Розмова з о. Володимиром Заторським OSB  

переклала Ліля Старосельська-Ортинська 

Коли ми почуваємо себе скривдженими, зраненими, то дуже часто задаємо собі питання про сенс цього всього. Ніхто ж не хоче терпіти. Видається, що якщо Бог такий добрий і милосердний, то не повинен допустити жодного нещастя. Багато людей так розуміють віру і релігію. Оскільки ми віруємо, то знаходимось під невидимим захистом, і нічого злого з нами немає права трапитись. Але чи це так? Часом інакше. Що повинна робити віруюча людина, яку скривдили, згвалтували? Чи віра, довіра до Господа можуть помогти в пережитті цієї страшної події? Про свободу, правду і вину говорить о. Володимир Заторський OSB, монах з Абатства Бенедиктинів у Тиньці.  

Якщо б до вас прийшла згвалтована особа, що шукає помочі, як би ви пробували з нею говорити, помогти їй? 

Передусім старався би зрозуміти, на чому полягає її проблема і біль. Все залежить від того, як та особа пережила згвалтування і чим воно було для неї. Ключовим питанням є також те, хто був гвалтівником – близька особа, хтось з родини, чи цілковито чужа. Наступним важливим моментом є те, як особа себе поводила, чи раптом не провокувала гвалтівника. 

Психологи стверджують, що не має значення, чи жертва провокує злочинця. Вона ніколи не є винною.  

Не можу погодитись із цим твердженням. Звичайно, за згвалтування відповідає той, хто його чинить, а не той, кого згвалтували. Однак трапляється, що жертва провокувала гвалтівника і не можна укривати цю правду. У духовному житті правда є завжди важлива, і це в екзистенційному вимірі. Тому не погоджуюсь з цим, що той, хто провокує, є цілком невинним. Діяння людських слабкостей відомі віддавна. Якщо хтось себе поводить абсолютно провокаційно, то на жаль сам себе наражає на зло. Це можна порівняти із ситуацією особи, котра працює на висоті без страховки, та ще й необережно поводиться. Якщо впаде і стане калікою, провина лежатиме на ній. Абсурдно мати претензії до Бога через те, що існує гравітація. Схоже відбувається у випадку згвалтування – якщо жінка провокує , а потім їй хтось вговорює, що вона невинна, то чинить їй кривду, зафальшовуючи повну правду про причини фатального випадку. 

Але коли вже дійде до згвалтування, то другорядним стає факт, чи жертва вела себе провокаційно. Вона й так себе вібчуває у всьому винною. 

Мені здається, що це не зовсім відчуття вини, але швидше втрати чогось, якогось жалю, що відбулось те, що відбулось. Від того моменту світ виглядає абсолютно інакше. Очевидно що це є сильне психічне зранення, праця над ним є надзвичайно важка, але треба спробувати надати цьому сенс, бо в протилежному випадку в це можна лише зануритись. Безсумніву, таку особу треба рятувати, незважаючи на те, чи з її боку є якась вина чи ні. Однак не можна цього робити через фальшування повної правди про подію. Лише правда може визволити людину, ніщо інше. Переконування в невинності, якщо хтось був винним, є абсолютно фальшиве. Правда не є чимось, чим можна довільно маніпулювати. Звичайно, при розмові про згвалтування необхідною є велика делікатність.  Спочатку треба зорієнтуватись, як дана особа переживає те, що її спіткало, про що думає і чому. Лише потім надходить час на поступове відслонення правди. 

Ну добре. Якщо дійде до того, що особа визнає свою провину, то весь духовний світ ляже в руїнах. 

Що це означає? 

Має претензії до того, що сталося, також до Бога, з’являються сумніви, відходить від Церкви… 

Якщо відходить від Церкви, це означає, що не відчуває вини, але реагує бунтом, що виростає з претензії і внутрішньої злості на себе, світ, долю і Господа. Якщо би насправді відчувала себе винною, то старалася би перепросити Бога за вчинене зло, за те, що наприклад поводилась провокаційно і крикливо. У тому випадку згвалтування повинно бути для неї підставою до скрухи і навернення, а не відірвання від Бога. Відірвання є наслідком наполягання на своєму. Це ситуація фатальна духовно, бо веде до наступних зранень і кривд. Цим способом жертва будує пекло собі та іншим. 

А якщо вона невинна і починають руйнуватися справи віри і релігії? 

Напевно це виникає з попереднього способу розуміння Бога і релігії. Можливо раніше така особа думала, що Господь повинен охоронити її від усього, незважаючи на те, що вона робить і що роблять інші. Але це не так. Даючи людині свободу, Господь також дав можливість скоєння зла. Створюючи когось вільним, відмовився від застосування сили, не утримує при собі, намагаючись охоронити від зла. На цьому полягає весь драматизм створення людини. Бог може нас покликати лише внутрішньо, силою любові. Його Син прийшв у світ як людина і перетерпів насилля від людей, прийняв його на себе і пожертвував Отцю своє терпіння. Не відповідаючи силою, ніби знесилив доконане над ним насилля, і одночасно дав нам свідчення любові до кінця. 

Як подолати кризу віри, яка з’являється тоді, коли переживаємо кривду і терпіння?  

Однією з підставових справ у духовному житті є пережиття і зустріч з таємницею неправди, зла і гріха, котра існує в кожному з нас. Це є одним з фундаментальних досвідів, які повинна людина пройти. Та особа досвідчує зла в чистому вигляді. Може замкнутись у своєму власному переживанні, а може це віднести до таємниці, в певному сенсі Божого безсилля перед свободою, якою Бог обдарував людину. Може увійти в поставу Ісуса і через те дійти до якоїсь фантастичної близькості з Ним, до близькості спільної долі. 

В такому випадку де і яким способом шукати втіхи? 

Треба стати перед Ісусом і побачити Його хрест в контексті свого досвіду. Тоді можна Його зрозуміти, відчути єдність і солідарність з Ним. Через це проглядається величезний сенс спасительного терпіння. Наша проблема полягає на тому, що існує сфера пережиття і сфера об’єктивної вартості і правди. Між одним та іншим існує велика прірва. Пережиття є дуже емоційним і суб’єктивним, натомість правда є об’єктивна, часом парадоксально протилежна нашим переживанням. Як на мене, лікує лише правда.  

Як можна випровадити таку особу зі сфери суб’єктивного пережиття і ввійти у простір правди? 

Як на мене, відповіддю на те є Христос і Його хрест. Хрест Ісуса містить в собі з одного боку вимір суб’єктивний – солідарність з терплячим через досвід терпіння, а з другого боку – найбільш об’єктивну серед існуючих правду, що Бог є любов і у ньому немає насилля, бажання щось робити силою, що Бог солідарний з жертвами всілякої несправедливості і насилля.  

Якщо Бог є любов, милосердний і добрий, то чому дозволив, щоби дівчину було згвалтовано? 

І знову входимо в сферу бунту проти свободи людини. Господь зробив людей вільними. Він не хоче мати невільників, але дітей. Діти беруть участь в спадщині свого Батька і не можуть бути рабами. Ціла драма виховання людини полягає у вихованні в свободі. Свобода є найбільшою гідністю людини. 

Однак часом буває великою драмою… 

Те, що свобода на суспільному та індивідуальному рівнях використовується людьми невідповідно, є окремою справою. Це виникає з браку розуміння підставових речей. Людина думає, що знає, ким вона є, що є господаром себе, що може робити все, що їй заманеться. Але насправді не є так, ми самі для себе є загадкою, а наша свобода є в її центрі. 

Чи радили би Ви жертвам згвалтувань звертатись до поліції? 

Так. Не можна дозволяти, щоби насильник далі робив свою справу. Треба покласти цьому край. Треба відслонити правду, домагатися справедливості, одночасно боротися зі злом і не дозволяти йому вільно розповсюджуватись. Є таке поняття, як відповідальність за інших людей. Якщо хтось чинить зло, про це не можна мовчати. Дозволяючи на чинення зла комусь іншому, береш участь в його грісі, стаєш співвинним чужого гріха. 

Згвалтовані дуже часто замикаються в собі, замикаються перед іншими людьми. Здаються холодним, зачерствілими, злісними, змінюється спосіб їхнього життя… Психологи стверджують, що це треба прийняти, перечекати. 

Треба жити далі, незалежно від того, що сталось, а не ходити як труп чи ранити інших. У цьому всьому є якась диявольська злосливість. Вважається, що оскілька та особа дізнала кривди, то потім може кусати, бити, завжди буде невинною, бо ж була скривджена. Таким чином часто твориться виправдання для чергового зла і чергових кривд. 

Так, але скривджена особа є жертвою, їй важко зберігати спокій і самоконтроль. 

Звичайно, але прошу зауважити, що та сама особа може стати агресором, і на жаль так часто буває. Не обов’язково гвалтує. Але постійно має претензії, є нестерпна в житті. У хвилину згвалтування жертва не є по стороні зла, є невинною. Натомість із цієї події повинна зробити висновки і рішуче відсторонитись від зла. Досвідчивши ефектів зла, повинна собі усвідомити, що її агресивна поведінка також кривдить інших. Треба пам’ятати, що кожен вид зла ранить іншу людину, не тільки цей найгірший. Важливо вийти із кола думання лише про себе. Треба поглянути також на інших людей, на близьких осіб, друзів, колег, котрих ранить своєю поведінкою.  

Часом стається, що після згвалтування жінка вагітніє. Теоретично за законом має право на аборт. 

Має таку можливість за законом. Але законом можна вільно маніпулювати. Дитина, що зачалася під час згвалтування, є невинна. Не можна її позбавляти життя. З католицької точки зору жінка однозначно повинна родити. Може сказати, що не хоче її виховувати, може віддати до інтернату. Є люди, які чекають на усиновлення, є організації, які беруть на себе виховання. Переривання вагітності є екзекуцією невинної дитини. 

З цього виникає, що аборт у цьому випадку є гріхом. 

Звичайно. О.Тішер колись сказав, що найчастіше себе взаємно ранимо власними ранами. Це власне так виглядає. Хлопець зазнавав сексуального насилля через батьків, сестри його принижували, в результаті він гвалтує дівчинку, і таким чином проявляє свою зневагу до жінок. Дівчинка вагітніє і мордує власну дитину. Така спіраль зла може тривати поколіннями, без кінця. Цей ланцюг треба перервати. Це можна зробити лише зупиняючи зло на собі. Життя створене для життя, тому яка-небудь причина для нищення життя походить від диявола. Не можна вважати усіх за невинних, бідних, бо колись були скривджені. Незалежно від того, що ти пережив у житті, ти є відповідальний за те, що чиниш іншим. Чинячи якесь зло, насправді найбльшу шкоду приносиш собі, бо скривджена особа має шанс з того вийти і жити вповні, а ти стаєш на боці смерті і на боці зла. Це є найбільша шкода, яку можемо досвідчити: стати самому по стороні смерті і зла. Замикання себе в зраненні є по суті вибором смерті. 

Дякую за розмову. 

Дякую. 

О.Володимир Заторський OSB– вступив до монастиря 1980 року після закінчення фізики в Ягеллонському Університеті. Перші шлюби склав 1981 р., висвятився на священика 1987 р. Засновник і  до 2007 р. директор видавництва Tyniec.У 2005-2009 рр. настоятель монастиря, у 2002-2009 префект світських облатів при опацтві. Автор книжок на духовну тематику, між ними: Пробачення, Відкрити серце, Дар сумління, Мовчати щоб почути, Дорога людини. Провів рік в пустельні на Мазурах та в бенедиктинському монастирі Дормітіо в Єрусалимі.   

Розмовляла Евеліна Дреля 

  http://www.tyniec.benedyktyni.pl/ps-po/?p=4697