10. Єзуїтський вишкіл: джерело визволення і надії  

Товариство Ісуса провадить 2400 початкових і середніх шкіл та 200 університетів і інститутів на всіх континентах. Ця всесвітня мережа охоплює 2 мільйони учнів та студентів, яким передається послання, що краще майбутнє можливе і що ми віримо, що молоді люди можуть його збудувати. 

Св. Ігнатій інтуїтивно усвідомив культурний вплив освіти, і тому сам вчився і посилав на університети єзуїтів. Чи високий рівень академічної освіти все ще є елементом ідентичності членів Товариства Ісуса? 

Не знаю, чи вираз «високий рівень» буде відповідним, але безсумнівно, що йдеться про солідну інтелектуальну формацію. Інвестуємо дуже багато в академічний вишкіл наших членів. Йдеться не про бажання отримати багато титулів, а про необхідність для виконання місії у Церкві й у світі, до якої покликане Товариство. Наші засновники були дуже освіченими людьми, випускниками найкращих тодішніх університетів. Вони ніколи не відмовлялися від інтелектуальної формації як частини стилю священницького життя для розвитку Товариства. Ми називаємо це «просвітленим служінням». Це зумовлює напруження між глибоким духовним досвідом, який веде до повної довіри до Бога, і розвитком засобів, якими володіємо, за допомогою наших інтелектуальних, фізичних і моральних здатностей. Це напруження – фундаментальна частина нашої харизми. Товариство не відсторонюється від здобування богословських, філософських і наукових знань. Воно би не відповідало своїй первісній харизмі, якщо би не підтримувало це фундаментальне напруження, яке дає можливість служити Церкві й світові в особливий спосіб. Цього не можна осягнути без солідного академічного вишколу, який супроводжує духовний зріст. 

Розумію, що підтримування високого академічного рівня вимагає значних фінансових видатків… 

Так. Тут наші видатки дуже великі. У Товаристві економічні справи децентралізовані й покладені на провінції. Кожна провінція повинна шукати кошти для інтелектуального вишколу схоластиків. Говоримо про 12-15 років навчання. Слід взяти до уваги постійну формацію всіх членів апостольського тіла відповідно до нових умов і змін у довколишньому світі. 

Св. Ігнатій спочатку не хотів, щоб Товариство Ісуса мало постійні заклади, такі як школи. Як виглядав шлях до теперішньої дійсності, в якій велика частина єзуїтів присутня у цій сфері? 

Св. Ігнатій хотів, щоби єзуїти не були прив’язані до конкретних місць, а були мобільними й могли змінювати місії, і тому не хотів закладати школи. Він змінив свою думку на основі практичних потреб: потрібно було формувати нових єзуїтів. І тоді цінність освіти визнали як елемент апостольства. Де з’являється Товариство, там з’являється освітня формальна чи неформальна пропозиція. До прикладу, це видно по праці з біженцями, яку спочатку вважали як тимчасову нагальну потребу, але поступово зрозуміли, що проблема триватиме довго, і тому почали організовувати освітні курси для біженців, які не мали інших можливостей навчання. Напруження, яке відчуваємо у цій сфері, полягає в тому, щоби не перетворитися виключно в освітню інституцію. Ми повинні зберігати апостольський сенс навчального служіння і не втратити мобільності, властивої місіонерській харизмі. 

Мета навчання – вміння вирішувати проблеми чи намагатися стати щасливими? 

Я виходжу з положення, що щастя становить глибокий сенс людського життя. Бог нас створив для того, щоб ми були щасливими. Все, що ми намагаємося робити в своєму житті, спрямоване на те, що ми називаємо щастям і життям у гармонії з природою. Зрозуміло, що щастя не осягнемо, якщо не навчимося ставати перед проблемами й вирішувати їх. В Євангеліях Ісус навчає, що щастя – це щось не абстрактне і спонтанне, воно осягається в процесі напружень і конфліктів. Не можемо бути щасливими, якщо не визнаватимемо конфліктів і напружень, які вони викликають у нашому житті. Якщо асоціюю щастя з відсутністю проблем, то ніколи не буду щасливим. Також не осягну щастя, якщо буду тільки вирішувати проблеми. 

Добра освіта вміє включити напруження і конфлікт у життя й сприймати їх як нагоду для зросту. Що більше, веде до розуміння, що особисте щастя тісно з’єднане зі щастям більшої спільноти. В ізоляції ми не можемо бути щасливими. Єзуїтські школи і колегіуми навчають у цій перспективі й тому також навчають бути відповідальними й справжніми громадянами в локальному й глобальному значеннях, щоби студенти вчилися брати активну участь у житті своєї країни і світу, вчилися розвивати солідарність і бути чутливими щодо несправедливості, ангажуватися у здійснення потрібних змін ради кращого й справедливого майбутнього. 

Також вимагаючи права на невдачу? 

Є проблеми, які неможливо вирішити, але потрібно вчитися не дати їм нас задавити. Жодна ситуація не повторюється однаково і тому вчимося на особистому досвіді. Потрібно дійти до того, щоб невдачі нас не ізолювали й не позбавляли креативності. Можемо зазнавати невдач, але це ще не кінець світу; можна повернутися назад і далі продовжувати працю, але в інший спосіб. 

Потім з’являється питання солідарності: потрібно прийняти власну відповідальність, але людина живе не одна. Є особи, які можуть тобі допомагати й радити, і навіть приєднатися до тебе, щоб іти разом. Виховання дітей і молоді може включити ці елементи допомоги, аби вирішувати власні проблеми, проблеми інших людей і своїх спільнот. Як добре виразив о. Аррупе, ми повинні бути людьми для інших і з іншими, щоби вони зрозуміли, що особисте щастя не можна осягнути без спільного щастя, і особливо без щастя маргіналізованих. 

Опитування показують, що більшість людей вважає, що для щастя потрібні добрі стосунки між подружньою парою і в родині. Як вчити молодь плекати ці стосунки? 

Подружні стосунки – не перші стосунки людини, і вони будуть успішними тільки тоді, коли людина до них дозріє. Людина стає особистістю тоді, коли встановлює автентичні стосунки, коли виходить із себе самої й досвідчує любов, яка приходить ззовні. Це любов витягує тебе з тебе самого й робить тебе особою, бо ніхто не є джерелом самого себе. Це євангельське послання надихає освітню пропозицію Товариства. 

Родина – це перше середовище, в якому розпочинається цей процес, але часом там виникають проблеми, які тягнуться упродовж усього життя. Також людина може надмірно прив’язатися до родини – що її поглинатиме й перешкоджатиме стосункам з іншими людьми. Дозрівання у цих основних стосунках уможливлює подружні стосунки як підтримку для осягнення щастя. 

Як допомагати молоді в дозріванні? 

Потрібно вийти з родинного середовища. І тут з’являється школа, яка дає можливість поширити особисті стосунки. Це упривілейоване місце для розвитку дружби – як з ровесниками, так і з вчителями, з якими можуть постати чудові стосунки. У школі перебуваємо багато років, вона конституює дуже важливий елемент у дозріванні й будуванні дружніх стосунків поза родиною. Багато дітей саме у школі перший раз входять у контакт з іншими особами поза родиною і там можуть вчитися зростати в пошануванні різноманітності й поцінуванні власної тотожності; як було сказано раніше, можуть вчитися бути особами для інших і з іншими. 

Університет, в свою чергу, широкий і навіть дуже шумний міжгенераційний простір. Це ніби вийти у відкрите море, де потрібні навички навігації, які дають можливість мати складніші стосунки. Наступний елемент зрілості з’являється тоді, коли починаємо відчувати себе частиною суспільства, признавати власну відповідальність за загальне добро і тому, приймаючи рішення, думати не тільки про власні інтереси, а брати до уваги загальне добро. Тут входить вимір турботи про Спільний Дім, будування справедливих суспільних структур і боротьба за рівні права. 

Як протистояти індивідуалізмові? 

Індивідуалізм суперечить християнській концепції життя. Євангельське послання не індивідуалістське, воно долає індивідуалізм і пропонує вийти з себе самого, ввійти в контакт з іншими людьми, з Богом і з природою. Йдеться про фундамент суспільного життя. На чому його будуєш? На повній замкнутості в собі й на ідеї, що суспільство – це сума індивідів, чи на концепції, що ми – особи, які живуть у суспільстві й шукають загальне добро, яке включає гармонію з природою? 

З індивідуалізму дуже легко з’їхати в егоїзм – протилежність любові, і тому він викликає конфлікти й війни. Проголошення Доброї Новини Ісуса Христа – це постійне запрошення звільнятися з індивідуалізму, щоби відчувати себе братами й сестрами. 

Які характерні риси ідентичності освітніх центрів Товариства Ісуса? 

Результати, які хочемо в них отримати, ми окреслили чотирма “c”: усвідомлення, компетентність, співчуття, обов'язок (conciencia, competencia, compasión, compromiso). Усвідомлення з’являється тоді, коли учень пізнає самого себе й довколишню дійсність. Тоді він стає вільною особою, якою не вдасться маніпулювати, здатною приймати власні рішення. Потім з’являється компетентність. Студент повинен отримати освіту, яка допоможе йому знайти своє місце й працю у світі. Співчуття – протилежність самотності, воно з’являється тоді, коли молода людина допасовується до дійсності й знаходить в історії сенс. Вона не байдужа до того, що діється у світі. Тут з’являється четверта постава: обов’язок. Молода людина залишає спокій і своїй життям намагається змінити дійсність – і не тому, що вважає себе суперменом, а тому, що вирішує робити щось систематично для покращення світу. 

На Міжнародному Конгресі Делегатів до справ Освіти Товариства Ісуса, який відбувся в Ріо-де-Жанейро в 2017, я запропонував п’яту “c”: цілісність (coherencia). Вона потрібна для гармонізації перших чотирьох рис. Конгрес був важливою подією, у ньому взяли участь представники всіх єзуїтських шкіл та університетів з усього світу й опрацювали план розвитку освітніх центрів Товариства на наступні 5 років. Пізніше, у 2019 ми опублікували документ Жива Традиція, який допомагає окреслити те, чого очікують від освітнього центру Товариства сьогодні. Цей документ пропонує десять глобальних ідентифікаторів того, чого очікують від колегіуму, інспірованого ігнатіянською педагогікою. Передовсім запрошує до постійного розпізнавання, щоб наша освіта могла відповідати змінам часу й завжди бути на висоті нових викликів. 

Як забезпечити цю ідентичність, якщо в багатьох школах дуже мало єзуїтів? 

Справді, в загальному єзуїтів дуже мало. Отож, потрібно, щоб увесь персонал єзуїтської школи ідентифікувався з тим, що вона пропонує. Оскільки цю ідентичність не набути автоматично та спонтанно, то освітній центр Товариства Ісуса стоїть перед викликом, як формувати весь персонал. 

У цій царині маємо як позитивний, так і негативний досвід. Ми вчилися в процесі. Зменшилася кількість вчителів-єзуїтів. Новизною було навчання в середовищах, де християн мало – чи то через секуляризацію, чи то в місцях, де католиків мало, таких як значна частина Азії та Африки. У цьому процесі ми розробили різні можливості, такі як шкільна мережа, щоб запропонувати формацію нашої ідентичності. Багато учителів-мирян справді хочуть співпрацювати з нами, стати нашими апостольськими товаришами й повністю ідентифікуватися з нашою місією і творчо працювати, щоби освіта була справді ігнатіянською. 

Може виглядати парадоксально, але завдяки такій формації багато колегіумів з малим числом єзуїтів мають сильну ігнатіянську ідентичність. В Іспанії, в інших європейський країнах, у США, в Латинській Америці, в Азії та Африці існують формаційні програми, які готують персонал, який ідентифікує себе з єзуїтською освітою, який стає справжнім співпрацівником нашої місії. 

Як учителі можуть набути цю ідентичність? 

Починаючи з власного розвитку. Якщо ми, викладачі, не зможемо дозрівати, лікувати власні рани й зростати у всіх вимірах людського життя, то не зможемо пропонувати освіту в цьому напрямку. Сьогодні ще є правдою, що найкращою формою навчання є власне свідчення. Навернення учителів повинно йти в парі з набуттям внутрішньої свободи, яка дасть їм можливість жити своїм покликанням у повноті. Якщо ти вибрав професію вчителя, то не можеш ставитися до неї тільки як до способу заробляти гроші. Професія учителя зумовлює супроводження деяких процесів. І тому ключовим є розпізнавання. 

Безсумнівно, що для нас це виклик – запевнити нашим школам виразну ідентичність. Коли приймаємо вчителя чи іншого працівника, то прагнемо, щоб він розумів і поділяв ідентичність школи, навіть якщо він не католик. Прийнята ідентичність – це ключ до того, що школа пропонує, включно зі стилем навчання. Той, хто хоче працювати в єзуїтській школі, повинен шанувати цінності, з якими вона ідентифікується, і співпрацювати, щоб вона могла справді бути центром, де живуть місією Товариства. 

Що для Вас означає навернення в школі? Чи це означає навернення на католицьку віру? 

Бажане навернення до освітньої місії Товариства, яке не обов’язково пов’язане з релігійною вірою. Ми хочемо, щоби вчитель знав нашу місію та ідентичність і ідентифікувався з ними. А учням пропонується особисте навернення на основі згаданих чотирьох “c”. 

На основі нашої ідентичності пропонуємо Євангеліє Ісуса Христа, бо ми переконані, що воно веде до повноти людського життя. Також пропонуємо ігнатіянську духовність як стиль християнського життя. Пропонувати не означає нав’язувати, нікого не змушуємо приймати католицьку віру. Автентичне навернення народжується з особистого досвіду, який веде до вільного вибору. 

Товариство живе і працює в різних обставинах. До прикладу, у січні 2020 я відвідав одну зі шкіл Товариства в Непалі, в якій не було жодного учня-католика. Перша мета центру – не навертати учнів на католицизм, а виховати добрих людей, здатних допомагати іншим й працювати ради Загального Добра. Але якщо хтось прийме християнську віру, то будемо дуже раді. 

Як у таких середовищах представляють постать Ісуса? 

У випадку Непалу та інших країн з християнською меншістю, де ми присутні, існує релігійна чутливість, отож можемо проголошувати Ісуса, не побоюючись спротиву, який зустрічаємо в середовищах, підданих секуляризації. Місіонери повинні вміти ввійти в культуру, в якій працюють, щоби досвід Ісуса міг перемінювати людей. 

У 2019 я святкував Пасху на парафії в Дуала, Камерун, під час якої охрестили 160 дорослих людей. Як я вже говорив, ми раді прийняти цих людей до Церкви, але школи існують не тільки ради цього. Навчання – це частина євангелізаційної місії Церкви. Коли Церква розпочала цю місію, то ще не було загальної системи шкіл, лише мала частина упривілейованих могла навчатися на дворах знаті, в семінаріях чи монастирях. Але в світі існують ще території, де тільки церковні школи дають можливість освіти широким верствам населення. В інших суспільствах система публічних шкіл уже добре розвинена, і тому там завдання католицької школи – пропонувати освіту, згідну з євангельськими цінностями і у такий спосіб збагачувати суспільство, в якому ми присутні. 

Орден має мережу шкіл «Віра і Радість», яка намагається охопити освітою маргіналізовану частину суспільства. Як Ви вважаєте, чому ця ініціатива постала саме у вашій країні, Венесуелі, в 1955? 

Тоді у Венесуелі відбувалася модернізація завдяки прибуткам з продажу нафти. Багато людей переїхали з сіл до міст. Держава це стимулювала, але не могла надати доступ до освіти всім дітям. 

У цих обставинах пробудилася чуйність єзуїтів, які працювали в недавно відкритому Католицькому Університеті Андрес Бейо. Вони почали відвідувати разом із деякими студентами бідні райони Каракасу й констатували, що там бракує шкіл. До їхньої чуйності приєдналася щедрість людей. В одній дільниці Каракасу муляр Абраан Рейес, який закінчив будувати свій будинок, віддав його під школу з умовою, що випускники єзуїтського університету нею займуться. Однією з перших учениць була дружина Абраана Патрісія, яка навчилася там читати. Це був процес слухання, діалогу й відповіді на конкретні потреби. 

Чи «Віра і Радість», яка сьогодні має понад 1600 колегіумів у 22 країнах, постала з цієї школи? 

Так усе починалося. Прийшло розуміння, що освіта має велике значення, і хотіли брати участь у цьому процесі. Дякуючи чуйності, допомозі й щедрості людей «Віра і Радість» почала розвиватися. Спочатку думали тільки про школи, але дуже швидко зрозуміли, що потрібно також відповідати й на інші потреби. І тому назвали «Рух Народної Освіти», який містить у своїй програмі очікування народу в ситуації структурної несправедливості. 

Мета такої освіти – не тільки особистий розвиток людини, але й сприяння трансформації суспільства. Можна сказати, що це освіта з політичним баченням. Народна освіта – це не подачки з багатих місць і не інструмент ідеологічних маніпуляцій. Освіта для вбогих не може бути вбогою освітою. «Віра і Радість» прагне забезпечити якісну освіту з перспективи інтересів народу у боротьбі за соціальну справедливість, яка забезпечить гідне життя усім людям. 

Які ще освітні моделі розвиває Товариство? 

До прикладу, в США маємо досвід шкіл «Різдва» і «Христа Царя», які охоплюють сектор людей, виключених із суспільства. Товариство їх започаткувало, але сьогодні вони інтегрувалися у справжню працю Церкви. 

Школи «Різдва» пропонують початкову освіту високої якості, альтернативи якій для цих людей немає. Отож вони можуть продовжувати навчання в закладах з високою освітньою якістю в конкурсній системі освіти США. Школи «Різдва» розвивають програми підтримки в самій школі, вирівнювання успішності, додаткові години й індивідуальний підхід до кожного учня, допомагаючи багатьом у такий спосіб. Ці школи отримали різні визнання з огляду на високу якість освіти. 

З другого боку, колегіуми «Христа Царя» - це школи рівня середньої освіти, які по-новаторському включили в свої програми підприємницьку діяльність, заробляючи гроші й відкриваючи у такий спосіб майбутнє для учнів, які не мають іншої можливості отримати якісну освіту. Ця модель також визнана й динамічно поширюється. 

В Індії існує широка мережа народних шкіл, передовсім у сільських районах і там, де живуть маргіналізовані суспільні групи, такі як dalits– члени найнижчої касти. Окрім цього ця мережа має свої інтернати для студентів з віддалених місцевостей і для тих, які вдома не мають умов для навчання. У деяких країнах Африки почали створювати мережу «Віра і Радість», відкриваючи можливість вчитися в зонах, де немає іншої можливості. 

Чому би всі ці народні школи не підпорядкувати мережі «Віра й Радість»? 

Один із напрямків, у якому хочемо йти в освітньому апостольстві, – це створення мережі, яка розпочинається із поширення того самого відчуття ідентичності та солідарності. Можливі взаємодопомога і взаємне навчання. Я це дуже виразно побачив у 2019 році, коли відвідав Конго і Польщу. У Кіншасі в колегіумі учні з гордістю показали мені свою наукову лабораторію. Я був вражений, бо вона була скромною, мала мало приладів. Звідти я відразу поїхав до Польщі, де після падіння комунізму відкрилися нові школи і економіка зростала. Я був захоплений лабораторією у польській єзуїтській школі й подумав, який би був результат, якщо би вони поділилися своїми знаряддями з лабораторією в Кіншасі. Ідея, яку хочемо втілити, така: не тільки розвивати спільну педагогічну ідентичність, але ініціювати справжню солідарність, також матеріальну. 

Товариство Ісуса має близько 200 університетів, у яких вчиться пів мільйона студентів. Багато з них – престижні центри, визнані в усьому світі, в яких навчаються суспільні й економічні еліти. Чого Товариство сподівається від цих університетів? 

Потрібно пам’ятати, що учні «Віри й Радості» пізніше вчаться на цих університетах. Через них ми присутні в різноманітному середовищі, завдяки чому наша місія досягає всіх. Як у мережі шкіл «Віра і Радість», так і в університетах з великими фінансовими видатками ми хочемо проповідувати Євангеліє, щоб Слово Ісуса ставало історичною правдою. Очевидно, що в убогих районах це здійснюється інакше, ніж в університеті Джоржтаун. Частина цих університетів спочатку були центрами для навчання самих єзуїтів, але пізніше їх відкрили для мирян, коли зрозуміли, що вони можуть бути знаряддям для євангелізації. 

Університет – це чудовий простір, в якому відображається складна структура суспільства. Університет дає освіту, в університеті відбувається конфронтація різних поглядів, ведуться дискусії стосовно різних ідей, думають про майбутнє. Товариство Ісуса не може відмовитися від своєї присутності в цьому просторі. Аррупе говорив: «Ми покликані навчати всіх без різниці. Інакше не може бути, бо освітній апостолят, як і всі апостоляти Товариства, має незгладимий ігнатіянський відбиток універсальності» ^[1] . 

Чи в цих центрах молодих людей вчать як бути успішними? І чи вчать, як наслідок цього, брати на себе відповідальність за інших? 

Якщо школа пропонує певну візію життя, то університет робить це в більшій мірі. Товариство стоїть перед викликом – розплющити очі студента на складність суспільних стосунків у світі, в якому він живе й часто не розуміє цього, щоби він почав працювати над зміною суспільства в напрямку справедливості й примирення. 

Це те, що хочемо осягнути, але з’являються виклики. До прикладу, професійні школи готують працівників для компаній, які часом мають іншу ідентичність від тої, яку ми хочемо підтримувати. В мережі університетів Товариства (International Association of Jesuit Universities - IAJU) є робоча група, яка вивчає, як виглядає сьогодні бізнес-школа і як її можна зробити інструментом соціальної трансформації. 

Очевидно, що немає гарантій, що всі студенти університетів Товариства приймуть цю ідентичність. Отець Кольвенбах, Генерал Ордену (1983-2008), говорив, що щоби оцінити єзуїтські університети, потрібно подивитися, чи їхні випускники займаються соціальними змінами й чи стали людьми, відповідальними за загальне добро. Це виклик! 

«Великий Гетсбі» розпочинається пам’ятною фразою, яку, за словами головного героя, сказав його батько: «Перш ніж когось критикувати, пам’ятай, що не всі мали такі можливості, які мав ти» [2]. Чи молодих людей добре навчають не піддаватися спокусі безпідставної й шкідливої критики – про що часом говорить Папа? 

Дружба включає критику, але не деструктивну критику, яка намагається розплющити іншого, бо не вважаю його частиною самого себе. Сьогодні школи борються з дуже важкою проблемою – булінгом, який чинить колосальний тиск на індивідів також через соціальні мережі. Це ставить нас перед складними виборами, бо проблема не вирішиться простим виключенням девайсу. Ми не можемо вчити молодь заборонами та доганами. Ми розуміємо навчання як супроводження, аби кожний, як особистість, чинив опір насильству й сам не ставав насильником. Сьогодні для освіти це найбільший виклик. Вплив соціальних мереж дуже швидко поширюється, а їх характер такий, що наставники не завжди можуть реагувати вчасно. 

Інша важлива справа – формувати людей з критичним мисленням, здатних вчитися як вчитися. На якомусь етапі якісь знання можуть вважатися малозначними, але навчитися критично мислити – це не зупинитися на переконаннях, набутих у віці 10-15 років, і вміти інтегруватися у соціальне життя, співдіяти з актуальними ідеями та інституціями. Справжнє критичне мислення веде до трансформації й постійного покращення. 

Чи в школах потрібно навчати покликання до місії? 

Місії не навчають, місію отримують. Місія – не домашнє чи робоче завдання. Це спосіб розуміння сенсу життя. Її отримують через покликання, яке потрібно почути й вибрати. В гру входить розпізнавання, яке уможливлює цей процес слухання покликання й прийняття рішення – відповісти так чи ні. Саме такий процес ми намагаємося підтримувати в наших школах і центрах духовності. Питання про сенс життя притаманні молоді. Це період життя, в якому вирішують – куди спрямувати свою енергію та знання. Хочемо супроводжувати цей етап життя молоді. На дорозі до Синоду, присвяченого молоді, й під час самого Синоду було дуже ясно, що супроводження містить вимір покликання. 

Для відновлення праці в цій царині Папа Франциск запропонував Глобальний Освітній Пакт. Чи Ви погоджуєтеся з його діагнозом, що проблеми освіти – це нагальна справа? 

Товариство Ісуса повністю згідне з тим, що в глобальному суспільстві існує дуже великий освітній дефіцит. Сьогодні суспільства не пропонують можливість доброї освіти для всіх людей, що створює велику проблему. Весь світ розуміє, що якщо діти голодують, то вони не мають майбутнього. Це саме стосується й освіти. Якщо крім забезпечення їжею та медичною опікою суспільство не надає можливості розвиватися й зростати в різних вимірах життя, то позбавляє майбутнього. Всі важливі показники поєднують вбогість із браком доброї освіти. Якщо ти убогий, якщо ти жінка, якщо ти неосвічений, то перебуваєш внизу соціальної драбини. Як ми турбуємося про відновлювальні джерела енергії та про марнування продуктів, так само мусимо турбуватися про те, щоб кожна людина мала можливість отримати якісну освіту. 

Де Ви найбільше відчували проблеми з освітою? 

Кілька років тому, відразу після вибору Генералом Ордену, я відвідав Найробі й зустрівся там з групою біженців з Південного Судану. Мене вразило те, що сказала 18-и річна дівчина; вона просила Товариство не відмовлятися від навчання в таборах для біженців. Вона запитала, що якщо молоді біженці не отримають освіту в таборах, то де ще її зможуть отримати? Її непокоїло – яке майбутнє чекає її без освіти? В Африці й на Сході люди живуть в таборах для біженців навіть 15 років. Якщо хлопець потрапляє до табору у віці 10 років і залишає його у віці 25 чи 30 років, не отримавши освіти, то яке майбутнє його чекає? У такій ситуації перебувають мільйони людей. 

На маргінесах суспільства ситуація подібна: багато людей не можуть отримати освіту. Це один із викликів для нас як для людства. І це не тільки фінансова проблема, для її вирішення потрібно шукати можливостей. Якісна освіта – це справді необхідність і право кожної людини, усіх дітей, які приходять у цей світ. 

Політичні партії, які приходять до влади, зазвичай змінюють політику щодо освіти. Чи країнам бракує далекоглядності, щоб укласти освітні довгострокові угоди? Як змінити ці тенденції? 

Це залежить від того, як ти розумієш освіту. Якщо розумієш її як знаряддя політичної ідеології, тоді боротьба на смерть. Це те, що роблять ідеологічно мотивовані режими, які хочуть нав’язати суспільству ідеологію. І тому для них освіта і пропаганда – найважливіша справа. Це діється і з перебільшеними націоналізмами, які хочуть переписати історію. Натомість, якщо освіту розуміють як процес дозрівання у свободі, то перспектива повністю змінюється. 

Найкраще ми це бачимо в університетах. Вони втрачають своє значення, коли перестають бути плюралістичним простором, в якому співіснують різні ідеї. Якщо суспільство не має спільного соціального проекту, то виникає поляризація, конфлікт і боротьба за контролем освіти й засобами масової інформації. Це не означає, що не може бути лівих і правих часописів чи університетських кафедр, де представляють ту чи іншу тенденцію. Суспільство збіднює нав’язування єдиної думки й переслідування інших ідей. Освітні системи добре відображають стан суспільства: якщо в аудиторіях нема плюралізму, то це означає, що його також нема й на вулицях. Це одна з причин, чому Товариство присутнє в освітній сфері.