Самопізнання
і соціологія
кілька
думок
Криза
післясоборної Церкви в світлі соціології
релігії
Цю
кризу можна пояснити за допомогою економічної теорії ніш,
запропонованої американськими дослідниками Роджером Фінком і
Родні Старком.
З
огляду на різні види матеріального і духовного добра існують
різні категорії споживачів, названі «нішами». На
«релігійному ринку» поняття ніші визначається через
відношення напруження до коштів. Напруження – це дисонанс
між практиками окресленої релігійної групи і стилем життя
усього суспільства. До прикладу: у суспільстві, яке вживає
алкоголь, група абстинентів перебуває у стані певного
«напруження». Рівень напруження міряють за критерієм
strictness,
тобто з якою точністю релігійна група дотримується своїх
правил у відношенні до норм, прийнятих у суспільстві. Чим
більша точність, тим більше напруження. А кошти – це
посвячення, зв’язане з життям, відмінним від домінуючого
звичаю, і несприйняття оточенням.
Італійський
соціолог релігії Массімо Інтровіньє виділив п’ять «ніш»
релігійного попиту. Характерною відмінною рисою «ніш» є
рівень «напруження» – від найбільшого до
найменшого.
Ultrastricte –
дуже строга;
Stricte –
строга;
Conservative –
консервативна;
Progressive –
прогресивна;
Ultraprogressive –
ультрапрогресивна.
Дуже
строга ніша (низький відсоток релігійних споживачів) –
повністю відкидає цінності суспільства, шукає можливості
відокремитись від нього.
Строга
ніша відкидає цінності суспільства, але не відокремлюється
від нього, шукає можливості діалектичного
співжиття.
Консервативна
ніша (найбільший відсоток релігійних споживачів) –
конфронтація і критика довколишньої дійсності й місіонерська
постава щодо світу.
Прогресивна
ніша (відсоток релігійних споживачів обмежений і стабільний)
– необхідність адаптації цінностей
суспільства.
Ультрапрогресивна
ніша (низький відсоток релігійних споживачів) – повна
гармонія цінностей з загальноприйнятими в
суспільстві.
Нова
релігійна спільнота, створена на периферії релігійного
ринку, проявляє високий рівень радикалізму у визнанні своїх
цінностей. У наступних поколіннях проявляється природна
схильність знижувати напруження у суспільстві й у якійсь
мірі уникати осудження суспільством, переходячи до наступної
ніші. Спільнота зміцнює свої структури, збільшує кількість
визнавців. З просуванням до наступної ніші радикали
відходять і створюють свої спільноти, натомість розширюється
місіонерська діяльність і спільнота зростає чисельно. Якщо
спільнота далі йде в напрямку зменшення напруження, то в її
членах послаблюється зв’язок з цінностями, відбувається
криза приналежності до цінностей і криза всієї
спільноти.
Під
час ІІ Ватиканського Собору Церква перебувала у строгій
ніші. Реформи повинні були перевести Церкву до
консервативної ніші. Але практично реформи не затримали
Церкву в консервативній ніші, а пішли далі – до прогресивної
ніші, а в деяких середовищах – до
ультрапрогресивної.
(на
основі книжки Chrześcijanin na rozdrożu. Ks. R. Skrzypczak.
WAM 2011).
Віра
та ідеологія
Як
ми стаємо християнами, наприклад, в нашій українській
дійсності? Після розпаду атеїстичної держави й ідеології
прийшла ера релігійної свободи. Багато людей стали адептами
різних християнських конфесій, приймаючи їхню доктрину,
етику життя і культ. Популярною мовою це називається
наверненням, поверненням до релігії й віри в Бога.
Принаймні, переважна більшість богомільного народу і
духовенства в це вірить.
Але
що сталося насправді? І чи це все має якесь відношення до
самого Бога? Віра первісних християн народилася на основі
особистого досвіду живого Бога – те, що бачили й чули,
перетворилося у віру й нову релігію. Тільки особистий досвід
і Божа благодать могли радикально змінити їхні релігійні
установки. У кількох наступних поколіннях передавався
особистий досвід Бога, керигма, відбувалося втаємничення у
життя вірою, у досвід спілкування з Богом. Потім почалася
катехизація – теоретичне навчання правд віри, етики й
культу. І наступні покоління отримували доктрину і культ,
які постали на живому досвіді віри перших християн, але вже
без досвіду Бога, тобто ідеологію. З часом доктрина і культ
розбудовувались, набирали різних форм у різних народів і
культурних груп, що спричинювало поділ релігійної спільноти
на різні конфесії, обряди. Релігія вже не зв’язок з Богом, а
елемент національно-етнічно-культурно тощо тотожності певних
груп людей – так само як мова, мистецтво, музика, фольклор
ітд. І посткомуністичне повернення людей у лоно релігії – це
повернення до якоїсь частини своєї національної тотожності,
яку колись відібрали силою. Яскраве свідчення цього – суто
національне християнство: козацьке-гетьманське-незалежне. І
наступні покоління тепер отримують християнську ідеологію
від народження через виховання.
У
своїй християнській ідеологія ми належимо до якоїсь «ніші» –
згідно з вищеописаною соціологічною схемою. Якщо поміркуємо,
то такі самі або подібні ніші можемо виокремити й в інших
сферах свого життя – політика, мова, національні традиції
тощо. По-простому: від радикалізму й фанатизму до повної
байдужості.
У
ігнатіянських реколекціях, які у своїй суті повинні бути
керигмою, втаємниченням у досвід живого Бога, а не
теоретичним навчанням, велике значення має самопізнання у
світлі Божого слова, тобто молитва й медитація у цьому
напрямку. Психологія, соціологія й інші царини людських
знань можуть бути допомогою в цьому.
Поміркуймо
над тим, до якої ніші ми належимо. Важливо зрозуміти, чому
саме до цієї ніші. Можливо, що упродовж життя ми вже
поміняли кілька ніш. Чому? Виховання у родині – це одна
ніша. Підлітковий вік, оточення ровесників – це може бути
вже інша ніша. Доросле життя, вплив оточення – це може бути
ще інша ніша.
Що
нас підтримує в актуальній ніші? Католицька Церква – не
моноліт. Усе духовенство також розподілене по різних нішах,
тому ми часто безкритично аплодуємо своєму духовному
вождеві, повністю відключаючи мізки й мислення, а іншого,
який представляє іншу нішу, абсолютно не сприймаємо й
освистуємо. По католицьких сайтах також видно, до якої ніші
належить їхнє начальство. Тому одними сайтами захоплюємось,
бо вони відповідають нашому світоглядові, тобто нашій ніші,
а інші ігноруємо, відкидаємо і критикуємо. Глибше розуміння
себе самого і свого світогляду навіть на психологічному й
соціологічному рівнях допомагає зменшити внутрішнє
напруження, менше ділити світ на своїх і чужих, толерантніше
ставитися до інакомислячих, критикувати їх без злоби,
сприймати відмінну думку спокійно, поблажливо, з
добродушністю. І буде доброю основою для глибшої
медитації.
|