МІЖРЕЛІГІЙНИЙ ДІАЛОГ  

Thich Nhat Hanh 

The Art of Prayer 

Тхіть Ньят Хань  

Мистецтво молитви 

Відповіді на запитання 

переклав о. О. Кривобочок ТІ 

Елементи молитви 

Християни, які вважають Бога чимось зовнішнім, могутнім і трансцендентним, здивуються, почувши, що буддисти моляться. Що би Ви їм сказали? 

Можливо, що християни й буддисти по-різному розуміють молитву. На початку я хотів би сказати, що коли ми говоримо про молитву, то думаємо про особу, яка молиться, про особу, до якої молимося, і про особу, за яку молимося, отож про три особи. Особою, за яку молимося, можемо бути ми самі, але завжди розрізняємо три особи: особу, яка молиться, особу, до якої молимося, і особу, за яку молимося. 

Говорити, що буддисти не звертаються зі своїми молитвами до зовнішньої особи чи сили, здається неправильним. Молитва – це також прохання про допомогу, і в буддійській традиції ми просимо спільноту допомогти нам, просимо Будду допомогти нам. Той, хто просить, хто молиться – відправна точка. Він повинен бачити речі достатньо чітко, бути достатньо спокійним і врівноваженим, щоби просити про допомогу, і, передовсім, справді бути тут присутнім, зосередженим, мати бажання та намір. Це основна умова для плідної молитви. Молільник повинен справді бути тут, вкорінений у тут і тепер, мати дуже ясний намір, дуже ясне бажання – до кого молитиметься і за кого молитиметься. Якщо молільник виконає ці вимоги, то вже зробить дуже багато. Він почне генерувати енергію молитви, бо справді присутній тут і тепер, зосереджений, усвідомлений (with mindfulness), мотивований. Якщо цього не буде, то не буде нічого. 

Молільник повинен знати того, до кого молиться, а не просто мати якесь уявлення про нього. Якщо ви молитеся до Будди, то повинні знати, хто такий Будда, а не мати тільки низку ідей про Будду. Якщо ви знаєте, хто такий Будда, то молитва буде плідною. Якщо відчуваєте, що Будда повністю присутній тут і тепер, то можете доторкнутися до нього, і тоді молитва буде плідною. Ви знаєте, що Будда присутній також всередині вас у формі усвідомленості (mindfulness), співчуття (compassion), зосередженості (concentration); отож Будда вже не ідея, а дійсність. 

Припустімо, що ви молитеся про допомогу до свого батька. Ви знаєте, хто він. Він жив довго, до прикладу, 90 років, і клітини його тіла все ще присутні в вас. Отож, коли звертаєтеся до батька: «Тату, допоможи», то доторкаєтеся до нього у найбільш зосередженому стані; ви доторкаєтеся не до ідеї. Батько – не ідея. Ви – продовження вашого батька. Припустімо, що хтось каже вам, що, можливо, ви хворі на рак. Ви можете просити допомогу в батька: «Тату, я знаю, що ти сильний, твої клітини такі чудові, ти є в мені, прошу, прийди й допоможи мені». І тоді ви відчуваєте відповідь батька у вашому тілі. Він говорить: «Я тут. Не хвилюйся, моя дитино. Ми маємо здорові клітини. Ти вмієш їх відтворювати. Не хвилюйся». Коли ви так молитеся, то входите в контакт зі своїм батьком і можете відразу відчувати плоди такої молитви. Якщо ви мали здорових дідуся й бабусю, то знаєте, що вони присутні в вас і довкола вас. У такій практиці молитви ви вірите, що ваші близькі все ще тут у інших проявах. Ми молимося не до когось чи чогось нереального, що не існує, а до того, що дійсне. 

Це саме стосується Будди чи Ісуса. Згідно з нашим розумінням, Будда та Ісус продовжують існувати в нових формах. Якщо ви буддист, то Будда продовжує існувати в вас; отож Будда як об’єкт вашої молитви – дійсність, а не тільки ідея. Така практика спирається на базове переконання, що ніщо ніколи не втрачається. Ваш батько, мати, Будда далі тут присутні в нових проявах. Отож друга особа молитви, до якої молимося, – конкретна, дійсна особа, з якою можемо ввійти в контакт. Ось чому дуже важливо мати таке розуміння. Ісус, Будда і дідусь жили не тільки в минулому, вони живуть тут і тепер. Вони в вас, довкола вас, і ви можете ввійти в контакт з ними. Це як спільнота, вона тут, і ви, якщо маєте якісь проблеми, можете сказати: «Дорогі брати й сестри, спільнота, допоможіть мені». Спільнота – це не поняття, а дійсність. 

Ви знаєте, що спільнота є тут – спільнота братів і сестер, молільників. Ми завжди можемо покладатися на спільноту, а спільнота завжди носить живу Дхарму (моральні основи) і живого Будду; торкаючи Дхарму ви торкаєте дійсність. Акт молитви дуже конкретний. Він може преображати й зціляти. Коли говоримо: «Дорога спільното, пошли енергію тому чи іншому братові в потребі», то справді віримо в силу спільноти. Ми знаємо, що колективна енергія спільноти справді існує. Оскільки спільнота має Будду і Дхарму, то ми також маємо енергію Будди, маємо живого Будду й живу Дхарму всередині нас. 

Якщо ми це практикуємо добре, то енергія молитви стає дуже потужною і може щось змінити. Ця енергія є в того, хто молиться, і в спільноти, яка підтримує молитву колективною енергією. Оскільки спільнота має живого Будду і живу Дхарму, то енергія може бути дуже потужною. Ця енергія виходить із нашого єства і виходить із спільноти. Ми знаємо, що цю енергію можна генерувати тільки усвідомленістю, зосередженням і розумінням. Той, хто просить спільноту дати енергію, повинен бути повністю присутнім. Вам потрібно бути усвідомленим, зосередженим і розуміти, що ви єдині з тим, до кого молитеся, і єдині з тим, за кого молитеся. І тому дуже важливо знати, що якщо є усвідомленість, зосередження і розуміння, то відбудеться трансформація і зцілення. 

Якщо глянемо глибше, то побачимо, що якщо християни моляться у такий спосіб: усвідомлено, зосереджено та зі зрозумінням, то між буддизмом і християнством немає великої різниці. Ви знаєте, що ви – важлива частина молитви. Ефективність молитви дуже від вас залежить, бо якщо ви не присутні, якщо не витривалі, якщо в вас немає розуміння молитви, то не зможете ввійти в контакт з могутньою енергією спільноти й Будди. В буддизмі ми не говоримо про Бога, про творіння, про спасіння, про покарання. У буддизмі Розум (Mind) – відповідник Бога, особливо колективний розум. Розум – основа всього; і коли розум входить у контакт з колективним розумом, усе є можливим. Якщо християни побачать, що Бог – Дух (колективний розум, з якого все походить), то відстань між буддизмом і християнством буде невеликою. Це залежить від того, що ми розуміємо під Богом. Якщо розуміємо Бога як основу буття, з якого все походить (проявляється), то наше розуміння не відрізняється від буддійського розуміння розуму, бо в буддизмі розум – митець, який проектує все, особливо колективний розум. 

«Чому важливо молитися тілом?» 

Кожний знає, що поза тіла в молитві дуже важлива. Якщо ви з’єднаєте долоні, якщо станете на коліна, то зможете зосередитися краще, бо звернетеся до Будди, спільноти чи Ісуса усвідомлено й шанобливо, і будете присутні глибше. Стосовно розуміння, то в буддизмі тіло і розум – не дві окремі речі. Тіло – частина розуму, розум – частина тіла. Тіло – продовження розуму, розум – продовження тіла. Дійсність проявляється як тіло і як розум: namarupa (складники живої істоти, nama – психічна складова, rupa – фізична складова). Коли ви дізнаєтеся про дванадцять поєднань, то вже знаєте, що свідомість (consciousness) існує через незнання. Якщо незнання зникає, то свідомість стає мудрістю, яку через присутність незнання називають свідомістю. Незнання викликає імпульси, які ніби створюють свідомість. Свідомість – це розум із елементами незнання. І зі свідомості проявляються тіло і розум. Через незнання ми думаємо, що тіло – не розум, і розум – не тіло, але одне і друге – це прояв свідомості. 

З такої точки зору – недвоїстість розуму й тіла – буддисти завжди включають тіло в молитву, у медитацію. «Споглядання тіла в тілі, споглядання розуму в розумі». Тіло містить розум, розум містить тіло. У такий спосіб у сидячій медитації, у ходячій медитації, у практиці присутності, у практиці дихання розум і тіло завжди стають єдністю, щоби практика була правильною і плідною. Ви не медитуєте тільки розумом, розум – тільки частина. Ви повинні медитувати тілом. Коли ви торкаєтеся остаточної дійсності, то торкаєтеся її не тільки розумом, але й тілом. Коли ви торкаєтеся Божого Царства чи Чистої Землі Будди, то торкаєтеся ногами, руками, очима, а не тільки духом. Ось чому в буддизмі розум і тіло становлять одне. Вони проявляються з тієї самої дійсності – зі свідомості – і в християнстві ви здатні це також побачити. Щоби молитися, ви повинні заспокоїтися, ввійти в себе. Ви повинні молитися не тільки устами, але й серцем. 

Основи молитви 

«Як ви уникаєте пастки рутинності в молитві – не відволікатися під час повторення тих самих слів чи жестів?» 

Коли ви приходите ради співу, коли ви слухаєте спів, ви повинні задіяти тіло і розум. Якщо ви це робите, то ви зосереджені, усвідомлені, співзвучні зі спільнотою й стаєте зі спільнотою одним цілим як річка. Ви вже не існуєте як індивід, ви стаєте річкою спільноти. Розум повинен бути з тілом. І тому практику усвідомленого ходження можна вважати молитвою. Ви молитеся ногами, а коли ходите усвідомлено, то торкаєтеся Божого Царства, Чистої Землі Будди. І відразу можете відчути плоди молитви. 

Коли ви дихаєте усвідомлено, то це справжнє дихання. Тіло й розум з’єднані. Погано молитися тільки устами, рецитуючи щось, в той час як розум блукає в минулому чи майбутньому або думає про щось інше. Це не молитва, бо ви не усвідомлені, не зосереджені, не розумієте. Основи молитви: усвідомленість, зосередження, розуміння. У християнстві є люди, здатні так молитися – усвідомлено, зосереджено, і така молитва називається молитвою серця. Ви молитеся духом і тілом, а не просто з’єднуєте долоні і щось нашіптуєте. Якщо ви співаєте й починаєте думати про щось інше, то потрібно повернутися до себе. «Що я роблю? Я виконую, я не практикую. Я співаю. Я не практикую, я взагалі не молюся». 

Інші члени спільноти повинні нагадати вам про це своїм способом співання, своїм способом практикування, а ви повинні допомагати спільноті практикувати так, щоб тіло завжди було з’єднане з розумом, щоби уникнути пастки практикування тільки зовнішніх форм. Ця пастка універсальна, в неї можна потрапити в буддизмі, у християнстві, в будь-якій релігії. Ми знаємо, що таке практикування безплідне. Ви не осягнете ні Божого Царства, ні Чистої Землі Будди, бо ви не усвідомлені, не зосереджені, не маєте розуміння. Інколи я нагадую про це спільноті перед спільною трапезою: «Давайте дихати так, щоб ми стали однією особою». Ми повинні відмовляти наших П’ять Молитов перед їдою так, щоби не впасти в рутину зовнішньої форми. Ми також маємо вірш, який можемо промовляти подумки: «У просторі й часі ми жуємо ритмічно – як і дихаємо, підтримуючи життя усіх наших предків і відкриваючи шлях вгору для нащадків». Якщо хтось нагадає про це спільноті перед трапезою, то спільнота може практикувати по-справжньому, а не формально. Коли перед вівтарем ми робимо уклін як частину церемонії, то маємо інший вірш: «Той, хто робить уклін, невіддільний від того, перед ким робить уклін, і тому спілкування між ними невимовно досконале». Отож, нам потрібні різні нагадування, які стимулюють і повчають, щоби ми не впали в пастку формалізму. Ми повинні бути творчими, щоби вміти підтримувати нашу практику живою, і тому повинні знаходити підбадьорливі слова перед ходячої чи сидячою медитацією. 

Молитва в щоденному житті 

«У вашій книзі про молитву є розділ про медитацію. Який зв’язок між медитацією і молитвою в вашому житті?» 

Згідно з ученням буддизму все, що ви робите усвідомлено, зосереджено та зі зрозумінням, можна вважати молитвою. Коли ви п’єте чай неуважно (forgetfulness), то в цьому немає життя. Ви не живі повністю, бо вас там нема, ви не усвідомлені, не зосереджені. Це не практика, це світськість. Але коли починаєте усвідомлювати й зосереджуватися, коли вже п’єте чай в досконалій усвідомленості й зосереджено, то це ніби виконання священного ритуалу, і це вже молитва. Якщо ви прогулюєтеся, якщо насолоджуєтеся кожним кроком, якщо кожний крок вас живить і змінює, то кожний крок є молитвою. Отож в навчанні, практиці й традиції буддизму немає різниці між медитацією і молитвою, бо коли ви усвідомлені, зосереджені, маєте розуміння, то торкаєтеся землі Будди, самого Будди, спільноти. Коли ви справді молитеся, то торкаєте Ісуса й Боже Царство, і це веде до трансформації й зцілення. Якщо є усвідомленість, зосередження, розуміння, то вже немає різниці між тим, хто молиться, і тим, до кого молиться, бо комунікація глибока, повна, і повинні відбутися зміни й зцілення. 

Коли ви йдете в аеропорт, то кожний ваш крок може бути молитвою. Ви живете повністю, не марнуєте свій час, своє життя. Коли ви сидите спокійно й вільно, коли вдихаєте і видихаєте усвідомлено, тоді торкаєте чудес життя, і це медитація, і це також молитва. І в справжній молитві вже нема розмежування між тим, хто молиться, і тим, до кого молиться. Християни говорять: «Переживай кожну мить у присутності Бога». Якщо ви живете усвідомлено, зосереджено і з розумінням, то ніколи не покидаєте Бога, ви завжди в контакті з Богом, у присутності Бога. Якщо переживаєте кожну мить свого життя у присутності Бога, то це означає, що ваше щоденне життя є молитвою, і є такі, які здатні так жити. В буддизмі ми вчимося конкретних способів генерування енергії усвідомленості, зосередження і розуміння, і наші практики полягають у генеруванні цих трьох енергій. Якщо ці енергії є, то вже нема розділення на того, хто молиться, і на того, до кого молиться. Якщо ви практикуєте усвідомленість сидячи, ходячи, готуючи їжу, прибираючи кімнату, то не відчуваєте, що марнуєте своє життя. Ви глибоко переживаєте кожну мить життя. Ваше життя стає молитвою. Це породжує щастя й мир. 

Наше життя – це життя молитвою 

«Як людям знайти час для щоденної молитви?» 

Частково я вже говорив про це. Якщо кожний крок стає молитвою, якщо кожний подих стає молитвою, якщо кожна мить праці, ходження, їдження стає молитвою, то вам не треба вже визначати якийсь час для молитви, бо все ваше життя – це практика молитви. Отож, відповідаючи на це запитання, слід сказати, що ми не повинні розділяти час у такий спосіб – на час неуважної праці, неуважної їди, неуважного життя, і на час, присвячений усвідомленню, зосередженню, розумінню й молитві. Ми на це так не дивимося. Кожна мить щоденного життя повинна бути миттю молитви, медитації, практики. Цьому потрібно вчитися. Бувають хвилини, коли ми ніби не повністю живі, нас щось відволікає, турбує, гніваємося, думаємо про якісь плани. Через це марнуємо своє життя. Ніхто не хоче марнувати своє життя. Ми хочемо глибоко переживати наше життя, і це можливо тільки через молитву, генеруючи енергію усвідомленості, зосередження і розуміння, і тоді зможемо глибше переживати кожну мить свого життя. Наше життя – це життя практикою, життя молитвою, і тоді немає поділу на час молитви й на час «життя» чи немолитви. 

Ходяча медитація 

«Чи є щось таке одне, що люди можуть робити щодня, що наблизить їх до щастя, якого шукають?» 

Ми дуже зайняті, ми не хочемо робити багато речей. Ми хочемо знати одну річ, яку можемо робити, щоби наблизитися до щастя, яке щодня шукаємо. Я думаю, що усвідомлені рухи, усвідомлене ходіння може бути даром, який пропонуємо, бо ми багато рухаємося упродовж дня. Якщо ви рухаєтеся і вам потрібно зробити тільки п’ять чи шість кроків, і вмієте це зробити усвідомлено, то вже це принесе велику користь. Йдете в гараж, насолоджуйтеся кожним кроком. Ні про що інше не думайте, просто насолоджуйтеся кроками. Йдете на роботу чи в їдальню, кожний крок може повертати вас у тут і тепер, отож можете насолоджуватися тим, що відбувається. Я думаю, що якщо би всі люди на планеті вміли насолоджуватися усвідомленим ходінням, то це би змінило планету й суспільство, бо кожний би знав секрети усвідомленості, кожний умів би насолоджуватися кожним кроком. 

Ходячу медитацію може виконувати кожний. Багатьом сидяча медитація дається важко, але ходяча – всі ходять. І тому я пропоную, щоб кожний, де би він не був – у Берклі, Нью-Йорку, Амстердамі, Парижу чи Бангкоку, – насолоджувався усвідомленим ходінням, і після кожного усвідомленого кроку ставав уважнішим, повертався до життя, торкав чудес життя, потрібних для зцілення і трансформації. Ходяча медитація дуже приємна, вона преображає і зціляє. Коли ходите усвідомлено, то включаєте в це тіло й розум. Включаєте дихання, стаєте повністю присутніми, повністю живими, наближаєтеся до щастя, якого прагнете. 

Усвідомленість і мир 

«Як молитва пов’язана з миром і миротворенням?» 

Коли ви усвідомлені, зосереджені й маєте розуміння, то в вашому тілі й розумі буде більше миру. Якщо ви знаєте, як дозволити колективній енергії спільноти ввійти в ваше тіло, якщо знаєте, як насправді практикувати усвідомлене дихання, як усвідомленим диханням усунути напруження в тілі й емоціях, то буде ще більше миру. Коли ви сідаєте й починаєте дихати, заспокоюючи розум і тіло, мир стає дійсністю, а таке дихання стає молитвою. А коли вас огортає мир, то можете входити в контакт з іншими людьми й допомагати їм осягнути мир, який перебуває в вас. Разом ви стаєте тілом миру, спільнотою миру. 

Багато людей хочуть працювати ради миру, але не мають миру в собі. Ми гнівно кричимо за мир, ми кричимо на людей, які також за мир – як і ми. Є багато організацій, які дуже віддані миротворенню, але вони часто сваряться між собою й не можуть мати миру. Мир потрібно починати з себе: з практики спокійного сидіння, усвідомленого ходження, зосередження на тілі, усунення напружень у тілі й в емоціях. Практика дає мир нам, ми стаємо спокійнішими, більш задоволеними, можемо краще спілкуватися з іншими людьми й запрошувати їх приєднатися до нас у справі миротворення. Якщо ви спокійні, якщо виглядаєте спокійним, розмовляєте спокійно, реагуєте спокійно, то можете переконувати людей приєднатися до вас у справі ради миру й поєднання. 

Ви не зможете осягнути мир, якщо будете просто сидіти, домовлятися й робити плани. Вам треба навчитися заспокоювати себе диханням, і потім вчити інших робити те саме. Якщо у вас і в інших людей немає миру, то жодну працю, жодну активність не можна буде назвати миротворенням. Отож, президент країни, прем’єр-міністр, лідер політичної партії повинні практикувати мир, молитися за мир тілом і розумом, щоби успішно запрошувати інших лідерів приєднатися до них у справі захисту миру. Я вважаю, що кожна мирна конференція повинна розпочинатися ходячою медитацією, сидячою медитацією; хтось мусить там бути, щоби вчити, як потрібно повністю розслабитися, усунути напруження, гнів і страх в тілі й у розумі. Це цивілізація, це введення духовного виміру в політичне й суспільне життя. Внутрішній мир індивіда передасться спільноті, світу. В наших закладах, школах, партіях ми повинні практикувати мир. Шкільні вчителі повинні практикувати мир і вчити учнів це робити. Члени Конгресу повинні практикувати мир і просити інших членів Конгресу практикувати мир. Стратегія миру повинна включати практику тілом і розумом. 

«Чи можуть християни, приваблені буддійським ученням, стати буддистами?» 

Християни, які вміють осягнути усвідомленість, зосередження і розуміння – вже буддисти, незалежно від того, прийняли вони формально П’ять Заповідей і Три Прихистки [1], чи ні. Вони вже справжні буддисти, навіть якщо не називають себе буддистами, бо суттю буддизму є усвідомленість, зосередження і розуміння. Такі християни є, отож вони вже буддисти і їм не потрібно носити ярлик «буддист». Якщо вони висловлюють бажання прийняти Три Прихистки і П’ять Чудових Заповідей (тренінги усвідомленості), то знають, що така практика підсилює їхню християнську віру. Вони знають, що не втрачають своє коріння і не зраджують свою традицію, основану на розумінні, що в їхній традиції усвідомленість, зосередження і розуміння також дуже важливі. В буддійських центрах вони вчаться методам, які допоможуть їм практикувати усвідомленість, зосередження і розуміння. Вони знають, що в їхніх традиціях ці енергії також дуже важливі. Вони хочуть використовувати свої знання й досвід для оновлення своєї традиції, щоби молодь знала конкретні способи генерування цих енергій. Практикування буддійської медитації у такий спосіб не тільки допоможе їм стати кращими християнами, але й оновити християнство так, щоб молоді покоління християн почувалися у християнстві комфортніше. Кожна традиція повинна оновлюватися в світлі нових змін у світі; буддизм також повинен оновлюватися. 

Не треба спокушатися зовнішнім. Є люди, які називають себе буддистами, але вони не справжні буддисти, бо між ними є дискримінація і догматизм. Вони менш буддисти, ніж багато християн. Є багато християн, які не називають себе буддистами, але вони більш буддисти, ніж тамті «буддисти». Саме так слід дивитися. Якщо християнин підходить до буддійських практик правильно, то він ніколи не залишить християнство. Насправді він має більше можливостей переосмислити свою традицію й допомогти її оновити. Правильна постава: заохочувати людину не покинути її традицію, а повернутися до неї, а буддійські практики усвідомленості, зосередження й розуміння допоможуть цьому. Вважаю, що в світі достатньо буддистів, не потрібно людей навертати на буддизм. Турбота тільки про буддистів вимагає багато зусиль, бо багато з них не практикуючі. Отож, не треба турбуватися про збільшення кількості буддистів. 

«Що ви знайшли у В’єтнамі, коли туди повернулися у 2005? Якими були ваші враження?» 

Я був майже 40 років у вигнанні. Мене вигнали з країни через заклики припинити ворожнечу, і мені не дозволили повернутися назад. Коли я повернувся, то побачив, що під час моєї відсутності у В’єтнамі народилося 35 мільйонів людей. Більшість із них я не знав. Але дивлячись глибше, я бачив їхніх батьків і міг входити з ними в глибший контакт. Найкраще те, що у В’єтнамі вже немає війни. Є інші проблеми, такі як корупція, забруднення, бідність, але немає масового нищення людей. Це вже дуже добре. 

Ми повернулися додому спільнотою 100 ченців і черниць і 100 мирян, і хотіли бути твердою основою усвідомленості, зосередження й розуміння, даром для нації, для народу. Ми хотіли, щоб наші практики були надійними. Я дуже вдячний спільноті, яка приїхала разом зі мною, бо ці люди намагалися своєю присутністю дати з себе найкраще країні і людям. Було багато страхів, підозр, непорозумінь, і ми важко працювали, щоб усе це усунути. Ченці й черниці жили в монастирях. Очевидно, що таємна поліція слідкувала за нами. Миряни жили в готелях, і за ними також слідкували. Наші друзі переробили готелі на осередки практики. Вони прокидалися вранці й практикували сидячу й ходячу медитацію. Вони споживали тільки вегетаріанську їжу. Вони не палили папіроси й не пили алкоголю. З часом на нас почали дивитися як на справжню буддійську спільноту. Люди бачили, що не тільки чернецтво практикує добре, але й миряни. Миряни навчали Дхармі. Повільно, наполегливо, терпеливо і з любов’ю ми почали змінювати людей. Ми змогли допомогти їй усунути негативні образи. Ми допомогли їм зменшити страхи, підозри, і останнього місяця нашої подорожі нам дозволили вчити поза храмами. До того ми не могли переконати їх дозволити нам навчати поза храмами. Багато комуністів і державних урядників приходили порозмовляти. Вони ніколи не були в храмах. Багато з них перший раз знайомилися з буддійським ученням. Вони були зачаровані. Ми бачили, як їхні страхи, підозри й нерозуміння зменшуються з кожним днем. Нарешті відбувся перелом. 

Ми знаємо, що ефекти нашої подорожі тривають далі. Ще потрібно багато чого зробити: бідність, соціальна несправедливість, забруднення, корупція; і хочу сказати, що без братерства, без духовного виміру в нашому житті неможливо вирішити ці проблеми. Ми запрошували членів комуністичної партії та урядовців під час навчання Дхармі прийняти духовний вимір, щоби змогти ставити чоло проблемам у країні. Для чернецтва ми організовували реколекції – понад 1000 осіб на кожну сесію, реколекції для мирян, навчання Дхарми, ходячі медитації. Хоча уряд заборонив засобам масової інформації повідомляти про нашу діяльність, але багато в’єтнамців знали про нас, і думаю, що понад 200 тисяч людей відвідали наші навчання. Навчання Дхарми записувалося, і коли ми від’їжджали, то знали, що вже є 50 тисяч компакт-дисків, бо люди хотіли, потребували цього. На даний момент у нашому основному храмі у Пражна є близько 300-400 ченців, які практикують стиль Plum Village, і багато людей цим цікавляться, бо ми є прикладом оновленого буддизму. Ми надіємося, що такі осередки надихнуть багато інших храмів й центрів практики оновити своє навчання і практику. 

«Цього року вам виповниться 80 років. Чи плануєте ви колись піти на пенсію?» 

Буддійське вчення передається не тільки через зовнішнє навчання, а й через спосіб життя. Ваше життя – навчання, послання. Оскільки я продовжую сидіти, ходити, їсти, спілкуватися із спільнотою і з людьми, то продовжую навчати, навіть коли вже заохочував моїх старших учнів замінити мене в навчанні Дхарми. Упродовж останніх двох років я просив учителів Дхарми – як у монастирських, так і світських колах – приходити й проводити бесіди про Дхарму. Багато з них добре це робили – навіть краще від мене. Я буду продовжувати, я не піду на пенсію. Я продовжуватиму навчати – якщо не бесідами про Дхарму, то своїм сидінням, їдженням, усмішками, спілкуванням із спільнотою. Я люблю бути зі спільнотою. Навіть якщо я не проводжу бесід про Дхарму, я люблю спільну ходячу медитацію, сидячу медитацію, усвідомлене їдження тощо. Отож не хвилюйтеся. Коли люди знайомляться з практикою, то це їх надихає. Щоби навчати, ви не мусите говорити. Ви повинні жити усвідомлено й глибоко. Дякую.