<< Previous    [1]  2  3  4  5  ...8    Next >>

Отець Мєчислав Беднаж ТІ  

 

Святий Ігнатій Лойола в моєму житті 

 

переклав о. О. Кривобочок ТІ 

 

Введення 

 

В Ордені святого Ігнатія Лойоли я вже 57 років. Майже чотири роки (1940-1943) – поза чернечою спільнотою, у тюрмах, таборах і в армії (Армія генерала Андерса). Наступні чотири роки – поза польською провінцією Товариства Ісуса – в Бейруті (Ліван). Усі ці роки, від молодості до старості, урізноманітнені блуканнями, впливали по-своєму на мою особовість і формували мене. Упродовж цих років завдяки Богові я ніколи не зазнавав спокус проти покликання. 

Після Бога багатьом людям, розсіяним майже по всьому світі, завдячую багато добра – допомоги, доброзичливості, дружби. Багато з них вже відійшли до Дому Отця в роки неволі, на війні, в батьківщині й поза нею. З вдячністю згадую їх і віддаю під опіку Божому милосердю. Всі вони, часто несвідомо, допомагали мені бути собою. 

Тепер, наприкінці життя, коли дивлюся в минуле, то відчуваю потребу замислитися над усім, що Бог дав мені через мій Орден, як формував мене через засновника Ордену, св. Ігнатія. Не знаю, як би я жив, якою би був людиною, якщо би не був вихованим у школі св. Ігнатія. Але досвідчую – раз сильніше, раз слабше – в молитві, в праці, в способі відпочивання і в тому, що зі мною діється, яким я став і продовжую ставати, присутність тої формації, яку називаємо ігнатіянською. Знаю, якою вона повинна бути в мені, але також знаю, скільки мені ще бракує, щоби жити нею без жалю й сорому… 

Я пізнав багатьох єзуїтів у батьківщині й поза нею, які мені імпонували, справжніх синів св. Ігнатія. У них бачив симпатичну велич: щось, що пробуджувало пошану, навіть подив, і водночас щось миле, що тягнуло мене до них. У їхній величі, яку я назвав симпатичною, було щось, що переростало мене, й водночас щось просте, скромне, покірне, навіть служебне, що й мені було в якійсь мірі доступне. Чому вони були такими? Кому цим завдячували? Зрозуміло, що багатьом чинникам і умовам, в яких їм довелося жити й працювати, але вважаю, що найголовніше – духовності, в якій їх і мене виховали. Це не теорія, а щось живе, щось щоденне, так само як щодня живою є мудра любов батька і матері, мудра любов вихователів, а я їх мав навіть в армії. Так, були люди, які навіть не знали, що виховували мене прикладом свого життя. 

Після стількох років, зазнавши на собі плодів цього виховання, хочу тепер замислитися над мудрістю і добротою принципів і методів цього довгого процесу, який ще триває. Як мене виховував св. Ігнатій через свої твори і через тих, які виховували мене в його мудрості й доброті й згідно з його духом? Хочу придивитися до цього духа і цього процесу в правді, покорі й вдячності.
<< Previous    [1]  2  3  4  5  ...8    Next >>