1. Самоакцептація
Духовне життя – це ніби внутрішня проща. Найдовша дорога, якою можемо будь-коли йти, це внутрішня дорога до справжнього «я». Коли входимо на неї, то отримуємо здатність повного зосередження уваги на теперішній миті. Хто повністю присутній в теперішності, той духовно постійно в дорозі й завжди близько божественної мети. Дорога вже є метою. Де я повинен розпочати цю внутрішню прощу? Саме там, де перебуваю тепер. І тому чесно задаюся питанням: Куди я дійшов у розвитку свого життя? Що мене тепер зворушує повністю і глибоко? Які мої світлі й темні сторони? Чесно й серйозно дивлюся на себе. Йдеться не про оцінювання своєї життєвої дороги. Не хочу питати, що я заслужив у Бога або які гріхи поповнив. Просто хотів би глибоко заглянути в себе, так як Бог на мене дивиться. Хотів би себе акцептувати так, як мене акцептує Бог. Довіряю Богові, який перемінює моє життя, і довіряю собі, бо я дорогий в очах Бога. Ввіряю себе довірливо, цілком і повністю Божій присутності: не можу впасти глибше від Рук, які мене тримають і спасають. Але в глибині чую також запрошення: навернися! Духовне життя – це постійні роздуми над собою і навернення. Передовсім йдеться про містичну переміну. Запрошення стосується більше до того, ким бути, ніж що робити, більше до поглиблення і розширення свідомості, ніж до результатів. Дух зворушує мене зсередини, щоби подорожувати там, де в моєму глибокому єстві бере початок спасіння. Веде мене до внутрішнього божественного простору, до свободи і любові. Там променіє внутрішнє світло, яке зазнав Будда. Там відкривається рятівне джерело, яке здійснилося в Ісусі. Там розвивається сила любові, яку відчували мусульманські аскети, суфі. До цієї внутрішньої кімнати веде моє духовне паломництво. Так розпочинається розвиток нового способу існування в моєму житті: можу квітнути там, де мене посадили.
Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні. Мт. 6, 6
Медитація
Місце: Сідаю, випростовуюся і розслабляюся. Заплющеними очима огортаю простір, в якому перебуваю: довжину, ширину, висоту, світло і тіні, шум і тишу… Я присутній тут і тепер повністю. Роздуми: Задаюся питанням: Де перебуваю тепер в моєму родинному, професійному житті, в контактах із людьми…? Який маю образ Бога? Де моє місце у релігійній спільноті? Які мої утривалені почуття, мої головні думки і мотивації? Що є причиною турботи, клопоту, почуття провини? Супроводжуючий
образ: Споглядаю самого себе, спостерігаю, як я розвивався,
і з довірою входжу на дорогу до внутрішньої кімнати. Даю в
собі простір Божому Духові.
| ||