створює в душі пустку, очищаючи її з еготизму, гордощів, самовпевненості. Чим більше ми очистимо себе зі свого «Я», тим більше приготуємо душу, щоб вона дозволила Богові ввійти у себе і заволодіти собою.

3) До цієї покори необхідно додати палке бажання з’єднатись з Богом в Євхаристії. Відкриваючи свою безпомічність і вбогість, ми повинні линути до Нього, бо тільки Він може дати нам силу, збагатити Своїми благодатями і заповнити пустку в серці. Цим бажанням ми розширюємо душу, широко відчиняємо її для Того, Хто у відповідь бажає віддати Себе нам: "Я дуже бажав спожити цю пасху із вами, перш ніж муки прийму" (Лк. 22, 15). 

#284. b) Найкраще благодарення (thanksgiving) продовжить нашу єдність з Ісусом. 

1) Його слід почати актом поклоніння у мовчанні (багато людей, забуваючи про цей перший акт, відразу починають щось просити, не розуміючи, що наші прохання сприйматимуться краще, якщо ми спочатку поклонимось Тому, Хто вшанував нас Своєю присутністю), упокоренням себе і повним підданням себе Тому, який, будучи Богом, повністю віддає Себе нам: "О Прихований Боже, побожно поклоняюсь Тобі… Віддаю Тобі своє серце, згинаючи свої коліна" ("Hymn of" St. THOMAS). В єдності з Марію, найдосконалішою поклонницею Ісуса Христа, ми впокоримо себе перед величчю Божества – щоб благословляти, прославляти і дякувати Йому: спочатку Втіленому Слову, потім – з Ним і через Нього Пресвятій Трійці. "Величає душа моя Господа (…) бо велике вчинив мені Потужний! Його ж Імення святе" (Лк. 1, 46…). Ніщо так добре не допомагає Ісусові повністю огорнути душу і проникнути її наскрізь, як наш акт упокорення. У такий спосіб ми, малі створіння, можемо віддати себе самих Йому, який є Всім. Ми віддамо Йому те добре, що є в нас, бо все добро походить від Нього і завжди було Його добром. Потім ми можемо віддати Йому свої біди, які Він спалить у вогні Своєї любові й замінить їх Своїми досконалими внутрішніми поставами. Який чудовий обмін! 

#285. 2) Потім розпочинається солодка розмова між душею і Святим Духом: "Говори, Господи, твій слуга слухає… Дай мені розуміння твоїх доріг… Прихили моє серце до твоїх уст…" Це добрий час для уважного слухання Нашого Вчителя і Нашого Товариша, добрий час, щоб говорити до Нього з благоговінням, пошаною і любов’ю. У ці хвилини Ісус вводить у наші душі Свої внутрішні постави і Свої чесноти. Ми повинні відчинити свої душі для Божих дарів, і не тільки отримувати їх, але й насолоджуватись ними і асимілювати їх. Щоб причастя не звелось до зовнішнього ритуалу, час від часу необхідно змінювати тему розмов. Це можна робити, розмовляючи про різні чесноти або про різні євангельські тексти, просячи в Господа допомоги зрозуміти їх і насолоджуватись ними, і в благодаті жити ними. 

#286. 3) Не забути подякувати Богові за просвітлення і почуття любові, якими Він нас обдарував, також подякувати Богові за темряву і втому душі, в яких Він часом дозволяє нам залишатись. Це корисно для покори, для пізнання своєї негідності в отриманні Божих благодатей; корисно, бо спонукає нас частіше прибігати до Того, Хто навіть у нашій сухості виливає на нас у прихований і таємний спосіб Своє життя і Свої чесноти. Ми просимо Його уділити нашим душам Його дію і Його життя. "О Ісусе, що живеш у Марії, прийди і поселись у своїх слугах" (Молитва о. Кондрена, доповнена о. Олієром). Ми просимо Його прийняти і перемінити маленьке добро, яке в нас є: "Візьми, Господи, і прийми всю мою свободу" (Молитва св. Ігнатія). 

#287. 4) Ми обіцяємо принести жертву, необхідну для реформи і зміни свого життя, особливо в деяких конкретних аспектах; свідомі своєї слабкості, ми щиро просимо про відвагу виконати цю обітницю. Це дуже важливий момент: кожне Причастя необхідно приймати, маючи перед очима цю ціль – вводити в практику окремі чесноти. 

#288. 5) Це відповідний момент для молитви за своїх близьких, за широкі інтереси Церкви, за наміри Святішого Отця, за єпископів і священиків. Не біймося вчинити свої молитви універсальними: це буде гарантією, що вони будуть вислухані. 

Ми закінчуємо молитву, благаючи Господа зберегти в нас благодать перебувати в Ньому так, як Він перебуває в нас, благодать чинити все в єдності з Ним, у дусі благодарення. Ми ввіряємо свої молитви Пресвятій Діві, щоб Ісус, яким Вона так опікувалась, з її допомогою зростав у наших серцях. Скріплені молитвою, ми переходимо до вчинків. 

ЗАКІНЧЕННЯ 

#289. Отож ми маємо в своєму розпорядженні три великі засоби для підтримання і розширення християнського життя, яке Бог так щедро народжує в нас – засоби для того, щоб віддати себе всім серцем Богові так, як Він віддав Себе нам: 

1) Безжалісна і безстрашна боротьба проти духовних ворогів. З допомогою Бога і всіх небесних заступників, яких Він нам дав, нам забезпечена перемога і зростання духовного життя. 

2) Освячуючи всі свої дії, навіть найбільш повсякденні. Постійно жертвуючи їх Богові, ми здобуваємо незліченні заслуги, збільшуючи кожного дня благодать і своє право на небо, навіть якщо постійно виправляємо і спокутуємо свої прогрішення. 

3) Таїнства, прийняті з правильними і ревними внутрішніми поставами, додають до наших особистих заслуг щедрі благодаті заслуг Христа. Через часту сповідь і щоденне причастя ми зможемо, якщо захочемо, стати святими. Ісус Христос приходив і надалі приходить до нас для того, щоб передати нам багатства Свого життя: "Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали" (Ів. 10, 10). 

Наше завдання полягає у тому, щоб тримати свої душі відчиненими і отримувати божественне життя, сприяти йому, збільшувати його постійною участю у внутрішніх поставах, чеснотах і жертвах Ісуса Христа. Колись наступить час, коли ми, перетворені в Нього, будемо мати лише Його думки, почуття та мотиви, і тоді зможемо повторити за ап. Павлом: "І живу вже не я, а Христос проживає в мені" (Гал. 2, 20). 

ПІДСУМОК ДРУГОЇ ГЛАВИ 

#290. Закінчуючи цю главу, найважливішу главу Першої Частини, ми вже краще розуміємо природу християнського життя. 

(1) Це реальна участь у Божому житті, бо Бог живе в нас і ми живемо в Ньому. Він живе в нас реально – у Єдності Своєї природи і в Троїчності Своїх Осіб. Він там не пасивний, а створює в душі повний надприродний організм, який дає змогу йому жити життям, не рівним, але подібним до Божого життя. Окрім того, це Бог порушує душу актуальною благодаттю, допомагає зробити наші вчинки заслуговуючими, винагороджує їх звичайною благодаттю. Ми також живемо в Ньому і для Нього, бо є Його співробітниками. З допомогою Його благодаті ми вільно приймаємо божественні імпульси, співпрацюємо з ними і через тріумф над своїми ворогами отримуємо заслугу і приготовляємо себе до багатих благодатей, які нам дають Таїнства. Не слід забувати, що навіть наша вільна згода є дією Його благодаті, і саме цьому всі свої заслуги ми вважаємо Його заслугами, живучи для Нього так, як ми живемо через Нього і в Ньому. 

#291. (2) Це життя є також участю у житті Ісуса, бо Христос живе в нас і ми живемо в Ньому. Він живе в нас не тільки так, як Отець живе в нас, – як Бог, але також як Боголюдина. Він є главою містичного тіла, членами якого ми є, і від Нього ми отримуємо рух і життя. Він живе в нас у більш таємничий спосіб, бо через Його заслуги і молитви Святий Дух створює в нас внутрішні постави, подібні до тих, які створює в Його душі. Він живе в нас реально і фізично під час Причастя, і через Свій божественний Дух передає нам Свої почуття і чесноти. Ми також живемо в Ньому. Ми прищеплені до Нього і вільно отримуємо Його божественні імпульси. Ми наслідуємо Його чесноти вільною дією своєї волі, навіть якщо наш успіх походить від благодаті, яку Він заслужив для нас. Насамкінець, ми вільно приєднуємось до Нього так, як гілка до стовбура, і відчиняємо свої душі, щоб отримати божественне життя, яке Він нам уділяє. Якщо ми маємо все від Нього, то живемо через Нього і для Нього, раді віддати себе Йому так, як Він віддає Себе нам, жаліючи, що наше віддання таке недосконале. 

#292. (3) Це життя є, у деякій мірі, також і участю в житті Марії, або, як говорить о. Олієр, участю в житті Ісуса, який живе в Марії. Бажаючи, щоб Пречиста Діва Марія була Його живим образом, Ісус через Свої заслуги і молитви уділив їй Свій божественний Дух, через Який вона розділяє у надзвичайній мірі Його внутрішні постави і чесноти. Отож Він живе в Марії і бажає, щоб Його Мати була також і нашою Матір’ю, бажає, щоб вона народжувала нас у дусі. Даючи нам духовне життя (як вторинна причина), Марія не тільки уділяє нам життя Ісуса, але й своє власне. І тому ми маємо частку у житті Ісуса і в житті Марії одночасно – або в житті Ісуса, який живе в Марії. Цю думку висловлює чудова молитва о. Кондрена, доповнена о. Олієром: "О Ісусе, який живеш в Марії, прийди і поселися в своїх слугах". 

#293. (4) Зрештою, це життя є участю у житті святих на небі та на землі. Як ми бачили, містичне тіло Христа містить тих, які були до Нього приєднані через Хрещення, і особливо тих, які тішаться благодаттю небесної слави. Всі члени містичного тіла розділяють спільне життя, яке вони отримали від Глави, і яке влите в їхні душі тим самим Духом. І тому ми всі є справжніми братами, бо отримали життя від одного Отця: духовне життя, повнота якого перебуває в Ісус Христі, "від Його повноти ми всі отримали". Таким чином святі в небі та на землі мають повне духовне благополуччя і допомагають нам у боротьбі проти плоті, світу й диявола. 

#294. Якими втішними є ці істини! Безсумнівно, що духовне життя на землі є боротьбою. Пекло воює з нами і знаходить союзників у світі, головно в нашій потрійній пожадливості. Але Небо бореться за нас, і Небо – це не тільки ангели та святі, але й Христос, переможець Диявола, і Пресвята Трійця, яка живе і царює в душі. І тому ми повинні сповнитись довірою, бути впевненими у перемозі, якщо будемо покладати надії не в своїх силах, а в Бозі: "Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі" (Фил. 4, 13).