[1] ВСТУПНІ ЗАУВАГИ,

які сприяють кращому розумінню

викладених нижче духовних вправ

і допоможуть як тому, хто їх подає,

так і тому, хто їх приймає

Заувага перша. Під назвою духовних вправ маємо на увазі кожен спосіб виконання іспиту совісти, розважання, споглядання, словесної чи мисленної молитви та інших духовних дій, про які піде мова нижче. Оскільки, як гуляння, ходіння та бігання є вправами тілесними, так вправами духовними зветься і будь-який спосіб, за допомогою якого душа готується і налаштовується на те, аби позбутися всіляких невпорядкованих схильностей, а щойно їх усунуто, шукає та осягає Божу волю стосовно такого устрою нашого життя, який сприяв би спасінню душі.

[2] Заувага друга. Той, хто викладає іншому спосіб і порядок розважання чи споглядання, має точно передати історію цього споглядання чи розважання, стисло пояснюючи та підсумовуючи пункт за пунктом. Позаяк той, хто споглядає, узявши собі цю історію за автентичну основу, роздумуючи над нею і роблячи висновки, може відтак відкрити для себе те, що дозволить краще її зрозуміти або відчути, чи то за допомогою власних роздумів, чи теж завдяки Божій ласці, що осяює його розум. Це принесе більше користі та духовного плоду, ніж якби той, хто викладає вправи, детально пояснював та розширював сенс цієї історії. Адже душу живить та задовольняє не обсяг знань, а глибоке розуміння певної дійсності і здатність відчувати внутрішню насолоду нею.

[3] Заувага третя. Повсюди у поданих нижче "Духовних вправах" ми послуговуємось розумом, коли розмірковуємо, і волею, коли виражаємо почуття. Відтак варто зауважити, що в останньому випадку, коли вголос чи подумки розмовляємо з Господом Богом чи з Його святими, то маємо виявляти більшу пошану, ніж коли користуємося розумом, аби щось зрозуміти.

[4] Заувага четверта. Подальші Вправи виконуються упродовж чотирьох Тижнів, відповідно до чотирьох частин, на які їх розділено. А саме: Перший тиждень присвячено розважанню над гріхами та спогляданню їх; Другий тиждень – життю Господа нашого Ісуса Христа до Вербної Неділі включно; третій – Страстям Христовим; четвертий же – Воскресінню і Вознесінню; до цього останнього Тижня долучено також три способи здійснення молитви. Утім це не означає, що кожен Тиждень має обов’язково тривати сім чи вісім днів. Бо ж може трапитися, що хтось у Перший тиждень виявиться повільнішим у віднайденні того, що шукає, себто покаяння, скрухи серця і гірких сліз над своїми гріхами. Інші ж бувають сумліннішими, сильніше зворушуються та піддаються випробуванням, завданим різними духами; відтак у деяких випадках постає потреба скоротити тиждень чи, навпаки, продовжити. Подібним чином слід діяти і стосовно подальших тижнів, сприяючи тому, хто приймає вправи, в осягненні всього, що відповідає їхньому змісту. Одначе всі вправи потрібно так чи інакше завершити впродовж приблизно тридцяти днів.

[5] Заувага п’ята. Тим, хто приймає вправи, вельми корисно приступити до них з великодушністю і щедрістю стосовно Творця і Господа свого, приносячи Йому в жертву всі свої жадання і свободу, щоби Його Божа Велич послуговувалася згідно зі своєю найсвятішою волею як ним самим, так і всім, чим він володіє.

[6] Заувага шоста. Коли керівник зауважить, що той, хто приймає вправи, не досвідчує у своїй душі особливих духовних порухів, як-от втіхи чи спустошення, і не зазнає впливу різних духів, то має його докладно розпитати про вправи: чи виконує їх у визначений час і як це робить; чи належним чином дотримується Додаткових вказівок. Потрібно вимагати детального звіту стосовно кожного з цих пунктів. Про втіху і скорботу мова піде нижче [316-324], як і про Додаткові вказівки [73-90].

[7] Заувага сьома. Якщо керівник зауважить, що той, хто виконує вправи, відчуває спустошення і зазнає спокус, то має поставитися до нього не суворо й жорстко, а лагідно і привітно, підбадьорюючи його і додаючи йому сил для поступу в майбутньому, розвінчуючи лукаві підступи ворога людської природи і готуючи до втіхи, якої він невдовзі зазнає.

[8] Заувага восьма. Той, хто подає вправи, може, відповідно до потреб того, хто ці вправи приймає, розповісти останньому про почуття спустошення та підступи ворога, а також про втіху, ознайомивши з правилами розпізнавання духів, що пов’язані з Першим чи Другим тижнем [313-336].

[9] Заувага дев’ята. Слід зауважити, що коли вправи Першого тижня виконує особа, яка не надто досвідчена в духовних справах, то вона може зазнавати спокус вельми грубих і відвертих, як-от у випадку, коли перешкоди для поступу у служінні Господу Богові нашому постають перед нею у вигляді труднощів, сорому, страху за своє становище у світі і т.д.; за таких обставин керівник не повинен пояснювати їй правила розпізнавання духів Другого тижня, позаяк наскільки правила Першого тижня будуть для неї корисні, настільки правила Другого тижня завдадуть їй шкоди, адже їхній зміст надто тонкий та піднесений, щоб така особа могла його осягнути.

[10] Заувага десята. Коли керівник помітить, що той, хто виконує вправи, пригнічений і зазнає спокус під виглядом добра, то настав час пояснити йому правила Другого тижня, про які щойно йшла мова. Бо ж, зазвичай, ворог людського роду спокушає добром під час виконання вправ Другого тижня, властивих життю просвітлення, а не під час життя очищення, пов’язаного з вправами Першого тижня.

[11] Заувага одинадцята. Під час вправ Першого тижня тому, хто їх виконує, краще нічого не знати про те, що він робитиме впродовж Другого тижня; нехай зосередиться на сумлінній праці задля досягнення плодів Першого тижня, наче й не сподівається щось здобути у другому.

[12] Заувага дванадцята. Той, хто подає вправи, має наполягати, щоби той, хто їх виконує, присвячував не менше години кожній із щоденних вправ чи розважань; слід відчувати задоволення від того, що певну вправу виконували не менше години – що більше, то краще. Адже ж ворог роду людського звично використовує різні хитрощі, аби спонукати нас скоротити час, відведений на споглядання, розважання чи молитву.

[13] Заувага тринадцята. Варто зауважити ще й таке: наскільки легко і приємно цілу годину віддаватися розважанню, зазнаючи втіхи, настільки важко це зробити, відчуваючи спустошення. Отож для того, щоби протидіяти спустошенню та долати спокуси, слід завжди відводити для вправи часу трохи більше, ніж рівно годину, звикаючи у такий спосіб не тільки чинити опір ворогові, але й перемагати його.

[14] Заувага чотирнадцята. Коли керівник помітить, що той, хто виконує вправи, зазнає втіхи і діє з неабияким запалом, то має застерегти його, щоб не дав поквапно та необдумано якоїсь обіцянки чи не склав якогось обіту. Чим більше керівник пересвідчуватиметься, що його підопічний відзначається непостійним характером, тим більше має його стримувати й остерігати. Бо хоч цілком похвально схиляти когось до монашого життя, яке передбачає складання обітів послуху, вбогості та чистоти, і рівно ж кожна добра справа, зроблена згідно з обітом, є похвальнішою, ніж зроблена без обіту, та все ж потрібно звертати неабияку увагу на умови життя та якості, властиві кожному, а також на сприятливі та несприятливі обставини, які стануть на шляху до виконання обіцяного чи передбаченого обітом.

[15] Заувага п’ятнадцята. Той, хто провадить вправи, не повинен спонукати того, хто їх виконує, до вбогості чи до якогось іншого обіту або ж до певного способу чи стану життя як кращого за інші. Поза Духовними вправами цілком припустимо і вельми похвально наставляти тих, хто виявляє схильність до поміркованості, дівицтва, богопосвяченого життя та дотримання всіляких євангельських чеснот, одначе під час духовних вправ для  того, хто шукає Божу волю, набагато доцільніше, щоб Творець і Господь сам являв себе відданій душі, огортаючи її любов’ю і славою та вказуючи той шлях, на якому вона в майбутньому зможе служити Йому найкраще. Відтак керівникові не слід схилятися ні в той бік, ні в інший; навпаки, нехай перебуває у рівновазі, наче стрілка ваги, дозволивши безпосередньо спілкуватися і діяти Творцеві зі створінням і створінню з Його Творцем і Господом.

[16] Заувага шістнадцята. З цією метою – а саме, щоб Творець і Господь ефективніше діяв у своєму створінні, – потрібно, аби той, хто виконує вправи, якщо відчуває невпорядковану схильність чи потяг до чогось, з усіх сил намагався сягнути протилежного такій схильності. Так, якщо хтось, приміром, відчуває прагнення здобути та утримувати певну посаду або сан, використовуючи їх не задля Божої слави чи духовного добра душ, а лишень заради своєї власної дочасної вигоди та мирських інтересів, то має намагатися подолати в собі це бажання за допомогою бажання протилежного; треба ревно молитися та виконувати інші духовні вправи, просячи у Господа Бога протилежного, себто щоби не прагнути цієї посади чи сану, аж доки Божа Велич не зволить впорядкувати ці бажання належним чином і у цей спосіб змінити їх так, що єдиною спонукою до посідання тієї чи іншої речі буде виключно служіння Божій Величі та її честь і слава.

[17] Заувага сімнадцята. Вельми корисно, коли керівник, хоч би й не бажаючи дізнатися про особисті думки та гріхи того, хто виконує вправи, все ж був добре обізнаний із переживаннями та думками, що їх породжують в останнього різні духи, аби в залежності від більшого чи меншого поступу з його боку мати змогу давати йому ті духовні вправи, які найбільше відповідають потребам душі, зворохобленої різними помислами.

[18] Заувага вісімнадцята. Духовні вправи потрібно пристосовувати до особливостей осіб, які хочуть їх виконати, себто до їхнього віку, освіти та можливостей. Тому неосвіченим чи слабким людям не слід давати завдання, з якими вони не в стані впоратися належним чином, а відтак і сягнути користі для себе. Також треба діяти відповідно до того, що хоче здобути людина, яка приходить, аби прийняти духовні вправи, і на що вона себе налаштовує. Відтак тому, хто хоче отримати лишень якісь настанови та сягнути певного рівня душевного спокою, можна запропонувати частковий іспит сумління [24-31], а далі – загальний іспит [32-43]; поза тим, слід навчити його щоранку присвячувати півгодини способові молитви, роздумуючи про заповіді [238-243] та головні гріхи [244-245], а також інші подібні речі [238; 246-260]. Можна також порадити йому щотижня приступати до сповіді і, якщо це можливо, причащатися що два тижні, або й щотижня, якщо відчуватиме таке бажання. Такий спосіб найкраще підходить людям простим і неосвіченим; їм слід пояснити окремо кожну Божу заповідь, сім головних гріхів, церковні заповіді, п’ять чуттів і справи милосердя. Так само, якщо керівник побачить, що той, хто виконує вправи, – людина від природи не надто обдарована, від якої не варто очікувати великих успіхів, то краще дати йому кілька легких вправ, доки він не приступить до сповіді, а тоді навчити його кільком способам здійснення іспиту сумління і порадити сповідатися частіше, ніж доти, щоб зберегти здобуте. Не слід, одначе, торкатися питання вибору та інших вправ, що виходять за межі Першого тижня, особливо якщо можна в цей час сягнути більшого поступу, займаючись з іншими; охопити все не вистачить часу.

[19] Заувага дев’ятнадцята. Тому, хто заклопотаний громадськими справами чи іншими нагальними заняттями і відзначається доброю освітою або здібностями, можна давати духовні вправи так, щоб він присвячував їм півтора години на день. Насамперед керівник може пояснити йому, для чого створено людину, далі протягом півгодини розтлумачити суть часткового, а тоді й загального іспиту сумління, та викласти спосіб здійснення сповіді і прийняття причастя. Упродовж трьох днів він має по годині роздумувати над першим, другим і третім гріхом [45-53]; потім, знову впродовж трьох днів у той же час нехай розмірковує про власні гріхи [55-61]; наступні три дні слід присвятити роздумам про покарання за гріхи [65-72]. Після всіх цих роздумів треба дати йому десять Додаткових вказівок [73-90]. Далі потрібно перейти до тайн життя Господа нашого Ісуса Христа, викладаючи їх у спосіб і в порядку, що їх пояснено нижче у самих "Духовних вправах".

[20] Заувага двадцята. Тому, хто вільний від справ і хоче сягнути якомога більшого поступу, слід подати всі духовні вправи у тій послідовності, в якій їх викладено нижче. На загал, він зможе досягнути тим більшого успіху, чим більше віддалиться від своїх друзів та знайомих і від усіляких земних турбот, перейшовши, наприклад, з дому, де живе, до іншого дому чи кімнати, аби якомога більше бути на самоті і відтак мати змогу щодня ходити на Літургію і на вечірню, не остерігаючись, що хтось його потривожить чи стане на перешкоді. Таке усамітнення має поряд з багатьма іншими такі три головні переваги:

По-перше, віддаляючись від друзів і знайомих та від поточних не надто впорядкованих занять, щоб служити Господу Богові і славити Його, ми здобуваємо чималу заслугу в очах Його Божої Величі.

По-друге, перебуваючи у такому усамітненні і не розпорошуючи увагу на багато різних питань, а натомість зосереджуючись на одному, а саме на служінні нашому Творцеві і на духовному поступі, ми можемо вільніше спрямовувати свої природні здібності на досягнення такої бажаної мети.

По-третє, чим більше ми усамітнюємось та відокремлюємось, тим більше можемо зближуватися і поєднуватися з нашим Творцем і Господом, а чим більше ми у такий спосіб з Ним поєднуємось, тим більшою є наша здатність сприймати дари та ласки від щонайвищої Божої доброти.