ПОСТУП У ПАРИЖІ: 1528-1535

[73] [a] ¹ Тож прочанин сам вирушив пішки до Парижа. Туди він прибув в лютому чи десь в той час; заважаючи на те, що він розповідає, це було в 1527 чи 1528 р.

² Він оселився в одному будинку разом із кількома іспанцями і ходив до Монтеґ’ю вивчати гуманітарні науки.

³ Причиною цього був той поспіх, з яким він був змушений просуватися вперед у навчанні; тепер же йому неабияк бракувало основ. Вчився він з дітьми, дотримуючись заведеного в Парижі порядку та методів. [b]

⁴ Коли він тільки-но прибув до Парижа, один купець дав йому двадцять п’ять ескудо за розпискою з Барселони, і він віддав їх на зберігання одному з іспанців, що жили разом із ним; той, одначе, за короткий час розтратив їх і не мав з чого виплатити.

⁵ Таким чином, вже після Великого посту у прочанина не залишилося нічого, як через його власні витрати, так і через згадану вище причину; він був змушений просити милостиню і навіть покинути дім, в якому жив.

[74] ¹ Йому вдалося потрапити у шпиталь св. Якова, «Les Innocents ».

² Вчитися йому було страшенно невигідно, бо шпиталь цей знаходився доволі далеко від колегії Монтеґ’ю; щоб застати відчинені двері, доводилося повертатися на Angelus , а вийти можна було вже за білого дня. Тому він не міг відвідувати лекції так, як належиться.

³ Ще однією перепоною була потреба просити милостиню, щоб якось прогодуватися. Болю в шлунку він не відчував ось уже майже п’ять років, і тому почав завдавати собі суворішої покути та пильніше дотримуватися посту.

⁴ Проживши так якийсь час у шпиталі й пошуках милостині, він побачив, що сягнув дуже незначного поступу в навчанні, і почав міркувати, що ж йому робити. Знаючи, що дехто служить у колегіях у реґентів і має при цьому час для навчання, він вирішив і собі пошукати господаря.

[75] ¹ Велику втіху йому приносили описані нижче роздуми, які, крім того, додавали йому рішучости: він уявляв свого господаря Христом; одного зі студентів називав св. Петром, іншого – св. Йоаном, і так кожного величав одним із апостолів:

² «Коли господар мені щось звелить, я думатиму, що це мені велить Христос; коли мені звелить інший, я думатиму, що це мені велить св. Петро».

³ Він неабияк старався знайти собі господаря; говорив, з одного боку, з бакалавром Кастро, а також з монахом-картузіянцем, який знав багатьох учителів, і з іншими; проте їм так і не пощастило підшукати йому господаря.

[76] ¹ Виходу він не знаходив, і врешті-решт один іспанський монах якось сказав прочанинові, що для нього було б краще щороку вирушати до Фландрії і проводити там два місяці чи навіть менше, аби забезпечити себе засобами для навчання на цілий рік. Йому ця ідея видалася доброю, і він поклався на Божу волю.

² За цією порадою він щороку приносив з Фландрії гроші, на які можна було якось жити. Одного разу він також подався до Англії і приніс звідтіля більше милостині, аніж це зазвичай бувало в інші роки.

[77] ¹ Повернувшись з Фландрії перший раз, він почав завзятіше, ніж завжди, налагоджувати духовні зв’язки і майже одночасно викладав «Вправи» трьом особам, а саме: Перальті, бакалаврові Кастро, який був у Сорбонні, й одному біскайцю на ймення Амадор, що мешкав у колегії св. Варвари.

² З цими чоловіками відбулися великі переміни: вони пороздавали вбогим усе, що у них було, навіть книги, і стали просити милостиню в Парижі. Згодом оселилися у шпиталі св. Якова, де раніше жив прочанин і звідки повинен був піти з огляду на згадані вище причини.

³ Через це в університеті здійнялася страшенна буча, оскільки Перальті і бакалавр Кастро були людьми добре знаними.

⁴ Іспанці тут-таки втягнулися в сутичку з обидвома магістрами, проте, не змігши їх переконати повернутися до університету, вони одного разу прийшли озброєні, великою юрбою, і витягнули чоловіків зі шпиталю.

[78] ¹ Коли їх відвели до університету, то змусили пообіцяти, що спершу вони закінчать своє навчання, а тоді вже братимуться за здійснення своїх задумів.

² Бакалавр Кастро згодом приїхав до Іспанії і якийсь час проповідував у Бургосі, а потім став картузіянським монахом у Валенсії.

³ Перальта ж пішки вирушив у прощу до Єрусалима. Утім в Італії його перехопив один капітан, його кревний, який зумів відвести його до Папи і влаштував так, що Папа звелів Перальті повернутися до Іспанії.

⁴ Усе це сталося не відразу, а через кілька років.

⁵ В Парижі, особливо в середовищі іспанців, про прочанина пішов гучний поголос. Наш магістр де Ґ овеа, стверджуючи, що прочанин довів до божевілля Амадора, який був у його колегії, вирішив і оголосив: тільки-но прочанин поткнеться до колегії св. Варвари, як його одразу добряче від гамселять, вважаючи за звабника студентів.

[79] [c] ¹ Іспанець, разом з яким прочанин жив на початку і який розтратив його гроші, не повернувши ні шеляга, через Руан вирушив до Іспанії, проте в Руані, очікуючи на проїзд, заслабував.

² Коли він лежав недужий, прочанин довідався про це з його листа і захотів відвідати іспанця і допомогти йому. Він також подумав, що за таких обстави зуміє переконати іспанця зректися світу і повністю віддатися служінню Богові.

³ Щоб здійснити це, він відчув бажання пройти ті двадцять вісім ліг, які відділяють Париж від Руана, пішки, босоніж та не вживаючи ні їжі, ні води. Коли він молився за це, його охопив сильний страх.

⁴ Урешті-решт він попрямував до св. Домініка і там вирішив все ж іти так, як описано вище, позаяк той великий страх спокусити Бога, що було його пройняв, вже минувся.

⁵ Наступного дня вранці, коли йому потрібно було рушити в дорогу, він піднявся вдосвіта. Коли він почав одягатися, до нього підступив такий сильний страх, що йому майже здалося, наче він навіть не зможе зодягнутися.

⁶ Та попри таку осоружність він все ж вийшов з дому і з міста ще до світання.

⁷ Одначе страх не відступав і діймав його аж до Аржентея, обгородженого муром містечка, що стоїть за три ліги від Парижа по дорозі на Руан; подейкують, що там зберігається вбрання нашого Господа.

⁸ Містечко те він проминув у тих-таки духовних муках, та коли підступив до узвишшя, муки стали відходити. Це принесло йому неабияку втіху і додало духовної наснаги; він відчув таку радість, що просто посеред поля почав кричати, говорити з Богом і т.д.

⁹ Того вечора він зупинився на ночівлю в одному шпиталі разом з якимось жебраком, пройшовши за день чотирнадцять ліг. Наступного дня він знайшов пристановище в якійсь стодолі, а на третій день прийшов до Руана: увесь цей час він нічого не їв і не пив, а йшов босоніж, як і вирішив раніше.

¹⁰ У Руані він розрадив недужого і допоміг йому сісти на корабель, який ішов до Іспанії. Він також дав йому листи, адресовані своїм товаришам, які перебували у Саламанці, а саме: Калісто, Касересу й Артеазі.

[80] ¹ Щоб не було потреби говорити про його товаришів далі, їхня доля була такою:

² доки прочанин був у Парижі, він часто писав до них, як вони й домовилися, повідомляючи про свої обмежені можливості забрати їх до Парижа вчитися.

³ А проте він все ж написав до доньї Леонор де Маскареньяс, звернувшись до неї з проханням посприяти Калісто і забезпечити його листом до двору короля Португалії, щоб він міг отримати одну із стипендій, які португальський король встановив у Парижі.

⁴ Донья Леонор дала Калісто потрібні листи, віслюка, щоб на ньому їхати, і гроші на витрати.

⁵ Калісто подався до двору короля Португалії, але в кінці до Парижа так і не поїхав; натомість, повернувшись в Іспанію, він вирушив до імператорської Індії [d] з одною духовною жінкою.

⁶ Згодом він повернувся до Іспанії, та трохи пізніше знову подався в ту ж таки Індію і цим разом вернувся в Іспанію багатієм, здивувавши в Саламанці всіх тих, хто знав його раніше.

⁷ Касерес повернувся до Сеговії, свого рідного міста, і почав жити там так, що здавалося, наче він забув про свої колишні наміри.

⁸ Артеаґу призначили командором. Згодом, коли Товариство вже знаходилося в Римі, йому надали єпископат в Індії.

⁹ Він писав прочанинові, щоб цю посаду віддали комусь з Товариства, та відповідь була негативною, і він вирушив в якості єпископа до імператорської Індії, де й помер за доволі дивних обставин:

¹⁰ трапилося так, що він занедужав, а біля нього стояли дві пляшки з водою для пиття; в одній була вода, яку звелів йому пити лікар, а в іншій – отруйна сулемова вода; власне з останньої йому помилково дали напитися, що його й погубило.

[81] ¹ З Руана прочанин повернувся до Парижа, де дізнався, що випадок з Кастро та Перальтою наробив неабиякого галасу довкола нього і що інквізитор вже викликав його до себе.

² Та він не схотів більше чекати і пішов до інквізитора, якому сказав, що чув, начеб той його розшукував, і що він готовий до всього, що той забажає (інквізитором був наш магістр Орі, монах-домініканець),

³ та тільки волів би, щоб усе це відбувалося швидко, бо на святого Ремігія у нього був намір записатися на курс мистецтв, тому йому хотілося спершу владнати цю справу, аби мати змогу краще відвідувати свої заняття.

⁴ Інквізитор, одначе, більше не викликав його; він тільки сказав, що про його вчинки справді говорили, і т.д.

[82] [e] ¹ Невдовзі настав день святого Ремігія, який припадає на перше жовтня, і прочанин записався на курс мистецтв до міністра на ім’я Хуан Пенья;

² зробив він це з наміром утримати тих, хто вже прийняв рішення служити Господеві, але не шукати далі інших, щоб маги змогу вчитися сумлінніше.

³ Коли він почав ходити на лекції цього курсу, до нього стали навідуватися ті ж спокуси, які діймали його в Барселоні, коли він вивчав граматику. Щоразу, коли він слухав лекцію, то ніяк не міг зосередитися через безліч духовних вражень, що спадали йому на думку.

⁴ Усвідомлюючи, що поступ у навчання в нього вельми незначний, він пішов до свого маґістра і пообіцяв, що неодмінно ходитиме на всі лекції його курсу, доки зможе знайти хліб і воду, аби прогодуватися.

⁵ Після того, як він дав таку обіцянку, усі ті благочестиві думки, які приходили до нього невчасно, зникли, і він спокійно продовжив своє навчання.

⁶ У той час він спілкувався з маґістром П’єром Фавром та маґістром Франциском Ксаверієм, яких згодом переконав служити Богові за допомогою «Вправ».

⁷ Коли він слухав зазначений курс, ніхто до нього не чіплявся, як то було раніше.

⁸ З цього приводу Фраґо якось сказав йому, що здивований тим, як спокійно він просувається вперед, і ніхто не завдає йому клопотів; він же на це відповів: «Причина в тому, що я ні з ким не говорю про Божі речі; та коли курс добіжить кінця, ми повернемося до своєї звичної діяльности».

[83] ¹ Коли вони вдвох отак перемовлялися, надійшов один монах і попросив доктора Фраґо спробувати підшукати йому якийсь дім, позаяк у тому, де він жив, померло багато людей – від чуми, як гадали; власне тоді в Парижі починалася чума.

² Доктор Фраґо з прочанином захотіли піти й оглянути будинок. Вони взяли з собою жінку, добре обізнану в цих справах, і вона, щойно увійшовши досередини, підтвердила, що там чума.

³ Прочанин вирішив увійти і собі. Натрапивши на недужого, він втішив його і доторкнувся рукою до виразки. Якусь хвилю він розраджував та підбадьорював його, а тоді вийшов сам-один.

⁴ Тут у нього так розболілася рука, що йому видалося, наче він підхопив чуму. Це враження було настільки сильним, що він ніяк не міг його подолати, аж доки з силою не засунув руку собі до рота і не покрутив нею всередині зі словами: «Якщо в тебе чума на руці, то матимеш її і в роту».

⁵ Вчинивши так, він позбувся і згаданого враження, і болю в руці.

[84] ¹ Проте, коли він повернувся до колегії св. Варвари, де тоді мешкав і де відвідував лекції, ті з колегії, хто знав, що він входив до зараженого чумою будинку, повтікали від нього і не впустили його всередину. Тож йому довелося кілька днів перебути деінде.

² В Парижі є звичай, що ті, хто вивчає мистецтва третій рік, для того, щоб здобути бакалаврат, повинні «взяти камінь», як це там називається. А через те, що для цього потрібно витратити один ескудо, найубогіші не можуть собі цього дозволити.

³ Прочанин почав вагатися, чи варто йому це робити.

⁴ Його охопили сильні сумніви, і він ніяк не міг визначитися, а тому вирішив покластися в цій справі на розсуд свого маґістра, який порадив йому «взяти камінь», прочанин так і вчинив. Але не бракувало й кількох критиканів; принаймні один іспанець висловив свою думку стосовно цього.

⁵ На той час у Парижі він мав серйозні клопоти зі своїм шлунком; що п’ятнадцять днів його мучив біль у шлунку, який не минав понад годину і викликав у нього пропасницю. Одного разу біль у шлунку не вщухав шістнадцять чи сімнадцять годин поспіль.

⁶ До того часу він вже закінчив курс мистецтв, кілька років студіював богослов’я і назбирав собі товаришів. Недуга діймала його все сильніше й сильніше, і йому не вдавалося знайти ліків від неї, хоч він і перепробував багато всього.

[85] ¹ Лікарі твердили одне: не залишалося нічого, що могло б йому допомогти, крім рідного повітря. Та й товариші давали йому ту ж пораду, неабияк наполягаючи.

² На той час усі вони вже вирішили, що робитимуть далі, а саме: вирушать до Венеції і до Єрусалима та витратять своє життя на добро душам;

³ якщо ж їм не дозволять залишитися в Єрусалимі, то вони повернуться до Рима і постануть перед Вікарієм Христа, щоб він скористався ними там, де, на його розсуд, це сприятиме примноженню Божої слави та приноситиме користь душам.

⁴ Вони також мали намір упродовж року чекати у Венеції на проїзд;

⁵ якщо ж дістатися на Схід того року буде неможливо, вони звільняться від своєї обітниці йти до Єрусалима та вирушать до Папи, і т.д.

⁶ Зрештою прочанин піддався на вмовляння товаришів, також і тому, що іспанці, які були серед останніх, мали деякі справи, які він міг владнати.

⁷ Вони уклали таку домовленість: коли прочанин почуватиметься добре, то вирушить і залагодить їхні справи, а тоді подасться до Венеції, де зачекає товаришів.

[86] [f] ¹ Тоді йшов тридцять п’ятий рік, товариші ж, згідно з домовленістю, мали вирушити в дорогу в тридцять сьомому році, у день Навернення св. Павла; насправді ж вони вирушили в листопаді тридцять шостого через те, що вибухнула війна.

² Коли прочанин вже зібрався вирушати, він почув, що його звинуватили перед інквізитором і проти нього порушили справу.

³ Знаючи це і бачачи, що його не викликають, він пішов до інквізитора і розповів про те, що почув, а також про те, що збирається вирушати в Іспанію і має товаришів; він просив того зволити прийняти рішення.

⁴ Інквізитор сказав, що звинувачення було, це правда, однак йому воно видалося не надто важливим.

⁵ Він хотів лишень побачити рукопис «Вправ». Коли він їх побачив, то дуже похвалив і попросив прочанина дати примірник; той так і вчинив.

⁶ Та попри це прочанин знову наполіг на тому, щоб справу довели до вироку. Коли ж інквізитор відмовився, він привів до нього додому громадського нотаріуса та свідків і засвідчив усе це.