[II] Роль Ісуса в християнському житті  

#132. Три Божественні Особи Пресвятої Трійці дають нам участь у житті Бога, описану вище. Цей дар ми отримуємо завдяки заслугам (merits) і відшкодуванням (satisfactions) Ісуса Христа. З цієї рації Він відіграє визначну роль у нашому надприродному житті, названому християнським життям.   

Згідно з ученням св. Павла, Ісус Христос є главою відновленого людства, так як Адам був главою людського роду; але в більш досконалий спосіб. Своїми заслугами Христос повернув нам наші права на благодать і славу, а Своїм прикладом Він показує нам як ми повинні жити, щоб освячувати себе і заслужити небо. Окрім цього, Він є главою містичного тіла, членами якого ми є. Таким чином, Він є похвальною, взірцевою і вітальною причиною нашого освячення. 

I. Ісус, похвальна (Meritorious) причина нашого духовного життя 

#133. Коли ми говоримо, що Ісус Христос є похвальною причиною нашого освячення, то беремо цей термін у широкому значенні – як відшкодування і заслуга. "Надмірно великою любов’ю, якою Він полюбив нас, і своїми священними страстями на хресті Він заслужив для нас виправдання і вчинив за нас відшкодування" (Co. of Trent, sess, VI, c. 7). По логіці, відшкодування передує заслузі. Образа, завдана Богові, повинна бути відпокутована – аби отримати прощення гріха перед тим, як заслужити благодать. У дійсності, однак, усі вільні акти нашого Спасителя були відшкодуванням і заслугою одночасно; всі мають безмежну моральну цінність, як ми вже говорили (n. 78). З цієї правди слідує декілька висновків. 

A) Якщо ми в жалю і смиренні покірно просимо про пробачення, то жоден гріх не буде непростимим. Саме це ми чинимо в Таїнстві покаяння, де сила Крові Христа обмиває нас через Його служителів. Це саме відбувається і в Святій Жертві Меси. Там Ісус постійно віддає нам Себе через руки Своїх священиків як жертву примирення, яка, виправляючи образу, завдану Богові, схиляє Його пробачити нам, і водночас здобуває для нас благодаті, які збуджують в наших душах почуття щирого каяття. Христос таким чином здобуває для нас повне прощення наших гріхів і відпущення тимчасового покарання за них. Всі акти нашого християнського життя, якщо вони з’єднані з відповідними актами Ісуса, мають вартість відшкодування як для нас самих, так і для тих, за кого ми їх жертвуємо. 

#134. B) Більш того, Христос заслужив для нас усі благодаті, необхідні для того, щоб осягнути надприродну мету і розвивати своє надприродне життя: "що нас у Христі поблагословив усяким благословенням духовним у небесах"(Еф 1, 3). Він заслужив для нас благодать навернення, благодать витривалості в доброму, допомогу для долання спокус і черпання користі з випробувань, благодать утіхи серед нещастя, благодать духовного відновлення і останньої витривалості. Він заслужив усе це для нас. Ми маємо Його урочисте запевнення, що все, чого тільки попросимо в Отця в Його ім’я, тобто через Його власні заслуги, отримаємо (Ів 16, 23). Для того, щоб надихнути нас великою довірою, Він установив Таїнства, видимі знаки, які уділяють Його благодать у всіх важливих моментах життя і дають нам право на актуальну благодать тоді, коли ми її потребуємо. 

#135. C) Але Він пішов далі. У Своєму бажанні приєднати нас до Себе в праці над нашим освяченням, Він дав нам силу освячувати і збирати заслуги, таким чином роблячи нас другорядними причинами, дієвими особами свого власного освячення. Він вчинив цю співпрацю законом і необхідною умовою нашого духовного життя. Якщо Він ніс Свій хрест, то це означає, що ми повинні наслідувати Його, несучи свої хрести: "Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною" (Мт 16, 24). І так це розуміли апостоли. Якщо хочемо розділити Його славу, – каже св. Павло, – то мусимо розділити Його страждання: "коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись"(Рим 8, 17). Св. Петро додає, що якщо Христос страждав за нас, то ми повинні йти по Його стопах (1 Пт 2, 21). Крім того, самопосвяту душі необхідно чинити так, як апостол народів, радісно страждаючи в єдності з Христом ради Церкви, Його містичного тіла: "Тепер я радію в стражданнях своїх за вас, і доповнюю недостачу скорботи Христової в тілі своїм за тіло Його, що воно Церква"(Сол 1, 24). З цією мудрістю душі беруть участь у визволяючій силі Христових страстей і стають вторинними дієвими особами спасіння своїх братів. Якою правдивою, якою величною, якою потішаючою є ця доктрина! Порівняймо її з неправдоподібними твердженнями деяких протестантів, які заявляють, що якщо Христос страждав за нас усіх, то нам залишається лише тішитись плодами Його повного відкуплення, і не потрібно пити Його келих. Таким чином вони претендують віддавати пошану повноті Христових заслуг. Чи сила, дана нам Христом для заслуг, не показує краще повноту Христового спасіння? Чи Христові не додає більше честі, коли Він виявить Свою силу, чинячи нас здатними приєднатися до Його діла спокутування і співпрацювати з Ним, навіть у другорядній ролі? 

II. Ісус, взірцева (Exemplary) причина нашого духовного життя 

#136. Ісус не задовольнився чинити заслуги для нас; Він забажав бути взірцевою причиною, моделлю нашого надприродного життя. 

Щоб розвивати життя, яке є нічим іншим як участю у житті Бога, ми повинні докладати всіх можливих зусиль, аби жити божественним життям. І тому нам необхідно мати божественну модель. Св. Августин зауважує, що люди, яких ми бачимо, занадто недосконалі, аби служити нам моделлю, а Бога, який є самою святістю, ми не бачимо. Тому споконвічний Син Бога, Його живий образ, став людиною і показав нам Своїм прикладом, як людина тут, на землі, може осягнути божественну досконалість. Син Бога і син людини, Він жив Богоподібним життям і міг сказати: "Хто бачив Мене, той бачив Отця" (Ів 14, 9). Об’явивши нам святість Бога Своїми вчинками, Він може представити нам практичний шлях наслідування божественних досконалостей: "Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!" (Мт 5, 48). І тому Вічний Отець пропонує Його нам як модель. Під час Його хрещення і преображення Він сказав: "Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!" (Мт 3, 17; 17, 5). Вічний Отець любить Свого єдинородного Сина, і тому бажає, що ми Його наслідували. І тому Господь із повною переконаністю каже нам: "Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене… і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий… Бо то Я вам приклада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив"(Ів 14, 6; Мт 11, 29; Ів 13, 15). В основі Євангелія лежить зв’язок вчинків і характерних рис посвяченої особи Господа, які пропонуються нам як модель для наслідування: "що Ісус від початку чинив та навчав" (Ді 1, 1). Християнство, в свою чергу, є нічим іншим як наслідуванням Христа. Св. Павло підсумовує наші обов’язки: "будьте наслідувачами мене!" (1 Кор 4, 16; 11, 1; Еф 5, 1). 

#137. a) Які якості має дана нам модель? Ісус є досконалою моделлю. За загальновизнаними свідченнями навіть тих, хто не вірить у Його божественність, Він є найвищим типовим зразком чесноти, яку коли-небудь бачили між людьми. Він практикував усі чесноти в героїчній степені. Його мотиви були найбільш досконалими: культ Бога, любов до ближніх, цілковита самопосвята і огида до гріха й його підступності. І все-таки цю модель можна наслідувати; вона є універсальною, привабливою, могутньою. 

#138. b) Всі люди можуть Його наслідувати. Справді, Він бажав нести всі наші слабкості та страждання, і навіть наші спокуси; Він бажав бути подібним до нас у всьому, крім гріха: "Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха" (Євр 4, 15). Тридцять років Він жив звичайним життям, прихованим і непомітним; Він слухав Марію і Йосифа, працюючи як підмайстер, як найманий робітник, як трудівник, "Чи ж Він не син теслі?" (Мт 13, 55). Це чинить Його досконалою моделлю для багатьох людей низького стану, які повинні освячувати своє життя смиренною працею. Його публічне життя було ревним. Він учив Своїх апостолів, євангелізував великі групи людей. Він зносив голод і втому, тішився дружбою небагатьох людей, зазнавав невдячності й ворожості. Він переживав успіхи й поразки, радість і смуток. Його зрадила близька людина. Його страсті дають нам приклад героїчного терпіння серед фізичних і психічних тортур, які він переносив не тільки без скарг, але з молитвою за Своїх переслідувачів. І те, що Він був Богом, не означає, що страждав менше. Він був також і людиною з найбільш досконалою, а отже найбільш делікатною чутливістю. Він був набагато чутливішим до невдячності людей, відступництва друзів, зради Іуди. Він скуштував втому, горе і жах у повній мірі, так що не міг стримати стогін Свого серця і молитву прохання відвернути гіркий келих. На хресті Він не міг стримати скорботний крик душі, який виявляв бездонність внутрішнього болю: "Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?" (Мт 27, 46; Мк 15, 34). 

#139. c) Універсальна модель є також і привабливою. Говорячи про свою смерть, Він провіщав, що коли буде піднесеним від землі, то притягне до Себе багатьох: "І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну" (Ів 12, 32). Пророцтво збулося. Бачачи, що Ісус вчинив для них і як страждав за них, щедрі душі запалали любов’ю до Нього і Його Хреста. Незважаючи на спротив природи вони хоробро несли свої внутрішні й зовнішні хрести, аби бути подібними до свого Господа і Вчителя, дати Йому докази своєї любові стражданням з Ним і ради Нього, ділитися щедріше плодами Його спасіння, приєднатися до Нього у праці над освяченням людей. Це видно в життєписах святих, які шукали страждань ревніше, ніж люди, захоплені земними інтересами, шукають приємностей. 

#140. d) Ця привабливість є дуже сильною ще й тому, що Він додав до неї всю силу Своєї благодаті. Всі вчинки Христа до смерті були гідними заслуги; вони заслужили для нас благодать діяти так, як і Він. Коли ми дивимось на Його смирення, вбозтво, вмертвлення й інші чесноти, то це спонукає нас наслідувати Його не лише переконливою силою Його прикладу, але й силою, що змушує, ефективністю благодаті, яку Він заслужив для нас своїми чеснотами.

#141. Деякі вчинки нашого божественного Спасителя перевершують усі інші. Ми повинні з’єднати себе з ними, оскільки вони є джерелом більшої благодаті; вони є Його таїнами. Під час втілення наш Господь віддав нас усіх разом з Собою Вічному Отцеві – аби посвятити нас Йому. Ця таїна заслужила для нас благодать самозречення і єдності з Богом. Таїна розп’яття дала нам благодать розпинати свою плоть і її пожадливість. Таїна смерті дала нам благодать умерти для гріха і для причин гріха. Цю правду ми краще зрозуміємо, коли розглянемо, як Ісус є главою містичного тіла, членами якого ми є. 

III. Ісус, глава Містичного Тіла або джерело нашого духовного життя 

#142. Суть доктрини про містичне тіло виражена словами нашого Господа: "Я Виноградина, ви галуззя!"(Ів 15, 5). Він говорить, що ми черпаємо своє життя з Нього як галузки зі стебла. Це порівняння дає уявлення про нашу участь у житті Христа. Звідси легко перейти до концепції містичного тіла, через яке Ісус, Глава, передає Своє життя членам. Ап. Павло є найбільш наполегливішим щодо цього вчення, дуже плідного в своїх результатах. Тіло повинно мати голову, душу і частини тіла. Йдучи за доктриною апостола, ми опишемо ці три елементи. 

#143. (1) Голова відіграє потрійну роль у людському тілі: це найвідоміша і найважливіша частина, осереддя єдності, яке тримає разом, контролює і спрямовує всі частини; місцем вітального притоку, бо через неї проходять життя і рух. Цю потрійну роль Христос відіграє в Церкві і в людських душах. a) Він є найвідомішим і найважливішим серед людей. Як Боголюдина Він є первородним з усіх створінь, предметом божественної самовдоволеності, прикладом усіх чеснот, похвальною причиною, джерелом нашого освячення, який завдяки Своїм заслугам був вивищений понад Своїх братів, і перед яким повинно згинатись кожне коліно на небі й на землі. 

b) Він є центром єдності в Церкві. Дві речі є суттєвими для кожного завершеного організму: різноманітність органів і функцій, які вони виконують, і один спільний принцип. Без цього ми будемо мати строкату мішанину живих істот без жодного зв’язку між ними. Давши Церкві різноманітні частини через установлення ієрархії, Ісус надалі залишається центром її єдності; бо саме Він, як невидимий, але реальний Глава Церкви, дає рушійну силу і напрямок її керівникам. 

c) Він є подібним до вітального притоку, принципу життя, який оживляє всі частини. Вже як людина Він отримав благодать у всій повноті – щоб передати її нам: "Ми бачили славу Його… А з Його повноти ми одержали всі, а то благодать на благодать"(Ів 1, 14.16). Він є похвальною причиною всіх благодатей, уділених нам Святим Духом. Тридентський Собор не завагався ствердити реальність цього притоку, вітальну дію Ісуса на праведних: "Бо цей самий Христос… влив чесноти у праведних… як голова на члени" (Sess. VI, c. 8). 

#144. (2) Живе тіло повинно мати не тільки голову, але й душу. Святий Дух є душею містичного тіла, головою якого є Христос. Святий Дух вливає у людські душі любов і благодаті, які Христос заслужив для нас: "бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам" (Рим 5, 5). Ось чому Він називається животворчим (Vivifier); "Вірую в Духа Святого… животворячого". Саме це мав на увазі св. Августин, коли говорив, що Святий Дух є для тіла Церкви тим, чим душа для людського тіла: "Чим наша душа є для тіла, тим Святий Дух є для тіла Христа, яким є Церква" (Sermo 187, De Tempore). Ці слова Леон XIII повторив у своїй енцикліці про Святого Духа. Це Дух розподіляє різні духовні дари та різноманітні благодаті – харизми – "Є різниця й між діями, але Бог той же Самий, що в усіх робить усе.І кожному дається виявлення Духа на користь.Одному бо Духом дається слово мудрости, а другому слово знання тим же Духом,а іншому віра тим же Духом, а іншому дари вздоровлення тим же Духом,а іншому роблення чуд, а іншому пророкування, а іншому розпізнавання духів, а тому різні мови, а іншому вияснення мов.А все оце чинить один і той Самий Дух, уділяючи кожному осібно, як Він хоче"(1 Кор 12, 6-11). 

#145. Подвійна дія Святого Духа і Христа не може бути розбіжною. Навпаки, одна доповнює другу. Святий Дух приходить до нас через Христа. Коли Ісус був на землі, Його свята душа мала Дух в усій повноті, і Своїми вчинками, а особливо Своїми стражданнями й смертю Він заслужив для нас цього самого Духа. Саме через Нього Святий Дух уділяє нам Христове життя і чесноти, аби вчинити нас подібними до Нього. З одного боку, Ісус як людина один міг бути головою містичного тіла, що складається з людей, оскільки голова повинна мати ту саму природу, що й тіло; з другого боку, як людина Він не міг сам уділяти благодать, необхідну для життя Його членів. Це чинить Святий Дух, але чинить це в силу заслуг Христа. Звідси, ми можемо сказати, що це вітальне джерело сягає своїми коріннями Христа – аби досягнути Його членів. 

#146. (3) Хто є членами цього містичного тіла? Всі охрещені. Таїнство Хрещення включає нас у Христа. Св. Павло говорить: "Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне" (1 Кор 12, 13). Він додає, що ми хрестились у Христі, що у хрещенні ми зодягнулись у Христа, тобто, ми беремо участь у внутрішній натурі (dispositions) Христа. Це пояснює "Декрет вірменам", кажучи, що через хрещення ми стаємо членами Христа і тілом Церкви. З цього слідує, що всі охрещені є членами Христа, але в різній мірі. Праведний з’єднаний з Ним звичайною благодаттю і привілеями, які з цього випливають; грішники – вірою і надією; блаженні – блаженним спогляданням. Щодо невіруючих, то вони не є актуальними членами містичного тіла Христа, хоча в земному житті вони покликані ними стати. Лише осуджені безвідклично виключені з цього чудового привілею. 

#147. (4) Висновки з цієї доктрини. A) Це з’єднання формує основу доктрини про сопричастя святих. Праведні на землі, душі в чистилищі і блаженні в небі є інтегральними частинами містичного тіла Христа. Всі вони беруть участь у Його житті, піддані Його впливам, зобов’язані любити один одного і допомагати один одному. Св. Павло говорить: "І коли терпить один член, то всі члени з ним терплять; і коли один член пошанований, то всі члени з ним тішаться" (1 Кор 12, 26). 

#148. B) Це робить усіх християн братами. Тепер вже немає ні єврея, ні грека, ні вільного, ні раба; ми всі одне в Ісусі Христі (Рим 10, 12, 1 Кор 12, 13). Ми всі перебуваємо в тісних зв’язках, отож те, що є корисним для одного, є корисним для інших. Не важно, яким багатим є різноманітність дарів і служінь, все тіло черпає користь з кожного члена, і кожний член користується добром усього тіла. Ця доктрина виявляє нам рації, чому Господь сказав, що те, що ми робимо найменшому з Його братів, робимо Йому; тому що глава становить єдність із членами. 

#149. C) З вчення св. Павла слідує, що християни є доповненням Христа. Бог "все впокорив Він під ноги Йому, і Його дав найвище за все за Голову Церкви, а вона Його тіло, повня Того, що все всім наповняє!" (Еф 1, 22-23). Ісус, який є досконалим, потребує росту Свого містичного тіла. З цієї точки зору Він не є самодостатнім; для використання усіх Своїх вітальних функцій Йому потрібні члени. Отець Ольєр висновує: "Віддамо свої душі Духові Ісуса Христа, щоб Ісус зростав у нас. Коли Він знаходить відповідних послідовників, то розширюється, зростає і наповнює Собою їхні серця своїм духовним ароматом" ("Pensees," p. 15-16). Таким чином ми спосібні і покликані виповнити те, чого вимагають страсті Христа, нашого Спасителя, для Його тіла, яке є Церквою, страждати як Він, щоб Його страсті, довершені в собі, довершувались у Його членах у часі й просторі. Немає доктрини багатшої і пліднішої від доктрини про Христове містичне тіло. 

ВИСНОВОК: ПОБОЖНІСТЬ ДО ВТІЛЕНОГО СЛОВА 

#150. З усього, що було сказано про роль Ісуса Христа в нашому духовному житті, слідує: щоб розвивати це життя, від нас вимагається інтимна, любляча і звичайна єдність з Ним, тобто набожність до Втіленого Слова. "Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує"(Ів 15, 5). Церква про це наголошує в кінці меси, коли говорить що через Нього ми отримуємо всі духовні благословення, через Нього ми освячуємось, оживляємось, благословляємось; через Нього, з Ним і в Ньому Всемогутньому Отцеві в єдності зі Святим Духом віддається уся слава й честь. Тут міститься уся духовна доктрина: отримавши від Бога все через Христа, через того самого Христа ми повинні віддавати Богові славу, через того самого Христа ми повинні просити благодаті, з Христом і в Христі ми повинні виконувати всі свої дії. 

#151. (1) Ісус є єдиним досконалим поклонником Свого Отця. За думкою отця Ольєра, лише Ісус досконало почитає Бога, лише Він спроможний віддавати Йому належну почесть. І тому очевидно, що для того, щоб віддати свої борги Пресвятій Трійці, ми не зробимо нічого кращого від того, коли з’єднаємо кожний свій релігійний вчинок з досконалим поклонінням Ісуса Христа. І це не є важким. Ісус, будучи главою містичного тіла, членами якого ми є, почитає Свого Отця не тільки в Своєму імені, але й в імені всіх, хто до Нього приєднаний. Він вкладає в наші руки, він віддає в наше розпорядження культ почитання Всемогутнього Бога; Він дозволяє нам вчинити цей культ своїм і почитати Пресвяту Трійцю. 

#152. (2) З Ним і в Ньому наші прохальні молитви будуть дієвими. Він є первосвящеником, "бо Він завжди живий, щоб за них заступитись"(Євр 7, 25). Навіть якщо ми згрішили проти Бога, то Він просить за нас і до Своїх молитов додає Свою кров, пролиту ради нашого спасіння. "А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного"(1 Ів 2, 1). Що більше, Він надає нашим молитвам такої вартості, що якщо ми молимось у Його ім’я, тобто, ввіряючись Його безмежним заслугам і об’єднуючи свої вбогі молитви з Його досконалими молитвами, то наші молитви будуть вислухані. "Поправді, поправді кажу вам: Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення, Він дасть вам"(Ів 16, 23). Вартість Його заслуг передається Його членам, і Бог нічого не відмовить ради Свого Сина. "і був вислуханий за побожність Свою" (Євр 5, 7). 

#153. (3) Насамкінець, саме в єдності з Ісусом Христом ми повинні виконувати всі свої вчинки, тримаючи, як отець Ольєр наголошує, "Ісуса перед очима, в серці та в руках." Ми тримаємо Ісуса перед очима, коли думаємо про Нього як про ідеал, модель, яку наслідуємо; коли подібно св. Вінкентію де Паоло ми запитуємо себе: "Що би Ісус Христос вчинив на моєму місці?" Ми тримаємо Ісуса в серці, коли малюємо в своїй душі диспозиційність Його серця, чистоту Його намірів, Його ревність – аби діяти Його духом. Ми тримаємо Ісуса в своїх руках, коли діємо зі щедрістю, рішучістю і постійністю натхнень, які Він нам уділяє. Тоді наше життя трансформується і ми живемо життям Христа. "І живу вже не я, а Христос проживає в мені"(Гал 2, 20).