ДОРОГА ДО
МОНТСЕРРАТА: 1522
[13]
[i] 1 Коли ж він вже
сів верхи на віслюка, інший брат висловив бажання їхати з ним
до Оньяте. Дорогою Ігнатій переконав брата долучитися до
нічного чування у храмі Божої Матері в Арансасу.
2
Тієї ночі він
молився, щоб здобути нову силу й наснагу для здійснення своєї
мандрівки. Брата він залишив в Оньяте, в оселі сестри, яку той
мав намір відвідати, а сам подався далі, у Наварет
[ii].
3
Пригадавши,
що в домі герцога йому заборгували кілька дукатів, він подумав,
що було б добре забрати їх, і написав записку
скарбникові.
4
Скарбник
відповів, що у нього немає грошей, одначе герцог, почувши це,
мовив, що їх може не вистачити для кого завгодно, та тільки не
для Лойоли, якому він хотів надати з огляду на колишні заслуги
добру посаду, якщо б лишень той погодився.
5
Тож він
отримав свої гроші і розпорядився роздати їх кільком особам,
яким заборгував, а частину віддати на статую Матері Божої, яка
знаходилася в поганому стані; тепер її мали полагодити і гарно
прикрасити.
6
Відпустивши
двох слуг, які з ним приїхали, він сам вирушив з Наварета до
Монтсеррата.
[14]
1 На шляху туди з ним трапилася одна подія, яку
непогано було б описати: вона може допомогти зрозуміти, як
Господь наш поводився з душею, яка була ще сліпою, хоч і горіла
бажанням служити Йому тією мірою, якою Його
пізнавала.
2
Отже, він
дійшов висновку, що повинен здійснити великі вчинки покаяння,
прагнучи радше догодити Богові й потішити Його, ніж спокутувати
свої гріхи.
3
Тож коли йому
доводилося відбувати певну покуту, до якої вдавалися святі, він
неодмінно вирішував зробити не тільки те саме, але й ще
більше
[iii].
4
З
таких думок він черпав усю свою втіху, й гадки не маючи про
якісь внутрішні властивості, не відаючи, що таке смирення,
милосердя чи терпіння або ж проникливість, яка дає змогу
керувати згаданими якостями і належним чином їх
вділяти.
5
Весь його
задум полягав у тому, аби звершити такі великі зовнішні діяння
з тих міркувань, що святі чинили так задля Божої слави; при
цьому він не надто замислювався над своїми подальшими
планами.
[15]
1 Коли він, отже, просувався своєю дорогою, до нього
наблизився верхи на віслюку якийсь мавр. Вони поїхали далі
разом, бесідуючи, і, зрештою, повели мову про Божу Матір; мавр
сказав, що, на його думку, Діва могла зачати без
чоловіка,
2
але він не
міг повірити, що і після народження дитини вона зосталася
незайманою. Обґрунтовував він це, наводячи природні причини,
які спадали йому на думку.
3
Хоч прочанин
і подав чимало різних аргументів, переконати свого
співрозмовника у протилежному йому не вдалося.
4
Мавр вирушив
вперед так швидко, що незабаром зник з поля зору, і йому не
залишалося нічого іншого, як розмірковувати про те, що ж,
властиво, відбулося у нього з цим мавром.
5
Тут його
поглинули різні почуття, які викликали невдоволення в його
душі, позаяк йому здавалося, що він не виконав свого
обов’язку.
6
Це спричинило
в ньому обурення супроти мавра, оскільки йому здавалося тепер,
що вчинив неправильно, дозволивши якомусь маврові говорити таке
про Божу Матір, коли натомість мав би стати в обороні її
чести.
7
Тож він
відчув спокусу вирушити на пошуки згаданого мавра і віддячити
йому за так слова добрячим ударом кинджала. Ця боротьба бажань
тривала у нього всередині доволі довго, і йому так і не вдалося
зрештою дійти якогось рішення стосовно того, що ж, тепер
робити.
8
Мавр, який
подався вперед, сказав йому, що прямує до одного місця трохи
далі по тій же дорозі, зовсім недалеко від битого шляху, хоче
цей битий шлях там і не проходив.
[16]
[iv] 1 Тож,
стомившись врешті-решт гадати про те, що робити, і не дійшовши
якогось однозначного висновку, він прийняв таке рішення:
відпустити повіддя і дати віслюкові самому дійти до
роздоріжжя.
2
Якщо віслюк
поверне на сільську дорогу, то він розшукає мавра і почастує
того кинджалом; якщо ж віслюк не піде до села, а попрямує битим
шляхом, то маврові доведеться дати спокій.
3
Як задумав,
так і вчинив; Господь же наш розсудив, щоб віслюк пішов битим
шляхом, а не до села, хоч до нього залишалося якихось тридцять
чи сорок кроків і вела туди вельми широка і добра
дорога.
4
Заїхавши до
одного містечка перед Монтсерратом, він вирішив придбати там
вбрання, яке надумав носити і в якому мав намір їхати до
Єрусалима.
5
Він купив
тканину, з якої зазвичай шиють мішки, зіткану не надто старанно
і страшенно колючу, а тоді звелів зшити з неї довгу одежину, що
сягала до п’ят. Також він купив посох і невелику тиковку; усе
це він приторочив до сідла свого віслюка
[v].
[17]
[vi] 1 По тому він
вирушив до Монтсеррата, розмірковуючи, як звичайно, про ті
подвиги, що їх мав звершити заради любови до Бога.
2
А
позаяк в голові у нього вертілися байки на взірець «Амадіса
Галльського» та інших подібних книжок, йому повсякчас спадали
на думку схожі помисли.
3
Тож він
вирішив цілу ніч чувати над своєю зброєю, не сідаючи й не
лягаючи, а стоячи – трохи на ногах, трохи навколішки – перед
вівтарем Матері Божої в Монтсерраті, де він надумав зоставити
своє вбрання і зодягнутися в лати Христові.
4
Покинувши це
місце, він вирушив далі, обдумуючи, як то було в нього
заведено, свої подальші наміри. Прибувши до Монтсеррата,
помолившись і полагодивши справи з духівником, прочанин
письмово здійснив загальну сповідь;
5
на це в нього
пішло три дні. Він домовився з духівником про те, щоб той
подбав про його віслюка, а його меч та кинджал щоб поклали у
церкві до вівтаря Матері Божої.
6
То була перша
людина, яка дізналася про прийняте ним рішення, оскільки до
тієї пори прочанин не звіряв свого задуму жодному
духівникові.
[18]
[vii] 1 Напередодні
празника Божої Матері в березні 1522 року, вночі, він якомога
потаємніше пробрався до одного жебрака і, скинувши з себе все
вбрання, віддав його жебракові; вдягнувся в одежину, яку собі
вибрав, попрямував до вівтаря Матері Божої і став перед ним
навколішки.
2
Так, то на
колінах, то стоячи зі своїм посохом в руках, він провів цілу
ніч.
3
На світанку,
побоюючись, щоб його не впізнали, він вирушив у дорогу,
вибравши не прямий шлях до Барселони, на якому багато хто міг
його упізнати та віддати шану,
4
а
повернувши до містечка під назвою Манреса. Там він мав намір на
кілька днів затриматися у заїзді, а також занотувати дещо у
своїй книзі; її він зберігав вельми сумлінно і знаходив у ній
неабияку втіху.
5
Коли він уже
знаходився десь за лігу від Монтсеррата, його поспіхом
наздогнав якийсь чоловік і запитав, чи віддав він свій одяг
жебракові, як це стверджував останній.
6
Коли він
відповів ствердно, на очі йому набігли сльози через співчуття
до жебрака, якому він віддав одяг: співчуття, позаяк він
збагнув, що жебракові цьому не давали проходу, гадаючи, що те
вбрання він десь поцупив.
7
Та хоча як
він не намагався уникати уваги до своєї особи і виявів
пошанування, йому не вдалося довго пробути в Манресі, не
викликаючи серед людей розмов про вчинені ним великі діяння,
пов’язані перш за все з тим, що відбулося в Монтсерраті;
невдовзі значно перевищили істину: він, мовляв, відмовився від
великого доходу і т.д.
[i]
У
той час в Арансасу знаходилася вельми скромна та
усамітнена, хоч і популярна святиня. Зараз там
можна побачити простору базиліку та великий
францисканський монастир.
[ii]
З того дня, як Ігнатій покинув рідну оселю, він щоночі
дотримувався цього звичаю.
[iii]
Він відчував таку відразу до своїх колишніх гріхів і
настільки живе прагнення здійснити великі подвиги
заради любови до Бога, що, зовсім не вважаючи ці гріхи
прощеними, все ж не надавав їм великої уваги, коли
відбував покуту, яку задумував.
[iv]
У
випадку з віслюком Ігнатій, можливо, й не був
таким простодушним, яким себе показує. Могло
трапитися й так, що, відпустивши повіддя, він
водночас позбувся сум’яття в думках та почуттях і
опинився на вищому рівні буття, який дав йому
змогу скласти об’єктивне судження про дійсність
і, навіть цього не усвідомлюючи, скерувати
віслюка на правильний шлях. Власне тут криється
основний взірець справжнього
розпізнавання.
[v]
Ще він купив плетені туфлі, з яких взував тільки одну;
це було пов’язано не з якимось дивацтвом, а з тим, що
одна нога, цілком перев’язана бандажем, була у
настільки запущеному стані, що, хоч він їхав верхи,
щоночі напухала, і він вирішив, що на цій нозі варто
носити взуття.
[vi]
Амадіс
Галльський – це мітичний принц Уельсу, романтична
історія якого вперше з’явиласа у 1508 році й
упродовж наступних вісімдесяти років витримала
тридцять видань, що є неймовірним фактом для того
часу. Цей успіх неминуче привів до появи
продовження, в якому мова йшла вже про сина
Амадіса, лицаря Еспландіана; власне йому і
приписують винахід чування над зброєю перед
образом Діви Марії.
Сповідником
прочанина був благочестивий француз Жан Шанон;
скидається на те, що власне він ознайомив Ігнатія з так
званим Devotio
Moderna
,
одним із шедеврів якого є Наслідування Христа, яке той
невдовзі пізнав і полюбив.
[vii]
Чорна
Діва з Монтсеррата є одним із найвідоміших образів
Божої Матері у світі, а бенедиктинський монастир, де
вона знаходиться, приваблює прочан уже майже тисячу
літ.
Тривала перерва у
процесі диктування Ігнатієм тексту автобіографії, про
яку згадує да Камара, настала, вочевидь, у кінці цього
розділу, в якому йдеться про перші дні перебування
майбутнього святого в Манресі.

|