41. Наша дорога страждання
Духовне життя означає бути з Богом в дорозі, давати простір Божому Духові, щоб супроводжував нас на життєвій дорозі. Ізраїль переживав Бога як Ягве: Бог з нами. В Ісусі учні зустріли Еммануїла: Бога з нами. У Крішні індуїсти пізнають Бхагавана: ласкавого Бога, який носить їх чуйно – як флейту в руках. Мусульмани переживають Бога як Рахмана: милосердного Бога, який показує їм правильні стежки. Для буддистів Будда є просвіченим: дорогою до визволення. У всіх релігіях існує основний досвід, що Бог як Спаситель зустрічає людину на дорозі життя і супроводжує її. Повністю стати на дорогу Бога означає, що наше життя має окреслену мету і що ми вільні від страху. В особливий спосіб зустрічаємо Бога на нашій дорозі страждання. Якщо страждаємо, то відчуваємо пустку і безнадію. Якщо важко хворіємо і стоїмо перед лицем смерті, коли перебуваємо в критичному становищі, коли нас покинули близькі особи, тоді волаємо до Бога: чому Ти це допустив у моєму житті? Якщо великі природні катаклізми забирають життя тисяч людей, то тоді запитуємо: де є Бог? Це волання – це прадавнє прагнення людини, яке виразно вимагає спасіння. Не можемо заперечити власну долю, її слід допустити. Не можемо випирати боротьбу з Богом про сенс спасіння, її потрібно виражати. На хресті Ісус волав: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» (Мт. 27, 46). Ісус відчував Богозалишеність – найбільше страждання людини. Чесність із собою вимагає торкнутися власної історії терпіння. Духовне життя дає нам силу дивитися терпінню в очі. На дорозі страждання досвідчуємо моменти темної ночі душі. Часом вони такі сильні, що відбирають в нас уся життєву відвагу. Не бачимо дороги за один крок. Не знаємо, як потрібно йти далі. Під час таких безвихідних ситуацій важливо вміти допустити внутрішнє відчуття, щоби слідкувати за внутрішніми порухами духа. Кожна криза – це кайрос, момент благодаті, з конкретним викликом вибрати нову дорогу. Кожна хвороба має своє послання спасіння. Але для його розпізнання потрібне внутрішнє світло. Якщо страждання приймають і надають йому сенс спасіння, то воно перестає бути обтяжливим стражданням. Стає хрестом, який веде до нового життя. Я не можу впасти глибше від божественної глибини, яка мене завжди несе й супроводжує.
Коли я немічний, тоді я міцний. 2 Кор. 12, 10
Медитація
Місце: сідаю, випростовуюся, розслабляюся, зосереджуюся. Доходжу до втіленої тиші. Роздуми: Чесно дивлюся на своє життя і намагаюся розпізнати, що мене зараз пригнічує. Допускаю до себе почуття: страх і намагання позбутися його, самотність і розпач. Свідомо помічаю в собі цю суперечність і боротьбу з Богом. Слово
для медитації: Можливо, що з глибини серця з’явиться крик:
Боже мій, Боже мій,
чому мене залишив, але дозволяю на цей крик. Приймаю в
собі темну ніч і
повністю довіряюся Христові, який присутній і супроводжує
мене з моєї глибини.
| ||