Мастербі від індійського гуру до християнського аскета
1. Юність
Упродовж деякого часу, між п’ятнадцятим і двадцятим роком життя, я жив між двома світами: реальним і нереальним. Коли лягав, то виходив з тіла, висячи в повітрі, споглядаючи довколишнє середовище і людей. Пам’ятаю, як одного разу я витав над малою вуличкою, повною людей, які ходили туди й назад, занурені в свої справи; я все бачив, але нічого не чув. Але мене вразило, яким реальним було моє витання в повітрі й люди, яких я бачив. Вони виглядали як мурашки, кожний йшов своєю дорогою, реалізуючи таїнственний план екзистенції. Коли я повернувся в тіло, то ці враження дуже яскраво нуртували в мені ще кілька днів. Я медитував над значенням нашого життя. Роздумував – що ми робимо на цій планеті й над причинами стількох бід і страждань, і також про те, чи все це закінчиться смертю. Мої подорожі почали мене непокоїти, бо я жив у двох світах одночасно. Ганспетер Бі народився у 1940 р. в Швейцарії. Обдарований юнак закінчує школу як найкращий учень, отримує освіту графіка й декоратора, розпочинає успішну кар’єру в Парижу в «Крістіан Діор». Талант, успіх, слава, гроші, запрошення від найвідоміших фірм, знайомства з багатими людьми і людьми мистецтва тощо. Заробляє гроші на навчання, вивчає мистецтво, філософію, медицину, автостопом подорожує до Німеччини, щоб відвідати музеї. У Штутгарті знайомиться зі школою Йогананди, де вивчає крія-йогу. Захоплюється скульптурами Константина Бранкуші, мистецтво якого було інспіроване індійською філософією. Пізніше напише про нього: Його твори є свідченням медитації глибини, переведеної на сучасне мистецтво й водночас так давнє, як святині індуїзму і буддизму. (…) Бранкуші не усвідомлював, що матиме вплив на скульптуру XX ст. Він був предтечею зустрічі східної й західної духовності через мистецтво. У Штутгарті також познайомився з музикантами, які навчили мене розуміти музику в найглибшому вимірі – вимірі душі.(…) Поєднували мистецтво звуків з мистецтвом духу. Саме їм завдячую вразливість до класичної музики. У Базилеї слухає лекції Карла Ясперса, екзистенціалізм був тоді в моді. Вивчає антропософію. Екзистенціалізм і позірно атеїстичний вимір буддизму переконують його, що ідея Бога є продуктом думки. Потім навчається в Берліні у Вільному Університеті (Freie Universitat Berlin). Коли пізніше я почав практикувати глибоку медитацію, то випливав і релігійний зміст, який мені втискали в дитинстві. Все психічне й духовне страждання проявлялося в процесі занурення в несвідомість і підсвідомість. Все виходило на поверхню. Треба було багато часу, щоб зменшити й упорядкувати хаос внутрішніх конфліктів. Мій розум повинен був раціоналізувати багато моєї суперечної поведінки; завдяки мистецтву я міг це кодифікувати у визволяючі символи. Кольори і форми, які віддзеркалюють образи підсвідомості, це плід моїх внутрішніх роздумів. Опрацювання через творчу діяльність несвідомого символізму допомогло мені знайти погоду ума, яку без допомоги таких практик було би важко осягнути. Все моє життя у значній мірі спиралося на ці практики, які вважаю дуже важливими. Рештки протестантського виховання і християнської релігії кануть у небуття.
2. Духовні пошуки – дзен-буддизм
Студентське життя поглинає Ганспетера. Читає різноманітні художні твори, захоплюється кінематографом і всім, що пов’язане з культурою. Пізніше напише: В тамті часи я не мав жодного духовного розпізнавання і правду легко плутав із фальшем. Інтелект розвивався, а серце й дух були сумними. З одного боку, його захоплює мистецтво й кар’єра митця, з другого – релігія та духовність. Ці протиріччя вводять його в духовні страждання, кризу. Після кількох років інтенсивного інтелектуального навчання він повертається до йоги: Знайомство з людьми, які присвятили себе тільки дорозі духу, було цілющим бальзамом для мого духу й нервової системи. Після навчання подорож до Турції, знайомство з ісламським суфі, який вірив у реінкарнацію й водночас був шаманом древньої традиції. Ініціація в містичний досвід, який він глибоко пережив, але нічого в ньому не зрозумів. Потім подорож до Угорщини. Деякий час він живе на півдні Франції. Тут познайомився з Марком Шагалом, який часто запрошував його до своєї майстерні поговорити про духовність. Шагал визнав, що мав різного роду просвічення, але не використовував якийсь конкретний метод медитації, спонтанно входив у контемпляцію. Коли малював картини то впадав у транс, але свідомості не втрачав. Але картини великого митця не цікавили Ганспетера, бо, як вважав, занадто наповнені оніричними і алегоричними візіями світу. У Франції Ганспетер почав інтенсивно практикувати зазен – дзен-будійську духовну практику. Захоплюється японськими художниками Хокусаї і Тамаро. Сорок днів їв тільки рис і воду, не виходив зі своєї хатинки, а практикував дзен-будизм і читав буддійські книжки, особливо твори Догена, ченця дзен, який у XIII ст. ініціював у Японії дорогу сото – споглядаючи своє тіло зсередини можна дійти до суті дійсності й себе самого, осягнути саторі – просвічення, стан однієї думки. Через сорок днів усамітнення Ганспетер залишає свій «скит» і йде до Нікеї. Коли ввійшов у місто, то якась енергія пройшла через його тіло з ніг до голови і заволоділа ним. Все довкола стало прозорим, бачив людей за стінами, тверда матерія стала рухливою. Ввечері він пішов на пляж і заснув під шум хвиль: у сні я зрозумів, що все, що існує, має початок і кінець, і що жодна річ – матеріальна й ментальна – не зникає безслідно: все перебуває в невидимому universum. Я зрозумів, що в умі Бога, який є енергією-розумом-всезнанням у своїй найглибшій суті, все зберігається вічно, навіть дрібна подія. (…) Я також зрозумів, що якщо зможемо синхронізуватися з істотою творчого розуму, яка є в нас і в Богові, то можемо часом брати участь у подіях, які для раціонального розуму незрозумілі. (…) Прикрість, хвороба, нещастя, страждання мають тільки одне джерело: моє серце загрузло у звичках, в хтивості накопичення, і заморожене відсутністю любові. (…) Я згадав слова буддійської монахині, яка десять років прожила в усамітненні в горах Південної Кореї: «Я зрозуміла, що все перебуває в русі і що в кожний момент ніщо не є непорушним, усе минуле зникло в нічогості, майбутнє ще не є реальністю, а в теперішності пустка». А я зрозумів, що цією пусткою є Бог.
3. Індія
Ганспетер розпочинає подорожувати: Марокко, Туніс, Алжир, Йорданія, Кувейт, Афганістан, Пакістан. Нарешті Індія: Схід увійшов у мою душу й тіло. (…) Я зустрів різних містиків індуїзму, таоїзму, ісламу, буддизму, які навчили мене основ духовного життя. (…) Завдяки їм я зрозумів, що життя є енергією, без якої ніщо не рухається. Часто ми нездатні її опанувати і вона опановує нас, спихає з дороги нашого призначення і впливає на наші рішення. (…) Дорога енергетичної свідомості є важким мистецтвом, і необхідно мати непересічну внутрішню дисципліну, аби її практикувати. Потрібно було багато років, щоб я міг це зрозуміти. Ганспетер захоплюється усім: гештальтпсихологією, трансактним аналізом, психодрамою, технікою біофідбеку, автогенним тренінгом Шульца, методом Сільви, шаманськими техніками ініціації, розширенням свідомості за допомогою ЛСД тощо. Одного разу він босоніж подорожує по Гімалаях, по дорозі зустрічається спочатку з одним йогом, який практикував нада-йогу, медитує разом з ним, отримує новий досвід. Потім зустрічається з іншим йогом, в якого залишається довший час. Тут отримує вже глибокий досвід бачення усього свого минулого й інші речі, опис яких навіть у християн, які вважають себе модерними, не закомплексованими, може викликати лише усмішку (у кращому разі) – це не реальність, а байки й легенди казкової Індії, яка в дійсності не існує, вигадки автора. У Делі він починає практикувати тібетський буддизм – тантру або тантричний буддизм. Новий досвід визволяє його духовну й артистичну енергію. Розпочинається новий етап його творчості – психо-космо-грами і мандала. Тібетський буддизм гармонійно поєднався з Юнгом, Фрейдом і гештальтпсихологією. Ганспетер почав малювати інтроспективні картини. Я вже давно зрозумів, що містичний закон вписаний у релігійний ритуал усіх традицій. Таїна є центром, довкола якого кружляють усі духовні організації. Святині, мечеті, синагоги, церкви і санктуарії – осередки енергії, в яких вірні зустрічаються, аби за допомогою ритуалу нав’язати контакт із божественним первістком. Молитви, пророцтва, навчання і медитація у місцях культу визволяють позитивну енергію для всього світу. У своїх духовних практиках Ганспетер зосереджується на тріаді: Будда, сандза (спільнота) і дхарма (навчання Будди). У творчості тібетський буддизм веде його по меандрах підсвідомості й показує йому його «чортів», які дрімають всередині. Глибока тантрична медитація допомагала йому поєднати підсвідомість зі свідомістю. Це також допомогло йому зцілитися від травм дитинства, пов’язаних з війною. Свій досвід він переносить на полотно. Ганспетер відкриває, що глибокий досвід медитації в буддизмі й індуїзмі однаковий, незважаючи на доктринальні відмінності. Після шести років практикування тібетського буддизму він знову повертається до дзен. Існують дві школи дзен: сото і рінзай. Коани, частково відомі християнському світові, – це школа рінзай. Коани допомагають вийти поза раціональне мислення. Ганспетер вже практикував дзен школи сото, тож продовжує його далі. Розпочинається наступна сторінка його життя.
4. Йогиня
В Бенарес Ганспетер зустрічає йогиню тантричної школи, яка повністю перевертає його світогляд. Тантра – це зустріч з дійсністю, якою вона є насправді, а не з такою, яку нам представляє наша думка. Йогиня показує йому католицький образок Пресвятого Серця Ісуса. Перше твердження йогині: Ісус Христос був найбільшим йогом тантри, який будь-коли існував, і був найчистішою людиною, яка будь-коли існувала. Здивований Ганспетер запитав, чому вона не прийме католицизм. - Для індуса бути католиком – це благодать, але багато індусів носять Ісуса в серцях. На наступні запитання дає суттєві відповіді простими й зрозумілими словами. - Для християн, які переважно пуритани, все, пов’язане з сексом, є табу, бо ніби належить до сфери диявола. Для індусів секс належить до сфери sacrum, усі браміни вважають його ритуалом. Немає дошлюбних стосунків, як на Заході, а індуска, яка себе шанує, живе в чистоті й у шлюбі, а сексуальні ритуали відбуваються тільки ради народження потомства. Для нас, індусів, Ісус є спасителем усіх людей, бо, як і наші аватари, зійшов з неба, щоб навчити людей Божим заповідям. Індуська йогиня показує не тільки чудове знання Євангелія, а подає глибоку духовну інтерпретацію євангельських текстів в християнському ключі, яку й сьогодні (за думкою автора цієї статті) не часто знайдеш у християнських книжках по духовності. Ганспетер був повністю дезорієнтований.
5. Повертайся туди, звідки прийшов
Ганспетер повертається в Європу, оселяється в Мілані, малює картини, стає знаменитим. Успіх, слава, гроші, картинні галереї й музеї по цілому світі. Але він також знаходить час для подорожей до Індії й Тібету, вчиться далі в духовних учителів. Одного разу він мав дивний сон. Йому приснився Божий Жебрак і сказав: «Зречися світу». Після цього подорож в гори, довга глибока медитація, з якої він виходить із почуттям великого звільнення від світу. Ганспетер вирішує радикально змінити своє життя. Їде до Індії, живе в ашрамі, стає гуру, має багато учнів: Я навчав того, чого сам навчився і що сам практикував. Я говорив їм, що не все, чого вчать в Індії, корисне для особистого розвитку, що багато що є понад міру і навіть шкідливе. Я не намагався знати більше від того, що знають індуські гуру. Я навчав дороги середини, якої навчився від буддизму й індуїзму. Це було просте навчання, яке спиралося на дихальні і тілесні вправи. Буддизм – це тренування ума. Самоаналіз у гармонії з інтуїцією, усвідомлення власного ума, чуйність і спостереження. Різні традиції та школи пропонують безліч методів. Таїна мого навчання була в тому, щоб залишити існуванню свободу. Для мене духовний шлях був не боротьбою, а вільним рухом духу. Чуйність є переможною зброєю, а практика повинна стати природною, інтегральною частиною нашої карми, тобто причини і наслідку. Минає час, і Ганспетер починає відчувати якийсь неспокій, ніби він не на своєму місці, що знову треба щось змінювати в житті. І одного дня на березі Гангу зустрічає мандрівного свамі (нашою мовою: титул, щось типу почесного або заслуженого йога). Свамі дав обіт мовчанки, не говорив роками, а писав на таблиці. Ганспетер прочитав: Не шукай даремно те, чого ніколи не знайдеш. Це не твоя дорога. Повертайся туди, звідки прийшов, і знайдеш те, що шукаєш. Ганспетер зрозуміє значення цього пророцтва через тридцять років.
6. Тиша
У християнстві, коли говорять про тишу й спокій, то мають на увазі в першу чергу індивідуальний вимір молитви. Але тиша й спокій у сучасному християнстві грає допоміжну роль: як засіб, який допоможе психічно й емоційно відійти від турбот світу й зосередитися на основній меті – Богові, релігійному тексті тощо. Тобто, все це діється в раціональній сфері. Але тиша не вважається інструментом, за допомогою якого можна і треба вийти поза раціональне мислення, за яким можна досвідчити sacrum – священне, Бога. Для християнства особовий Бог і пустка – це протилежні полюси дійсності. Навіть у групах християнської медитації, в яких практикують древню монастичну медитацію, де досвід особового Бога приходить через досвід пустки, немає виразного розуміння цього. Бо розуміння приходить через досвід. У буддизмі тиша має сакральний вимір. Останні дні в Індії. Ганспетер медитує вночі в лісі разом з одним йогом. Досвід виходу в астрал, який він переживає, якісно інакший від усього попереднього досвіду. Приходить усвідомлення, що чим більше людина занурюється у свій внутрішній світ, у своє внутрішнє «Я», тим менше себе розуміє, що це досвід іншого стану свідомості, досвід іншого виміру буття, але не досвід божественного. Його охоплює великий страх безособового Бога: Незмірна дійсність стала переді мною так виразно, що я задумався, який сенс має подальше практикування медитації, бо увесь цей досвід став для мене відносним. Велич Бога була виразно очевидною і стало ясно, що шукати Бога в метафізичному й позачуттєвому досвіді не має сенсу. Метафізика, як і психологія, не можуть сповнити наше призначення. Тільки Бог може це зробити. Потім ще один глибокий досвід: Я зрозумів, що тиша на кожній дорозі є брамою, через яку треба пройти, якщо хочемо дійти до мети. Потім зустріч з іншим свамі, слова якого глибокого закарбувалися в пам’яті Ганспетера: Людина, яка не може зануритись у внутрішню тишу, не скаламучену розумовими процесами, є потенційно духовно хворою.
7. Кіцка
Ганспетер повертається до Європи. На одній конференції по буддійській філософії зустрічає дівчину. Кіцка, так її звали, стає його ученицею. За деякий час вони їдуть до Індії, Кіцка робить неймовірні успіхи в медитації, під час якої чує звуки, кладе їх на ноти, творить чудову музику, сама стає гуру і має багато учнів. Ганспетер і Кіцка одружилися. Приходить момент і Кіцка відчуває, що пора повертатися до Європи, де вони повинні жити в усамітненні, розвиваючи свій дух і творчі здатності. Вони оселяються в швейцарських горах на висоті 1200 метрів. Остаточно ми вибрали пустельний спосіб життя, погоджуючись на деякі концерти, виступи, конференції. Розуміли, що тільки в усамітненні можна розвивати й творити нові виміри існування, які можна пізніше реалізувати в мистецтві. Але поки мистецтво і свідомість не увійшли в нову колію і поки не відкрилися перед нами нові духовні горизонти, потрібна була ще одна, ґрунтовна духовна внутрішня переміна. Вона не залежала тільки від нас, а від імпульсу, який ми були неспроможні передбачити. Про цей вимір існування не можна ні думати, ані говорити, ані писати, бо він перевищує всю свідомість і розплющує очі на дійсність, яку неможливо охопити.
8. Господи Ісусе Христе, допоможи мені
Усамітнене життя, практикування дзен-буддійської медитації. Одного дня обоє відкривають у собі здатність лікувати людей, передаючи їм енергію через дотик і співаючи індійські мантри. За деякий час стають відомими цілителями, до них приходить маса народу. Багато людей хочуть бути їхніми учнями, довкола їхньої хатинки виростає наметове містечко, ніби новий ашрам. Кінець із усамітненням. Вирішують залишити це місце. Але під час своєї лікарської практики пережили один досвід. Одного разу приїхали дві циганки, які були ворожками, мали надзвичайну силу, яку втратили і відчували себе ніби опанованими злим духом. Для Ганспетера і Кіцки це щось нове, ніколи з цим раніше не мали справи. Обоє радяться, що робити, згадують буддійські тексти. І раптом у голові Ганспетера постає давно забута дитяча молитва: «Господи Ісусе Христе, допоможи мені». Для буддиста це саторі, просвічення. Він запалює свічки, вручає їх циганкам і, імпровізуючи християнський ритуал, молиться до Ісуса. Циганки ніби відчули якийсь імпульс і почали кричати, що вони вільні. Потім запанувала тиша. Ганспетер був вражений і знову дезорієнтований.
9. Ісусова молитва
Їхнє життя стає спокійнішим, але не усамітненим. Ганспетер продовжує малювати картини і презентувати їх в картинних галереях й інших місцях. Одного разу його картини були виставлені в цистерціанському монастирі. Він побачив там одного грека, який постійно молився. Запитав його, які молитви він практикує. Ісусову молитву, – відповів грек. Ганспетер читав «Розповіді російського старця», але ще не зустрічав людину, яка би це практикувала, тож хотів довідатися більше. Грек почав розповідати: Якщо розпочати молитися цією молитвою, то вже неможливо зупинитися. Це так, ніби всередині нас пливе потік, рух якого не залежить від наших думок і зовнішніх обов’язків. Це присутність, яка встановлюється в нашій душі. Думка є тільки носієм її істоти, її духовна сила вводить у царство духа без участі нашої свідомості. Це діється непомітно. Це справжня духовна присутність, яка встановлюється всередині нас, і якщо нею молитися довго, то вже від неї неможливо звільнитись. Вона стає нашою другою внутрішньою природою, з якої черпаємо велику радість. (…) Наша традиція дуже древня і в ній збереглися деякі переконання і практики, яких не знайдемо ні в католицизмі, ні в протестантизмі. Безперервну внутрішню рецитацію тієї самої формули католики вважають механічною й даремною формою молитви, не помічають невидиму духовну силу дії розумового процесу, який спирається на одну формулу. Протестанти й католики часом підходять до молитви дуже раціоналістично. (…) Безперервна молитва з’єднує дух, віддаляє непотрібні думки, у природний і гармонійний спосіб об’єднує розум і тіло, (…) веде до зустрічі з Богом. Ганспетер порівняв це з буддійською сутрою «Саддхарма пундаракі» й розповів грекові про подібності. Відповідь православного грека приємно його вразила: Без сумніву – між буддизмом і християнством існують метафізичні зв’язки, які ще не відкриті.
10. Афон
Грек 15 років був афонським монахом, розповів свою історію. Після кількох років послушництва його завели до монаха-пустельника, який вчив його Ісусової молитви й духовності. Пустельник перевернув його християнський світогляд: Літургія потрібна для того, щоб підтримувати традицію, але духовне життя виходить поза усі традиції. Це не означає, що ми повинні залишити літургію, тільки перевищити її духовно. Очевидно, що участь у літургійній традиції захищає від зла, тому Ісус хотів її. (…) Справжнє духовне життя відрізняється від наших уявлень про нього. Це важке завдання, яке не має нічого спільного з приналежністю до даної релігії. Грек був дуже заклопотаний, почувши, що християнська віра має релятивну цінність, сказав про це старцеві. Той відповів: Це здається тобі абсурдом, але саме так є – духовним життям керують закони, які для нас у великій мірі незрозумілі. Там, де є любов, там є Христос, але з однією умовою, що любов чиста. В нашій традиції є ще інші таїни, які нам може пояснити тільки Святий Дух. Ісусова молитва у свій час відкриє тобі те, чого потребуватимеш у своєму духовному житті. Не став багато питань, бо отримаєш відповіді тільки від людей, а не від Святого Духа. Від нього походять одкровення, які виходять поза людський розум. Пустельник змінив духовне життя свого послушника. Він почав розуміти духовні правди, над якими навіть не задумувався. Це діялось спонтанно. Він зрозумів вимір духу, який відкриває духовні таїни, які не може відкрити розум і віра в якійсь традиції. Після зустрічі з греком Ганспетер і Кіцка вирішили залишити буддійські мантри і молитися тільки Ісусовою молитвою, ще не розуміючи, які духовні горизонти перед ними відкриються. Зрозуміння прийде пізніше: У буддизмі ми перебуваємо в сфері природних і космічних енергій, тобто в сфері іманентності. Молитва долає сферу іманентності й у своїй інтенції звернена до того, що у повному значенні того слова є трансцендентним, до Бога.
11. Я – дорога, правда і життя
Ганспетер 35 років шукав правду і остаточний сенс усього на Сході. Лами, гуру, йоги, дервіші навчили його медитації глибини, завдяки їм, святим книгам різних релігійних традицій – буддизму, індуїзму, таоїзму тощо і глибокій медитації він пізнав таїни, які походять із Великого Буття. Кожне нове просвічення давало імпульс до нових пошуків. Але він ще не знав, що існує Світло, яке перевищує всі Світла і має силу зрушити увесь всесвіт. Одного разу він гуляв у лісі, спонтанно розпочав медитацію, в уяві постали слова Христа: «Я – дорога, правда і життя». Він знав їх давно, тільки вважав дуже зарозумілими. Спонтанно почав їх повторювати і медитувати над ними. І його почали переповнювати нові, незнані до сих пір, почуття. Відчув присутність Когось, з кого виходила велетенська сила. Його почала наповнювати велика енергія й водночас великий страх. Це був якісно новий досвід: Велике життя, енергія в чистій постаті – як вогонь – охопила мене. Я знепритомнів. Але перед тим мене огорнула безмежна любов. Я відчував, як несуча структура моєї думки зникає, це було ніби великий вибух моєї свідомості. Я вмирав для минулого, від якого був дуже залежним, нищилась кожна правда. Я вже не був тою особою, яку знав, а кимось іншим, кого не знав. Це було нове народження. Я зрозумів, що це переломний момент у моєму житті. Але він ще не знав, що повинен буде багато витерпіти, поки нова дійсність не стане його другою природою.
12. Від Сходу до Заходу
Ганспетер з дружиною продовжували духовні й артистичні пошуки. Кіцка пережила велику кризу й публічно заявила, що вона атеїстка. Це спричинило велике терпіння її близькому товаришеві, єзуїту, який був її вчителем філософії, часто допомагав їй вийти з екзистенціальних криз і часто за неї молився. Ганспетер також переживав кризу, увесь минулий духовний шлях виглядав невластивою дорогою. Обоє поставили під сумнів навіть остаточну мету своєї мандрівки. Нам здавалося, що коїться щось, що християни називають наверненням, слово, яке нам не подобалося і збуджувало в нас огиду. Для нас це скоріше було нове відчинення на безмежність. Ми зрозуміли, що маємо справу з процесом, який в онтологічному сенсі полягав у переході від Сходу до Заходу. Вони починають відкривати своє культурне й духовне походження. Ганспетер, маючи вже досвід великої Божої любові, інтелектуально ще не міг прийняти християнський образ Бога, особливо Божого Сина, який став людиною. Ганспетер починає молитися до Бога, в існування якого не вірить. Його молитва – розповідає Богові, що в Нього не вірить, що не вірить в Євангеліє, що Ісус був не Божим Сином, а тільки пророком тощо. Потім розповідає Богові про своє життя, починає кричати до Бога і на Бога. Для пересічного християнина це не молитва, а богохульство. Але в ігнатіянській духовності саме це і є справжньою молитвою – абсолютна щирість перед Богом, а не лукавство, коли на душі чорно, а людина прославляє Бога за дари й благодаті, яких у своєму житті не має або не бачить. Автор цих рядків пройшов цей етап у першому тижні духовних вправ св. Ігнатія Лойоли і тут добре розуміє всі пережиття Ганспетера. Я впав на землю, повністю вичерпаний. Почав тремтіти і заливатися потом, і знов відчув, як входить у мене та страшна, але добра енергія, якої зазнав у лісі. Відчув, що мене огортає світло, яке не походить з цього світу і відчув безмежноу любов. В одну мить зрозумів, що Бог-Отець насправді існує. (…) Це Бог усіх людей, усіх рас і релігій, це остаточна правда. Ганспетер тепер витривало молиться до Бога і до Святого Духа, отримує дар духовного й психічного зцілення. Нарешті я зрозумів, що християни розуміють під благодаттю.
13. Дорога очищення
Упродовж кількох років вони відходять від буддизму, індуїзму й наближаються до Христа, поступово залишаючи різні види далекосхідних медитацій і за допомогою християнської молитви створюють нову духовну візію світу. Але минуле, завдяки якому вони стали духовними людьми й пізнали багатство духовних світів, так легко не відпускало. Ключовим моментом на цьому етапі духовного життя була зустріч із грецьким старцем-самітником, який жив на півночі Німеччини. Ми ще не були повністю переконані, чи ради спасіння необхідно відкинути всю культурну і духовну спадщину, здобуту на Сході, і чи дійсно треба уникати синкретизму різних царин і переконань. Вони були там кілька днів. І відразу відчули різницю між православним старцем і індійськими велетнями духу. Індійські вчителі випромінювали «електричну» енергію, а старець – духовну. Навчання старця стосувалося в основному Ісусової молитви. Теоретичні пояснення перепліталися із спільним відмовлянням цієї молитви. Спільна молитва зі старцем дуже допомагала ввійти в глибину цієї молитви. Споглядаючи старця, Ганспетер в одну мить зрозумів різницю між співчуттям Будди і співчуттям Христа: Трансцендентна мудрість Будди і божественність Христа під оглядом остаточного спасіння людини – це цілком відмінні енергії. Коли старець дивився на Ганспетера, то він відчув, що старець вміє читати в його серці: Не намагайтеся знайти відповідь розумом, учіться, що вами керував Дух. Пізніше вони зрозуміли, що старець навчав їх не тільки через вербальні пояснення, а й безпосередньо – від серця до серця.
14. Свідчення Кіцки
Була вже ніч, коли під час довгої медитації над Ісус-Мантрою (Ісусова молитва) я зорієнтувалася, що стою один на один з моєю найглибшою істотою. Відчуття були такі, ніби я кружляла поза свідомістю існування і розуміння, яка звичайно у ясний спосіб дає мені можливість відчувати мої внутрішні можливості. Відчувала, що буде щось більше від звичайної медитації або внутрішньої молитви. Відчувала, що переді мною стоїть Бог. Бачила себе саму, яка волає про допомогу, бо моє внутрішнє життя від дитинства безустанно перебувало в «стані розпачі». До моєї голови постійно приходили і мучили спомини «Я», розширеного на необмежений простір, де думки як цвяхи вбивалися в моє тіло і душу. Чи можна було жити з цвяхами в душі? Я стала перед Ним, якого стільки разів відчайдушно шукала і відкидала. Коли глянула в бездну пам’яті, то відчула безмежну самотність, моя душа перед лицем цього великого Світла була позбавлена усіх бар’єр і всього психологічного захисту. Інстинктивно заволала: «Якщо Ти насправді існуєш, то чому до мене не промовиш, чому до мене не прийдеш?». (…) У цей момент зрозуміла, що насправді любила Христа і що моя драма була пов’язана з Його відсутністю в глибині моєї душі. З цього дня у моєму внутрішньому житті відбулися радикальні зміни, які назавжди закарбувалися у моїй духовній свідомості. Ісусова молитва відчинила моє серце. Кіцка публічно визнала себе християнкою.
15. Закінчення
Ганспетер і Кіцка стають практикуючими католиками, свідомо обоє вирішують бути світськими монахами й жити у чистоті. Беруть участь у релігійних концертах і конференціях типу: Від нірвани Будди до воскресіння Христа. Зустрічаються і розмовляють з різними людьми зі Сходу й Заходу. Після однієї такої зустрічі з християнським пустельником Богородиця входить у їхнє життя, свідченням чого є ікони, написані Ганспетером. Зустрічаються з отцем Раньєро Канталамессою, відомим фахівцем у царині духовності. Отець Раньєро був вражений глибиною думки й духовним досвідом Ганспетера. Заохотив його написати книжку про свій досвід. Ганспетер написав книжку під назвою Жебрак світла – майже 300 сторінок. Ця стаття написана на основі цієї книжки.
Стою задивлений у безконечний світ – Твою любов збагнути я не вмію. Душа тужливо квилить і болить – Без Тебе серце чим ще обігрію? Без Тебе, Боже, вічний і святий, Без Тебе, так близький і так незнаний, Сумління мого докоре німий, Цілителю на мої болі, рани. Тебе у муках довго я шукав І довго прагнув і у далеч рвався, Усе життя і плакав, і страждав, А Ти у серці близько так ховався. Великий Боже, в мій убогий світ, Де розпачливо дотлівали мрії Й на тілі виступав кривавий піт, Ти спокій вніс і радість, і надії. І серце закричало, як колись, Коли хлоп'ям робив я перші кроки, Та голос тихо: "Сни твої збулись, Але до мене йти ще довгі роки. Тепер пізнаєш, що то справжній біль, Тепер пізнаєш, що то справжні муки, Як сипати на рани будуть сіль І до Голготи прибивати руки. Тепер піднімеш всі свої хрести, Які ти залишив десь на дорозі, Вінки тернові в серденьку нести, Цілунки Юди - це життя у Бозі".
| |
