[301] ПРО ТРЕТЄ
ОБ’ЯВЛЕННЯ
Матей 28,
8-10
Пункт перший.
Марія пішла від гробу зі страхом
і великою радістю, прагнучи повідомити учням про Воскресіння
Господа.
Пункт другий.
Господь наш Ісус Христос
об’явився їм дорогою, кажучи: “Радуйтеся!” Вони ж, приступивши
до Нього, впали Йому до ніг і поклонилися.
Пункт третій.
Ісус сказав їм: "Не бійтесь!
Ідіть і сповістіть моїх братів, щоб ішли назад у Галилею: там
мене побачать."
[302] ПРО
ЧЕТВЕРТЕ ОБ’ЯВЛЕННЯ
Лука 24, 9-12,
33-34; Йоан 20, 1-10
Пункт перший.
Почувши від жінок, що Христос
воскрес, святий Петро кинувся до гробу.
Пункт другий.
Увійшовши, побачив лише
покривала, якими було обгорнуте тіло Господа нашого Ісуса
Христа, і нічого більше.
Пункт третій.
Коли святий Петро розмірковував
про те, що сталося, йому явився Ісус; тому апостоли й казали:
"Христос справді воскрес і з'явився Симонові".
[303] ПРО П’ЯТЕ
ОБ’ЯВЛЕННЯ
Лука 24,
13-35
Пункт перший.
Христос об’являється учням, які
прямують до Емауса і розмовляють про Нього.
Пункт другий.
Дорікає їм, пояснюючи словами зі
Святого Писання, що Христос мав померти і воскреснути: "О
безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були
пророки оповіли! Хіба не треба було Христові так страждати й
увійти в свою славу?"
Пункт третій.
На їхнє прохання затримався з
ними, а тоді, причастивши їх, зник. Вони ж, повернувшись,
розповіли учням, як пізнали Його у причасті.
[304] ПРО ШОСТЕ
ОБ’ЯВЛЕННЯ
Йоан 20,
19-23
Пункт перший.
Учні, крім святого Томи, були
разом, “страхались бо юдеїв”.
Пункт другий.
Хоч двері були зачинені, з’явився
їм Ісус; ставши посередині, мовив: “Мир вам!”
Пункт третій.
Дає їм Святого Духа, кажучи:
"Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться
їм”.
[305] ПРО СЬОМЕ
ОБ’ЯВЛЕННЯ
Йоан 20,
24-29
Пункт перший.
Святий Тома, що не повірив, бо
був відсутній під час попереднього об’явлення, каже: “Якщо не
побачу... не повірю!”
Пункт другий.
Через вісім днів Ісус з’явився
їм, хоч двері знову були замкнуті, і мовив до святого Томи:
"Подай сюди твій палець... Та й не будь невіруючий, – а
віруючий!"
Пункт третій.
Святий Тома повірив і сказав:
"Господь мій і Бог мій!" А Христос відповів: “Щасливі ті, які,
не бачивши, увірували!"
[306] ПРО
ВОСЬМЕ ОБ’ЯВЛЕННЯ
Йоан 21,
1-17
Пункт перший.
Ісус з’являється сімом своїм
учням, які цілу ніч рибалили, проте нічого не впіймали. За Його
наказом вони закинули сіті, “та неспроможні були вже і
витягнути їх: така була там сила риби!”
Пункт другий.
Завдяки цьому чудові святий Йоан
упізнав Його і мовив святому Петрові: "То – Господь!"; той же
кинувся у воду і – до Христа.
Пункт третій.
Господь дав їм поїсти смаженої
риби і меду в сотах. Тричі запитавши Петра, чи любить він Його,
доручив йому своїх овець: "Паси мої вівці!"
[307] ПРО
ДЕВ’ЯТЕ ОБ’ЯВЛЕННЯ
Матей 28,
16-20
Пункт перший.
На веління Господа учні йдуть до
гори Тавор.
Пункт другий.
Їм з’являється Христос і каже:
“Дана мені всяка влада на небі й на землі”.
Пункт третій.
Посилає їх у світ проповідувати,
говорячи: “Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи
їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа”.
[308] ПРО
ДЕСЯТЕ ОБ’ЯВЛЕННЯ
1 Коринтян 15,
6
“Опісля ж з'явився він більш, як
п'ятистам братів разом”.
[309] ПРО
ОДИНАДЦЯТЕ ОБ’ЯВЛЕННЯ
1 Коринтян 15,
7
“Опісля з'явився
Якову”.
[310] ПРО
ДВАНАДЦЯТЕ ОБ’ЯВЛЕННЯ
З’явився Йосифу з Ариматеї, як
про це можна дізнатися з життя святих і побожно
розважати.
[311] ПРО
ТРИНАДЦЯТЕ ОБ’ЯВЛЕННЯ
1 Коринтян 15,
8
Після Вознесіння з’явився також
святому Павлові: “А наостанку всіх, немов якомусь недоносові,
з'явивсь і мені”. З’явився душею і праотцям в аді; а визволивши
їх і з’єднавшись зі своїм тілом, не раз з’являвся учням та
розмовляв із ними.
[312] ПРО
ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДА
НАШОГО
ІСУСА
ХРИСТА
Д
ії 1, 1-12
Пункт перший.
Після того, як упродовж сорока
днів Господь наш Ісус Христос з’являвся апостолам, наводячи
чимало доказів і знаків та говорячи про Царство Боже, Він
звелів їм чекати в Єрусалимі обіцяного Святого Духа.
Пункт другий.
Вивів їх на Оливну гору і в їхній
присутності вознісся догори, і зник з їхніх очей у
хмарі.
Пункт третій.
Коли ж дивилися вони на небо,
ангели сказали їм: "Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на
небо? Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само
прийде, як Його ви бачили відходячого на небо".
[ПРАВИЛА
РОЗПІЗНАВАННЯ ДУХІВ]
[313]
ПРАВИЛА,
які допомагають
відчувати і розуміти, принаймні,
до певної
міри, різні порухи,
викликані в душі:
добрі, щоб їх
прийняти, і погані, щоб їх відкинути;
найбільш
придатні для Першого тижня
[314] Правило перше. Тим,
хто йде від одного смертного гріха до іншого, ворог, зазвичай,
підкидає гадані приємності, змушуючи їх уявляти собі різні
чуттєві насолоди та розкоші, щоб надовше затримати і ще глибше
втопити їх у гріхах та вадах.
Добрий же дух у таких людях діє
протилежним чином, викликаючи в них докори сумління та жаль і
даючи їм відчути свідчення розуму.
[315] Правило друге. У
тих, хто старанно очищається від гріхів і в служінні Господу
Богу чинить поступ від доброго до ще кращого, добрий і злий
духи діють у спосіб, протилежний описаному у першому правилі.
Злому духові у цьому випадку властиво гризти, засмучувати і
встановлювати перешкоди, примушуючи людину непокоїтися через
фальшиві причини і спонукаючи відтак зректися
поступу.
Натомість доброму духові
притаманно навіювати таким людям відвагу і силу, втіху, сльози,
натхнення і спокій, усе полегшуючи й усуваючи перепони, щоб
людина могла чинити поступ у творенні добра.
[316] Правило третє. Про
духовну втіху. Втіхою називаємо такий стан душі, коли в ній
зароджується певний внутрішній порух, завдяки якому вона
спалахує любов’ю до свого Творця і Господа; внаслідок цього
вона не може любити жодного створіння на землі заради нього
самого, а лишень у Творці всього сущого.
Подібним чином досвідчуємо таку
втіху, коли душа проливає сльози, які спонукають її – чи то з
жалю за свої гріхи, чи через Страсті Господа нашого Ісуса
Христа, чи з якихось інших причин, що безпосередньо пов’язані
зі служінням Йому та Його прославою, – до любові до свого
Господа.
Зрештою, втіхою називаємо
будь-яке зростання надії, віри і любові, а також внутрішню
радість, яка закликає і притягує до речей небесних і до
спасіння своєї душі, сповнюючи її миром і супокоєм у Творці й
Господі.
[317] Правило четверте.
Про духовне спустошення. Спустошенням називаємо все протилежне
втісі, описаній у третьому правилі, приміром, затьмарення душі,
душевне сум’яття, потяг до речей низьких та
земних, занепокоєння з приводу різних тривог та спокус; усе це
схиляє до зневіри, браку надії і любові. Людина відтак стає
бездіяльною, байдужою та сумною, відчуваючи відокремленість від
свого Творця і Господа. Бо як втіха є протилежністю
спустошення, так і думки, породжені втіхою, протилежні думкам,
до яких спонукає спустошення.
[318] Правило п’яте. Під
час спустошення ніколи не слід вдаватися до змін; натомість
треба залишатися твердим і непохитним у рішеннях, прийнятих
напередодні появи спустошення або тоді, коли попередньо
відчували втіху.
Бо якщо під час втіхи нас
забезпечує проводом і порадами добрий дух, то у час спустошення
це робить злий дух, поради якого ніколи не приведуть нас до хоч
би якогось доброго рішення.
[319] Правило шосте. Хоча
під час спустошення ми не повинні змінювати свої рішення, та
все ж вельми корисно проводити у собі внутрішні зміни,
спрямовані проти такого спустошення, наприклад, більше уваги
приділяючи молитві та розважанням, ретельніше проводячи іспит
сумління і старанніше здійснюючи покуту.
[320] Правило сьоме.
Переживаючи спустошення, треба думати, що Господь вирішив
випробувати наші сили, аби побачити, як ми чинитимемо опір
різним спонукам та спокусам ворога; позаяк можемо так робити з
Божою допомогою, якої завше достатньо, хоч і не відчуваємо
цього виразно. Бо й справді, навіть якщо Господь позбавив нас
неабиякого запалу, великої любови та всеосяжної ласки, Він все
ж завжди дарує нам ласку, якої достатньо для вічного
спасіння.

|