Духовна символіка фільму «Сфера»  

На дні океану знаходиться інопланетний космічний корабель, на якому є «сфера» – сферичний об’єкт, який проявляє ознаки розумної діяльності. Група дослідників опускається на підводну базу, збудовану для дослідження корабля. Троє з них випадково побували в «сфері», але про це майже нічого не пам’ятають. Після цього на базі розпочинаються різні технічні проблеми, незрозумілі явища, нещастя, внаслідок чого команда бази гине, за винятком трьох, які побували у «сфері». 

За деякий час Бет, Гаррі й Норман починають розуміти, що вони є причиною всіх бід. Перебування у «сфері» змінило їх, дало їм надприродні здатності. «Сфера» підсилює в багато разів їхні думки й емоції, матеріалізує їх. Норман говорить: „Це найбільший дар в історії людства, сила здійснити свої мрії”. Спокуса стати богами і змінювати довколишній світ згідно зі своїми уподобаннями дуже велика. Але вони мають за собою досвід несвідомого використання своїх неконтрольованих сил. Вони нічого не збудували, лише знищили, через них кілька людей вже загинуло. Норман нарешті говорить: „Ми примітивні, утворювали все найгірше, бо саме це сидить в нас. Ми можемо, але ми не готові”. Єдиний правильний вихід з цієї ситуації – збудити в собі думки й прагнення забути цей відрізок трагічного минулого й відмовитися від цих чудесних здатностей. Що вони й роблять. 

З духовної точки зору, зло, яке вони вчинили, було для них felix culpa – щаслива провина, завдяки якій вони виразно усвідомили свої обмеження, недосконалості, свою гріховність. Саме цей досвід зробив їх покірними, відповідальними за свої сили й здатності, до яких вони духовно не приготовані. 

„Якщо Ти Син Божий, то переміни цей камінь на хліб”. Ісус не піддається цій спокусі чинити добро без огляду на Божу волю, відмовляється від своєї власної волі, повністю піддається Божій волі. Наші герої пройшли подібне випробування, не піддалися спокусі зберегти ці сили для себе і використовувати їх у своїх цілях, навіть найшляхетніших. 

Благими намірами пекло вимощене. Поміркуймо над цими словами, над своїм світоглядом, мріями, прагненнями і життєвими цілями. У чому ми бачимо сенс свого життя і те, що називаємо своїм людським розвитком? Людство розвивається у технічно-науковому плані, всі свої зусилля спрямовує на добрі цілі: покращити людське життя. Але людство не хоче бачити свої обмеження, свою зіпсуту гріхом природу, темну сторону своєї душі, яка завжди накладається на всі наші навіть найшляхетніші устремління і цілі. Відхід від Бога, джерела свого існування, самодостатність людини, автономність від Бога – це шлях не розвитку, а деградації: стати богами, а в кінцевому результаті – божками, ідолами. 

А куди спрямовані наші зусилля – назовні, змінювати світ, чи всередину, змінювати себе самих? 

Християнська духовність – це не тільки кодекс норм і законів моралі, які треба виконувати, і виконання яких повинно автоматично робити людину духовнішою; це постійні зусилля розуму, серця, почуттів, думок, волі, щоб очищувати свої помисли, бажання, цілі й робити їх подібними до Ісусових. Єдиний розвиток людства – це наслідування Ісуса Христа, який досконало реалізував своє людське покликання; а наслідування інших людей має сенс лише в тому випадку, якщо вони були учнями Христа і реалізували в своєму житті своє людське покликання на взір Боголюдини – у всьому бути послушним Божій волі.