ВЕНЕЦІЯ І ВІЧЕНЦА: 1535-1537

[92] [a] ¹ Під час перебування у Венеції прочанин займався викладанням «Вправ» та іншими духовними справами.

² Найвизначнішими особами, яким він викладав, були маґістр П’єтро Контаріні та маґістр Ґаспер де Доктіс, а також один іспанець на ім’я Росас.

³ Там був ще й інший іспанець, який звався бакалавром Осесом і знаходився в тісному контакті з прочанином і з єпископом Четте.

⁴ Хоч у нього й було до певної міри бажання взятися до «Вправ», та він все ж його не здійснював.

⁵ Зрештою він таки надумав їх зробити. І виконавши їх за три чи чотири дні, він відверто розказав прочанинові, що через плітки, які поширювали деякі люди, він побоювався, щоб у «Вправах» не навчитися якомусь злу.

⁶ З цієї причини він приніс із собою деякі книги, щоб звернутися до них у випадку, якщо раптом його захочуть обдурити.

⁷ «Вправи» стали йому у великій пригоді, і, зрештою, він вирішив наслідувати життя прочанина.

⁸ Він помер першим серед товаришів прочанина.

[93] [b] ¹ У Венеції прочанин зазнав ще одного гоніння: багато хто твердив, що його зображення спалили в Іспанії і в Парижі.

² Ця справа зайшла так далеко, що було проведено слідство і винесено вирок на користь прочанина.

³ Дев’ятеро товаришів прочанина прийшли до Венеції на початку тридцять сьомого року. Там вони розділилися, щоб служити в різних шпиталях.

⁴ Через два чи три місяці всі вони подалися до Рима, аби отримати благословення на мандрівку до Єрусалима.

⁵ Прочанин не пішов з ними через доктора Ортіса, а також через нового театинського кардинала.

⁶ З Рима його товариші повернулися з розпискою на 200 чи 300 ескудо, які їм дали як милостиню на мандрівку до Єрусалима.

⁷ Вони не хотіли брати їх інакше, ніж у вигляді розписки; згодом, не знайшовши можливости поїхати до Єрусалима, вони повернули ці гроші жертводавцям.

⁸ Товариші повернулися до Венеції так, як і пішли, тобто пішки і просячи милостиню; при цьому вони розділилися на три групи таким чином, щоб у кожній з цих груп були люди різних національностей.

⁹ Там-таки, у Венеції, ті, кого ще не було висвячено, прийняли священство, і нунцій (згодом відомий як кардинал Вералло), який тоді був у Венеції, дав їм на це дозвіл.

¹⁰ Їх було висвячено ad titulum paupertatis , і всі вони дали обітниці цнотливости й убогости.

[94] ¹ Того року кораблів на Схід не було, оскільки венеціанці розірвали відносини з турками.

² Тому, бачачи, що сподівання на мандрівку відкладаються, вони розійшлися венеціанськими теренами, маючи намір рік зачекати, як було вирішено колись; якщо ж по закінченні цього року в них так і не буде нагоди вирушити, то вони підуть до Рима.

³ Прочанинові випало йти з Фавром та Лаїнесом до Віченци.

⁴ Там вони знайшли поза межами міста якийсь дім, де не було ні дверей, ні вікон, і зупинилися в ньому; спали вони на соломі, якої трішки принесли туди.

⁵ Двоє з них постійно двічі на день ходили до міста просити милостиню, та отримували так мало, що ледь могли прогодуватися.

⁶ Зазвичай вони з’їдали невеликий підсмажений хлібець, якщо він у них був; той, хто залишався вдома, мав його приготувати.

⁷ Так вони провели сорок днів, не займаючись нічим, опріч молитви.

[95] ¹ Коли ц сорок днів минули, до них прийшов маґістр Хуан Кодурі, і вони четверо вирішили почати проповідувати. Усі четверо розійшлися по різних площах і почали проповідувати в один і той же день та годину, спершу гучно викрикуючи і привертаючи увагу людей підкиданням шапок.

² Їхні проповіді спричинилися до великого сум’яття в місті; багато людей просунулось у благочесті, і товариші отримали з більшою щедрістю всі потрібні їм для життя речі.

³ У той час, коли прочанин знаходився у Віченці, до нього навідувалось немало духовних видінь і він часто, сказати б, майже регулярно, відчував утіху; коли ж він перебував у Парижі, все було навпаки.

⁴ В усіх цих мандрах він зазнав великих надприродних пізнань, схожих на ті, які зазвичай приходили до нього в Манресі, особливо тоді, коли став у Венеції готуватися до священства і до відправи своєї першої Меси.

⁵ Ще перебуваючи у Віченці, він дізнався, що один з його товаришів, який був у Бассано, занедужав і знаходився на порозі смерти; прочанин тоді і сам хворів пропасницею.

⁶ Проте він вирушив у дорогу і крокував уперед так бадьоро, що Фавр, його товариш, ледь встигав за ним.

⁷ По дорозі Бог навіяв йому упевненість, і він сказав про це Фаврові, що їхній товариш не помре від цієї недуги.

⁸ Коли вони добулися до Бассано, товариш цей вельми втішився і невдовзі одужав.

⁹ Після того всі вони повернулися до Віченци, і якийсь час знаходилися там вдесятьох; дехто з них ходив збирати милостиню у містечках довкола Віченци.

[96] 1 Пізніше, коли добіг кінця рік, а їм так і не пощастило сісти на корабель, вони вирішили йти до Рима, навіть прочанин, позаяк коли його товариші подалися туди іншим разом, ті двоє, стосовно яких у нього були сумніви, виявили себе з найкращого боку.

2 Вони вирушили до Рима, розділившись на три чи чотири групи, прочанин – з Фавром та Лаїнесом. Під час цієї мандрівки Бог відвідав його у вельми особливий спосіб.

3 Після того, як прочанин став священиком, він вирішив упродовж року не відправляти Месу, готуючись і молячись Пресвятій Діві, аби вона зволила помістити його разом зі Своїм Сином.

4 Одного дня, за кілька миль від Рима, він молився в якійсь церкві і тут відчув у своїй душі таку переміну і так ясно побачив, що Бог Отець помістив його біля Христа, Свого Сина, що не наважився навіть у цьому засумніватися. [c]

[97] ¹ Прибувши до Рима, він сказав своїм товаришам, що бачить зачинені вікна, маючи на увазі, що їм доведеться зіткнутися з численними протиріччями.

² Він також мовив: «Маємо бути вельми пильними й уникати спілкування з жінками, якщо тільки вони не знатного роду».

³ Якщо вже про це зайшла мова, то пізніше в Римі маґістр Франциск був сповідником в одної жінки й іноді відвідував її, щоб побесідувати про духовні питання, а згодом виявилося, що вона вагітна; проте Господь зволив, аби того, хто вчинив цю кривду, викрили.

⁴ Щось подібне трапилося з Хуаном Кодурі, духовну доньку якого застали з чоловіком.