ПОВЕРНЕННЯ ЧЕРЕЗ ЄВРОПУ: 1523-1524  

[49] [i] ¹ Наступного дня прочани вирушили в дорогу; прибувши на Кипр, вони розійшлися по різних кораблях. У порту були три чи чотири кораблі, що мали відплисти до Венеції.

² Один з них був турецьким, другий – дуже маленьким, а третій – вельми багатим та сильним судном, що належало одному заможному венеціанцю.

³ Дехто з прочан просив господаря, аби той зволив взяти на борт нашого прочанина, одначе, дізнавшись, що в останнього немає грошей, господар і чути нічого не схотів, хоч багато хто благав його, вихваляв і т.д.

⁴ Господар відповів: «Якщо він святий, то нехай добирається так, як це робив св. Яків».

⁵ Ті ж прохачі, утім, легко сягнули згоди з господарем маленького корабля.

⁶ Одного дня, коли вранці дув ходовий вітер, вони відпливли; одначе вже пополудні на них налетіла буря і кораблі розділилися. Великий зазнав кораблетрощі тут-таки біля островів Кипру, врятувалися тільки люди; у тій же бурі зник і турецький корабель разом з усіма, хто був на ньому.

⁷ Маленькому кораблю довелося сутужно, та все ж кінець кінцем вони дісталися берега десь в Апулії.

⁸ Настала вже справжня зима, було дуже холодно і падав сніг. У прочанина ж не було іншого одягу, окрім коротких, до колін, штанів з грубої матерії, які залишали литки не покритими, черевиків, хубона з чорного сукна, в якому на спині були численні розрізи [ii], та короткої ропильї, не надто теплої.

[50] ¹ До Венеції він прибув у середині січня 1524 року, провівши в морі по дорозі з Кипру цілий листопад і грудень, а також ту частину січня, що вже минула.

² У Венеції його зустрів один із тих двох людей, які надали йому притулок до того, як він вирушив до Єрусалима, й дав йому як милостиню п’ятнадцять чи шістнадцять юліїв і відріз тканини; цей відріз він склав у кілька разів і поклав собі на живіт через страшенну холоднечу.

³ Після того, як прочанин збагнув, що, не залишившись в Єрусалимі, вчинив Божу волю, він повсякчас розмірковував над тим, що ж йому робити далі; зрештою він дійшов висновку, що якийсь час йому потрібно присвятити навчанню, аби мати змогу допомагати душам, і вирішив йти до Барселони.

⁴ Тож він вирушив з Венеції до Генуї. Якось, коли він здійснював поклоніння в головному храмі Феррари, один жебрак попросив у нього милостиню, і він дав йому маркетто, себто монету в п’ять чи шість кватринів. По тому підійшов ще один і отримав від прочанина іншу монетку, трохи більшу;

⁵ третьому ж він дав юлія, позаяк нічого, крім юліїв, у нього не зосталося. Жебраки, уздрівши, що він роздає милостиню, підходили до нього й підходили, і невдовзі все, що в нього було, перейшло до них.

⁶ Аж ось до нього підступило відразу кільканадцять жебраків, просячи милостиню. У відповідь він вибачився і сказав, що в нього нічого більше не залишилося.

[51] ¹ Тож із Феррари він подався до Генуї. Дорогою зустрів кількох іспанських вояків, які добре поставилися до нього тієї ночі;

² проте вони вельми здивувалися, що прочанинові пощастило пройти цим шляхом, адже потрібно було пробратися практично між двома арміями – французькою та імператорською. Вони настійливо радили йому зійти з битого шляху на інший, безпечний, який тут-таки йому й показали.

³ Проте він не скористався їхньою порадою, а натомість пішов прямо й небавом опинився у спаленому й зруйнованому селі; тож аж до ночі йому не вдалося знайти нікого, хто дав би йому чогось підживитися.

⁴ Однак на заході сонця він підійшов до якоїсь обгородженої стіною місцини, де його відразу ж схопила сторожа, гадаючи, що він – шпигун.

⁵ Його помістили в хатині, що стояла зараз-таки за воротами, і почали допитувати, як це заведено, коли є якісь підозри, та на всі питання він відповідав, що нічого не знає.

⁶ Тоді його роздягнули й обшукали аж до черевиків та оглянули все тіло, щоб побачити, чи не несе він якихось листів.

⁷ Та нічого так і не знайшовши, як не намагались, вони взяли його, щоб відвести до каптана: може, хоч той змусить його говорити.

⁸ Прочанин попросив, аби йому дозволили піти, одягнувши ропилью, але сторожа відмовила, і його повели у згаданих вище штанах та хубоні.

[52] ¹ По дорозі прочанин бачив щось на взірець видіння того, як ведуть Христа, проте це видіння не було подібним на інші.

² Прочанина вели трьома головними вулицями, і він крокував, не відчуваючи жоднісінького суму, а навпаки, з радістю і задоволенням.

³ У нього була звичка говорити зі всіма, хто б то не був, на «ти»; це пояснювалося благочестивими міркуваннями: адже так говорив Христос, апостоли.

⁴ Коли ж він йшов вулицями, йому спало на думку, що за таких обставин було б розважливо покинути цю звичку і звертатися до капітана: «Ваша милосте». Прочанин трохи побоювався тортур, яких міг зазнати.

⁵ Проте збагнувши, що то була спокуса, він сказав: «Якщо це так, то я не величатиму його: – «Ваша милість», не виявлятиму йому поваги і не зніму перед ним шапки».

[53] [iii] ¹ Вони прийшли до будинку, де зупинився капітан; прочанина залишили в нижній кімнаті. За якийсь час із ним заговорив капітан.

² Прочанин же, не виявивши й тіні пошани, відповідав вельми стисло та ще й із відчутними павзами між словами.

³ Капітан прийняв його за божевільного і сказав тим, хто його привів: «Цей чоловік, вочевидь, з’їхав з глузду. Віддайте йому речі і проженіть геть».

⁴ Вийшовши з будинку, прочанин одразу ж зустрів іспанця, який там жив; останній забрав його до своєї оселі, дав йому попоїсти і достачив усе потрібне для того, щоб перебути цю ніч.

⁵ Вирушивши вранці в дорогу, він ішов аж до вечора, коли його побачили з вежі двоє вояків, які спустилися вниз схопити його.

⁶ Вони відпровадили прочанина до свого капітана, який виявився французом; той поміж іншими речами поцікавився, звідки прочанин родом, і, дізнавшись, що він з Ґшпускоа, мовив: «Я теж з тих країв», – вочевидь, з околиць Байонни. Після того капітан сказав: «Заберіть його, нагодуйте вечерею і поводьтесь із ним добре».

⁷ На цьому шляху з Феррари до Генуї у нього було ще чимало інших дрібних притичин. Зрештою прочанин дістався до Генуї, де його впізнав один біскаєць, Портундо на ймення, який розмовляв з ним за інших обставин, коли прочанин ще служив при дворі католицького короля.

⁸ Цей чоловік влаштував його на корабель, що йшов до Барселони; там прочанин зазнав великої небезпеки, позаяк їх мало не захопив Андреа Доріа, який у той час був на боці французів і переслідував їхній корабель.