Підсумок
переклала Ліля Старосельська-Ортинська
«Нехай потіхою для нас буде те, що жоден біль на світі не триває вічно. Закінчується терпіння, з’являється радість – так взаємно зрівноважуються.» Альберт Камус Надійшов час на фінал драми «Згвалтування». Твір зіграно. Час опустити завісу. Цікаво, як зазвичай закінчується спектакль? Останній акт, фінал, завіса опускається, починаються оплески, в залі запалюється світло. Тоді зазвичай піднімаємось, щоби, тримаючи в долоні номерок, зайняти чергу в гардеробі. Сьогодні винятково не спішіть. Спробуйте присісти і ще раз проаналізувати кожен акт, вже маючи всю картину перед собою. У залі тиша, вас ніхто не вижене, не попросить з місця. Можете сидіти і думати. Поволі гасне верхнє світло, залишається лише бокове, при балконах. Чи пробували зрозуміти, що відчуває скривджена особа? А може дивитесь на світ очима жертви, батька, мами, брата, сестри, сина скривдженої, знищеної особи, у котрої відібрали гідність і почуття власної вартості, у котрої погасло світло, котра рухається в темноті, навпомацки, німо просить про допомогу. Сильвія і Зуза боролися за кожен день, і перемогли. Незважаючи на біль, страх, самотність їм вдалося перетривати і надати сенс тому, що сталося. А що з відповіддю на фундаментальне в тому випадку питання «чому». Напевно дуже важко буде знайти на нього відповідь. Але жити треба, незважаючи на все і наперекір всьому. Колись, не так давно тому, дуже помічними виявилися ці прості слова: «Треба чекати – перечекати. Дозволити часові принести заспокоєння. І повз усе – волати «з глибини» до Господа. Він не зсилає більше, ніж можемо винести. Але найважливіше віднайти рівновагу в серці, там бути у себе вдома і в безпеці.» Герої нашої драми згодні в одному: згвалтування є жахливим і недопустимим злочином, за який треба карати і засуджувати. Зголошування до поліції забезпечить охорону жертвам та захистить інших невинних осіб. Лише б тому, через відповідальність за інших, варто піти в поліцію. Також варто шукати довготривалої помочі. Наші героїні самі собі порадили, не шукали підтримки, боялися висміяння, приниження, відкинення. Однак є багато місць, де можна знайти зрозуміння, емпатію, руку помочі іншої людини. Для чого самій мучитись, якщо є є так багато людей, що готові допомогти, навіть анонімно. Ми представили різні можливості, кожен міг вирішити і відчути, що є йому найближче, де відчував себе найбезпечніше – в поліції, в кабінеті психолога чи при зустрічі з духовною особою – монахом, священиком. А може в тихій, пустій церкві, в самотній розмові з Богом, у спробі співставлення того, що трапилось, із таємницею Хреста. Пора покинути зал. Вже пізно, персонал театру спішить додому. Час забрати з гардеробу свій плащ, вийти на галасливу вулицю, повернутись до ритму буденності, праці, родини, друзів. Можливо ще на мить задуматись, виходячи з театру. Один режисер, ставлячи дуже важку і вимогливу виставу, сказав: «Є дві можливості: можемо захопити глядача, або залишити його байдужим до нашого замислу.» Якщо вистава вдалась, актори добре зіграли – вона десь у нас залишиться зі всіма роздумами. Щось у нас змінить. Вже незабаром наступна важка тема, котра з певністю торкне багато читачів. Насильство в домі – чи це лише биття, алкоголь, патологія, характерна для низьких верств суспільства? Наступна неприємна і прихована багатьма проблема. Як сказати вголос, що дорогий тато б’є, принижує, шантажує? Відповімо на питання, як собі радити, як вийти із кола насильства, кривди і зла – з боку закону, психології і сторони духа. Спробуємо відчинити двері, ввійти на поріг, відважно розповісти про те, що діється в чотирьох стінах будинків і квартир – не лише в патологічних родинах, але також в домах бізнесменів, лікарів, артистів, журналістів. Бо подібно як алкоголізм є хворобою також багатих людей і вищих сфер – так кривдниками найближчих є часто люди з освітою, успішні. І знову мабуть це спровокує багато контроверсій, бо легше все замести під килим, промовчати, змінити тему, удати, що проблеми не існує, щомене це не стосується. Йтиметься мова про різні форми домашнього насильства – фізичного, психічного, фінансового, про наслідки, спустошення і знищення, які чинять в психіці людини. Будуть наступні розмови – з жертвами, психологом, монахом, тим разом запросимо до дискусії інших людей. Це черговий виклик – вийти з тіні, спробувати пошукати помочі, перервати коло зла і кривди. Чи це вдасться? Оцініть це самі.
Евеліна Дреля http://www.tyniec.benedyktyni.pl/ps-po/?p=4991
| |
