ПЕРЕБУВАННЯ В МАНРЕСІ: 1522-1523

 

[19] [i] 1 У Манресі він щодня просив милостиню. Він не їв м’яса і не пив вина, навіть коли йому їх пропонували. Не постив він тільки в неділю, і якщо в цей день йому давали трохи вина, то він його випивав. Позаяк колись він дуже дбав про своє волосся (а воно у нього було гарне), як веліла тогочасна мода,

 

2 тепер він вирішив дати йому волю рости згідно зі своєю природою, не розчісувати його, не стригти й нічим не покривати ні вдень, ні вночі.

 

3 З тих же міркувань він перестав обрізати нігті на пальцях рук і ніг; бо теж колись надто цим переймався.

 

4 Коли він перебував у заїзді, то не раз серед білого дня йому траплялося бачити у повітрі щось біля себе. Це приносило йому неабияку втіху, бо було прекрасним, просто казковим.

 

5 Він не міг добре розгледіти, що саме це було, проте йому буцімто видавалося, наче воно має форму змії з безліччю якихось леліток, що сяяли, немов очі, хоч і не були очима. Приглядаючись до цієї речі, він відчував неабияке вдоволення і втіху; чим частіше він її бачив, тим сильнішою ставала його втіха. Коли ж видіння щезло, його охопило невдоволення.

 

[20] [ii] 1 До тієї пори він постійно знаходився майже в одному й тому ж душевному стані незмінної радости, не знаючи анічогісінько про внутрішню духовність.

 

2 У дні, коли він бачив видіння чи трохи раніше, ніж воно почало поставати у нього перед очима (бо тривало воно не один день), його стала діймати одна надокучлива думка, яка наче засвідчувала важкість життя, що його він провадив, і виливалася у запитання: «Як же ти витримаєш таке життя ті сімдесят років, які маєш прожити?»

 

3 Відчуваючи, що вона походить від ворога, він внутрішньо, з великою силою відповідав: «Ниций негіднику! Чи можеш ти пообіцяти мені бодай годину життя?» Так він подолав цю спокусу і зберіг спокій.

 

4 То була перша спокуса, яка навідала його після згаданого вище.

 

5 Це сталося, коли він входив до храму, де щодня слухав головну Месу, вечірню і повечір’я; усі служби співали, і це приносило йому велику втіху. Зазвичай він читав на Месі Страсті, завжди зберігаючи вже звичний для себе спокій.

 

[21] 1 Проте невдовзі після згаданої вище спокуси він почав відчувати, що в його душі вершаться великі зміни. Іноді його охоплював такий поганий настрій, що ні в чому – ні у промовлянні молитов, ні у слуханні Меси, ні в будь-якому іншому різновиді поклоніння, до якого міг вдатися, - він не знаходив розради.

 

2 Часом же на нього находило щось цілком протилежне, до того ж відбувалося це настільки несподівано, що він, здавалося, скидав із себе зажуру й розпуку так легко, як, приміром, скидаємо з плеча плащ.

 

3 Тоді він почав відчувати острах, викликаний цими змінами, яких ніколи досі не зазнавав, і сам себе запитував: «Що ж це за нове життя, яке ми зараз розпочинаємо?»

 

4 У той час він все ще розмовляв вряди-годи з духовними людьми, які поважали його і хотіли з ним говорити,

 

5 оскільки, хоч у нього й не було особливого поняття про царину духа, він своїми словами засвідчував велику ревність і прагнення робити поступ у служінні Богові.

 

6 На ту пору в Манресі перебувала одна жінка похилого віку, яка віддавна була Божою служницею; її знали в багатьох частинах Іспанії, і якось навіть католицький король викликав її до себе, щоб дещо їй повідати.

 

7 Одного дня ця жінка, бесідуючи з новим Христовим воїном, мовила до нього: «О, нехай мій Господь Ісус Христос зволить колись явитися перед вами!»

 

8 Та він злякався цих слів, сприйнявши їх цілком буквально: «Як це Ісус Христос явиться переді мною?»

 

9 Він продовжував дотримуватися свого звичаю і щонеділі сповідався та причащався.

 

[22] 1 Та тут його почали вельми непокоїти докори сумління,

 

2 бо, хоч загальна сповідь, яку він здійснив у Монтсерраті, була вельми ретельною, й, окрім того, її було викладено на письмі,

 

3 йому все ж іноді здавалося, що в дечому він не зізнався. Це завдавало йому неабиякого болю; він висповідався, згадавши про свої сумніви, але й сповідь не принесла йому заспокоєння.

 

4 Тож він почав шукати якихось духовних осіб, які могли б вигоїти зазначені вагання, однак йому нічого не допомагало.

 

5 Зрештою, один доктор з катедрального собору, чоловік вельми духовний, який там проповідував, під час однієї сповіді сказав йому записати все, що лишень зуміє пригадати.

 

6 Він так і вчинив, але після сповіді сумніви й далі поверталися і з кожним днем ставали все більше плутаними; через це він зазнавав великих страждань.

 

7 Хоч він був геть-чисто переконаний, що ці докори сумління завдають йому чималої шкоди і що було б незле їх позбутися, самотужки йому не вдавалося цього зробити.

 

8 Іноді він гадав, що зцілився б, якби сповідник наказав йому в ім’я Ісуса Христа не згадувати на сповіді нічого з минулого, проте не наважувався попросити про це сповідника.

 

[23] 1 Хоч він цього й не просив, сповідник звелів йому не сповідати нічого з минулого, якщо лишень це не буде щось цілком ясне.

 

2 Проте для нього все це власне й було цілком ясним, і тому згадане веління не стало йому у пригоді; отже, він продовжував каратися своїми сумнівами.

 

3 У той час він мешкав у кімнатці, яку вділили йому домініканці у своєму монастирі. Він продовжував ревно молитися по сім годин на день, стоячи навколішки, всякчас ставав з ліжка опівночі, а також і далі дотримувався всіх інших праведних практик, про які вже йшла мова раніше.

 

4 Одначе в жодній з них він не знаходив ліків супроти своїх докорів сумління, які терзали його ось уже багато місяців.

 

5 Якось він, виснажений ними, почав молитися і, відчувши приплив завзяття, став уголос взивати до Бога такими словами:

 

6 «Допоможи мені, Господи, бо я не знаходжу зцілення ні в людях, ні в будь-якому іншому створінні; а проте, якби я думав, що можу знайти його, жодна праця не була б заважкою для мене.

 

7 Ти сам, Господи, покажи мені, де маю шукати; навіть якщо мені доведеться бігти за якимось собачам, щоб воно дало мені зцілення, я це зроблю!»

 

[24] 1 Коли у нього в голові вирували такі думки, він часто відчував сильну спокусу викинутися назовні через великий отвір, який знаходився в його кімнаті, неподалік від того місця, де він молився.

 

2 Але, усвідомлюючи, що вбивати себе – то гріх, він знову кричав: «Господи, я не зроблю нічого, що могло б образити Тебе», повторюючи і ці, і попередні свої слова багато разів.

 

3 Тут зненацька йому на думку спала історія одного святого, який, маючи на меті отримати від Бога щось, чого дуже прагнув, провів хтозна-скільки днів без їжі, аж доки не одержав те, чого хотів.

 

4 Добре над цим поміркувавши, він, зрештою, вирішив і собі піти цим шляхом, сказавши, що не їстиме і не питиме, аж доки Бог не прийде йому на допомогу або ж доки не побачить, що смерть вже недалеко.

 

5 Якщо станеться так, що він опиниться на межі і йому загрожуватиме смерть, якщо він не поїсть, то щойно тоді у нього був намір попросити хліба і поїсти (наче й справді на порозі смерти він зумів би про щось попросити чи щось з’їсти).

 

[25] 1 Сталося це в неділю, після того, як він прийняв причастя; і цілий наступний тиждень він не поклав до рота ані крихти, не припиняючи виконувати свої звичні вправи, навіть відвідуючи богослужіння і молячись навколішки, хоч би й опівночі і т.д.

 

2 Однак, коли настала наступна неділя, і йому треба було іти до сповіді, він, маючи звичку детально розповідати сповідникові, що робив, сказав йому також і про те, що упродовж цього тижня нічого не їв.

 

3 Сповідник звелів йому перервати цей піст, і він, хоч і почувався ще сильним, прислухався до слів сповідника; того дня й наступного сумніви його не бентежили.

 

4 Проте третього дня, у вівторок, він під час молитви почав пригадувати свої гріхи;

 

5 і так обмірковував один за одним гріхи, скоєні у минулому, наче нанизуючи їх по одному на довгу шворку, аж доки не відчув, що зобов’язаний знову висповідатися.

 

6 Та внаслідок таких думок у нього з’явилася відраза до життя, яке він провадив, а також бажання покинути його. Таким чином, Господь зволив, щоб він прокинувся, немов зі сну.

 

7 І от, маючи вже певний досвід стосовно розмаїття духів, здобутий завдяки урокам, що їх йому дав Бог, він почав міркувати про те, за допомогою яких засобів прийшов зазначений дух, і так прийняв однозначне рішення не згадувати більше на сповіді нічого з минулого;

 

8 з того дня і надалі його не терзали вже докори сумління, і він був цілком упевнений, що це Господь наш милосердно побажав визволити його.

 

[26] 1 Окрім семи годин, присвячених молитві, він також заходився допомагати у справах духа деяким душам, які приходили, розшукуючи його. Решту дня він проводив у роздумах про божественне, залежно від того, над чим розмірковував чи що читав у той день.

 

2 Проте варто було йому прилягти, як його часто охоплювало почуття великого просвітлення, великої духовної втіхи; це забирало у нього чимало часу, відведеного для сну, якого і так було небагато.

 

3 Кілька разів про це поміркувавши, він дійшов висновку, що приділяв розмовам з Богом цілком достатньо часу, а, крім того, ще й решту дня;

 

4 тож він почав сумніватися, чи породжені згадані просвітлення добрим духом. Зрештою, він вирішив, що краще буде ними нехтувати, а у призначений для цього час спати. Так він і повівся.

 

[27] 1 Він продовжував утримуватися від споживання м’яса і виявляв у цьому таку рішучість, що й гадки не мав щось тут змінювати з будь-якої причини; проте одного ранку, коли він піднявся з ліжка, перед його поглядом постала м’ясна страва, причому настільки ясно, наче він дійсно бачив її власними очима, хоч до того у нього не було жодного такого бажання.

 

2 Водночас він відчув сильну схильність своєї волі надалі вживати м’ясо в їжу. Хоч він не забув про попередні свої наміри, у нього не було сумнівів щодо цього; радше він відчував упевненість, що тепер повинен їсти м’ясо.

 

3 Пізніше, коли він повідомив про те, що відбулося, своєму сповідникові, той наказав йому добре подумати, чи не було це спокусою; проте навіть після пильних роздумів у нього не виникло жодних вагань щодо цього.

 

4 У той час Бог ставився до нього так, як шкільний учитель ставиться до дитини, яку навчає. Чи то через нестачу належної освіти та брак розуму, чи через те, що навчати його було нікому, чи через дароване йому Богом сильне прагнення служити Йому,

 

5 але він і тоді, і згодом завжди був упевнений у тому, що Бог ставився до нього власне так. Та й справді, якби у нього були якісь сумніви щодо цього, то він подумав би, що ображає цим Його божественну велич. Дещо з цього можна побачити за поданими нижче п’ятьма пунктами.

 

[28] 1 Перше: Він відчував велике благоговіння перед Пресвятою Тройцею і тому щодня молився до трьох Осіб окремо.

 

2 Проте, оскільки він молився також і Пресвятій Тройці, якось його навідала така думка: чому він має промовляти до Тройці чотири молитви? Ця думка не завдала чи майже не завдала йому клопоту, бо він не надав їй особливого значення.

 

3 Одного дня, коли він відмовляв молебень до Божої Матері на східцях того ж таки монастиря, розум його почав здійматися вгору, і він наче уздрів Пресвяту Тройцю в образі трьох музичних ключів. Це викликало у нього стільки сліз та ридань, що він ніяк не міг оволодіти собою.

 

4 Того ж ранку, йдучи у процесії, яка вийшла звідти, йому не вдалося стримати сліз аж до обіду; попоївши, він не міг зупинитися й говорив тільки про Пресвяту Трійцю,

 

5 висловлюючи при цьому чимало найрізноманітніших порівнянь і відчуваючи неабияку радість та втіху. Враження від описаного почуття великого благоговіння, яке охопило його під час молитви до Пресвятої Тройці, не залишало його впродовж усього життя.

 

[29] 1 Друге: Якось перед його внутрішнім поглядом постала картина створення Богом світу; при цьому він відчув велику духовну радість. Йому здавалося, що він бачить щось біле, з чого виходить кілька променів; власне з цього Бог і сотворив світло.

 

2 Проте він не знав, як все це витлумачити, і не надто добре пам’ятав те духовне просвітлення, яке Бог закарбував у його душі в той час.

 

3 Третє: Також у Манресі, де він провів майже рік, після того, як Бог почав втішати його, і він побачив плоди, які породив, спілкуючись з іншими душами, він відкинув ті крайнощі, яких дотримувався до тієї пори, й став обрізати нігті і стригти волосся.

 

4 Одного дня, знаходячись у тому ж таки містечку і слухаючи Месу в церкві згаданого вище монастиря, він під час піднесення Тіла Господнього побачив своїми внутрішніми очима щось на взірець білих променів, що спадали згори.

 

5 І хоч навіть попри те, що збігло вже стільки часу, він не може цього як слід пояснити, тоді він, безперечно, ясно побачив подумки, як Господь наш Ісус Христос перебуває в цьому пресвятому Таїнстві.

 

6 Четверте: Коли він молився, то в його уяві часто й надовго з’являлася людська природа Христа. Образ, що поставав перед ним, був схожий на біле тіло, не надто велике і не надто маленьке, проте розрізнити окремих частин йому не вдавалося.

 

7 Він бачив це у Манресі багато разів; сказати б, двадцять чи сорок, він не насмілився б вважати цю кількість брехнею. Ще раз він бачив це в Єрусалимі, і ще раз – в дорозі, неподалік від Падуї.

 

8 У такому ж вигляді він бачив і Божу Матір, не розрізняючи окремих частин.

 

9 Такі видіння, що поставали перед ним, додавали йому тоді сили і всякчас так зміцнювали його у вірі, що він часто думав собі: якби не було Святого Письма, щоб навчати нас цих правд віри, то він рішуче пішов би за них на смерть тільки через те, що побачив.

 

[30] 1 П’яте: Одного разу він прямував на поклоніння до одної церкви, розташованої десь трохи більше ніж за милю від Манреси; здається мені, що то був храм св. Павла, а дорога туди йде понад річкою. Він ішов, заглиблений у думки про своє поклоніння, і вирішив присісти повернувшись до річки, яка текла внизу.

 

2 І от, коли він там сидів, очі його розуміння почали розплющуватися; не те щоб він побачив якесь видіння, просто він збагнув і дізнався чимало речей, які стосувалися як царини духа, так і віри й науки; це супроводжувалося таким великим просвітленням, що все здавалося йому новим [iii].

 

3 Подробиці, які він тоді зрозумів і яких було вельми багато, неможливо витлумачити тут; варто лишень зазначити, що він спізнав їх з неймовірною ясністю.

 

4 Якби навіть він, сягнувши шістдесяти двох років, вирішив зібрати разом всю поміч, отриману від Бога, і все те, про що дізнався упродовж життя, та склав усе це докупи, то й відтак, напевне, не здобув би стільки, скільки тоді за один-єдиний раз.

 

[31] 1 Тривало це досить довго, й опісля він підійшов до хреста, що стояв неподалік, і став перед ним навколішки, щоб подякувати Богові.

 

2 Там же перед ним знову з’явилося видіння, яке він бачив вже багато разів і ніяк не міг остаточно збагнути, тобто та річ, про яку мовилося вище і яка видавалася йому вельми гарною, з силою-силенною очей.

 

3 Одначе там, перед хрестом, він ясно побачив, що річ ця не має своєї звичної чудової барви, й усвідомив без жодних вагань, з цілковитою згодою своє волі, що то був диявол.

 

4 Згодом зазначене видіння часто являлося перед ним упродовж тривалого часу, і він зі зневагою проганяв його своїм посохом, який зазвичай носив в руці.

 

[32] 1 Якось, коли він знаходився у Манресі й нездужав, надзвичайно сильна лихоманка призвела до того, що смерть вже стояла у нього за плечима, і він цілком повірив, що душа його ось-ось покине тіло.

 

2 Власне тоді до нього навідалася думка, яка доводила йому, що він – праведник, але це завдавало йому такої прикрости, що він тільки те й робив, що намагався її позбутися і перебирав у пам’яті свої гріхи.

 

3 Ця думка заподіяла йому більше лиха, ніж сама лихоманка, проте як він лишень не силувався її подолати, а зробити цього не міг.

 

4 Потім пропасниця трохи вщухла, і він, відчувши, що вже не стоїть на порозі смерти, став голосно кричати, звертаючись до кількох пань, які прийшли його відвідати,

 

5 щоб вони, побачивши, що смерть знову наближається до нього, заради любови до Бога почали кричати гучними голосами, взиваючи до нього як до грішника і, таким чином, допомогли йому пригадати ті образи, що їх він завдав Богові.

 

[33] 1 Іншим разом, коли він плив морем з Валенсії до Італії, налетіла сильна буря, стерно корабля зламалося, і дійшло до того, що, на його думку і на переконання багато кого з тих, хто був на борту того корабля, не було жодної можливости порятуватися від смерти.

 

2 У той час, ретельно випробовуючи своє сумління і готуючись померти, він не мав страху за свої гріхи і не злякався осуду,

 

3 але достоту відчув сум’яття та жаль, бо гадав, що не повністю використав ті дари та ласки, якими наділив його наш Господь Бог.

 

4 Ще іншим разом, на п’ятдесятому році, йому було зовсім погано через дуже важку хворобу, яка, на його погляд і на думку багатьох, мала стати для нього останньою.

 

5 Розмірковуючи з цієї нагоди про смерть, він відчув таку радість і таку духовну втіху через те, що має померти, що трохи не потонув у сльозах.

 

6 Це сталося для нього настільки звичним, що він часто відганяв від себе думки про смерть, аби не відчувати такої великої втіхи.

 

[34] [iv] 1 Коли настала зима, він зліг через вельми важку недугу, і місто, прагнучи його вилікувати, розмістило його в домі батька якогось Феррери, який перебував на службі у Бальтазара де Фаріа.

 

2 Там про нього піклувалися з неабиякою увагою, і чимало визначних пань, які вже тоді мали глибоку пошану до нього, приходили, щоб чувати над ним уночі.

 

3 Хоч він і видужав від згаданої хвороби, та все одно був ще дуже слабкий і часто страждав від болю в шлунку.

 

4 Тож з цієї причини, а також з огляду на те, що зима видалася дуже холодною, його примусили одягнутися, взутися і взяти щось на голову; він змушений був носити дві брунатні ропильї [v] з вельми цупкого сукна і шапку з того ж матеріялу, схожу на берет.

 

5 Тоді ж його часто охоплювало сильне бажання бесідувати про духовні питання і розшукувати людей, які були б на це здатні. А тим часом наближалася пора, коли він мав вирушити до Єрусалим.

 

[35] 1 Тож на початку двадцять третього року прочанин подався до Барселони, щоб сісти на корабель. Хоч йому й пропонували супутників, він, одначе, хотів іти сам, бо для нього вельми важливо було повністю віддатися тільки на Божу ласку.

 

2 Якось, коли його настирливо намовляли, позаяк він не знав ні латини, ні італійської, взяти собі супутника, стверджуючи, що це супутник неодмінно стане йому у пригоді, і всіляко його вихваляючи,

 

3 він сказав, що не пішов би ні з ким, хоч би то був навіть син чи брат герцога Кардони, бо прагне практикувати три чесноти: милосердя, віру і надію.

 

4 Якби ж він узяв собі супутника, то, зголоднівши, сподівався би допомоги від нього; якби він упав, той допоміг би йому підвестися; через це він довіряв би цьому супутникові і відчував би прихильність до нього; він же хоче покладати таку довіру, прихильність та сподівання на одного лишень Бога.

 

5 Те, що говорив, прочанин відчував і у своєму серці. Такі думки спонукали його вирушити в дорогу не тільки самому, але й без жодних припасів.

 

6 Коли він почав облаштовувати свій від’їзд, йому вдалося переконати господаря корабля взяти його на борт безкоштовно, адже грошей у нього не було, проте за умови, що він візьме з собою на корабель сухарів, щоб живитися ними в дорозі; в іншому випадку його не взяли б ні за що у світі.

 

[36] [vi] 1 Коли він пішов роздобути ці сухарі, його охопили великі сумніви: «Оце і є твоя надія та віра в Бога, який тебе не покине?» і т.д.

 

2 Ці сумніви були такими сильними, що завдавали йому неабиякого клопоту;

 

3 зрештою, не знаючи, що робити, оскільки бачив аргументи на користь і того, й іншого, він вирішив покластися в цьому питанні на свого сповідника

 

4 і розповів йому, як сильно прагне йти до досконалости і робити все, що може, задля примноження Божої слави, а також виклав перед ним причини, які породжували в нього сумніви щодо того, чи повинен він брати з собою якусь провізію.

 

5 Сповідник розсудив, що йому слід попросити і взяти з собою все потрібне. Коли ж він звернувся з таким проханням до однієї пані, та поцікавилася, куди він має намір податися.

 

6 Якусь мить він вагався, чи варто говорити їй про це, проте зважився сказати лишень, що прямує в Італію, в Рим.

 

7 Вона ж, немовби здивувавшись, мовила: «Ви хочете їхати до Рима? Ну, я й не знаю, якими повертаються ті, хто туди їде.» (Вона мала на увазі, що в Римі не можна розраховувати на особливий поступ в духовних справах.)

 

8 Причиною ж того, що він не насмілився сказати, що прямує до Єрусалима, був страх перед марнославством. Цей страх не давав йому спокою настільки, що він ніколи не наважувався сказати, з якої він країни чи до якої сім’ї належить.

 

9 Зрештою, роздобувши сухарі, він зійшов на борт корабля. Проте ще на березі він з’ясував, що в нього зосталося п’ять чи шість «білих» (blancas ) з тих, які йому дали, коли він просив милостиню попід дверима (позаяк саме так він і жив); тож він залишив їх на лавці, на яку випадково натрапив неподалік від берега.

 

[37] 1 Отже, пробувши в Барселоні трохи більше, ніж двадцять днів, він сів на корабель.

 

2 Ще перебуваючи в Барселоні, перед відплиттям, він, за своєю звичкою, розшукував всіх духовних людей, хоч би вони й жили десь у пустці, далеко від міста, щоб поговорити з ними.

 

3 Проте ні в Барселоні, ні в Манресі за увесь час, який він там знаходився, йому не вдавалося знайти осіб, здатних допомогти йому так, як він того хотів;

 

4 тільки в Манресі та згадана вище жінка, яка сказала, що молиться, аби йому явився Ісус Христос, здавалося, пізнала духовні справи глибше за інших.

 

5 Тож, покинувши Барселону, він геть утратив своє прагнення розшукувати духовних людей.



[i] Манреса – це містечко в іспанській провінції Каталонія, не зовсім між Монтсерратом та Барселоною, проте неподалік від обидвох цих місць. Скидається на те, що тривала перерва у диктуванні, про яку згадує да Камара, сталася в кінці попереднього розділу, хоч дехто вважає, що вона відбулася посередині цього розділу.

 

[ii] У здобутому Ігнатієм в Манресі духовному досвіді можна виокремити три стадії: спершу він пізнав мир, потім пройшов через випробування, а вкінці отримав особливу ласку й просвітлення. Багато що в цьому розділі ілюструє те, про що йдеться в «Духовних Вправах», зокрема стосовно розпізнавання духів.

 

[iii] Це сповнило його розуміння таким світлом, що він відчув себе геть іншою людиною з цілковито іншим розумом.

 

[iv] Серед пань, які відвідували Ігнатія, була Інес Паскуаль, яка стала його близьким другом; згодом, коли він перебував у Барселоні, вона оселила його в домі свого сина, й перший з численних написаних ним листів, які дійшли до нашого часу, адресовано їй.

 

[v] Ропилья (ropilla ) – давній приталений одяг з подвійними рукавами. – (прим. пер.)

 

[vi] Тут і в подальших розділах згадуються монети, що належать до різних грошових систем; їхні первісні назви збережено за винятком тих випадків, коли можна було підібрати знайомий усім англійський відповідник. Скорочення «і т.д.», яке трапляється в цьому та в інших параграфах, не означає, що там щось пропущено; просто Ігнатій в цих місцях перериває свій виклад.