1. Святий Ігнатій – стати прочанином   

500 років тому, 20 травня 1521 року, Ініго Лопез де Лойола був поранений у битві в Памплоні. Гарматне ядро розбило обидві ноги і розвіяло його мрії про славу й багатство. Упродовж довгого періоду лікування він навчився дивитися на дійсність іншими очима: зустріч із Христом змінила його життя. 

Ігнатій (Манреса). Гудьоль (Барселона), образ у печері в Монтсеррат 

Який, на вашу думку, найбільший внесок Ігнатія в Церкву і в суспільство? 

Його універсальне й далекосяжне бачення. Він умів вийти поза актуальні події й бачити далеко в майбутнє. Сьогодні ми би назвали це стратегічним баченням. Це вміння було тісно зв’язане з досвідом Бога. Він умів вийти поза самого себе й ввійти у тринітарну перспективу. Ігнатій справді став «католицьким», що не легко, бо передбачає здатність універсальної візії, яка охоплює людство в глобальному вимірі. 

Досвід Бога не звужує, а розширює розуміння самого себе, людства й історії. Універсальне бачення Ігнатія стало фундаментальним критерієм для розпізнавання, яке випереджує прийняття рішень у Товаристві Ісуса в пошуках більшого й кращого служіння Церкві й людству. Завжди йдеться про вибір кращого загального добра. На мою думку, така перспектива – це великий внесок Ігнатія. 

Чого сучасні католики можуть навчитися й перейняти від Ігнатія, особливо з його процесу навернення? 

Як стати католиком. Не слід думати, що хтось став католиком тільки через факт хрещення. Хрещення – Таїнство, прагнення дорослого, який його приймає, або батьків і хресних у випадку немовляти. Воно позначає початок процесу, який потрібно продовжувати, глибоко себе змінювати й виходити поза самого себе. Основне в цьому процесі – поставити в центрі Ісуса, якого не можна відокремити від місії. 

Такий процес розпочав Ігнатій, пропонуючи стиль богопосвяченого життя, в якому спільне життя базується на братерському спілкуванні більше, ніж на спільному житті за мурами монастирів. Цей вид богопосвяченого життя відрізняється від уже існуючих. Ігнатій вживає вираз «друзі в Господові», який показує центральне місце Євхаристії й важливість спілкування в Товаристві Ісуса. Це суттєво для побудови Товариства. Пропонує фундаментально апостольське посвячення, ключовим моментом якого є молитва. 

Єронім Надаль, пояснюючи Ігнатія, говорить, що ми повинні бути контемплятивними в дії й здатними знайти Господа в щоденному житті. Це означає, що наша праця не має визначених обмежень. Будь-яка діяльність у проповідуванні Божого Слова правомірна для єзуїта. 

Яка, на вашу думку, найважливіша праця Ігнатія: Духовні Вправи, Конституції чи щось інше? 

Читачеві, який нічого не знає про Ігнатія, я би запропонував Автобіографію – дуже насичений текст. Він не хотів її писати, але врешті піддався проханням товаришів. Він її продиктував і дав бачення свого життя в уже старшому віці. Автобіографія – це іспит сумління зі свого життя і як Бог діяв у його житті. Потім маємо Листи – невичерпне джерело для вивчення того, як він приймав практичні рішення в організації, яка щойно народилася і розвивалася. У такий спосіб ми бачимо, як функціонує Товариство й доходимо до Конституцій – іншого прекрасного тексту. 

Після того як папа схвалив Формулу Інституту – коротку декларацію намірів, Товариство почало розвиватися, отож товариші попросили Ігнатія написати Конституції. Спочатку він не був переконаний, що вони потрібні, бо вважав, що Товариство повинно мати достатньо духовної енергії для керування собою без нормативного кодексу – у тій мірі, в якій кожний єзуїт живе повнотою своєї харизми. Написання Конституцій тривало довго, і після процесу розпізнавання він представив дуже новаторську схему чернечого правила, тісно зв’язану з його духовним досвідом. Через п’ять століть цей текст ще надихає Товариство. 

Він також опирався перед написанням Духовних Вправ. Чому? 

Ігнатій не був письменником. Писав тільки тоді, коли повинен був писати. Духовні Вправи – це нотатки, які відображають його досвід, але якщо дати їх комусь читати без пояснень, то він не дочитає до п’ятої сторінки. Ігнатій пише, бо хоче щось передати. Хоче говорити людям про Бога і запропонувати їм духовний досвід, але також повинен спілкуватися зі своїми братами й іншими особами, такими як доброчинці, королі й ті, які допомагали йому закладати колегіуми. Він керував цією сіткою зв’язків з Риму, з маленької кімнати, яку можна побачити, відвідуючи el Gesù (церкву Ісуса). Вражаюче – уявити собі людину слабкого здоров’я, яка довгі роки мешкає в малій кімнатці й ще бере звідкись енергію, аби здійснити всі свої задуми. Є ще інший важливий, хоча мало відомий, текст Ігнатія: Духовний Щоденник. Це нотатки одного періоду життя, які стосуються духовних переживань й показують практику духовного розпізнавання. 

Чи Ігнатій би навернувся, якби не був важко поранений у Памплоні?  

Хто знає, що би сталося, якщо би його не поранили. У будь-якому разі, є багато моментів у житті особи, які дають нагоду відкритися на трансцендентне – що й сталося з Ігнатієм. Для нього це почалося під час лікування, але можемо знайти подібний досвід в інших ситуаціях, таких як депортація, ув’язнення, подорож чи зіткнення з неочікуваними обставинами. Є моменти особливих поштовхів, які ініціюють цей процес. У Святому Письмі читаємо, що св. Павло впав на землю, почув голос Ісуса й осліп на якийсь час, а Петрові піяння когута відкрило новий шлях до любові й наслідування Господа, а Закхей заліз на дерево, аби побачити Ісуса. 

В будь-якому разі навернення не відбувається тільки одним імпульсом – це процес усього життя. До прикладу, Ігнатій ніколи не вважав себе наверненим, а прочанином. Він ніколи не вважав, що дійшов до мети. Християнське життя – це проща. Людина виходить із самої себе, починає йти, дозволяє собою керувати, супроводжувати себе і бути відкритою на несподіванки. Навіть якщо маєш стратегічне бачення, то не зможеш повністю контролювати своє життя, якщо відчинишся на керування Святим Духом. 

У наверненні Ігнатія є один момент, який привертає мою увагу. На дорозі до Монтсеррат він зустрів мавра, який сказав, що не вірить у дівоцтво Марії. Ігнатій роздумував – дозволити мавру їхати своєю дорогою чи наздогнати його й убити. Він залишив рішення своєму ослові – піде він за мавром чи поверне в іншому напрямку? Як Ви прокоментуєте цей випадок у Автобіографії? 

Це той момент, коли Ігнатій починає розпізнавати свої внутрішні порухи й не піддається їм автоматично, бо до цього, без сумніву, відразу би вбив мавра. Його культурне, родинне та лицарське підґрунтя не дозволило би нікому ображати Діву Марію. Але тут Ігнатій, який був дуже імпульсивний, в світлі досвіду Бога зумів опанувати себе і вирішив звернутися до якоїсь інстанції поза ним самим. У цьому випадку звернувся до осла, бо був на дорозі сам. Ця сцена показує його навернення на початковому етапі.      

Упродовж процесу навернення Ігнатій проходив через дуже важкі й довготривалі кризи. Чого вони його навчили? Як зрозуміти спокуси покінчити життя самогубством, які він зазнав на певному етапі життя?

Найбільша спокуса людини – самій розпоряджатися своїм життям, а не довірити його комусь іншому. Самогубство – це акт, яким свідома й вільна особа може розпорядитися своїм життям у найвищій мірі: володію своїм життям так, що позбуваюся його. Але сьогодні ми знаємо, що причиною більшості самогубств є глибока депресія, в якій особа втрачає самовладання. Але якщо довіряєш своє життя іншому, то вже не зосереджуєшся на собі, і тебе можуть вбити тому, що ти віддав комусь своє життя. Але це не рятує тебе від глибоких криз, які є частиною внутрішнього життя. Євангеліє показує, що зміни під час навернення проходять з глибокими кризами. У цьому значенні найдраматичнішою сценою є молитва в Оливному Саду, коли Ісус повністю позбавляється, як сказав би Ігнатій, «власної волі та вигоди» (ДВ 189). Всі люди переживають кризи, які можна інтерпретувати духовними чи психологічними поняттями, і в цих кризах найбільша спокуса – самому розпоряджатися своїм життям.  Цей досвід поширений у сучасній культурі й показує її обмеження. 

Чи Ви колись переживали подібну кризу? 

Я ніколи не мав спокус викинутися з вікна, але переживав моменти криз, коли задумуєшся: «Що я тут роблю?» Є кризи втрати відчуття сенсу, поєднані з вірою й життєвими виборами; є важкі моменти, коли ставиш під сумнів великі рішення і не бачиш сенсу у своїх життєвих виборах. Але також можуть бути моменти зміцнення. Що таке хрест? Це момент, коли слід задуматися, чи вибрана тобою дорога має сенс. Суттєвим є – як виходиш із кризи і чи підтверджуєш прийняті раніше рішення. 

Під час перебування у Манресі Ігнатій пережив містичний досвід над річкою Кардонер. Це не було видіння, але пізніше він наголошував, що тоді пізнав багато речей, пов’язаних з вірою і світом, і ясно зрозумів, що повинен допомагати душам. Як Ви пояснити цю подію? Чи вона якось позначилася на житті Ігнатія і майбутнього Товариства?  

Я сприймаю це як дуже людський досвід. Людина розвивається до нового стану свідомості. Приходять моменти, коли завдяки досвіду, стосункам, літературі раптово приходить розуміння минулого. Це ніби пазли, розкидані на столі, і ти раптом побачив, як їх поскладати – що й сталося з Ігнатієм над річкою Кардонер завдяки Божій благодаті. Це може стосуватися як малих, так і великих справ. 

Пригадую, що зі мною трапилось щось подібне – слід розуміти це як аналогію, яка допоможе зрозуміти суть справи. Мені доручили перенести Centro Gumilla в Каракасі до значно меншої будівлі від тої, яку він займав. Здавалося, що він там не зміститься, але якось я пробудився о третій вночі, поклав на підлогу аркуш паперу і накидав план – як можемо вирішити цю проблему. Це банальний приклад, який показує, як часом пазли починають поєднуватися і складні процеси стають зрозумілими. Щось подібне трапилося зі мною у розумінні історії мого краю. Після багатьох подій, прочитаних книжок, розмов… прийшов момент, ніби удар, коли я «зрозумів» увесь процес. Щось подібне Ігнатій досвідчив над річкою Кардонер. До того він відчував, бачив, переживав, але щойно там зумів усе полюбити й зрозуміти. Деякі життєві ситуації вимагають часу, щоб їх зрозуміти повністю. Це як приготування їжі. До прикладу, приготування санкочо здається простим, але приготування інгредієнтів до нього вимагає різного часу приготування, і якщо приготування не відповідне, до результат буде поганим. Також Бог діє в нас у відповідний час. 

Хоча духовне розпізнавання є основним елементом в процесі духовного розвитку Ігнатія, і він оформив це у Вправах і в способі прийняття фундаментальних рішень Товариством, але він його не винайшов. Що в розпізнаванні Ігнатій взяв із традиції Церкви і що до неї вніс? 

Ігнатій, на відміну від інших християн, серйозно вважав, що основним досвідом є прийняття Святого Духа. Ми повинні вірити у присутність Святого Духа в усьому нашому житті. Ігнатій вважав, що йдемо за Ісусом, розпізнаючи з допомогою Святого Духа. Коли хтось стає на християнський шлях, то не знає, куди дійде. Відповіддю є П’ятидесятниця, без якої не було би ні Церкви, ні християнського життя. Ісус обіцяв, що буде з нами через Святого Духа аж до кінця світу. Ігнатій прийняв цю правду і працював над нею. Він вмів розпізнавати дію Святого Духа в своєму житті й житті інших людей. І тому написав правила духовного розпізнавання як допомогу в цій праці. Але його правила – не рецепт, а світло, яке допомагає бачити те, що слід пережити.  

Де, на вашу думку, присутність Бога у житті Ігнатія найбільш відчутна? Чи кожний може зрозуміти його видіння і містичний досвід? 

Я переконаний, що Ігнатію їх також було важко зрозуміти. Є пережиття, які можна виразити тільки з часом, коли їх уже розумієш і вони вже не завдають болю. З містичними переживаннями справа ще складніша, бо вони викликають замішання. Ігнатій намагався знайти Бога в усьому. У такий спосіб його щоденність щораз більше наповнювалася Богом, але не штучно, але він поступово знаходив Господа на молитві, Євхаристії, в праці й житті спільноти. Такою є містика св. Ігнатія. Не щось надзвичайне, що вириває з щоденності, а чутливість до присутності Бога в усьому. 

Молодий Ініго ріс без мами. Чи це позначилося на його особовості? Чи тому він шукав для навернення материнський образ у марійному монастирі, такому як Монтсеррат? Як на Ігнатій впливала його побожність до Діви Марії? 

Не вважаю себе знавцем ні психіки Ігнатія, ні іншої людини, аби оцінити, як дитинство може впливати на життя. Психологи надають йому великого значення. Але не думаю, що побожність до Марії обов’язково має бути шуканням замінника матері. Я маю велику побожність до Діви Марії, і мені її прищепили мама і бабці. Присутність Марії дуже важлива як у житті Ісуса, так і в житті першої християнської спільноти. Марійна побожність – це частина середовища, в якому Ігнатій народився і виріс, і вона ще й сьогодні займає важливе місце в релігійності басків та іспанців. Досвід Бога веде до розуміння, як Він спілкується з людьми, а Марія – його велика посередниця. Марійна побожність відіграє важливу роль у християнському житті. Ігнатій розумів свою вірність Богові як зв’язану з Дівою Марією – що ми виразно бачимо в Автобіографії. До прикладу, він мав велику побожність до Божої Матері Доброї Дороги, образ якої тримав у храмі el Gesù. В Духовних Вправах Ігнатій пропонує реколектантові, щоб у бесідах просив Марію приєднати його до її сина. Марія – товаришка подорожі, веде до Бога. 

У біографіях Ігнатія представляють як твердого, поміркованого й прямолінійного баска. Чи його походження впливало на його особовість?  

Безумовно, що так. Я належу до перших поколінь венесуельців у провінції Венесуели Товариства Ісуса, яку заложили баски й єзуїти з Наварри і Арагону, і мав можливість знати багатьох із них. Пам’ятаю, як ми жартували, говорячи, що моя інкультурація єзуїта відбулася через країну басків. Погоджуюся, що перше враження про басків таке, що вони твердошкірі, але потім бачимо, що це лагідні люди. Вони як сільський хліб – скорина тверда, але всередині м’які й чуттєві. Походження Ігнатія проявляється, до прикладу, у його листах, які дуже точні й сухі, але також містять цінну чутливість, яка дає можливість читачам розвивати внутрішню чутливість. Безсумнівно, що Ігнатій був дитиною свого часу, своєї родини й своєї культури. 

Товариство Ісуса завдячує баскам багато. Крім Ігнатія, маємо ще отця Аррупе та багатьох інших єзуїтів-басків, які вирушили в світ. Я навчився багато від єзуїтів-братів басків, які працювали у Венесуелі за часів моєї молодості. Тоді ще зобов’язувало правило, що єзуїти-брати не можуть навчатися, отож у Товаристві вони вчилися іспанської мови зі слухання. Оскільки їх рідною мовою була баскська, то часом їхня іспанська виглядала досить кумедно. Я подружився з братом, який пас вівці, Хосе Манелем Салегві. Він ніколи не навчився розмовляти іспанською добре, але розмовляв нею з усіма й мав вражаючу здатність слухати й спілкуватися на глибокому рівні. Баскське походження Ігнатія було великою благодаттю для Товариства, але група перших єзуїтів була різнорідною за походженням. 

Св. Ігнатій не хотів висвячуватися до 47-ого року життя. Чому? 

Від початку навернення в Ігнатія зростає велике апостольське покликання, яке спочатку не було поєднане із священством. Він почав діяти, не будучи ні священником, ні ченцем. Розмовляв з людьми, пропонував їм Духовні Вправи, проповідував Слово, намагався чинити добро. З розвитком покликання робити добро іншим священство з’явилося пізніше як необхідне знаряддя. Після ув’язнення, переслідувань і підозрінь священство постало як потрібне знаряддя для реалізації апостольського покликання. Важливо пам’ятати, що в Товаристві Ісуса священство характеризується тим, що об’єднує групу з огляду на апостольське служіння, а не тільки з огляду на священницьке рукоположення. Покликання єзуїта-брата таке ж апостольське, як і єзуїта-священника. Священство в Товаристві Ісуса – це апостольське знаряддя, а не доступ до якихось гідностей. 

Чи Ігнатія можна назвати одним із апостолів Контрреформації? 

Ідея Реформи і Контрреформи нагадує мені гамівну сорочку, щоб кольорову історію бачити тільки у чорно-білих кольорах. Я не приймаю цю схему, бо вважаю Ігнатія великим реформатором. Він сприяв глибокій реформі Церкви, виходячи зі свого особливого духовного досвіду. Якщо Лютер запропонував реформу, яка закінчилася схизмою, якої він спочатку не хотів, то в Католицькій Церкві бачимо таких реформаторів як Франциск з Ассізі, Ігнатій Лойола, Йоан від Хреста, Тереза від Ісуса, Філіп Нері й інші, частина яких – святі засновники чернечих конгрегацій. Вони вводили реформи, які не вели до поділу. Вони відрізняються від Лютера способом вираження своїх прагнень реформи Церкви. Ігнатій ставить себе не над Церквою, а під нею. Я не осуджую Лютера, але він протиставив себе структурі Церкви. Ігнатій навпаки – розумів, що реформа повинна початися від нас самих так, щоб ми могли служити Церкві. І тому він почав від вірності Церкві. Якщо дивимося на доробок Ігнатія без стереотипів Реформа – Контрреформа, то краще розуміємо його значення у тамтих часах. 

Чого можемо навчитися з історичного контексту св. Ігнатія Лойоли і його діяльності, аби використати для змін у сучасному світі? 

В часи Ігнатія існували дві протилежні форми розуміння влади – з перспективи свободи і нав’язування. Цю дилему Ігнатій досвідчив у своєму житті. Він виріс на дворянському дворі, але завдяки наверненню покинув цей шлях і почав шукати іншу форму розуміння влади. Ставши ченцем, він доручав людям брати участь у публічному житті. Його досвід пробуджує в мені мрію про світ, в якому особи працюють для спільного добра, виходячи з відповідальної свободи. Саме це пропагує Товариство Ісуса.  

Інший відомий баск Унамуно порівнює Ігнатій з Дон Кіхотом ^[1] . Чи це слушно? Ким були би ці велетні, проти яких – як він вважає – воює Ігнатій, але які насправді є вітряками? 

Не забуваймо, що Дон Кіхот – це літературна вигадка, а Ігнатій – реальна особа. Порівняння добре в тому, що Сервантес показує Дон Кіхота як людину, яке йде за своїми мріями і не боїться труднощів. Ігнатій був сміливим і йшов за своїми мріями, які іншим і часом йому самому здавалися нездійсненними. Він воював не з вітряками, а з реальними ворогами і з велетнями в самому собі. Він вступив у важливу внутрішню боротьбу й навчився мистецтву розпізнавання, якому вчив також і інших. Перший етап цієї боротьби – болісна внутрішня криза, другий етап – Церква, в якій він зіткнувся з велетнями християнської спільноти, яким важко було прийняти новий стиль богопосвяченого життя й апостольське священство, запропоноване Ігнатієм. Третій етап – боротьба з людською історією його часу. Ігнатій залишив нам величезний спадок і своїм «ДНК» вчить нас одночасно знайти своє місце в самому собі, в Церкві й у світі. Потрібно вміти по-донкіхотівському розміститися на цих планах, завжди приймаючи мрію, яка приходить від Євангелія і від натхнень Святого Духа. Таке розуміння християнського життя на трьох рівнях, починаючи від внутрішнього досвіду, дуже мене притягнуло до особи Ігнатія ще в молодому віці. 

Окрім Автобіографії є ще багато біографій св. Ігнатія. Яку книжку вважаєте найкращою? Яка Вам допомогла найбільше? 

На мене велике враження справила книжка Хосе Ігнасіо Теллєхеа Ідігораса Ігнатій Лойола, один і пішки. Ця книжка допомогла мені краще зрозуміти Ігнатія. Пізніше вийшли також дуже добрі книжки. Також, але в іншому сенсі, мені дуже сподобалася книжка Лідерство в єзуїтському стилі Кріса Ловні, американця, який був єзуїтом, але пізніше залишив Товариство і став працівником банку. Це спроба метод управління Ігнатія подати мовою менеджменту. Вона привернула мою увагу, бо вважаю, що Ігнатій геніально розробив організацію Товариства Ісуса. Я досвідчую це тепер, будучи генералом Ордену. 

Вражаюче, що це інституція, яка функціонує на базі повної довіри до кожної особи, на тісній комунікації з особами, які приймають рішення, і на доброму знанні якостей кожного члена. Вона дуже гнучка і не має нічого спільного з образом єзуїтів як солдат. Від солдата не вимагають думати, тільки робити те, що йому наказують, і робити так, як йому наказують. З єзуїтом навпаки – спочатку повинен думати й розпізнавати, а потім діяти. Товариство Ісуса функціонує на основі розуміння своїх членів, щоб поставити кожного там, де він працюватиме найкраще. Найвищою владою в Ордені Єзуїтів є не особа, а асамблея, Загальна Конгрегація, яка делегує генералові повноваження, необхідні для функціонування структури, але він зобов’язаний проводити консульти. Ця модель повторюється на різних щаблях Ордену. Жодний настоятель у прийнятті рішень не може нехтувати консультами. 

Чи в житті св. Ігнатія є щось, що розбігається з вашим досвідом? 

Ігнатій йшов своїм шляхом, який для мене є точкою відліку й джерелом натхнення. Мені допомагає, коли починаю думати, що би на моєму місці зробив Ігнатій, і потім усвідомлюю свою особисту відповідальність за ситуацію, в якій перебуваю. Бачити, як Ігнатій діяв в своїх особистих та історичних умовах епохи, може давати натхнення, але я усвідомлюю, що мої умови інакші. Мені також допомагає, коли починаю думати, що би на моєму місці зробив Ісус, бо усвідомлюю, що мене супроводжує Святий Дух, якого Ісус мені обіцяв. Людське життя дуже різноманітне. Я глибоко переконаний, що кожний сам відповідає за своє життя. Ісус показує нам, що взяти відповідальність за своє життя – це вийти з самого себе й поставити іншого в центр. Така відповідальність веде до того, що людина віддає себе в руки Бога. І тому розпізнавання таке важливе. 

Чого можна навчитися від ігнатіянської форми лідерства і від здатності Ігнатія трансформувати особисте навернення в створення Ордену? 

Сьогодні для мене найбільший виклик – адаптувати до сучасних умов візію Ігнатія про Товариство Ісуса. Піднімаються великі емоції, коли думаю, як ще більше оживити цю структуру, вчинити її ще гнучкішою, надати їй кращий спосіб делегування влади і спілкування з іншими. Ключовим елементом, який часом втрачаємо з очей, є довіра до кожного члена. Товариство Ісуса не може існувати без цієї довіри й без прозорого спілкування. Цей елемент мусить бути присутнім у стосунках між єзуїтами і у стосунках з не єзуїтами. 

Хто з перших товаришів св. Ігнатія притягує Вас найбільше? 

Признаю, що про перших товаришів Ігнатія знаю набагато менше, ніж про нього самого. Займаючись історією Товариства Ісуса, ми трохи забуваємо про цю групу, яка відіграла важливу роль, хоча останнім часом зробили поступ у цій справі. Кожний з них у якийсь спосіб винятковий. До прикладу, П’єро Фавр вважається найкращим реколекціоністом Духовних Вправ і жвавим мандрівником, який обійшов усю Європу. Миколай Бобаділя, наймолодший і дуже хоробрий, відчував відповідальність за місію і відкривав для неї нові дороги. У Франциска Ксав’єра бачимо велику готовність. Спочатку він не мав їхати до Індії, але єзуїт, який повинен був туди їхати, захворів, і Франциск зайняв його місце. Без них і без решти товаришів, таких як Лайнез, Сальмерон, Симон Родрігес, Хайо, Броет, Кодур, Надаль, Полянко, Рібаденейра чи де Камара, Ігнатій би ніколи не став тим, ким став. Йому вдалося об’єднати дуже різних людей. Це не була група друзів, які заснували конгрегацію, а особи різного віку й життєвого досвіду, які стали друзями на спільній дорозі, яка їх привела до створення Товариства Ісуса. 

Які святі єзуїти минулого потрібні нам сьогодні? 

На щастя, маємо з чого вибирати у понад чотирьохсотлітній історії Товариства Ісуса. Маємо багато святих і блаженних. Це єзуїти різного віку й суспільного стану, одні сміливіші й місійніші від інших. Мені здається, що в наші часи більшу увагу слід приділити єзуїтам-братам, аби наголосити на важливості їхнього покликання. Також маємо надихаючі приклади молодих єзуїтів, мучеників, яким завжди приділяють особливу увагу – як давнім, так і більш сучасним.