<< Previous    1  [2]  3  4  5  ...9    Next >>

Вступне слово  

 

сестри Йоланти Кафки RMI

голови Міжнародної Асамблеї Вищих Настоятельок 

  

 

Ігнатій просить милостиню на навчання – Алєхандро Лябахос ТІ 

 

 

 

До читача 

 

Початок 

 

Не знаю, чи ти колись був у чудовій базиліці Санта Марія дель Мар у Барселоні. Я там була багато разів, йдучи слідами отця Клярета, засновника моєї конгрегації, який там часто проповідував. Серед багатьох скарбів, які там містяться, я відкрила один особливий. На сходинці однієї з останніх бокових каплиць по лівій стороні я побачила маленьку таблицю. Вона там була вже багато років, її ледве можна було прочитати, але там було написано, що «тут зазвичай сидів і просив милостиню св. Ігнатій». Отець Ігнатій тут, у цьому закутку Церкви, просив милостиню? Це не вміщалося в моїй голові, де в пам’яті був інший образ святого. Але так, це був Ігнатій. Просив милостиню на життя, щоби ділитися з убогими, щоби подорожувати до Парижа. Це був перший етап навернення цього прочанина, який шукав способу служити Богові і своїй Церкві. Досвід внутрішнього оголення, вбогість разом із убогими, перемішані з мріями просвітити свою віру навчанням. Пізніше в цій каплиці поставили фігуру св. Ігнатія, який зрікається всього. Фігура відображає його досвід, внутрішню потребу створити в собі простір для Бога, щоби Його знайти, йти за Ним і служити Йому в братах. Якщо матимеш нагоду, то сядь біля нього і поглянь на світ з його точки зору. 

Те, що діялося в серці Ігнатія на цих східцях базиліки Санта Марія дель Мар, стало прелюдією народження Товариства Ісуса… З цього часу минуло вже 500 років. 

Тримаєш в руках книжку про ці події, і вона не тільки для єзуїтів. Роздуми про навернення св. Ігнатія можуть стати достатнім мотивом і світлом для богоспосвяченого життя загалом, щоб ми могли знову поговорити про нашу присутність і місію в Церкві і в світі. Велике прагнення Бога, бажання відкрити Його волю, йти за Ним і служити Йому було провідною зіркою Ігнатія і чернечого життя від самого його початку – від монастичного життя аж до сьогоднішніх різноманітних Згромаджень. Кожна нова харизма народжується із подібного фундаментального досвіду: безумовне відчинення на Бога, внутрішнє оголення, намагання почути й знайти Бога. Чи ж на початках богопосвяченого життя його не називали «пошуками Бога» – quaerere Deum

 

Запитання 

 

Для того, щоби богопосвячене життя могло дихати свіжим повітрям профетизму, воно не повинно припиняти пошуки. Повинно невтомно ставити глибокі запитання про світ, про Бога, про своє життя і місію. «То вигляд неба ви вмієте розпізнавати, а знаків часу ви не здатні розпізнавати?» (Мт. 16, 3). Потрібно з духовною чутливість збирати й обдумувати запитання, щоби вони не залишалися тільки на розумовому рівні. Сучасність нас бомбардує запитаннями про сенс нашого посвячення, як жити і що робити, як молитися, як будувати братерські стосунки, як бути біля найубогіших, що продовжувати і що залишити, де і з ким шукати, кого залучати до наших пошуків і знахідок… де є Бог, де є його пророки й пророчиці. Бо навіть «пророки й священики блукають по країні безпорадні» (Єр. 14, 18). Якщо ти переконався, що відповіді не даються легко, то можеш почати читати цю книжку, намагаючись знайти відповіді, навіть якщо вони будуть частковими. Важливо не ігнорувати ці запитання. 

Зіткнешся з багатьма запитаннями. Щоби серед багатьох запитань ти міг ідентифікувати принаймні одне, яке тебе сильно мучить, і сконфронтувати його з відповіддю. Можливо, що знайдеш нові запитання і відкриєш у них Бога, який очікує від тебе відповіді на них. Але не все зводиться до запитань і відповідей. 

 

Розпізнавати 

 

Папа Франциск попросив Товариство Ісуса поширювати в Церкві практику розпізнавання. На дорозі великих змін «розпізнавання» є необхідною умовою. Воно було частиною педагогіки св. Ігнатія і життєвою поставою учнів Ісуса. 

Можливо, що нестабільність і деяке замішання, які переживаємо, пришвидшує процеси змін, бо якщо безлад великий і ніч стає темнішою, то, можливо, наближається день? Чи тобі не здається, що на цій дорозі можемо себе вважати Божими прочанами більше, ніж мешканцями Божого дому? Як для св. Ігнатія, так і для нас, дороговказом є розпізнавання. 

Серед багатьох пошуків і відповідей сьогодні мені приходять на гадку два випадки. Перший стосується бенедиктинок, які, отримавши обмеження щодо зустрічей і літургічних служінь, задалися запитаннями: Чого сьогодні потребують люди? Що можемо їм запропонувати? Що від нас хоче Бог? Після обговорення цих питань вони прийняли рішення. У соцмережах опублікували повідомлення, що готові супроводжувати, слухати й розмовляти online або приймати відвідувачів у своєму монастирі. Вони відкрилися, аби слухати всіх потребуючих. Можна сказати, що розмовниця цього монастиря стала віртуальним місцем зустрічей і піклування. Молода дівчина, розповідаючи про свій досвід таких зустрічей, говорила, що раділа з того, що черниці так близько до звичайного життя… що її приваблює чернече життя, не відірване від дійсності. 

І другий образ: кімната, в якій 20 волонтерів готують різдвяні посилки для в’язнів. Це миряни, віруючі, невіруючі, черниці. Ця кімната також стала місцем, образом Церкви, яка ставить подібні запитання і збирає людей для служіння найбільш потребуючим членам суспільства. 

Можеш запитати, чи це пов’язано з кон’юнктурою, чи релігійні спільноти вже безповоротно мандруватимуть разом з людством до нових горизонтів солідарності? Чи йтимуть із іншими, виходячи зі спільного покликання-місії синівства і братерства – як навчав нас Ісус? 

Йдучи з Ігнатієм, відкриєш, що розпізнавання повинно розмістити богопосвячене життя на цій сходинці й у такий спосіб покірно бути ближче до порога, ніж до вівтаря храму, шукаючи й знаходячи нові способи місіонерського служіння Церкві. Перед лицем стількох сучасних визнань хто, як не богопосвячені особи, послідовники Ісуса, можуть осягнути таку свободу в розпізнаванні, щоби повністю віддатися Богові в служінні, не піддаючись ідеологіям? 

 

Разом 

 

Так, варто розмовляти, варто відважно й разом шукати відповіді. Ця книжка також є розмовою, але за двома співрозмовниками стоять діалоги і вклад багатьох людей минулих часів і сучасності. Суб’єктом розпізнавання є особа, але також і спільнота, яка зростає на основі цієї динаміки. Нам потрібне розпізнавання, нам потрібна спільнота. 

Одним із найбільших викликів є єдність і комплементарність у місії. Скільки заздрощів і звинувачень стоїть за виправданням: «Ми самі це можемо зробити». Думаю, що сьогодні ми повинні навчитися просити милостиню на східцях наших будинків і церков: просити про благодать покладатися на допомогу інших, отримати мудрість, чекати, щоб прийшло більше людей і з різноманітним світоглядом, щоби ділитися з усіма тим, що маємо. 

Закінчиш читати книжку і, як я, дякуватимеш Даріо за кожне запитання, яке відкриває перед тобою різні дороги світу, широкі й водночас дуже вузькі, і о. Артуро за глибокі відповіді, наповнені вітальністю і симпатією. Подякуй Богові за те, що ввів нас у цей вир щораз більшої (“Magis”) довіри, яка охоплює всю повноту життя і дає можливість приєднатися до Ігнатія, який іде дорогою Ісуса. 

Насамкінець, на початку книжки, як дороговказ, залишаю тобі цю молитву св. Ігнатія, взяту з Духовних Вправ. Це найкращий спосіб відчути, що він поряд і своїм духом веде тебе через сторінки цієї книжки: 

 «Візьми, Господи, і прийми 

всю мою свободу, 

мою пам’ять, 

мій розум, 

і всю мою волю –  

усе, що маю і чим володію. 

Ти, Господи, все це дав мені –  

Тобі тепер повертаю: 

усе Твоє. 

Розпоряджайся всім згідно з Твоєю волею; 

мені ж дай любов Твою і благодать, 

яких мені достатньо». 
<< Previous    1  [2]  3  4  5  ...9    Next >>