[301] ПРО ТРЕТЄ ОБ’ЯВЛЕННЯ

Матей 28, 8-10

Пункт перший. Марія пішла від гробу зі страхом і великою радістю, прагнучи повідомити учням про Воскресіння Господа.

Пункт другий. Господь наш Ісус Христос об’явився їм дорогою, кажучи: “Радуйтеся!” Вони ж, приступивши до Нього, впали Йому до ніг і поклонилися.

Пункт третій. Ісус сказав їм: "Не бійтесь! Ідіть і сповістіть моїх братів, щоб ішли назад у Галилею: там мене побачать."

[302] ПРО ЧЕТВЕРТЕ ОБ’ЯВЛЕННЯ

Лука 24, 9-12, 33-34; Йоан 20, 1-10

Пункт перший. Почувши від жінок, що Христос воскрес, святий Петро кинувся до гробу.

Пункт другий. Увійшовши, побачив лише покривала, якими було обгорнуте тіло Господа нашого Ісуса Христа, і нічого більше.

Пункт третій. Коли святий Петро розмірковував про те, що сталося, йому явився Ісус; тому апостоли й казали: "Христос справді воскрес і з'явився Симонові".

[303] ПРО П’ЯТЕ ОБ’ЯВЛЕННЯ

Лука 24, 13-35

Пункт перший. Христос об’являється учням, які прямують до Емауса і розмовляють про Нього.

Пункт другий. Дорікає їм, пояснюючи словами зі Святого Писання, що Христос мав померти і воскреснути: "О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли! Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?"

Пункт третій. На їхнє прохання затримався з ними, а тоді, причастивши їх, зник. Вони ж, повернувшись, розповіли учням, як пізнали Його у причасті.

[304] ПРО ШОСТЕ ОБ’ЯВЛЕННЯ

Йоан 20, 19-23

Пункт перший. Учні, крім святого Томи, були разом, “страхались бо юдеїв”.

Пункт другий. Хоч двері були зачинені, з’явився їм Ісус; ставши посередині, мовив: “Мир вам!”

Пункт третій. Дає їм Святого Духа, кажучи: "Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм”.

[305] ПРО СЬОМЕ ОБ’ЯВЛЕННЯ

Йоан 20, 24-29

Пункт перший. Святий Тома, що не повірив, бо був відсутній під час попереднього об’явлення, каже: “Якщо не побачу... не повірю!”

Пункт другий. Через вісім днів Ісус з’явився їм, хоч двері знову були замкнуті, і мовив до святого Томи: "Подай сюди твій палець... Та й не будь невіруючий, – а віруючий!"

Пункт третій. Святий Тома повірив і сказав: "Господь мій і Бог мій!" А Христос відповів: “Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!"

[306] ПРО ВОСЬМЕ ОБ’ЯВЛЕННЯ

Йоан 21, 1-17

Пункт перший. Ісус з’являється сімом своїм учням, які цілу ніч рибалили, проте нічого не впіймали. За Його наказом вони закинули сіті, “та неспроможні були вже і витягнути їх: така була там сила риби!”

Пункт другий. Завдяки цьому чудові святий Йоан упізнав Його і мовив святому Петрові: "То – Господь!"; той же кинувся у воду і – до Христа.

Пункт третій. Господь дав їм поїсти смаженої риби і меду в сотах. Тричі запитавши Петра, чи любить він Його, доручив йому своїх овець: "Паси мої вівці!"

[307] ПРО ДЕВ’ЯТЕ ОБ’ЯВЛЕННЯ

Матей 28, 16-20

Пункт перший. На веління Господа учні йдуть до гори Тавор.

Пункт другий. Їм з’являється Христос і каже: “Дана мені всяка влада на небі й на землі”.

Пункт третій. Посилає їх у світ проповідувати, говорячи: “Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа”.

[308] ПРО ДЕСЯТЕ ОБ’ЯВЛЕННЯ

1 Коринтян 15, 6

“Опісля ж з'явився він більш, як п'ятистам братів разом”.

[309] ПРО ОДИНАДЦЯТЕ ОБ’ЯВЛЕННЯ

1 Коринтян 15, 7

“Опісля з'явився Якову”.

[310] ПРО ДВАНАДЦЯТЕ ОБ’ЯВЛЕННЯ

З’явився Йосифу з Ариматеї, як про це можна дізнатися з життя святих і побожно розважати.

[311] ПРО ТРИНАДЦЯТЕ ОБ’ЯВЛЕННЯ

1 Коринтян 15, 8

Після Вознесіння з’явився також святому Павлові: “А наостанку всіх, немов якомусь недоносові, з'явивсь і мені”. З’явився душею і праотцям в аді; а визволивши їх і з’єднавшись зі своїм тілом, не раз з’являвся учням та розмовляв із ними.

[312] ПРО ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДА НАШОГО

ІСУСА ХРИСТА

Д ії 1, 1-12

Пункт перший. Після того, як упродовж сорока днів Господь наш Ісус Христос з’являвся апостолам, наводячи чимало доказів і знаків та говорячи про Царство Боже, Він звелів їм чекати в Єрусалимі обіцяного Святого Духа.

Пункт другий. Вивів їх на Оливну гору і в їхній присутності вознісся догори, і зник з їхніх очей у хмарі.

Пункт третій. Коли ж дивилися вони на небо, ангели сказали їм: "Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як Його ви бачили відходячого на небо".

[ПРАВИЛА РОЗПІЗНАВАННЯ ДУХІВ]

[313] ПРАВИЛА,

які допомагають відчувати і розуміти, принаймні,

до певної міри, різні порухи, викликані в душі:

добрі, щоб їх прийняти, і погані, щоб їх відкинути;

найбільш придатні для Першого тижня

[314] Правило перше. Тим, хто йде від одного смертного гріха до іншого, ворог, зазвичай, підкидає гадані приємності, змушуючи їх уявляти собі різні чуттєві насолоди та розкоші, щоб надовше затримати і ще глибше втопити їх у гріхах та вадах.

Добрий же дух у таких людях діє протилежним чином, викликаючи в них докори сумління та жаль і даючи їм відчути свідчення розуму.

[315] Правило друге. У тих, хто старанно очищається від гріхів і в служінні Господу Богу чинить поступ від доброго до ще кращого, добрий і злий духи діють у спосіб, протилежний описаному у першому правилі. Злому духові у цьому випадку властиво гризти, засмучувати і встановлювати перешкоди, примушуючи людину непокоїтися через фальшиві причини і спонукаючи відтак зректися поступу.

Натомість доброму духові притаманно навіювати таким людям відвагу і силу, втіху, сльози, натхнення і спокій, усе полегшуючи й усуваючи перепони, щоб людина могла чинити поступ у творенні добра.

[316] Правило третє. Про духовну втіху. Втіхою називаємо такий стан душі, коли в ній зароджується певний внутрішній порух, завдяки якому вона спалахує любов’ю до свого Творця і Господа; внаслідок цього вона не може любити жодного створіння на землі заради нього самого, а лишень у Творці всього сущого.

Подібним чином досвідчуємо таку втіху, коли душа проливає сльози, які спонукають її – чи то з жалю за свої гріхи, чи через Страсті Господа нашого Ісуса Христа, чи з якихось інших причин, що безпосередньо пов’язані зі служінням Йому та Його прославою, – до любові до свого Господа.

Зрештою, втіхою називаємо будь-яке зростання надії, віри і любові, а також внутрішню радість, яка закликає і притягує до речей небесних і до спасіння своєї душі, сповнюючи її миром і супокоєм у Творці й Господі.

[317] Правило четверте. Про духовне спустошення. Спустошенням називаємо все протилежне втісі, описаній у третьому правилі, приміром, затьмарення душі, душевне  сум’яття, потяг до речей низьких та земних, занепокоєння з приводу різних тривог та спокус; усе це схиляє до зневіри, браку надії і любові. Людина відтак стає бездіяльною, байдужою та сумною, відчуваючи відокремленість від свого Творця і Господа. Бо як втіха є протилежністю спустошення, так і думки, породжені втіхою, протилежні думкам, до яких спонукає спустошення.

[318] Правило п’яте. Під час спустошення ніколи не слід вдаватися до змін; натомість треба залишатися твердим і непохитним у рішеннях, прийнятих напередодні появи спустошення або тоді, коли попередньо відчували втіху.

Бо якщо під час втіхи нас забезпечує проводом і порадами добрий дух, то у час спустошення це робить злий дух, поради якого ніколи не приведуть нас до хоч би якогось доброго рішення.

[319] Правило шосте. Хоча під час спустошення ми не повинні змінювати свої рішення, та все ж вельми корисно проводити у собі внутрішні зміни, спрямовані проти такого спустошення, наприклад, більше уваги приділяючи молитві та розважанням, ретельніше проводячи іспит сумління і старанніше здійснюючи покуту.

[320] Правило сьоме. Переживаючи спустошення, треба думати, що Господь вирішив випробувати наші сили, аби побачити, як ми чинитимемо опір різним спонукам та спокусам ворога; позаяк можемо так робити з Божою допомогою, якої завше достатньо, хоч і не відчуваємо цього виразно. Бо й справді, навіть якщо Господь позбавив нас неабиякого запалу, великої любови та всеосяжної ласки, Він все ж завжди дарує нам ласку, якої достатньо для вічного спасіння.