І. Курс духовності
ТЕМА: Почуття і духовні порухи – втіха і спустошення
Мета: • зрозуміти, як виникають почуття і духовні порухи; • введення понять: втіха і духовне спустошення; • рефлексія над досвідом втіхи і спустошення в своєму житті.
Досвід: Цією зустріччю розпочинаєш курс ігнатіянської духовності, який полягатиме головно у вивченні правил духовного розпізнавання І тижня Духовних Вправ св. Ігнатія Лойоли і методів прийняття доброго й розсудливого рішення. Це важкі теми. Отож не бійся просити модератора допомогти або запросити його на зустріч. Спочатку підніми тему почуттів. Нею займалися вже на попередніх рівнях, отож можеш користуватися конспектами з першого і другого рівнів. Подаю кілька питань для дискусії. Спочатку задай питання і попроси задуматися над ним. Потім прокоментуй своїми словами на основі пояснень в дужках: • Як виникають почуття? (Почуття виникають як реакція на якусь подію, до прикладу, реакція на зустріч з коханою особою є почуттям радості, реакцією на невдачу є почуття злості або суму тощо. Отож виникнення почуттів можна виразити у формі: збудник – реакція (почуття). Нарисуй цю схему великими буквами на листку) • Чи маємо безпосередній вплив на почуття? (Безпосереднього впливу на почуття не маємо, вони виникають незалежно від нас, не можу собі сказати: «Не хочу відчувати гніву чи злості, заздрощів»; натомість посередній вплив на почуття маємо, можу, до прикладу, уникати ситуацій, в яких відчуватиму злість, до прикладу, зустріч з неприємною особою; коли відчуваю сум, то можу поговорити з товаришем тощо) • Чи почуття можна розділити на добрі й погані? (Ні, почуття з’являються в нас незалежно від нашої волі, отож вони не добрі й не погані; правда, можуть вести нас до поганих рішень, до прикладу, під впливом почуття злості можу когось образити, але саме почуття не є поганим) • Попроси, щоби кожний згадав і записав у щоденнику три почуття, які пережив в останні дні, і подумав, який збудник їх викликав. Потім можеш запропонувати ділення. Існують почуття і духовні порухи. І одне, і друге виникає в нашому «нутрі» і стосується «внутрішнього життя». Почуття по своїй природі належать до психічної сфери. Духовні порухи по своїй природі належать до духовної сфери людини. Але зв’язок між одним і другим тісний, майже нероздільний. Запроси групу розпочати рефлексію, ставлячи запитання. Спочатку коротка дискусія і обмін думками, а потім твій коментар: • Яка різниця між почуттями і духовними порухами? (Почуття – це найчастіше реакція на різні збудники, до прикладу, радість зустрічі коханої особи, страх перед важким завданням, сум у випадку втрати тощо. У випадку духовних порухів маємо справу зі збудником, який викликає почуття, натомість різниця полягає в тому, що в це почуття ніби «входять» духи. Добрий дух – щоби вести нас до Бога, злий дух – щоби відводити нас від Бога. До прикладу, хтось на адорації може відчувати піднесення, бо церква затемнена, запалені свічки, грає гарна музика, і на цьому почутті піднесення добрий дух підсуне духовний порух відчуття близькості Бога і його любові. Іншим разом хтось може почути прикре слово, яке викличе сум. Злий дух може «ввійти» в це почуття, навіюючи переконання безнадії, браку вартості й почуття залишення Богом, який не переймається такою безнадійною людиною. На листку нарисуй схему: збудник – реакція (почуття) – дія духів) Дія духів на прикладі життя св. Ігнатія Лойоли. Ніщо так не допомагає зрозуміти теорію, як добрий приклад. Вкінці конспекту є фрагмент Автобіографії св. Ігнатія Лойоли. Роздай кожному цей фрагмент або розділи групу на підгрупи. Кожна особа або підгрупа повинна доповнити таблицю на основі тексту з Автобіографії. В конспекті знайдеш також ключ з відповідями. Втіха і спустошення. Тепер потрібно згадати основні поняття ігнатіянської духовності: втіху і спустошення. Користуйся цією інструкцією: • Прочитай опис спустошення і втіхи з Духовних Вправ св. Ігнатія Лойоли (в кінці конспекту). • Попроси, щоби кожний задумався і записав у щоденнику, коли останній раз досвідчив спустошення і втіху. Попроси, щоби записав збудник, який викликав це почуття, в яке потім «увійшов» дух, породжуючи втіху чи спустошення. • Запропонуй ділення.
Рефлексія: 1. Чого ти сьогодні навчився? 2. Що тебе торкнуло під час зустрічі? Що для тебе було важливим?
Прочитай поданий фрагмент Автобіографії св. Ігнатія і доповни таблицю.
5. Проте наш Господь втримав його у здоров’ї; небавом він відчув себе так добре, що, сказати б, майже одужав, коли б не нога, на яку йому важко було ступати, й він хоч-не-хоч мусив зоставатися в ліжку. А позаяк він вельми полюбляв читати світські книги й «сумнівні», відомі під назвою лицарських романів, то, почувши себе краще, попросив, щоб йому дали якісь з них, аби збавити час. Одначе в тій оселі не знайшлося жодної з книг, що їх він зазвичай читав, і йому дали Життя Христа та книгу житій святих кастильською мовою. 6. Перечитавши їх багато разів, він вподобав собі те, про що в них йшлося. Проте, відкладаючи час від часу книгу, він іноді замислювався над речами, про які читав, іноді ж – над тим, про що звик міркувати раніше. З-поміж багатьох недолугих помислів, що спадали йому на думку, один так оволодів його серцем, що він міг обмірковувати його і дві, і три, і чотири години, зовсім цього не усвідомлюючи: він уявляв собі, що робитиме на службі у певної дами; засоби, якими він скористається, щоб дістатися до місця, де вона живе; дотепи й слова, з якими до неї звертатиметься; ратні подвиги, які звершить їй на догоду. Він так цим захопився, що був геть неспроможний збагнути: мети цієї годі сягнути, оскільки згадана вище дама не просто шляхетного роду, вона не графиня і не герцогиня; становище її значно вище за будь-яке з двох названих. 7. Та попри все це, Господь наш допомагав йому, спонукаючи до інших думок, породжених тим, про що він читав. Читаючи про життя нашого Господа та святих, він часто зупинявся й міркував, запитуючи себе: «А якщо я зроблю те, що зробив св. Франциск, чи те, що зробив св. Домінік?» Так він розважав над багатьма питаннями, які вважав добрими, завжди обираючи для себе щось складне та важке; утім тоді йому здавалося, що здійснити задумане не так уже й тяжко. Проте він нічого не робив, а лишень доводив собі: «Св. Домінік зробив це, отже, і я це маю зробити; св. Франциск зробив це, отже, і я це маю зробити». Ці думки теж займали в нього багато часу; та все ж поміж ними приходили до голови й інші, світські, про які мовилося вище, він вділяв немало часу і їм. У такій послідовності навідувалися тоді до нього різні думки, і він завжди надовго замислювався над кожною з них, чи то обмірковуючи світські подвиги, які прагнув вчинити, чи то застановляючись над Божими речами, які поставали у нього в уяві, аж доки не втомлювався від них та не відкладав убік, беручись до чогось іншого. 8. Проте між цими думками була певна різниця. Коли він обдумував світські справи, то спершу вельми ними захоплювався, одначе згодом, втомившись і відігнавши від себе такі помисли, з’ясовував, що вони не приносять йому великого вдоволення. А от коли він міркував про те, щоб вирушити босоніж до Єрусалима, живлячись у дорозі одною лишень зелениною і дотримуючись всіх тих суворих правил, що їх бачив у святих, то не тільки відчував втіху, думаючи про це, але й навіть тоді, коли такі думки відходили вбік, залишався вдоволеним та радісним. Утім він цього не зауважував і не зупинявся, щоб обміркувати цю відмінність, аж доки йому трохи не відкрилися очі, і він став чудуватися нею і її осмислювати, усвідомлюючи з власного досвіду, що одні думки породжують в ньому сум, а інші – радість. Помалу він почав бачити відмінність між духами, що діяли в ньому: один від диявола, другий – від Бога.
Доповни таблицю, вказуючи, який збудник викликав почуття, на основі якого діяли добрий і злий духи:
Вирішення завдання:
Духовна втіха і спустошення у Духовних Вправах св. Ігнатія Лойоли:
Правило третє. Про духовну втіху. Втіхою називаємо такий стан душі, коли в ній зароджується певний внутрішній порух, завдяки якому вона спалахує любов’ю до свого Творця і Господа; внаслідок цього вона не може любити жодного створіння на землі заради нього самого, а лишень у Творці всього сущого. Подібним чином досвідчуємо таку втіху, коли душа проливає сльози, які спонукають її – чи то з жалю за свої гріхи, чи через Страсті Господа нашого Ісуса Христа, чи з якихось інших причин, що безпосередньо пов’язані зі служінням Йому та Його прославою, – до любові до свого Господа. Зрештою, втіхою називаємо будь-яке зростання надії, віри і любові, а також внутрішню радість, яка закликає і притягує до речей небесних і до спасіння своєї душі, сповнюючи її миром і супокоєм у Творці й Господі.
Правило четверте. Про духовне спустошення. Спустошенням називаємо все протилежне втісі, описаній у третьому правилі, приміром, затьмарення душі, душевне сум’яття, потяг до речей низьких та земних, занепокоєння з приводу різних тривог та спокус; усе це схиляє до зневіри, браку надії і любові. Людина відтак стає бездіяльною, байдужою та сумною, відчуваючи відокремленість від свого Творця і Господа. Бо як втіха є протилежністю спустошення, так і думки, породжені втіхою, протилежні думкам, до яких спонукає спустошення.
ВТІХА І СПУСТОШЕННЯ – ПОЧУТТЯ І ПОРУХИ СЕРЦЯ
Доповнення для аніматора
Можемо сказати, що біля людини з одного боку стоїть Ісус, з другого – злий дух. Між ними відбувається боротьба за наше спасіння, але ми в ній беремо участь. Якщо йдемо до Ісуса й намагаємося впорядкувати серце, то нами керує принцип щастя, тобто життя для інших, служіння іншим (у такий спосіб виходимо з егоїзму) – у цьому полягає любов. Злий дух спонукає нас жити принципом приємності, тобто егоїзму. Принцип приємності закладає, що не служимо Богові й людям, бо не маємо до цього бажання, бо нам це не подобається, бо маємо інші плани. Принцип приємності, в основі якого стоїть первородний гріх, зв’язаний з людською природою. І тому людина має схильності йти за принципом приємності. Натомість схильність до реалізації принципу щастя – життя для інших – з’являється в нас у момент навернення.
Св. Ігнатій був воїном, отож розпізнавав правила ведення війни. Ці знання використав після навернення, щоби назвати те, що в Церкві багато святих робили інтуїтивно. Перше розпізнавання св. Ігнатій виконував після поранення, лікуючись в родинному домі. Довший час він не міг ходити. Перед тим, відвідуючи будинки знатних людей, мав звичай читати романи. Але в рідному домі були тільки дві книжки: Життя Ісуса і Золота легенда – життєписи святих. Лежачи й нудьгуючи, Ігнатій згадував прочитані романи. Коли занурювався в їхній зміст, то відчував спокій, задоволення. Почувався добре. Але коли переставав про це думати, то добре самопочуття зникало. Але коли читав побожні книжки, то почувався добре навіть після закінчення читання. На основі цього Ігнатій виснував, що в Христі є правда, а злий дух тільки збуджує наші фантазії. Їх постійно слід підсилювати, щоби вони давали ілюзію правди. Завдяки цьому відкриттю Ігнатій навернувся і став на дорогу духовного розпізнавання. Також відкрив, що Бог створив людину не для того, щоб вона жила фантазіями, а служила Йому. Навернення почуттів і думок має вести до того, щоби ми йшли до правди і принципу щастя. Дуже важливо не ототожнюватися зі своїми почуттями – я і мої почуття – не одне й саме. Почуття з’являються в нас незалежно від нашої волі. Хоча можемо над ними панувати і в якийсь спосіб їх спрямовувати, то не маємо безпосереднього впливу на те, коли конкретно почуття виникають, а коли зникають. Якщо хтось нам скаже, щоби ми зараз розгнівалися на нього, або закохалися… то сумнівно, щоби ми могли позитивно відповісти на це прохання. Добре це бачимо в подружжі – можемо дбати про почуття любові до дружини або чоловіка, але це не означає, що це почуття будемо завжди переживати, бо не маємо на нього безпосереднього впливу.
Я ≠ ПОЧУТТЯ
Чому знання про почуття так важливі? Бо духовна боротьба точиться на рівні почуттів. В почутті виникає пропозиція, яка схиляє нас до якогось напрямку. Але почуття самі по собі не добрі і не погані – вони морально нейтральні. Навіть почуття ненависті. Постава ненависті, яка є гріхом, – це щось одне, а почуття ненависті – це щось інше. Гріх буде тоді, коли піддамося цьому почуттю й реалізуємо його в конкретному вчинкові. Про гріх говоримо також тоді, коли маємо можливість вільного вибору і щось вибираємо або відкидаємо. А почуття не можемо вибирати, бо не маємо на них безпосереднього впливу. Можемо їх тільки «підливати», щоби вони розвивалися, або «втишувати», щоби не домінували над нами. Але не маємо на них безпосереднього впливу. Грішити починаємо тоді, коли піддаємося почуттям. До прикладу, коли виникає почуття злості й ідеш за ним, виливаючи свою злість на інших. Піддатися якомусь почуттю – це піддатися якомусь духові (доброму чи злому), який підсуває нам пропозицію дії. В почутті якась пропозиція більш інтенсивна. Домінує один із духів. Це залежить від нашого духовного стану. При навернених (впорядкованих) почуттях слухатимемо голос доброго духа.
Що таке духовний порух?
Збудником може бути слово, фрагмент книжки, погода, усміх, музика, в когось щось випаде з рук або хтось швидко їде в машині. Щоденно на нас діє безліч збудників. Збудники викликають в нас почуття – часом дуже делікатні, часом інтенсивні. Збудник і почуття разом створюють порух. Якщо порух у якийсь спосіб з’єднує нас з добрим або злим духом, то говоримо про духовний порух. У віруючої людини більшість порухів – це духовні порухи. Вони можуть вести до Бога, щоби Його більше любити й наслідувати, або теж можуть від Нього відводити. Очевидно, що не всі порухи запам’ятовуємо.
Що таке духовна втіха?
Духовна втіха – це тенденція прямувати до принципу щастя, тобто до служіння Богові й людям. У стані духовної втіхи легко діяти з огляду на Ісуса. Легко долаємо самих себе, щоби вибрати Бога. Духовна втіха – це розбудження любові до Творця і вдячність до Нього. У цьому стані всі створіння любимо в Богові і з огляду на Нього. В стані духовної втіхи можемо мати благодать сліз, які притягують нас до Бога, виражають єдність із Ним або жаль за гріхи. Сльози можуть також бути проявом співчуття для Ісуса на хресті, який вмер за наші гріхи, бо сильно нас полюбив. Такі сльози, які ведуть нас до більшої любові Бога, є знаком духовної втіхи. Подібно й кожне зростання віри, надії й любові означає, що перебуваємо в стані духовної втіхи. Може бути й так, що не відчуваємо нічого особливого або не можемо назвати свої почуття, але бачимо, що зростаємо духовно, що йдемо до Бога, що наша віра зростає – тоді також перебуваємо в стані духовної втіхи. Св. Ігнатій також вказує, що коли відчуваємо внутрішню радість, почуття єдності з Богом, що перебуваємо в Його руках, що Він близько – то тоді перебуваємо в стані духовної втіхи. Подібно діється й тоді, коли любов до Бога не дуже сильна, але любимо другу людину з огляду на Христа. Як я вже згадував, може бути, що духовна втіха не співпадає з духовною. Так відбувається, до прикладу, під час І Тижня ігнатіянських ре колекцій – коли торкаємося гріха в своєму житті, можемо бути пригніченими, бо відчуваємо спустошення, яке він спричинив, але також бачимо, що зростаємо в Богові – тоді переживаємо духовну втіху, хоча не відчуваємо психічну радість. Подібно можемо почуватися на похороні – психічно бути пригніченими, бо втратили когось ближнього, але в серці відчувати мир і близькість Бога. Незважаючи на психічне спустошення, перебуваємо в стані духовної втіхи. Одним словом – втіху можемо відчувати також тоді, коли відчуваємо біль або якусь трудність, але в серці переважає тенденція «до Бога».
Що таке духовне спустошення?
Це тенденція до принципу приємності. Духовне спустошення – це протилежність духовної втіхи. Св. Ігнатій не подає якісь посередні стани. Можемо тільки переживати стан втіхи чи спустошення різної інтенсивності. Отож, переживаємо або духовну втіху, або духовне спустошення. Духовне спустошення – це час, коли переважає схильність до низьких речей, безвартісних, коли нас не приваблює молитва і ми хотіли би її скоротити або взагалі обминути. Під час ре колекцій може виникнути бажання спакувати речі й виїхати. З’являється думка: «В мене ніщо не виходить, ніщо не має сенсу, Бог про мене забув, навіщо я сюди приїхав?» Це час спокус проти віри, відчуття, що Бога нема. Людина, яка нічого не знає про духовне спустошення, у такій ситуації може перелякатися. Трапляється, що тоді люди йдуть до сповіді, бо думають, що з ними діється щось погане і що втрачають віру. Таку особу потрібно заспокоїти й переконати, що це пройде. Внутрішні стани – як спустошення, так і втіха – перехідні. Духовне спустошення проявляється також у тому, що втрачаємо довіру до Бога, почуваємося літеплими у вірі, байдужими, відділеними від Бога – ніби Він спав або залишив нас. Під час молитви все нас нервує, чекаємо, коли вона закінчиться. Під час спустошення відчуваємо схильність до приємності й мусимо бути чуйними, щоби не піддатися спокусам і не согрішити. Але такий стан дуже потрібний, бо Бог використовує його для нашого виховання – в трудностях набуваємо досвід, гартуємо дух. Легко бути вірними, коли все йде добре, але набагато важче, коли з’являються проблеми (подібно як у подружжі чи інших стосунках). Але саме важкі моменти – це критерій любові й дають можливість її поглибити. Це момент для свідомого вибору Бога. Для унаочнення втіхи й спустошення можемо нарисувати лінію часу, а над нею сонце, яке символізує Бога, а під Ним людину, яка йде по житті – переживає періоди духовного спустошення і втіхи. Гора – це втіха, низ – це спустошення. На горі відчуваємо радість, нам приємно, тепло, мило, хочемо жити. Відчуваємо близькість Бога, віримо, що можемо пересувати гори, плачемо з радості. Коли переходимо в стан спустошення, то це виглядає так, ніби Бог ховається за хмари, зникає й забуває про нас. Відчуваємо холод і сум. Нам важко вірити в добро або мати надію, що щось зміниться на краще. Піднімаємо очі, але не відчуваємо Бога. | |||||||||||||||||||||||||
