Символіка первородного гріха 

Бт. 2, 9: «І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла».  

В архітектурі будь-якого міста центр повинен бути найкрасивішим місцем. Ідеальне в архітектурному плані місто – чим ближче до центру, тим красивіше. Перенесімо це на життя наших прародичів у раю. Спробуймо скупий біблійний опис екстраполювати в широку картину. 

Бт. 2, 19-20: «І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі воно ймення йому. І назвав Адам імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині».  

Порівняймо себе самих з нашими прародичами в раю. Чим вони від нас відрізнялися? Відкриваємо підручник аскетично-містичного богослов’я і читаємо про дари, які вони отримали від Бога: 

„I. влите знання. Зі своєї натури до цього знання ми не маємо права, воно є привілеєм ангелів; ми присвоюємо знання не інакше, як поступово, з трудністю і згідно з правилами психології. Але, щоб полегшити першій людині виконання її ролі голови і учителя людського роду, Бог дав їй задарма знання всіх необхідних правд і здатність легко набувати практичний досвід: таким чином людина було зближена до ангелів. 

II. панування над пристрастямичи звільнення з-під тиранії пожадливостей, які перешкоджають практикуванню чеснот. В самій натурі людини точиться жахлива боротьба між щирим прагненням добра і хаотичним потягом до тілесного задоволення і добра, крім того виразна схильність до гордощів: в істоті своїй це те, що ми називаємо потрійною пожадливістю. Бог, щоби зарадити цим природним недолікам, дав нашим прародичам певну здатність панування над пристрастями, яка, хоч і не позбавила їх можливості грішити, але полегшила їм практикування чеснот. Отож Адам не підлягав цій тиранії пожадливостей, яка ґвалтовно змушує до зла, лише мав деяку схильність до заспокоювання прагнень, однак підпорядковану розумові. Його воля була піддана Богові, нижчі властивості – розумові, тіло – душі: це був лад, досконала правота. 

III. несмертельність тіла. Зі своєї натури людина підпадає хворобам і смерті; провидіння звільнило її від цієї подвійної недосконалості, щоби душа зі ще більшою свободою могла виконувати своє вище завдання... 

... Бог дав Адамові можливість брати участь в своєму божественному житті. Це був дар, який давав людині можливість вже в земному житті тішитися світлом віри, яке значно перевищувало світло розуму... 

З цією освячуючою ласкою, яка вдосконалювала і обожнювала душу, поєднувалися влиті чесноти і дари Св. Духа... а також учинкова ласка, яка впроваджувала в рух увесь цей надприродний організм, давала йому здатність виконувати надприродні акти божим способом (o. A. Tanquerey, Precis de Théologie Ascétique еt Mystique, 62-64). 

Лк. 12, 48:«... Тож від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть».  

Помилки голови колгоспу і президента країни в своїх наслідках мають різні масштаби. 

Падіння з вищого щабля драбини страшніше ніж з нижчого. 

Це саме і в духовному плані. Духовний рівень – не статичний стан, який залишається назавжди, його можна легко втратити (святість чудотворців часом закінчується папською екскомунікою). 

Зовнішнє середовище проживання людини повинно відповідати її внутрішньому духовному станові. Життя в раю – постійне духовне і розумове вдосконалення, яке їм давалося набагато легше ніж нам. У символічному плані – вони з периферії раю підходили до центру. 

Бт. 3, 3: «… але з плодів дерева, що в середині раю, Бог сказав: Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, щоб вам не померти».  

Вони вже в центрі, далі йти нікуди. 

Коли ми говоримо про причини криз у людському житті, то перечислюємо негативні аспекти – родина, суспільство тощо, все те, що гнобить людину і позбавляє її чогось, що вона хоче і повинна мати. 

Але є ще й інші кризи – протилежні, коли людина в житті реалізує свої плани, осягає щось повністю або частково. Наприклад, ще у XIV ст. містик Іоанн Таулер описував кризу 40-річчя, яку пізніше К. Юнг назве кризою середини життя. 40-річчя – це часткове осягнення якогось положення в суспільстві, економічної та соціальної стабільності. 

Є багато прикладів людей, які повністю себе реалізували, досягнули вершин слави, багатства, влади. І … покінчили життя самогубством, тому що ввійшли в глибоку кризу втрати сенсу життя. Чому? 

Людина для життя потребує прагнень, устремлінь, наснаги. Життя – це шлях. Щоб жити – треба йти. Коли всі бажання реалізовані – шлях пройдено, життя закінчується. Це і є глибока криза втрати сенсу життя. 

Наші прародичі в раю підійшли до цієї межі. Екзистенційна криза. Що далі?  

Спершу необхідно хоч трішки зрозуміти цю кризу. Людина реалізувала себе на актуальному рівні своєї свідомості. Розвиток у горизонтальній площині закінчився. З одного боку – прагнення безмежності, з другого – глибоке відчуття своєї обмеженості, екзистенційний стан бути обмеженим недосконалим створінням. Криза, яка породжує або бунт проти Творця, або веде до глибшої з Ним єдності. 

Наступний етап – змінювати свідомість, тобто шлях у вертикальній площині, зійти на один щабель у глибину своєї свідомості і на цьому рівні продовжувати шлях у горизонтальній площині. В нашому духовному житті це відбувається тоді, коли ми зменшуємо свою зовнішню активність, прагнення змінити зовнішній світ, а збільшуємо внутрішню активність, самозаглиблення. Людина менше діє, більше пізнає. 

Адам і Єва пішли далі горизонтальним шляхом – порушили заборону, не розуміючи, що заборона не зачиняла шлях розвитку, а була замком на дверях пекла. 

Двері пекла знаходились у середині раю. Наше псевдохристиянське матеріалістичне мислення такі поняття як рай – пекло, добро – зло, життя – смерть тощо сприймає матеріалістично – як протилежності, між якими велика прірва. Нам дуже важко поєднувати крайнощі, і тому нам дуже важко входити в біблійну і духовну символіку.