ПРОЩАННЯ З ІСПАНІЄЮ: 1535

 

[87] [a] 1 Владнавши цю справу, він сів на поні, якого йому купили товариші, і сам вирушив до рідного краю. У дорозі йому стало значно краще.

 

2 Діставшись до провінції, він повернув з битого шляху на гірську стежину, на якій було не так людно. Трохи проїхавши, він побачив двох озброєних чоловіків, як наближалися до нього (стежина та мала лиху славу через розбійників).

 

3 Ті ж, вже його проминувши, повернули назад й вельми квапливо стали його наздоганяти, аж він трохи злякався.

 

4 Та все ж він заговорив до них і з’ясував, що то були слуги його брата, який послав їх йому назустріч,

 

5 позаяк отримав, вочевидь, звістку про приїзд прочанина з Байонни у Франції, де останнього впізнали. Вони подалися вперед, а він поїхав тією ж дорогою

 

6 Перед тим, як дістатися до місця, він знову зустрів згаданих вище слуг, які підходили до нього. Вони дуже наполегливо стали просити його завітати до братового дому, одначе їм не вдалося примусити його до цього.

 

7 Він подався до шпиталю, а пізніше, слушної години, вирушив шукати милостиню тим краєм.

 

[88] 1 У шпиталі він заходився говорити з багатьма, хто приходив його відвідати, про діяння Бога, завдяки милості якого постали щедрі плоди.

 

2 Щойно прибувши, він вирішив щодня викладати християнське вчення дітям, але його брат рішуче заперечував проти цього, стверджуючи, що ніхто не прийде.

 

3 На це він відказав, що достатньо й одного. Проте після того, як він взявся це робити, послухати його незмінно приходило чимало люду, у тому числі навіть і його брат.

 

4 Крім тлумачення християнського вчення, у неділю і свята він проповідував, приносячи користь і допомагаючи душам, які долали багато миль, щоб послухати його.

 

5 Він також зробив спробу викорінити деякі зловживання, і з Божою поміччю йому пощастило дещо виправити. Приміром, він домігся у того, хто чинив правосуддя, заборони азартних ігор під загрозою покарання.

 

6 Панував там ще один огидний звичай, який полягав у тому, що дівчата в тім краю завжди ходять з непокритою головою і не покривають її, аж доки не вийдуть заміж.

 

7 Є, одначе, чимало таких, що стають полюбовницями священиків та інших чоловіків і зберігають їм вірність, наче вони їхні дружини.

 

8 Це настільки звично, що ці полюбовниці зовсім не соромляться говорити, що покрили голову заради такого-то, і в такій якості відомі всім.

 

[89] [b] 1 Зазначений звичай породжує чимало зла. Прочанин переконав губернатора видати закон, як яким всіх жінок, які покрили голови заради чоловіків, не будучи їхніми дружинами, очікувало покарання. Так цей огидний звичай почав потрохи занепадати.

 

2 Він добився розпорядження, згідно з яким про вбогих мали піклуватися регулярно і на офіційному рівні;

 

3 також тричі в день на Angelus , себто вранці, опівдні та ввечері, мав звучати благовіст, щоб люди могли молитися, як у Римі.

 

4 Хоч спершу прочанин почувався добре, але потім серйозно занедужав.

 

5 Одужавши, він вирішив, що час уже братися за залагодження справ, які доручили йому товариші, й надумав вирушити в дорогу без грошей. Дізнавшись про це, його брат вельми засмутився; він соромився того, що прочанин мав намір іти пішки.

 

6 До вечора той розсудив владнати це так: до кордону провінції доїхати верхи у супроводі свого брата та рідні.

 

[90] 1 Проте виїхавши з провінції, прочанин спішився і, нічого з собою не взявши, подався до Памплони, а звідси – до Альмасану, рідної сторони отця Лаїнеса; звідтіля він вирушив до Сіґвенси та Толедо, а з Толедо – до Валенсії.

 

2 В усіх цих рідних краях своїх товаришів він не схотів брати нічого, хоч йому й пропонували з неабиякою наполегливістю чимало.

 

3 У Валенсії він поговорив з Кастро, який був монахом-картузіянцем. Прочанин хотів кораблем дістатися до Генуї, та добрі друзі з Валенсії благали його не робити цього, позаяк, з їхніми словами, у морі плавав Барбаросса з багатьма кораблями, і т.д.

 

4 І хоч вони говорили багато різних речей, цілком достатньо, щоб налякати прочанина, ніщо не могло змусити його відчути вагання.

 

[91] [c] 1 Сівши на великий корабель, прочанин пережив страшну бурю, про яку йшла вже мова вище, коли говорилося, що тричі він був за крок від смерти.

 

2 Прибувши до Генуї, він вирушив у дорогу до Болоньї; на цій дорозі йому випало чимало страждань, особливо одного разу, коли він заблукав і пішов уздовж ріки, яка текла глибоко внизу, тоді як дорога йшла верхом; чим далі він по ній просувався, тим вужчою вона ставала.

 

3 Урешті стежина стала такою вузькою, що він не міг ані йти вперед, ані повернути назад.

 

4 Тож йому довелося доволі довго повзти, добряче набравшись при цьому страху, бо щоразу, коли він рухався, йому здавалося, наче він ось-ось упаде в ріку.

 

5 То була найбільша фізична напруга, якої він коли-небудь зазнавав, проте він виплутався.

 

6 Щоб потрапити до Болоньї, потрібно було перейти через дерев’яний місток, з якого прочанин упав. Коли ж він підвівся, весь мокрий і вкритий багнюкою, та багато хто з тих, що там були, розреготалися.

 

7 Увійшовши до Болоньї, він став просити милостиню, та не роздобув ні шеляга, хоч і шукав повсюди.

 

8 Якийсь час у Болоньї він прохворів, потім подався до Венеції, мандруючи у такий же спосіб.

 



[a] Провінція звалася Ґ іпускоа, де знаходиться місто Аспейтія, поблизу якого розташований маєток Лойола. Існує благочестива традиція, згідно з якою Ігнатія по приїзді урочисто прийняло духовенство. Скидається на те, що вона постала внаслідок неправильного читання тексту: preti (священики) замість predetti (вищезгадані).

 

[b] У цьому параграфі є певні проблеми з пунктуацією: або Ігнатій вирішив владнати все до вечора, або його брат соромився того, що він вирушить увечері. Тут за основу взято перший варіант, як вірогідніший.

 

[c] Можна зауважити різкий контраст між відвагою та витривалістю, на яких наголошено у першому розділі, і сильним страхом, описаним тут. Не те щоб Ігнатій став лякливим, просто він підштовхував себе до екстремальних ситуацій, в яких цілковито залежав від Бога. І Бог не покидає його, а дає урок: зрештою він знову почувається у безпеці.