47. Довіра
Самотність – це найглибше страждання людини. Долю людини часто порівнюють з долею птаха в клітці. Ув’язнена істота постійно конфронтує зі своїми границями. Відчуття границі як границі пояснює основне спрямування на світ поза границями. Птах відчуває цей стан як обтяжливий, бо відчуває, що створений для свободи неба. В екзистенцій ній самотності людина відчуває, що створена до божественного «Ти». Первісну тугу людини св. Августин виразив так: «Неспокійне наше серце, поки не спочине в Тобі». Туга, яка постає в глибокій самотності, спрямована до любові й безпеки в глибині буття. Людина, як особове «я», спирається на божественне «Ти». Людина тужить за особовим Богом, який зустрічає її з глибини буття трансособової божественності. Тужить за люблячим словом, яке зазвучить у тиші серця, за божественним супроводженням, яке веде до свободи. І кожна релігія пробує передати цю особову зустріч із Абсолютом. Євреї розпізнають її в завіті з Ягве, індуси досвідчують її через Шіву чи Крішну, буддисти – через Будду, мусульмани – через Аллаха, який промовляє через Коран. Ми, християни, досвідчуємо цей рятівний прихід Бога в Ісусі Христі. Такий досвід спасіння обдаровує нас довірою. А довіра визволяє людину з самотності. Через довіру до божественного Спасителя ми визволяємося з первісного страху. Тільки божественне «Ти» може звільнити нас остаточно з в’язниці в тісному «я». Така довіра – це безумовне віддання себе; це віра. Латинський вираз credere означає: дати серце, повністю відчинитися внутрішньо. У вірі повністю довіряємо Богові, який зустрічає й визволяє нас у Христі. Йдеться не про те, щоб триматися форми історії, а щоб Христос супроводжував нас і визволяв тепер. Христос – це ім’я Бога з нами тут і тепер. Наше життя розвивається через Христа; погоджуватимемося зростати в Христі. «Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні. А коли дух вас водить, то ви не під законом» (Гал. 5, 1.18).
Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя. Йо. 8, 12
Медитація
Ходження: Ходжу по безлюдній дорозі, зосереджуюся на диханні, доходжу до втіленої тиші. Спостереження: Помічаю в собі велику тугу за світлом і благодаттю. Роздумую про досвід близькості Бога в моєму житті. Уявляю собі, як Христос супроводжує мене. З великою довірою йду разом із Ним. Відслідковую в собі всі порухи духу. Слово для медитації: З кожним видихом повторюю: йду до Тебе.
| ||