ВЕНЕЦІЯ І
ВІЧЕНЦА: 1535-1537
[92]
[a] 1 Під час
перебування у Венеції прочанин займався викладанням «Вправ» та
іншими духовними справами.
2
Найвизначнішими
особами, яким він викладав, були маґістр П’єтро Контаріні та
маґістр Ґаспер де Доктіс, а також один іспанець на ім’я
Росас.
3
Там був ще й
інший іспанець, який звався бакалавром Осесом і знаходився в
тісному контакті з прочанином і з єпископом Четте.
4
Хоч у нього й
було до певної міри бажання взятися до «Вправ», та він все ж
його не здійснював.
5
Зрештою він
таки надумав їх зробити. І виконавши їх за три чи чотири дні,
він відверто розказав прочанинові, що через плітки, які
поширювали деякі люди, він побоювався, щоб у «Вправах» не
навчитися якомусь злу.
6
З
цієї причини він приніс із собою деякі книги, щоб звернутися до
них у випадку, якщо раптом його захочуть обдурити.
7
«Вправи»
стали йому у великій пригоді, і, зрештою, він вирішив
наслідувати життя прочанина.
8
Він помер
першим серед товаришів прочанина.
[93]
[b] 1 У Венеції
прочанин зазнав ще одного гоніння: багато хто твердив, що його
зображення спалили в Іспанії і в Парижі.
2
Ця справа
зайшла так далеко, що було проведено слідство і винесено вирок
на користь прочанина.
3
Дев’ятеро
товаришів прочанина прийшли до Венеції на початку тридцять
сьомого року. Там вони розділилися, щоб служити в різних
шпиталях.
4
Через два чи
три місяці всі вони подалися до Рима, аби отримати
благословення на мандрівку до Єрусалима.
5
Прочанин не
пішов з ними через доктора Ортіса, а також через нового
театинського кардинала.
6
З
Рима його товариші повернулися з розпискою на 200 чи 300
ескудо, які їм дали як милостиню на мандрівку до
Єрусалима.
7
Вони не
хотіли брати їх інакше, ніж у вигляді розписки; згодом, не
знайшовши можливости поїхати до Єрусалима, вони повернули ці
гроші жертводавцям.
8
Товариші
повернулися до Венеції так, як і пішли, тобто пішки і просячи
милостиню; при цьому вони розділилися на три групи таким чином,
щоб у кожній з цих груп були люди різних
національностей.
9
Там-таки, у
Венеції, ті, кого ще не було висвячено, прийняли священство, і
нунцій (згодом відомий як кардинал Вералло), який тоді був у
Венеції, дав їм на це дозвіл.
10
Їх було
висвячено ad
titulum
paupertatis
, і всі вони дали обітниці цнотливости й убогости.
[94]
1 Того року кораблів на Схід не було, оскільки
венеціанці розірвали відносини з турками.
2
Тому, бачачи,
що сподівання на мандрівку відкладаються, вони розійшлися
венеціанськими теренами, маючи намір рік зачекати, як було
вирішено колись; якщо ж по закінченні цього року в них так і не
буде нагоди вирушити, то вони підуть до Рима.
3
Прочанинові
випало йти з Фавром та Лаїнесом до Віченци.
4
Там вони
знайшли поза межами міста якийсь дім, де не було ні дверей, ні
вікон, і зупинилися в ньому; спали вони на соломі, якої трішки
принесли туди.
5
Двоє з них
постійно двічі на день ходили до міста просити милостиню, та
отримували так мало, що ледь могли прогодуватися.
6
Зазвичай вони
з’їдали невеликий підсмажений хлібець, якщо він у них був; той,
хто залишався вдома, мав його приготувати.
7
Так вони
провели сорок днів, не займаючись нічим, опріч
молитви.
[95]
1 Коли ц сорок днів минули, до них прийшов маґістр
Хуан Кодурі, і вони четверо вирішили почати проповідувати. Усі
четверо розійшлися по різних площах і почали проповідувати в
один і той же день та годину, спершу гучно викрикуючи і
привертаючи увагу людей підкиданням шапок.
2
Їхні
проповіді спричинилися до великого сум’яття в місті; багато
людей просунулось у благочесті, і товариші отримали з більшою
щедрістю всі потрібні їм для життя речі.
3
У
той час, коли прочанин знаходився у Віченці, до нього
навідувалось немало духовних видінь і він часто, сказати б,
майже регулярно, відчував утіху; коли ж він перебував у Парижі,
все було навпаки.
4
В
усіх цих мандрах він зазнав великих надприродних пізнань,
схожих на ті, які зазвичай приходили до нього в Манресі,
особливо тоді, коли став у Венеції готуватися до священства і
до відправи своєї першої Меси.
5
Ще
перебуваючи у Віченці, він дізнався, що один з його товаришів,
який був у Бассано, занедужав і знаходився на порозі смерти;
прочанин тоді і сам хворів пропасницею.
6
Проте він
вирушив у дорогу і крокував уперед так бадьоро, що Фавр, його
товариш, ледь встигав за ним.
7
По дорозі Бог
навіяв йому упевненість, і він сказав про це Фаврові, що їхній
товариш не помре від цієї недуги.
8
Коли вони
добулися до Бассано, товариш цей вельми втішився і невдовзі
одужав.
9
Після того
всі вони повернулися до Віченци, і якийсь час знаходилися там
вдесятьох; дехто з них ходив збирати милостиню у містечках
довкола Віченци.
[96] 1
Пізніше, коли добіг кінця рік, а їм так і не пощастило сісти на
корабель, вони вирішили йти до Рима, навіть прочанин, позаяк
коли його товариші подалися туди іншим разом, ті двоє, стосовно
яких у нього були сумніви, виявили себе з найкращого
боку.
2
Вони вирушили до Рима, розділившись на три чи чотири групи,
прочанин – з Фавром та Лаїнесом. Під час цієї мандрівки Бог
відвідав його у вельми особливий спосіб.
3
Після того, як прочанин став священиком, він вирішив упродовж
року не відправляти Месу, готуючись і молячись Пресвятій Діві,
аби вона зволила помістити його разом зі Своїм
Сином.
4
Одного дня, за кілька миль від Рима, він молився в якійсь
церкві і тут відчув у своїй душі таку переміну і так ясно
побачив, що Бог Отець помістив його біля Христа, Свого Сина, що
не наважився навіть у цьому засумніватися.
[c]
[97]
1 Прибувши до Рима, він сказав своїм товаришам, що
бачить зачинені вікна, маючи на увазі, що їм доведеться
зіткнутися з численними протиріччями.
2
Він також
мовив: «Маємо бути вельми пильними й уникати спілкування з
жінками, якщо тільки вони не знатного роду».
3
Якщо вже про
це зайшла мова, то пізніше в Римі маґістр Франциск був
сповідником в одної жінки й іноді відвідував її, щоб
побесідувати про духовні питання, а згодом виявилося, що вона
вагітна; проте Господь зволив, аби того, хто вчинив цю кривду,
викрили.
4
Щось подібне
трапилося з Хуаном Кодурі, духовну доньку якого застали з
чоловіком.
[a]
Дієцезії
під назвою Четте не існує; можливо, йдеться про
К’єті, єпископ якого, Карафа, що був з Ігнатієм у
не надто приязних взаєминах, став театинським
кардиналом, якого згадано далі, а потім – Папою
Павлом ІV.
[b]
До
шести товаришів, яких Ігнатій залишив у Парижі,
долучилося ще троє: Ле Жай, Брое і Кодурі. Фавр
уже був священиком. Ігнатія висвячено 24 червня
1537 р. разом із іншими; проте першу свою Месу
він відправив у різдвяну ніч наступного
року.
[c]
І я, що пишу ці рядки, сказав прочанинові, коли він
мені це розповів, що чув, як Лаїнес розказував про це з
іншими подробицями. На це він відповів мені, що все
сказане Лаїнесом – правда, позаяк сам він не пригадує
цього так детально, проте зараз, коли він розповів це,
то певний, що не сказав нічого, крім правди. Те ж саме
він говорив мені і про інші речі.

|