[321] Правило восьме. Той, хто відчуває спустошення, має намагатися зберігати терпіння, опираючись у такий спосіб нападові, якого зазнає, і пам’ятати, що невдовзі втіха до нього повернеться, якщо у боротьбі зі спустошенням докладатиме зусиль, описаних у шостому правилі.

[322] Правило дев’яте. Існують три основні причини, що викликають у нас відчуття спустошення.

По-перше, буваємо байдужими, лінивими чи недбалими у тому, що стосується духовних вправ; відтак духовна втіха залишає нас із нашої ж вини.

По-друге, спустошення є випробуванням: чого ми варті і як далеко можемо просунутися у служінні Богові та Його прославі, позбавлені щедрих утіх і великих ласк.

По-третє, спустошення допомагає нам набути істинного пізнання і розуміння, а також внутрішнє усвідомлення того, що не можемо самі осягнути чи зберегти велику побожність, сильну любов, сльози або будь-яку іншу духовну втіху, бо все це – дар і ласка від Господа Бога; і щоб ми не вили собі гніздо в оселі іншого, вивищуючись розумом і відтак сягаючи гордості чи марнославства та приписуючи собі побожність чи інші наслідки духовної втіхи.

[323] Правило десяте. Той, хто відчуває втіху, має думати про те, як діятиме, коли знову переживатиме спустошення, і накопичувати нові сили на цей час.

[324] Правило одинадцяте. Відчуваючи втіху, потрібно якомога більше впокорюватися та принижуватися, розмірковуючи про те, як мало ми варті під час спустошення, позбавлені ласки або втіхи.

Навпаки, переживаючи спустошення, слід думати про те, що тієї ласки, яку маємо, достатньо, щоби протистояти всім ворогам, звернувшись по допомогу до свого Творця і Господа.

[325] Правило дванадцяте. Своєю поведінкою ворог нагадує жінку; він виявляє слабкість, коли наштовхується на опір, і силу, коли дозволяємо йому діяти.

Коли жінка свариться з чоловіком, який рішуче опирається, то, зазвичай, занепадає духом і тікає; якщо ж, навпаки, у чоловіка не вистачає духу, і він починає поступатися, то гнів, мстивість і злість жінки стають майже безмежними.

Так і ворог, як правило, слабне, втрачає відвагу і відступає зі своїми спокусами, коли той, хто займається духовними вправами, рішуче протистоїть його спокусам, чинячи прямо протилежне. Якщо ж, навпаки, зіткнувшись віч-на-віч зі спокусами, починаємо боятися і занепадати духом, то не знайдеться на землі жорстокішого звіра, ніж ворог роду людського, коли з незмірною підступністю заходиться здійснювати свої прокляті наміри.

[326] Правило тринадцяте. Поза тим, ворог діє як спокусник, потай, роблячи все, щоби його не виявили. І справді, негідник, намагаючись лукавими словами звабити доньку шановного батька або дружину доброго чоловіка, прагне, аби його слова та намовляння залишалися в таємниці. Навпаки, він страшенно невдоволений, коли донька батькові чи дружина чоловікові розкриває його оманливі слова й облудні наміри, бо ж добре бачить, що йому вже не вдасться довести справу до кінця.

Так само й ворог людського роду, наражаючи праведну людину на свої хитрощі та намовляння, хоче, щоби вона приймала і зберігала їх у таємниці. Проте коли людина відкриває їх перед досвідченим сповідником чи іншою духовною особою, обізнаною з його лукавством та злістю, то це аж ніяк не припадає йому до вподоби, бо ж він одразу бачить, що не зможе успішно звершити свій підступний намір, оскільки його хитрощі виявлено.

[327] Правило чотирнадцяте. Можна скористатися ще іншим порівнянням: ворог поводиться як полководець, котрий хоче захопити і пограбувати якесь місто. Як воєначальник, розклавши табір та з’ясувавши силу і план фортеці, атакує її з найслабшого боку, так і ворог людського роду кружляє довкола людини, вивідуючи звідусіль всі наші богословські, засадничі та моральні чесноти, а тоді нападає і намагається захопити нас там, де знаходить найслабше місце, яке найбільше потребує засобів для того, аби сягнути вічного спасіння.

[ПРАВИЛА, БІЛЬШЕ ПРИДАТНІ ДЛЯ ДРУГОГО ТИЖНЯ]

[328] ПРАВИЛА,

що служать тій же меті – кращому розпізнаванню духів;

більш придатні для Другого тижня

[329] Правило перше. Богові і Його ангелам властиво, впливаючи на душу, дарувати справжню радість і духовну відраду, усуваючи в такий спосіб будь-який сум чи тривогу, породжені ворогом.

Для ворога натомість характерно боротися з цією радістю та духовною втіхою, використовуючи облудні міркування, тонкощі і незмінну підступність.

[330] Правило друге. Тільки Господь Бог може дати душі втіху без попередньої причини, бо лишень Творець має право входити в душу, виходити з неї та викликати в ній порухи, спонукаючи людину цілковито віддатися любові до Його Божої Величі. Говоримо: “без попередньої причини”, – тобто без жодного попереднього відчуття чи пізнання певного предмета, завдяки якому могла б з’явитися така втіха за посередництвом власної дії нашого розуму чи волі.

[331] Правило третє. За допомогою попередньої причини розрадити нашу душу може як добрий ангел, так і злий, маючи при цьому протилежні цілі: добрий ангел діє задля поступу душі, себто для того, щоби вона зростала і просувалася від доброго до ще кращого; злий же ангел діє з протилежною метою, тобто для того, щоб схилити душу до своїх проклятих намірів та лукавства.

[332] Правило четверте. Злому ангелу, який з’являється під виглядом ангела світла, притаманно спочатку йти в тому ж напрямку, що й побожна душа, аби врешті-решт спонукати її рухатися у своєму, тобто протилежному, напрямку; так, спершу він навіює думки добрі та святі, привабливі для такої праведної душі, а потім намагається поступово сягнути своєї мети, втягуючи людину у свої приховані підступи та злі наміри.

[333] Правило п’яте. Слід прискіпливо стежити за перебігом своїх думок, і якщо початок, середина та кінець у них цілковито добрі і спрямовані виключно на добро, то це ознака доброго ангела. Та якщо перебіг думок, навіяних духом, провадить в кінці до чогось злого, або відволікає нас, або є не таким добрим, як той, що його душа мала намір здійснити попередньо, або якщо послаблює, непокоїть чи зворохоблює душу, позбавляючи її миру, тиші і супокою, які були їй властиві раніше, то все це виразно свідчить про те, що такі думки походять від злого духа, ворога нашого поступу і вічного спасіння.

[334] Правило шосте. Коли відчуємо та впізнаємо ворога людського роду за зміїним його хвостом і за злою метою, до якої провадить, то тоді душі, яку він у такий спосіб спокушав, корисно переглянути увесь перебіг добрих думок, ним навіяних, тобто і початок, і як крок за кроком злий дух намагався змусити її відійти від тієї розкоші та духовної радості, що в них вона перебувала, і як кінець-кінцем привів її до свого злого наміру. Цей досвід, сприйнятий і засвоєний, допоможе нам надалі уникати таких-ото характерних для ворога пасток.

[335] Правило сьоме. У тих, хто прямує від доброго до ще кращого, добрий ангел торкається душі лагідно, легко і м’яко, наче крапля води, яка всмоктується у губку; злий ангел натомість торкається душі грубо, з шумом і неспокоєм, як крапля, що падає на камінь.

У тих же, хто йде від поганого до гіршого, ці духи торкаються душі у протилежний спосіб. Причиною цього є ставлення до них душі – або негативне, або позитивне. Якщо ставлення негативне, то вони входять із шумом та гамором і їх легко помітити; якщо ж ставлення позитивне, то вони входять потиху, буцім ото до власної оселі через відчинені двері.

[336] Правило восьме. Коли втіха з’являється без попередньої причини, то хоч у ній і немає обману, оскільки, як уже зазначалося вище [330], вона походить від Господа Бога, проте людина духовна, якій Бог дарує таку втіху, має дуже ретельно й уважно розважати над цим досвідченням і відрізняти час, коли переживаємо саму втіху, від часу, коли душа ще зберігає тепло і насичена плодами втіхи, яка вже відійшла. Бо часто саме в цей другий період ми діємо із своїх власних, звичних для нас міркувань, або ж унаслідок висновків, що випливають із наших понять та суджень, або під впливом доброго чи злого духа, часто приймаючи рішення та утверджуючись у переконаннях, які не походять безпосередньо від Бога. Відтак їх потрібно старанно обміркувати перед тим, як повністю з ними погодитися чи виконати.

[337] ПРАВИЛА,

ЯКИХ ПОТРІБНО ДОТРИМУВАТИСЯ У СЛУЖІННІ,

ЩО ПЕРЕДБАЧАЄ РОЗДАЧУ МИЛОСТИНІ

[338] Правило перше. Якщо робимо дарунки своїм кревним, чи друзям, чи особам, яких любимо, то слід при цьому керуватися чотирма міркуваннями, про які вже почасти говорилося вище [184-187], коли мова йшла про вибір.

По-перше, любов, яка спонукає нас давати милостиню, має йти згори, від любові до Господа Бога, так, щоб ми заздалегідь усвідомлювали, що та більша чи менша любов, яку відчуваємо до осіб, котрих обдаровуємо, є любов’ю до Бога і що саме Бог є причиною того, що любимо їх більше за інших.

[339] Правило друге. Уявивши собі людину, якої ніколи не бачили і не знаємо, і припустивши, що бажаємо їй досконалості у служінні та стані життя, а також віднайдення доброї міри у розподіленні милостині задля примноження Божої слави та вдосконалення власної душі, потрібно застосувати ту ж – не більшу й не меншу – норму і дотримуватися того ж правила, що їх бажаємо іншому і вважаємо добрими для нього.

[340] Правило третє. Треба порозважати над тим, який спосіб і яку норму у служінні іншим хотіли б застосовувати упродовж цілого життя так, щоби й на смертному одрі не сумніватися у тому, що чинили правильно, і не відступати від них надалі у роздачі милостині.