ДУХОВНІСТЬ - ВИЗВОЛЕННЯ ЧЕРЕЗ МЕДИТАЦІЮ

Даний підручник на тему медитації, яка веде до духовного самопізнання, по суті, написав не я. Він виник як плід багатьох курсів, присвячених медитації, які я вів останні 25 років в Індії і в європейських німецькомовних країнах. Вирішальний вплив на нього мав досвід і відгуки учасників цих курсів. Отож це книжка, яка виникла на базі практичних вправ. Багатьом духовним прочанам і друзям дякую за присутність і за заохочення до її написання.

Я вважаю, що можна виділити чотири проблеми духовного життя, з якими постійно зустрічаються люди, які серйозно шукають свій шлях:

1. Не можу молитися, бо не можу витишитися і внутрішньо зосередитися.

2. Охоче медитую без відношення до якогось конкретного предмета, але на своїй внутрішній дорозі майже не помічаю Бога.

3. Вмію роздумувати про Бога, але не зазнаю присутності Христа на дорозі «занурення».

4. Насолоджуюся тишею, але не вмію поєднати медитацію з буденністю.

Йдеться, головно, про проблему сприйняття особового Бога. Багато людей не доходять до особового Бога і до внутрішньої зустрічі з Ним так, як це нам пробує передати традиційна християнська віра. Чи це прояв процесу духовного дозрівання, чи, скоріше, – втрати віри? Дехто захоплюється методами медитації, характерними для східних релігій. На жаль, східну містику часто погано розуміють, навіть вважають її запереченням віри в особового Бога. Суть християнської духовності розуміють однобоко – як зустріч із особовим Богом. І тому чую звинувачення, що зближення з традицією східної медитації – це зрада християнської віри! І тому задаюся запитанням: чи те, що суттєве у східній містиці, не може надихнути християнську духовність? Чи не може її поглиблювати й розширювати? Це питання буде предметом дослідження даної книжки. В сучасну епоху, налаштовану на діалог, це здається важливою справою. Мій багатий досвід, базований на контактах з індусами в Індії, допоміг мені оживити містичний вимір християнської духовності.

Суттєве питання, яким сьогодні задаються християни, які мислять серйозно, звучить: де і як ми досвідчуємо Христа? У прийнятих формах побожності ми часто наголошуємо на досвіді Христа:

1. в історичному Ісусі, якого зустрічаємо, звертаючись у минуле,

2. у Христі віри, на якого дивимося і якого прославляємо,

3. у Христі – Володареві світу, якого уявляємо на небесних висотах,

4. у Христі – об’єкті прославлення або особі, гідній наслідування.

5. у Христі – єдиному справжньому Спасителеві – на противагу до інших форм спасіння.

Всі ці аспекти – важливі складники повноцінного життя вірою.

Окрім того християнські містики прагнуть знайти спосіб, щоб глибше досвідчувати Христа:

3. Христос є присутністю Бога, який страждає з нами й знову формує наше життя.

4. Христос є Спасителем у загальній історії спасіння, в яку включені всі релігії світу.

Пропоновані медитативні вправи спираються на таке розуміння містичного підходу до Христа. Виконавець вправ досвідчує Христа як присутність Бога в божественній глибині даного моменту. Такий доступ до Нього не заперечує форм спасіння інших релігій, а шанує їх і приймає як посередню форму зустрічі Бога з людиною в людських серцях. В духовному досвіді інакшевіруючих людей я відчував досвід автентичного спасіння, а в їх писаннях розпізнав об’явлення Божого слова.

Щойно в глибокій тиші ми отримуємо містичний доступ до досвіду Христа. І тому у вправах велику увагу надається тиші, а це означає:

3. тишу, завдяки якій виконавець вправ стає слухачем слова,

5. тишу, яку народжує Дух і в якій досвідчуємо єдність із глибиною буття,

6. тишу, в якій досвідчуємо гармонію з усім створінням.

Виконавець вправ у повній тиші стає на внутрішню дорогу прочанина. Медитація – це дорога всередину, до глибоких покладів свідомості, до «кімнатки», яку Ісус окреслив як місце зустрічі з Богом. І тому медитація подібна до процесу занурення.

1. Це досвід божественного Вчителя, який супроводжує нас «зсередини».

2. Вихід з ізоляції в малому «его» до досвіду єдності з будь-яким буттям.

4. Досвід «просвічення» божественним світлом.

На цій внутрішній дорозі ми користуємося архетипними символами. В медитативних вправах символ – це не об’єкт у сфері пам’яті, але в глибині інтуїтивного спостереження. Йдеться не про представлення тих образів в уяві як предмета для роздумів, але про саму ідентифікацію з цими образами. Виконавець вправ «стає» ніби деревом або криницею, зерном пшениці або променем світла. Тільки тоді може переживати процес переміни, коли поєднує його з символом. У цьому процесі залишає простір Духові.

Медитації з символами – це не техніки, які ведуть до зцілення, а дорога до глибшого відчування в нас процесу зцілення. Символи допомагають ставати податливими на дію Божого Духа. Символи поєднують різні аспекти духовного життя. Остаточно йдеться про єдність із всесвітом: про гармонію з усіма істотами в божественній глибині буття. З цією метою нас супроводжуватимуть праці містиків різних релігій. І тому в медитативних вправах ми користуватимемося наступними символами, взятими в класиків містики:

3. дерево і криниця в світлі Євангелія від св. Йоана,

4. світло в значенні Євангелія від св. Йоана і листів св. Павла.

Містики і вчителі різних релігій дорогу «занурення» описують як внутрішній перехід через різні сфери свідомості. По суті можемо говорити про чотири сфери:

4. містична глибина відчуття (містична свідомість, інтегрована).

В процесі медитації свідомість занурюється в різні сфери – від першої до четвертої. В сфері ума панує розум. Тут характерний предметний спосіб мислення. Поняття і почуття, фантазії та уява, рішення і сподівання беруть початок у цій верхній площині розуму і волі. У цій сфері під час медитації з’являються розпорошення. Розум опредметнює все, навіть Бога. У цій площині свідомості розвивається потрібний особовий зв’язок з Богом, зв’язок «я» – «Ти».

Прямування в напрямку щораз глибших покладів свідомості постійно відбувається під впливом чинників підсвідомості. Під час медитації в сфері психіки «випливають» образи і спомини, які пришвидшують або гальмують перебіг медитації. Продиратися через ці джунглі часом дуже важко. І тому виконавець вправ повинен мати велику довіру до божественного Вчителя і глибоке переконання, що дорога йде дальше.

Здатність помітити духовну сферу свідомості можна часом порівняти до внутрішнього променя або внутрішнього ока. Містики всіх релігій говорять про цю інтуїтивну здатність пізнавання. На Сході вона називається buddhi. Тут пробуджується відчуття таємниці трансценденції, божественності. І тому медитацію представляють як внутрішній перехід до buddhi ( dhi- yana).

Четверту сферу містичного досвіду описати не можливо. Початковий особовий зв’язок з Богом трансформується в глибокий досвід єдності з божественністю. Божественність переживають як справжній суб’єкт буття. Людське «я» стає повністю «проникним» для Божого Духа. У християнському досвіді віри це з’єднання людської екзистенції з внутрішньотринітарним життєвим процесом. Ісус зазнав цю найглибшу єдність і відкрив нам до неї доступ. «Щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі» (Йо. 17, 21).

Якщо йдеться про досвід Бога в медитативних вправах, то відчутним стає свідомий перехід:

1. від мислення, яке опредметнює, до внутрішнього спостерігання,

2. від особового сприйняття Бога до розуміння Його міжособової божественної таїни,

3. від Бога як предмета почитання до Бога як суб’єкта досвіду,

4. від дуалістичної побожності до містичного досвіду єдності,

Тим самим не ставиться під сумнів вартість особового зв’язку з Богом, але цей зв’язок розуміється як вихід на духовний шлях. Але при цьому звертають увагу на постійний заклик містиків: вийди поза будь-які образи! Повністю перебувати в присутності Божого Духа, в повному «тут і тепер», дати простір Духові, який «допомагає нам у немочі нашій; про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо» (Рим. 8, 26) – саме про це йдеться у вправах. Справжня зустріч з Богом відбувається «у дусі й правді», а не в святинях і обрядах (Йо. 4, 21-23). Через медитацію людина входить на дорогу Духа, який «досліджує все, навіть глибини Божі» (1 Кор. 2, 10).

У всіх медитативних вправах можна легко розпізнати основний ритм:

1. акцептація самих себе, бо нас акцептували,

3. ставати одним із тим, що є божественною глибиною,

4. піддаватися Божому Духові, аби нас преображав,

5. нове світобачення: бачити Бога в усьому і все бачити в Богові,

6. нова мотивація: вкорінюватися в Духові, аби стати новим створінням.

Через щиру самоакцептацію божественний Учитель веде шукача до досвіду єдності й до звільнення усвідомлення світу. І тому перший етап – фаза занурення в глибину присутності Бога, другий – фаза винирення на світ; одна полягає у зверненні до божественних засобів, друга –у спрямуванні до світу.

2. фундаментальну довіру: довіряю присутньому в мені Богові,

3. Тройцю: моє життя розвивається в божественному житті.

2. теозіс: Бог перемінює моє життя в божественне,

Духовна дорога має два розгалуження: всередину і назовні.

1. У перших трьох серіях вправ йдеться передовсім про дорогу всередину – до внутрішнього простору тиші.

2. В останніх двох серіях вправ йдеться про дорогу назовні – до щоденного життя в світі.

3. Між ними пропонується п’ять серій вправ, зв’язаних із символами. Ці вправи допомагають під час медитації переживати цей духовний процес із більшим розумінням.

дорога всередину

символи змін

дорога назовні

розділи 1-3

бути в єдності з землею, відчуття тіла

контролювання дихання

витишення через

слово\ім’я\мантру

розділи 4-8

учитель:

внутрішнє супроводження

зерно пшениці:

перемінитися

дерево:

вкорінитися

криниця:

бути прозорим

світло:

бути просвіченим

розділи 9-10

дорога:

в дорозі з Богом

милосердя:

глибоке з’єднання з усім

У вказівках до медитативних вправ увагу звертають на наступні елементи:

1. місце: сидіти випростаним і розслабленим, якщо можливо – на підлозі,

2. дихання: свідомо відчувати в тілі струмінь подиху, розслабитися і зосередитися на вдихові й видихові,

3. спостереження: відчувати внутрішні порухи, маючи на увазі образ, який супроводжує медитацію,

4. супроводжуючий образ: зосередитися на образі й інтенсивно переживати поєднаний із ним процес,

5. слово до медитації: дозволити, аби слово чи мантра діяли всередині, повторюючи їх в ритм із диханням.

Раджу наступний спосіб виконання серії вправ:

1. Важливо старанно виконати три перші серії вправ. З цією метою слід присвятити більше часу і кілька разів повторювати ці базові вправи, аж поки не відчуємо глибоку, внутрішню тишу.

2. У внутрішньому просторі тиші можна взяти один із п’яти згаданих символів та інтенсивно виконувати серію поєднаних із ним вправ. Потрібно так довго ідентифікуватися з символом і залишатися з ним, аж поки глибоко не відчуємо в собі процес переміни.

3. Потім слід перейти до двох останніх серій вправ і виконувати їх, поки не отримаємо результат. Вони допоможуть виразно помітити присутність Бога в світі й відповідно по-новому формувати своє життя.

4. Потім можна використовувати інші символи, аби вони поглиблювали духовний процес і допомагали його відчувати. Але важливо не змінювати їх часто. Кожний символ-архетип потребує достатньо часу, аби почав діяти і робити духовні зміни. Потрібно навчитися жити з конкретним символом, який дає внутрішньому процесові точку опори й виразність.

5. У всіх цих практиках можна постійно прислуховуватися до своєї глибини й відчувати те, що в ній діється: Куди мене веде Божий Дух? Що мене тепер зворушує? Що в мені діється? Виконавець вправ повинен постійно перебувати в поставі того, хто приймає. Не повинен мати почуття тиску успіху. Кожний справжній духовний досвід – це благодать: Бог є тим, хто діє і перемінює, є суб’єктом нашого існування.

6. Перед вправою важливо докладно прочитати частину, призначену для роздумів, аби добре зрозуміти духовний зміст медитації. Схема, подана в введенні до кожної серії вправ, має бути допомогою в графічній ілюстрації суттєвого напрямку вправ.

7. Як довго може тривати одна медитація? Виконавець сам повинен вирішити про її тривалість: не менше 30 хвилин і не більше 60 хвилин. Найкраще виконувати вправи щодня: в тому самому місці, в тій самій позі тіла, в тій самій порі дня, якщо можливо, то вранці. Зріст духовного життя зумовлює аскезу і дисципліну.

8. Дуже заохочуємо від самого початку «малювати» медитативні образи. Йдеться не про те, щоби обов’язково робити це після кожної вправи, але щоб дати простір і колір образу, який з’являється інтуїтивно: то не я малюю, а щось малюється в мені. Інтерпретація образу також повинна відбуватися в рециптивній поставі. Завдяки образам, які виникають під час медитації, можна відслідковувати й пояснювати внутрішню духовну дорогу розвитку. Корисно також вести духовний щоденник, і також часом з духовним товаришем ділитися своїм внутрішнім досвідом й роздумувати над ним.

Мета цієї книжки – не великий трактат із царини духовності. Я хотів би дати її тим, хто шукає, як товариша на дорозі духовного життя. Багато людей вибрало цю дорогу. Їхній досвід заохочує мене дати ширшому колу вказівки стосовно вправ медитації.