БАРСЕЛОНА Й АЛЬКАЛА: 1524-1527  

[54] [i] ¹ Прибувши до Барселони, він повідомив про своє бажання вчитися Ісабелі Росер та магістру Ардеволю, який викладав граматику.

² Їм обидвом цей задум видався дуже добрим; останній запропонував навчати його задарма, а перша – убезпечити його всім потрібним для життя.

³ У Манресі прочанин знав одного монаха (здається, з чину св. Бернарда), чоловіка вельми духовного, він хотів перебувати біля нього, щоб учитися й мати більше змоги віддавати себе духові, а також ставати у пригоді душам.

⁴ Тож він відповів, що прийме цю пропозицію, якщо в Манресі йому не вдасться влаштуватися так, як він собі задумав. Однак, подавшись туди, він з’ясував, що монах уже помер. Тому, повернувшись до Барселони, він з неабиякою сумлінністю взявся до науки.

⁵ Утім одна річ дуже йому перешкоджала: тільки-но він починав заучувати щось напам’ять, як то заведено на початках вивчення граматики, як до нього приходили нові пізнання в царині духа й нові радості,

⁶ і це приносило йому таку втіху, що він не міг ані вчити те, що було потрібно, напам’ять, ані прогнати їх геть, хоч як не намагався.

[55] ¹ Тоді, не раз все це обміркувавши, він сказав сам до себе: «Навіть коли я молюсь і стою на Месі, до мене не навідуються такі яскраві пізнання». І так, поступово, він дійшов висновку, що то була спокуса.

² Помолившись, він пішов до храму Манта-Марія-дель-Мар, неподалік від будинку вчителя, попросивши того вділити якусь хвилю і вислухати його в цій церкві.

³ Коли вони всілися, він докладно розповів йому про все, що діялося у нього в душі, і про те, наскільки незначного поступу він сягнув досі з цієї причини; він тут-таки дав учителю обіцянку, промовивши:

⁴ «Обіцяю вам ніколи не переставати слухати вас протягом цих двох років, аж доки зможу знаходити в Барселоні хліб і воду, щоб ними живитися».

⁵ Вельми рішуче давши таку обіцянку, він ніколи більше з тих пір не відчував спокуси.

⁶ Біль у шлунку, який почав було діймати його в Манресі, через що йому довелося носити взуття, минув, і з тих пір, як він вирушив до Єрусалима, зі шлунком у нього було все гаразд.

⁷ З цієї причини, навчаючись у Барселоні, він захотів відновити колишнє покутування і розпочав з того, що зробив дірки у підошвах своїх черевиків, які потрохи розширював, і коли прийшла зимова холоднеча, від його черевиків залишилася тільки верхня частина.

[56] [ii] ¹ Коли минули два роки навчання, упродовж яких він, за словами інших, сягнув значних успіхів, його учитель сказав, що він міг би вже приступати до вивчення вільних мистецтв, тому треба вирушати до Алькали.

² Та попри це прочанин влаштував так, що його проекзаменував один доктор богослов’я, який дав йому таку ж пораду. Тоді він сам вирушив до Алькали, хоч на той час у нього, здається, вже було кілька товаришів.

³ Прибувши до Алькали, він почав просити милостиню, з якої і жив.

⁴ Коли він вже прожив так десять чи дванадцять днів, одного разу якийсь клирик та інші люди, які були там, заходилися глузувати з нього та кидати йому образливі слова, як зазвичай поводяться з тими, хто у доброму здоров’ї просить подаяння.

⁵ Саме тоді біля них проходив начальник нового шпиталю Антесани; висловивши невдоволення тим, що відбувалося, він покликав прочанина й узяв його до шпиталю, де вділив йому кімнату і забезпечив усім необхідним.

[57] [iii] ¹ В Алькалі прочанин провчився майже півтора року. Позаяк до Барселони він прибув у 1524 році, у час Великого посту, і вчився там два роки, то в Алькалі він з’явився у 1526 році. Вивчав логіку Сото, фізику Альберта й «Магістра сентенцій».

² Перебуваючи в Алькалі, прочанин займався викладанням духовних вправ і тлумаченням християнського вчення; згодом це принесло плоди задля примноження Божої слави.

³ Багато хто сягнув глибокого розуміння і пізнав радість, яку приносить царина духа, іншим же стали на заваді різноманітні спокуси –

⁴ був, приміром, один чоловік, який хотів вдатися до бичування, та не зумів цього зробити, бо його наче хтось тримав за руку; траплялися й інші подібні випадки. Усе це спричинилося до появи серед люду чуток, що пояснюється, зокрема, й тим, що де тільки він не заходився тлумачити вчення, там збиралися чималі натовпи [iv].

⁵ Невдовзі після свого прибуття до Алькали він познайомився з доном Дієго де Ґіа; той жив у свого брата, який мав в Алькалі друкарню і був цілком забезпеченою людиною.

⁶ Тож вони допомагали прочанину милостинею, щоб утримувати убогих. Троє його товаришів знайшли притулок в їхньому домі.

⁷ Якось, коли вони прийшли попросити милостиню на якісь потреби, дон Дієго сказав, що в нього немає грошей,

⁸ одначе тут же відчинив скриню, в якій зберігав всяку всячину, і дав йому різнобарвні покривала, кілька підсвічників та інші подібні речі. Загорнувши все те у простирадло, прочанин завдав цей клунок собі на плечі і вирушив допомагати бідним.

[58] [v] ¹ Як уже зазначалося вище, у цілому краї подейкували про те, що відбувалося в Алькалі; одні говорили так, інші – сяк.

² Дійшли ці чутки і до інквізиторів у Толедо. Коли вони прибули в Алькалу, прочанина перестеріг його господар, який розповів йому, що інквізитори називають їх ensayalados і, здається, alumbrados [vi] , і що вони, либонь, віддадуть їх на тортури.

³ Інквізитори одразу ж приступили до розслідування і вивчення життя, яке провадили прочанин і його товариші, і, зрештою, повернулися до Толедо, не викликавши їх до себе, позаяк прибули тільки з цією метою. Вести процес вони довірили вікарію Фіґероа, який зараз знаходиться при імператорі.

⁴ Через кілька днів він викликав їх до себе і сказав, що інквізитори привели розслідування стосовно їхнього способу життя і не знайшли помилок ні в їхньому вченні, ні в їхньому житті, тож вони можуть цілком безборонно й далі робити те, що робили досі.

⁵ Одначе, зважаючи на те, що вони є монахами, їм не личить носити один і той же одяг. Було б добре, й він так і звелів, щоб двоє з них (тут він показав на прочанина й Артеаґу) перефарбували своє вбрання у чорний колір, двійко інших (Калісто і Касерес) – у брунатний, а Хуаніко, хлопчина-француз, може залишатися так, як є.

[59] ¹ Прочанин сказав, що вони зроблять так, як їм велено. «Але, – додав він, – не знаю, яке пуття з цих розслідувань. Недавно один священик відмовився вділити якомусь чоловікові Таїнство, позаяк той причащався кожні вісім днів; та й мені вони чинили перепони.

² Ми хотіли б знати, чи знайшли вони в наших діях якусь єресь?» «Ні, - відказав Фіґуроа, - якби це було так, вони б вас спалили.» «Вони спалили б і вас також, - мовив прочанин, - якби відшукали єресь у ваших діях.»

³ Тож вони перефарбували своє вбрання, як їм було наказано, а днів через п’ятнадцять-двадцять опісля Фіґероа звелів прочанинові не ходити босоніж, а взутися; той так і вчинив без зайвого галасу, як це робив завжди, коли отримував подібні розпорядження.

⁴ Збігло чотири місяці, і вже сам Фіґероа знову розпочав розслідування їхньої справи. Скидається на те, що, крім звичних причин, для цього був ще й такий привід: одна знатна заміжня жінка відчувала до прочанина особливу повагу; щоб її не побачили, вона приходила до шпиталю на світанку, загорнувшись у накидку, як то було заведено в Алькала-де-Енарес. Увійшовши досередини, вона скидала накидку і прямувала до покою прочанина.

⁵ Проте й цього разу їм нічого не заподіяли і навіть нічого не сказали. [vii]

[60] ¹ Ще через чотири місяці, коли він жив уже в хатині неподалік від шпиталю, якось до дверей підійшов альґвасил [viii] і покликав його: «Ходімте-но зі мною».

² Він відвів його до в’язниці і сказав: «Вам не можна звідси виходити, аж доки не буде іншого наказу».

³ Трапилося це влітку; його не замкнули, тож багато людей приходило навідати його. [ix] Робив він те ж, що й на волі, себто навчав і викладав вправи.

⁴ Він так і не взяв собі адвоката чи повіреного, хоч багато хто пропонував йому свої послуги.

⁵ Пригадується, зокрема, донья Тереса де Карденас, яка присилала когось відвідувати його і часто пропонувала витягнути його звідтіля;

⁶ він, одначе, відмовлявся, незмінно відповідаючи: «Той, заради любови до кого я сюди потрапив, визволить мене, якщо на те буде Його воля».

[61] ¹ Він провів у в’язниці сімнадцять днів, і за цей час його ані допитували, ані не повідомили про причину затримання. Урешті-решт у в’язниці з’явився Фіґероа і заходився розпитувати його про різні речі; він навіть поцікавився, чи дотримується прочанин суботи,

² а також запитав, чи знайомий він із певними двома жінками, матір’ю й донькою (на це запитання він відповів ствердно),

³ і чи знав він про їхній намір податися геть (прочанин заперечив з огляду на клятву, яку дав раніше).

⁴ Тоді вікарій поклав руку йому на плече і, не приховуючи радости, сказав: «Це і є та причина, через яку ви тут».

⁵ Серед багатьох людей, які стали послідовниками прочанина, були мати з донькою, обидві вдови. Донька була ще юна і вельми приваблива. Обидві сягнули значного поступу в царині духа, особливо донька.

⁶ Цей поступ був настільки вагомий, що попри своє знатне походження вони пішки вирушили до Вероніки Хаенської; йшли без жодного супроводу і в дорозі, можливо, просили милостиню. Це викликало в Алькалі гучний поголос,

⁷ і доктор Сіруело, який до певної міри відповідав за них, подумав, що саме в’язень намовив їх на такий крок; з цієї причини останнього й затримали.

⁸ Почувши слова вікарія, в’язень сказав: «Чи хотіли б ви, щоб я розповів про цю справу детальніше?» «Так», – відповів той.

⁹ «Тоді вам слід знати, – мовив в’язень, – що ці дві жінки часто наполегливо переконували мене у своєму прагненні йти світом, служачи вбогим то в одному шпиталі, то в іншому.

¹⁰ Я ж завжди відраджував їх від цього задуму, позаяк донька ще така юна і така приваблива, і т.д. Я сказав їм: якщо вони хочуть відвідувати убогих, то можуть робити це і в Алькалі, де, крім того, можуть супроводжувати священика, який уділяє хворим Благословенні Таїнства».

¹¹ Коли ця розмова добігла кінця, Фіґероа пішов геть разом зі своїм нотаріусом, який виклав усе це на письмі.

[62] ¹ Калісто в той час знаходився в Сеговії і, дізнавшись про те, що прочанина ув’язнено, зараз-таки приїхав, хоч допіру видужав від важкої хвороби, і приєднався до нього у в’язниці.

² Та прочанин запропонував, що буде краще, коли він піде і звернеться до вікарія; останній прийняв Калісто добре, проте висловив намір відіслати його до в’язниці, де йому слід було зоставатися, аж доки не повернуться ті двоє жінок, щоб подивитися, чи підтвердять вони слова прочанина.

³ Калісто залишався у в’язниці кілька днів, але прочанин, побачивши, що це шкодить його фізичному здоров’ю, позаяк одужав він ще не повністю, постарався визволити його звідтіля, скориставшись допомогою одного лікаря, свого великого друга.

⁴ Від того дня, коли прочанина запроторили до в’язниці, і до часу, коли його звільнили, минуло сорок два дні. Коли вони збігли і двоє благочестивих жінок повернулися, до в’язниці прийшов нотаріус, щоб прочитати присуд;

⁵ прочанин був вільний; його друзі повинні були вдягатися так, як інші студенти, і не говорити про предмети віри, доки не провчаться ще чотири роки, оскільки ще не здобули освіти.

⁶ Правду кажучи, прочанин був єдиним з-поміж них, хто мав якісь знання, та й тим явно бракувало основи. Власне про це він, зазвичай, одразу ж і заявив, коли його допитували.

[63] [x] ¹ З огляду на такий присуд він трохи вагався, за що ж йому тепер взятися, бо скидалося на те, що перед ним закривали двері для допомоги душам, вважаючи, що він не вчився достатньо.

² Зрештою прочанин вирішив податися до архієпископа Толедського, Фонсеки, і просити його висловити свою думку у цій справі.

³ Тож він покинув Алькалу й у Вальядоліді розшукав архієпископа. Відверто виклавши перед ним усе, що його турбувало, він сказав, що, хоч і не знаходиться зараз під його юрисдикцією і не зобов’язаний коритися згаданому вироку, все ж вчинить так, як розсудить архієпископ (до останнього він звертався на «ти», як зазвичай говорив до всіх).

⁴ Архиєпископ прийняв його вельми привітно; він сказав, що Саламанці в нього є друзі і колегія, й додав, що все це – до послуг прочанина; коли ж той зібрався вже йти, архієпископ дав йому чотири ескудо.