ПАМПЛОНА І ЛОЙОЛА: 1521-1522 [i]

[1] [ii] ¹ До двадцяти шести років він віддавався марноті світу; найбільше йому були до вподоби ратні вправи, позаяк відчував він велике і безглузде бажання здобути славу.

² Тож, перебуваючи в одній фортеці, яку обступили французи й де усі вважали за краще здатися за умови збереження життя – бо ясно бачили, що не можуть чинити опір, –

³ він навів алькальдові [iii] стільки причин, що зумів переконати його не припиняти оборону, хоч це й суперечило думці офіцерів, яким, утім, додавав хоробрости його дух та рішучість.

⁴ Коли настав день, в який очікували ворожого бомбардування, він висповідався перед одним із цих своїх бойових побратимів.

⁵ А коли бомбардування розпочалося і вже якийсь час тривало, йому в ногу влучило гарматне ядро, повністю її роздробивши; ядро це пройшло у нього між ногами, відчутно поранивши також і другу ногу.

[2] [iv] ¹ Побачивши, що він упав, оборонці фортеці невдовзі здалися французам, які, оволодівши нею, поставилися до пораненого дуже добре, поводячись із ним люб’язно й ввічливо.

² І після того, як він пробув у Памплоні дванадцять чи п’ятнадцять днів, його на ношах відправили додому.

³ Тут йому стало зовсім кепсько. Усі лікарі та хірурги, які зібралися довкола нього, розсудили, що ногу потрібно знову зламати і заново скласти кістки,

⁴ стверджуючи, що вони не на місці, бо їх погано склали спочатку або ж пошкодили в дорозі; видужати так він не міг.

⁵ Тож йому ще раз довелося пройти через цю бойню; як і в інших подібних випадках до того чи опісля, він не зронив ні слова й нічим не виявив болю, хіба що міцно стискав кулаки.

[3] ¹ А проте йому ставало все гірше й гірше, і він перестав їсти; з’явилися й інші ознаки, які зазвичай свідчать про наближення смерти.

² Настав празник св. Йоана, й лікарі, не маючи особливих сподівань на те, що він повернеться до здоров’я, порадили йому висповідатися;

³ тож напередодні празника свв. Петра і Павла він прийняв Таїнства. Лікарі сказали, що якщо до півночі не стане краще, то його можна вважати мертвим. Хворий завжди вшановував св.. Петра, і Господь наш зволив, щоб власне тієї півночі він почав одужувати. Покращення наставало так швидко, що за кілька днів дійшли висновку: життя його поза небезпекою.

[4] ¹ Але коли його кістки зрослися, то виявилося, що якась кістка під коліном находить на іншу, й тому одна нога у нього коротша за другу. Кістка ця виступала настільки, що нога мала просто-таки потворний вигляд.

² Знести цього він не міг, позаяк плекав мрії про успіх у світі і гадав, що це йому зашкодить; тому він запитав у хірургів, чи не можна зрізати зазначений наріст.

³ Ті відповіли, що зрізати, звісно, можна, але біль при цьому буде більшим за все, що йому довелося доти пережити, бо нога вже загоїлася, і для того, щоб зрізати наріст, потрібен час.

⁴ Однак він з власної волі вирішив зазнати описаних тортур, хоч його старший брат був вражений і сказав, що сам він ніколи не відважився б знести такий біль; поранений, утім, витримав його зі своїм звичним терпінням.

[5] [v] ¹ Коли зайву плоть та кість було зрізано, йому призначили лікувальні вправи, щоб нога не залишилась короткою; її часто розтирали мазями, а також витягували за допомогою знарядь, які немало днів завдавали йому жахливих мук.

² Проте наш Господь втримав його у здоров’ї; небавом він відчув себе так добре, що, сказати б, майже одужав, коли б не нога, на яку йому важко було ступати, й він хоч-не-хоч мусив зоставатися в ліжку.

³ А позаяк він вельми полюбляв читати світські книги й «сумнівні», відомі під назвою лицарських романів, то, почувши себе краще, попросив, щоб йому дали якісь з них, аби збавити час.

⁴ Одначе в тій оселі не знайшлося жодної з книг, що їх він зазвичай читав, і йому дали Життя Христа та книгу житій святих кастильською мовою.

[6] [vi] ¹ Перечитавши їх багато разів, він вподобав собі те, про що в них йшлося.

² Проте, відкладаючи час від часу книгу, він іноді замислювався над речами, про які читав, іноді ж – над тим, про що звик міркувати раніше.

³ З-поміж багатьох недолугих помислів, що спадали йому на думку, один так оволодів його серцем, що він міг обмірковувати його і дві, і три, і чотири години, зовсім цього не усвідомлюючи:

⁴ він уявляв собі, що робитиме на службі у певної дами; засоби, якими він скористається, щоб дістатися до місця, де вона живе; дотепи й слова, з якими до неї звертатиметься; ратні подвиги, які звершить їй на догоду.

⁵ Він так цим захопився, що був геть неспроможний збагнути: мети цієї годі сягнути, оскільки згадана вище дама не просто шляхетного роду, вона не графиня і не герцогиня; становище її значно вище за будь-яке з двох названих.

[7] ¹ Та попри все це, Господь наш допомагав йому, спонукаючи до інших думок, породжених тим, про що він читав.

² Читаючи про життя нашого Господа та святих, він часто зупинявся й міркував, запитуючи себе: «А якщо я зроблю те, що зробив св. Франциск, чи те, що зробив св. Домінік?»

³ Так він розважав над багатьма питаннями, які вважав добрими, завжди обираючи для себе щось складне та важке; утім тоді йому здавалося, що здійснити задумане не так уже й тяжко.

⁴ Проте він нічого не робив, а лишень доводив собі: «Св. Домінік зробив це, отже, і я це маю зробити; св. Франциск зробив це, отже, і я це маю зробити».

⁵ Ці думки теж займали в нього багато часу; та все ж поміж ними приходили до голови й інші, світські, про які мовилося вище, він вділяв немало часу і їм.

⁶ У такій послідовності навідувалися тоді до нього різні думки, і він завжди надовго замислювався над кожною з них,

⁷ чи то обмірковуючи світські подвиги, які прагнув вчинити, чи то застановляючись над Божими речами, які поставали у нього в уяві, аж доки не втомлювався від них та не відкладав убік, беручись до чогось іншого.

[8] [vii] ¹ Проте між цими думками була певна різниця. Коли він обдумував світські справи, то спершу вельми ними захоплювався, одначе згодом, втомившись і відігнавши від себе такі помисли, з’ясовував, що вони не приносять йому великого вдоволення.

² А от коли він міркував про те, щоб вирушити босоніж до Єрусалима, живлячись у дорозі одною лишень зелениною і дотримуючись всіх тих суворих правил, що їх бачив у святих,

³ то не тільки відчував втіху, думаючи про це, але й навіть тоді, коли такі думки відходили вбік, залишався вдоволеним та радісним.

⁴ Утім він цього не зауважував і не зупинявся, щоб обміркувати цю відмінність, аж доки йому трохи не відкрилися очі, і він став чудуватися нею і її осмислювати,

[9] ¹ З цього уроку він почерпнув немало світла і почав з більшою охотою розважати над своїм минулим життям і великою потребою понести покуту за нього.

² Тут його охопило бажання наслідувати святих, хоч він і не замислювався над подробицями, а лишень обіцяв з Божої ласки чинити так, як чинили вони.

³ Єдине бажання, одначе, яке він хотів здійснити, щойно одужає, було податися до Єрусалима, як уже згадувалося вище, дотримуючись благочестивих звичаїв та постів тією мірою, якою схоче добрий дух, розпалений у ньому Богом.

[10] ¹ І так він почав забувати свої колишні думки завдяки святим бажанням, які його охопили і підтвердилися через духовне пізнання, про яке піде мова нижче.

² Однієї ночі, коли він не спав, у нього перед очима ясно постав образ Пресвятої Діви зі святим дитям Ісусом. Це видіння упродовж тривалого часу приносило йому неабияку втіху, й також сповнювало такою відразою до всього його дотеперішнього способу життя,

³ зокрема ж до речей плотських, що йому видавалося, наче його дух позбувся всіх образів, доти в ньому закарбованих.

⁴ Тож з тієї пори і до серпня 1553 року, коли пишуться ці рядки, він не давав плотським бажанням ані щонайменшого попуску. Відтак це можна вважати Божим діянням, хоч він ніколи не насмілювався цього визнавати, а лишень підтверджував сказане вище.

⁵ Проте його брат та інші домашні зауважили зміни, що відбулися всередині його душі.

[11] ¹ Він же, нічим особливо не переймаючись, ревно продовжував читати і плекати благочестиві наміри; розмовляючи зі своїми домашніми, постійно твердив їм про Божі діяння, принісши, таким чином, неабияку користь їхнім душам.

² Позаяк він вельми вподобав собі згадані вище книги, йому прийшла до голови думка коротко занотувати найсуттєвіше з Життя Христа і святих;

³ він, отже, розпочав старанно укладати книгу (у той час йому вже можна було вставати і трохи ходити по дому), записуючи слова Христа червоним чорнилом, а слова Матері Божої – блакитним;

⁴ папір було вилощено та розліновано, а написи зроблено доладним почерком, оскільки писцем він був просто чудовим [ix].

⁵ Частину свого часу він присвячував писанню, а частину – молитві.

⁶ Найбільшу ж втіху йому приносило споглядання неба і зірок; він часто вділяв цьому заняттю немало часу, бо власне тоді відчував усередині незмірне прагнення служити нашому Господеві.

⁷ Нерідко він міркував про цей свій намір і жалкував, що ще не повністю одужав, аби ступити на обраний шлях.

[12] [x] ¹ Зважуючи, що робитиме після повернення з Єрусалима, й замисливши повсякчас провадити життя у покаянні, він подумав, що міг би вступити до картузіянського монастиря в Севільї, не називаючи його імени, щоб його не можна було розшукати, і не живлячись нічим, крім зеленини.

² Проте, коли він знову заходився обмірковувати ту покуту, яку хотів відбути, крокуючи світом, бажання потрапити до картузіян охололо через побоювання, що він не зможе там дати вихід тій ненависті до себе самого, яка в ньому постала.

³ Утім він все ж дав доручення одному з домашніх слуг, який вирушив до Бургоса, зібрати відомості про правила тамтешнього картузіянського монастиря, і те, що він дізнався, видалося йому непоганим.

⁴ Але з огляду на згадану вище причину, а також через те, що його цілковито захопила мандрівка, яку він планував невдовзі здійснити, він не надто цим переймався, оскільки про монастир можна було вести мову тільки після повернення.

⁵ Натомість, відчувши себе трохи сильнішим, він дійшов висновку, що настав час вирушати в дорогу, і сказав братові:

⁶ «Пане, як вам відомо, герцог Нахери вже знає, що я здоровий. Буде чудово, якщо я тепер вирушу до Наварета» (герцог тоді знаходився власне там) [xi].

⁷ Брат провів його до одного покою, потім до іншого, і, не шкодуючи сповнених почуттям слів, почав благати його не покидати рідної оселі та зважити, які сподівання покладає на нього люд і як багато він може сягнути, – та чимало всього іншого в такому ж дусі, намагаючись відвернути його від добрих намірів.

⁸ Однак він зумів відповісти так, що, не ухиляючись від істини (позаяк відзначався тепер неабиякою чутливістю стосовно цього), вислизнув від брата.