21. Покинути
Зректися і радіти життям – це основне послання містиків усіх релігій. Через зречення осягнемо внутрішню свободу й дамо місце Духові, щоби перемінював наше життя. Пояснюючи дорогу переміни, Ісус описує дорогу розвитку зерна пшениці (Йо. 12, 24). Як зерно пшениці, Він жив між нами, пройшов нашу дорогу страждання і став Богом для нас. Зерно пшениці має дві можливості розвитку: Якщо залишиться у житниці, то його життя закінчиться в пекарні; якщо дозволить себе посіяти, то падає в землю і під промінням сонця помалу стає матір’ю сотень зерен. Друга дорога переміни вимагає відмовитися від тимчасової безпеки. Мусить зректися тепла й безпеки в темній житниці, якщо хоче здобути свободу і вирости в сонячному світі. Зречення дає нам внутрішню свободу. Майстер Екхард уживає тут слово Abgeschiedenheit – відсторонення, самотність, усамітнення. Навіть тоді, «коли зовнішня людина займається багатьма справами, внутрішня людина залишається вільною і відстороненою». Є три аспекти відсторонення: 1. Визволення від свого «я»: «Усяке прив’язання до власного «я» відбирає в тебе свободу». Якщо вперто тримаємося малих справ, то стаємо невільниками самих себе. 2. Визволення від світу: «Бути випорожненим із усього створіння – це бути наповненим Богом, а бути наповненим усяким створінням – це бути випорожненим із Бога». Якщо пристрасно чіпляємося світських справ, то стаємо нещасними, бо вони звужують нашу глибину. Бажання володіти породжує в людях страх, а страх легко накидає поставу споживацтва. 3. Визволення від Бога. «Ти повинен стати безбожним», щоби досвідчити Бога. На внутрішній дорозі ми повинні залишити предметні образи Бога, щоб створити внутрішній простір для пізнання Його заново як таїни: Deussempermaior! Через відсторонення дозволяємо Богові бути Богом, природним об’єктам дозволяємо залишатися створіннями, а себе пробудити до справжнього «я». Тоді «Бог стає в людині плідним», бо шукач Бога перед Богом убогий, а перед Божим Духом – дівственний.
Забери іржу, а тоді засіяє те, що під нею приховане. Екхарт, 103
Медитація
Місце: сідаю, випростовуюся, розслабляюся. Доходжу до глибокої втіленої тиші. Дихання: З кожним вдихом споглядаю силу дихання, яка пропливає вверх вздовж хребта, а з кожним видихом – силу, життя, яка пропливає вниз. Спостереження: Помічаю все, чим в цю мить займаюся і що мене турбує: речі, люди, завдання, обов’язки, страхи, проблеми, свої уявлення про Бога. Слово для медитації: На початку кожного видиху говорю в думці: покинути! Відсторонююся від своєї схильності вперто чогось триматися. З довірою піддаюся процесові переміни Духом. Супроводжуючий
образ: Мене супроводжує і заохочує образ пшеничного зерна,
яке відмовляється від тимчасової безпеки.
| ||