ДОРОГА ДО МОНТСЕРРАТА: 1522

[13] [i] ¹ Коли ж він вже сів верхи на віслюка, інший брат висловив бажання їхати з ним до Оньяте. Дорогою Ігнатій переконав брата долучитися до нічного чування у храмі Божої Матері в Арансасу.

² Тієї ночі він молився, щоб здобути нову силу й наснагу для здійснення своєї мандрівки. Брата він залишив в Оньяте, в оселі сестри, яку той мав намір відвідати, а сам подався далі, у Наварет [ii].

³ Пригадавши, що в домі герцога йому заборгували кілька дукатів, він подумав, що було б добре забрати їх, і написав записку скарбникові.

⁴ Скарбник відповів, що у нього немає грошей, одначе герцог, почувши це, мовив, що їх може не вистачити для кого завгодно, та тільки не для Лойоли, якому він хотів надати з огляду на колишні заслуги добру посаду, якщо б лишень той погодився.

⁵ Тож він отримав свої гроші і розпорядився роздати їх кільком особам, яким заборгував, а частину віддати на статую Матері Божої, яка знаходилася в поганому стані; тепер її мали полагодити і гарно прикрасити.

⁶ Відпустивши двох слуг, які з ним приїхали, він сам вирушив з Наварета до Монтсеррата.

[14] ¹ На шляху туди з ним трапилася одна подія, яку непогано було б описати: вона може допомогти зрозуміти, як Господь наш поводився з душею, яка була ще сліпою, хоч і горіла бажанням служити Йому тією мірою, якою Його пізнавала.

² Отже, він дійшов висновку, що повинен здійснити великі вчинки покаяння, прагнучи радше догодити Богові й потішити Його, ніж спокутувати свої гріхи.

³ Тож коли йому доводилося відбувати певну покуту, до якої вдавалися святі, він неодмінно вирішував зробити не тільки те саме, але й ще більше [iii].

⁴ З таких думок він черпав усю свою втіху, й гадки не маючи про якісь внутрішні властивості, не відаючи, що таке смирення, милосердя чи терпіння або ж проникливість, яка дає змогу керувати згаданими якостями і належним чином їх вділяти.

⁵ Весь його задум полягав у тому, аби звершити такі великі зовнішні діяння з тих міркувань, що святі чинили так задля Божої слави; при цьому він не надто замислювався над своїми подальшими планами.

[15] ¹ Коли він, отже, просувався своєю дорогою, до нього наблизився верхи на віслюку якийсь мавр. Вони поїхали далі разом, бесідуючи, і, зрештою, повели мову про Божу Матір; мавр сказав, що, на його думку, Діва могла зачати без чоловіка,

² але він не міг повірити, що і після народження дитини вона зосталася незайманою. Обґрунтовував він це, наводячи природні причини, які спадали йому на думку.

³ Хоч прочанин і подав чимало різних аргументів, переконати свого співрозмовника у протилежному йому не вдалося.

⁴ Мавр вирушив вперед так швидко, що незабаром зник з поля зору, і йому не залишалося нічого іншого, як розмірковувати про те, що ж, властиво, відбулося у нього з цим мавром.

⁵ Тут його поглинули різні почуття, які викликали невдоволення в його душі, позаяк йому здавалося, що він не виконав свого обов’язку.

⁶ Це спричинило в ньому обурення супроти мавра, оскільки йому здавалося тепер, що вчинив неправильно, дозволивши якомусь маврові говорити таке про Божу Матір, коли натомість мав би стати в обороні її чести.

⁷ Тож він відчув спокусу вирушити на пошуки згаданого мавра і віддячити йому за так слова добрячим ударом кинджала. Ця боротьба бажань тривала у нього всередині доволі довго, і йому так і не вдалося зрештою дійти якогось рішення стосовно того, що ж, тепер робити.

⁸ Мавр, який подався вперед, сказав йому, що прямує до одного місця трохи далі по тій же дорозі, зовсім недалеко від битого шляху, хоче цей битий шлях там і не проходив.

[16] [iv] ¹ Тож, стомившись врешті-решт гадати про те, що робити, і не дійшовши якогось однозначного висновку, він прийняв таке рішення: відпустити повіддя і дати віслюкові самому дійти до роздоріжжя.

² Якщо віслюк поверне на сільську дорогу, то він розшукає мавра і почастує того кинджалом; якщо ж віслюк не піде до села, а попрямує битим шляхом, то маврові доведеться дати спокій.

³ Як задумав, так і вчинив; Господь же наш розсудив, щоб віслюк пішов битим шляхом, а не до села, хоч до нього залишалося якихось тридцять чи сорок кроків і вела туди вельми широка і добра дорога.

⁴ Заїхавши до одного містечка перед Монтсерратом, він вирішив придбати там вбрання, яке надумав носити і в якому мав намір їхати до Єрусалима.

⁵ Він купив тканину, з якої зазвичай шиють мішки, зіткану не надто старанно і страшенно колючу, а тоді звелів зшити з неї довгу одежину, що сягала до п’ят. Також він купив посох і невелику тиковку; усе це він приторочив до сідла свого віслюка [v].

[17] [vi] ¹ По тому він вирушив до Монтсеррата, розмірковуючи, як звичайно, про ті подвиги, що їх мав звершити заради любови до Бога.

² А позаяк в голові у нього вертілися байки на взірець «Амадіса Галльського» та інших подібних книжок, йому повсякчас спадали на думку схожі помисли.

³ Тож він вирішив цілу ніч чувати над своєю зброєю, не сідаючи й не лягаючи, а стоячи – трохи на ногах, трохи навколішки – перед вівтарем Матері Божої в Монтсерраті, де він надумав зоставити своє вбрання і зодягнутися в лати Христові.

⁴ Покинувши це місце, він вирушив далі, обдумуючи, як то було в нього заведено, свої подальші наміри. Прибувши до Монтсеррата, помолившись і полагодивши справи з духівником, прочанин письмово здійснив загальну сповідь;

⁵ на це в нього пішло три дні. Він домовився з духівником про те, щоб той подбав про його віслюка, а його меч та кинджал щоб поклали у церкві до вівтаря Матері Божої.

⁶ То була перша людина, яка дізналася про прийняте ним рішення, оскільки до тієї пори прочанин не звіряв свого задуму жодному духівникові.

[18] [vii] ¹ Напередодні празника Божої Матері в березні 1522 року, вночі, він якомога потаємніше пробрався до одного жебрака і, скинувши з себе все вбрання, віддав його жебракові; вдягнувся в одежину, яку собі вибрав, попрямував до вівтаря Матері Божої і став перед ним навколішки.

² Так, то на колінах, то стоячи зі своїм посохом в руках, він провів цілу ніч.

³ На світанку, побоюючись, щоб його не впізнали, він вирушив у дорогу, вибравши не прямий шлях до Барселони, на якому багато хто міг його упізнати та віддати шану,

⁴ а повернувши до містечка під назвою Манреса. Там він мав намір на кілька днів затриматися у заїзді, а також занотувати дещо у своїй книзі; її він зберігав вельми сумлінно і знаходив у ній неабияку втіху.

⁵ Коли він уже знаходився десь за лігу від Монтсеррата, його поспіхом наздогнав якийсь чоловік і запитав, чи віддав він свій одяг жебракові, як це стверджував останній.

⁶ Коли він відповів ствердно, на очі йому набігли сльози через співчуття до жебрака, якому він віддав одяг: співчуття, позаяк він збагнув, що жебракові цьому не давали проходу, гадаючи, що те вбрання він десь поцупив.

⁷ Та хоча як він не намагався уникати уваги до своєї особи і виявів пошанування, йому не вдалося довго пробути в Манресі, не викликаючи серед людей розмов про вчинені ним великі діяння, пов’язані перш за все з тим, що відбулося в Монтсерраті; невдовзі значно перевищили істину: він, мовляв, відмовився від великого доходу і т.д.