ІІ. Уроки молитви
Візія Бога й усієї дійсності, отож і себе самого, як дару, вдячне прийняття Бога і всіх дарів з Його рук, любов до Бога в Його дарах і любов до дарів у їхньому Подателю – це великий і основний урок, який мені дав св. Ігнатій. Називаю це уроком правди, радості та щастя. Він охоплює два виміри – природи і благодаті. Мене захоплює його універсальність. За цей урок я дуже вдячний моєму Вчителю. Другий урок – урок молитви. Хочу тут звернути увагу на деякі ігнатіянські молитви, які мені допомагали і допомагають у всьому шукати й знаходити Бога, і так жити в Його близькості, так віддавати себе Богові. Без молитви це було би неможливо, бо без молитви я не міг би відчинитися на Бога і черпати з Бога, бо був би далеко й зачиненим. У св. Ігнатія є молитва, якою моляться упродовж усього циклу Духовних Вправ і якою слід молитися все життя. Це молитва приготування, яка є ніби ключем, який відчиняє наше життя на Бога. «Просимо у Господа Бога благодать скерувати всі наші наміри, вчинки і діяння виключно на служіння Його Божій Величі та її прославу» (ДВ 46). Так потрібно молитися перед кожною молитвою – медитацією і контемпляцією. Це прохання про внутрішній лад і добре спрямування усіх моїх намірів, рішень і вчинків – прагнень, постанов і дій – усієї моєї особовості на служіння і прославу Бога містить у собі плід усіх Вправ. Подивімося на цю молитву ближче. Чому Ігнатій надає їй таке велике значення? Чому вона є добрим приготуванням до кожної молитви і до кожної доброї дії, народженої доброю молитвою? Що є тим приготуванням, про яке я прошу? Впорядкування моїх намірів, рішень й учинків так, щоб вони були простими й чистими, щоби випливали з чистої любові до Бога, до Його волі, до Його слави, і тим самим були вільними від бруду й безладу власної любові. Мілош сказав би, що в долі й недолі, особливо в недолі, потрібні лад і краса. Коли наша любов чиста, впорядкована і красива? Коли є даром Святого Духа (пор. Рим. 5, 5). І коли спрямована до служіння і прославлення Бога, якого полюбили понад усе. Скільки разів я так молюся, скільки разів прагну того, що міститься у цій молитві, стільки разів вільним і чистим серцем відчиняюся на Бога і Його волю; стільки разів прагну Йому так служити, щоби моє служіння було для Його слави. Таке служіння, яке випливає з чистої любові, буде плідним: «Тим Отець мій прославляється, коли ви плід щедро приносите» (Йо. 15, 8). Добрі й чисті вчинки, які походять із добрих і чистих намірів і рішень, – це добрі плоди нашого життя, це прославляння Бога, бо завдяки ним стаємо добрими дітьми Отця, які Йому подобаються і Його прославляють. Бог Отець гордиться такими дітьми. А люди, коли бачать добрі вчинки таких Божих дітей, прославляють їхнього Отця, як нам про це говорить сам Божий Син (пор. Мт. 5, 16). Молитва – це прохання про життя у служінні й прославленні Бога. Вона випливає з любові, яку нам дарує Бог, і в цій любові її сила для впорядковування нашого життя. Св. Ігнатій на початку Вправ, від П’ятої вступної зауваги вказує, що просимо Бога про цю любов, бо дуже її прагнемо. А це прагнення – це вже любов, яка дає Богові свободу щодо нас і нам свободу щодо Бога (пор. ДВ 15). Всі наші справи з Богом повинні відбуватися в любові й свободі (пор. 1 Кор. 16, 14; 2 Кор. 3, 17). Якщо любимо Бога чистим серцем, то хочемо служити Йому і для Його слави, а тим самим і для свого щастя. Урок св. Ігнатія про молитву заохочує нас також просити. Чого просити? «Того, чого хочемо і бажаємо» (ДВ 48). Чи це не самолюбне прохання? Чи не занадто суб’єктивне? Св. Ігнатій захищає нас від цих двох небезпек. По-перше, теми молитов, медитацій чи контемпляцій виразно й об’єктивно говорять, про яке добро і який плід благодаті потрібно просити. Тут немає самовільної довільності чи випадковості. Таїни життя Ісуса, які споглядаємо, дуже об’єктивно окреслюють те, чого ми тепер повинні хотіти й прагнути: вбозтва разом із убогим Ісусом в стайні та на хресті, вірності Отцеві разом із вірним і послушним Ісусом аж до смерті, радості з Ісусом, радісним в таїні воскресіння. По-друге, окрім теми молитви є ще інший чинник, набагато важливіший і більш особистий, який захищає нашу молитву від самолюбної суб’єктивності. Це Святий Дух, якого просимо, і не лише під час виборів, але завжди, упродовж усього життя, «щоби Він зволив спонукати нашу волю і вкласти нам у душу те, що маємо зробити у пропонованій справі, аби якнайбільше докластися до Його хвали та прослави» (ДВ 180). Є також урок доброї молитви в атмосфері великої довіри і віддання себе Богові. Кінцеву бесіду, тобто найінтимніший момент молитви, «потрібно провадити так, як один приятель говорить до іншого або як слуга говорить до свого пана – то прохаючи про якусь ласку, то звинувачуючи себе у якомусь поганому вчинку, то звіряючи свої турботи і запитуючи поради» (ДВ 54). Можна і навіть потрібно додати: … як дитина звертається до батька, довірливо, з любов’ю… Нас торкає слово про пораду, яку шукаємо в Бога, це виразне відлуння розпізнавання за допомогою Божого світла. У кульмінаційній фазі Вправ, Спогляданню для здобуття любові, тобто в молитві повного віддання себе Богові, св. Ігнатій заохочує нас просити: «Мені ж дай любов Твою» (ДВ 234). Нехай любов, якою є Ти сам, мій Боже, наповнить мене так, щоби разом із Тобою і силою Твоєї любові я любив усе: Тебе, Боже в Тройці Єдиний, себе, ближніх, усю дійсність, яку Ти, Творець і Спаситель, любиш. Нехай усе, що діється зі мною, діється у Твоїй в мені любові, а через мене – у Твоєму світі. Вчини, щоби я був носієм Твоєї любові у світі, який так її прагне. Ти сам у мені й через мене люби все. Вчини мене знаряддям Твоєї любові. Бог вислуховує такі молитви, натхнені Святим Духом. Божа любов, яку в наші серця вливає Святий Дух (Рим. 5, 5), дає нам бажання і прагнення того, чого хоче Бог. Тоді наші наміри, рішення і вчинки у чистий спосіб, бо під впливом чистої любові, впорядковані, спрямовані до служіння і прославлення Бога, а тим самим – до спільного добра і щастя людей, охоплених в нас Божою любов’ю. Така молитва – справді апостольська, шукає Божу славу в людях і щастя людей в Богові. Такою є мета і плід Духовних Вправ. З їх допомогою св. Ігнатій хоче формувати людей, відданих Богові в служебній любові, які прагнуть більшої Божої слави і більшого загального добра. Така любов схилятиме їх до того, що «більше і краще» для більшої прослави Бога, любов до якого зростає, і до більшого загального добра людей, яких любимо в Бозі і разом із Богом. У такий спосіб Ігнатій хоче формувати своїх синів в ордені й таку мету ставить своєму орденові. Кожний, кого охопить така духовність, стане людиною служебної любові, яка спрагнена того, що «більше» служить і допомагає цій меті, яка дуже узгоджується із втіленням, з Боголюдиною, бо спрямована до щораз більшого добра і щастя людей, Божих дітей у Божому Синові, який став людиною на нашій людській планеті. Ця риса magis – більше – знаменна для Ігнатія і є рисою справжньої, живої любові, яка зростає. Ця любов, яку в серця вливає Святий Дух, ніколи не говорить: «Досить, достатньо, не більше, вистачить»… Така любов прагне второпно давати і служити краще Тому, кого любить понад усе, і тим, яких у Ньому та Його любов’ю любить, і тому може їх любити як самого себе. Хто цього не розуміє, той не розуміє суті духовності св. Ігнатія, який цією рисою подібний до св. Франциска з Ассізі, і до св. Домініка, і до св. Онуфрія, з яким зустрівся в Золотій Легенді на самому початку свого навернення в Лойолі. Така любов, така духовність – це Божий дар, і про неї потрібно Бога просити, цією випрошеною любов’ю очищати всі свої наміри, рішення й учинки, з цієї любові черпати силу до щораз більшого жертовного служіння Богові в людях. Великою молитвою св. Ігнатія, яка перемінює наше життя, уподібнюючи нас до Ісуса Христа, є молитва в контемпляції про таїну втілення: «Просимо про те, чого хочемо. Тут треба просити внутрішнього пізнання нашого Господа, який задля нас став людиною, щоб іще сильніше Його полюбити і краще наслідувати» (ДВ 104). Це христологічна молитва. В ній є гаряче прагнення такого бачення Ісуса, яке стане в нас зростаючою любов’ю і наслідуванням Ісуса, а тим самим – щораз кращим служінням разом із Ісусом на славу Отця і на добро, тобто спасіння людей. Такою є місія Ісуса, дана Йому Отцем у Святому Духові. Ця молитва проходиться через усі Вправи і формує реколектанта людиною, яка разом із Ісусом і силою Його любові віддає себе Отцеві та Його рятівній волі. Завдяки такому пізнанню, наслідуванню Ісуса і такій любові всі наші наміри, рішення і вчинки в чистий спосіб, бо разом із Ісусом, спрямовані до служіння і прославлення Отця і до добра людей, Його дітей в Синові й у Духові всиновлення (пор. Рим. 8, 15-17). Так сформована людина йде через життя з Ісусом і робить добро в Духові (пор. Ді. 10, 38) і через Ісуса в Святому Духові має доступ до Отця (Еф. 2, 18). Задивлений в Ісуса, спраглий бути разом із Ісусом, щоби разом із Ним молитися і служити Богові й людям, Ігнатій закликає нас молитися, просити Отця через заступництво Марії та Ісуса про повне приєднання нас до Ісуса назавжди й у всьому (пор. Споглядання Царства Ісуса Христа, ДВ 91-98). Бути повністю відданим Ісусові, переживати всі Його таїни, віддати себе Отцеві разом із Ісусом у смерті та воскресінні через Святого Духа – це найбільші прагнення св. Ігнатія, які він хоче пробудити в кожному реколектантові. В роздумах Про два стяги він заохочує благати Марію, щоби випросила для нас у свого Сина благодать прийняти нас під свій стяг, а це стяг хреста, спочатку як у зовнішній, так і у внутрішній вбогості – якщо така Його воля, а потім – в покорі, в зневага і кривдах, як Він їх переживав, аби лише не спокушатися до гріха і робити це з уподобанням Його Божественної Величі. Про це саме заохочує нас просити Сина, аби випросив це для нас в Отця, нарешті – Отця через заступництво Матері й Сина (ДВ 147; пор. ДВ 97-98). Про що насправді йдеться у цій молитві? Чого дуже прагнемо, так молячись? Прагнемо бути разом із Ісусом Спасителем, убогим і стражденним, у Його спасительній місії, повністю і назавжди з’єднані з Ним, аби Йому допомагати в справі спасіння всіх людей. У цій молитві велика любов до розп’ятого Ісуса, яка уподібнює нас до Нього через участь у Його вбозтві й стражданнях. Це христологічна й водночас тринітарна молитва, хоча Святий Дух тут виразно не згадується; це також маріологічна, апостольська і сотеріологічна молитва, бо йдеться про участь у справі спасіння. Людина, яка так молиться, себе саму й усе своє – наміри, рішення і вчинки – приєднує до Ісуса і до Його спасительної місії. Вже не шукає себе, але вся у житті й смерті віддає себе Ісусові згідно з волею Отця і з допомогою Матері Ісуса, яка саме так віддала себе Синові в убозтві й стражданнях, і так увійшла в радість і славу воскреслого Сина. Ця молитва Ігнатія, яка народилася в Манресі (1522), була виразно вислухана в Ля Сторта (1537), коли Отець доручив Синові, який ніс хрест, прийняти Ігнатія на службу до Божих Осіб Пресвятої Тройці (Автобіографія, 96). Через багато років, у 1544 році, Ігнатій згадав це велике видіння і записав спомин в Духовному щоденнику. Це видіння в Ля Сторта, це приєднання до Ісуса з хрестом, це супроводження Ісуса Спасителя спонукало Ігнатія назвати свій орден Товариством Ісуса. Цю саму молитву про приєднання до Ісуса і під Його стяг хреста св. Ігнатій в Духовних Вправах повторює ще два рази: коли роздумує про повне віддання себе Богові й готовність прийняти Його волю у всьому (див. роздуми про три класи людей, ДВ 150-156) і коли прагне отримати від Бога третій вид покори, який полягає у виборі того, що вибрав Ісус: вбозтво, зневаги й приниження в очах людей; тоді також заохочує молитися тою самою потрійною молитвою через заступництво Марії та Ісуса до Отця про повне приєднання до Сина, аби бути разом із Ним і так як Він в Його місії (ДВ 167). Ще раніше, у роздумах про гріхи, Ігнатій показує нам на хресті Ісуса, «як Він, Творець, зійшов до того, що став людиною і заради наших гріхів перейшов від вічного життя до земної смерті, яку прийняв таким чином», і заохочує нас молитися до Ісуса й водночас питати себе – що я зробив, роблю й повинен зробити для Нього з вдячності за все, що Він зробив для мене (ДВ 53). Таким образом Ісуса й такими запитаннями пробуджую в собі глибоке прагнення приєднатися до Нього і повністю прийняти Його рятівну місію, випереджаючи тут те, про що проситиму, роздумуючи про «Два стяги» і про «Третій ступінь смирення». Усі ці молитви спрямовані до однієї мети: віддати себе разом із Ісусом в руки Отця для спасіння світу, а через це – до Божої слави і для добра людей. Себе самого й усі свої наміри, рішення і вчини занурити в рятівній, послушній Отцеві, за нас і ради нас виданій і розіп’ятій любові Спасителя. «Ісус – моя розіп’ята любов». Є
ще одна улюблена молитва св. Ігнатія, взята зі
середньовіччя: «Душе Христова». Вона добре відома в Церкві.
Складається з самих прохань про таке з’єднання зі святою
людською природою Ісуса, щоби душа, тіло, кров, вода, муки,
рани Ісуса огорнули мене міцно і проникли в мене так глибоко
й назавжди, щоб не дозволили віддалитися від Ісуса ані за
життя, ані в годину смерті. Плодом цієї молитви має бути
остаточний прихід до Ісуса в небі, аби так вічно прославляти
Його з усіма святими; отож цим плодом є найвище й остаточне
Добро: Божа слава і наше щастя.
| ||