Самопізнання і соціологія  

кілька думок 

 

Криза післясоборної Церкви в світлі соціології релігії 

 

Цю кризу можна пояснити за допомогою економічної теорії ніш, запропонованої американськими дослідниками Роджером Фінком і Родні Старком. 

З огляду на різні види матеріального і духовного добра існують різні категорії споживачів, названі «нішами». На «релігійному ринку» поняття ніші визначається через відношення напруження до коштів. Напруження – це дисонанс між практиками окресленої релігійної групи і стилем життя усього суспільства. До прикладу: у суспільстві, яке вживає алкоголь, група абстинентів перебуває у стані певного «напруження». Рівень напруження міряють за критерієм strictness, тобто з якою точністю релігійна група дотримується своїх правил у відношенні до норм, прийнятих у суспільстві. Чим більша точність, тим більше напруження. А кошти – це посвячення, зв’язане з життям, відмінним від домінуючого звичаю, і несприйняття оточенням. 

Італійський соціолог релігії Массімо Інтровіньє виділив п’ять «ніш» релігійного попиту. Характерною відмінною рисою «ніш» є рівень «напруження» – від найбільшого до найменшого. 

Ultrastricte – дуже строга; 

Stricte – строга; 

Conservative – консервативна; 

Progressive – прогресивна; 

Ultraprogressive – ультрапрогресивна. 

Дуже строга ніша (низький відсоток релігійних споживачів) – повністю відкидає цінності суспільства, шукає можливості відокремитись від нього. 

Строга ніша відкидає цінності суспільства, але не відокремлюється від нього, шукає можливості діалектичного співжиття. 

Консервативна ніша (найбільший відсоток релігійних споживачів) – конфронтація і критика довколишньої дійсності й місіонерська постава щодо світу. 

Прогресивна ніша (відсоток релігійних споживачів обмежений і стабільний) – необхідність адаптації цінностей суспільства. 

Ультрапрогресивна ніша (низький відсоток релігійних споживачів) – повна гармонія цінностей з загальноприйнятими в суспільстві. 

 

Нова релігійна спільнота, створена на периферії релігійного ринку, проявляє високий рівень радикалізму у визнанні своїх цінностей. У наступних поколіннях проявляється природна схильність знижувати напруження у суспільстві й у якійсь мірі уникати осудження суспільством, переходячи до наступної ніші. Спільнота зміцнює свої структури, збільшує кількість визнавців. З просуванням до наступної ніші радикали відходять і створюють свої спільноти, натомість розширюється місіонерська діяльність і спільнота зростає чисельно. Якщо спільнота далі йде в напрямку зменшення напруження, то в її членах послаблюється зв’язок з цінностями, відбувається криза приналежності до цінностей і криза всієї спільноти. 

Під час ІІ Ватиканського Собору Церква перебувала у строгій ніші. Реформи повинні були перевести Церкву до консервативної ніші. Але практично реформи не затримали Церкву в консервативній ніші, а пішли далі – до прогресивної ніші, а в деяких середовищах – до ультрапрогресивної. 

(на основі книжки Chrześcijanin na rozdrożu. Ks. R. Skrzypczak. WAM 2011). 

 

Віра та ідеологія 

 

Як ми стаємо християнами, наприклад, в нашій українській дійсності? Після розпаду атеїстичної держави й ідеології прийшла ера релігійної свободи. Багато людей стали адептами різних християнських конфесій, приймаючи їхню доктрину, етику життя і культ. Популярною мовою це називається наверненням, поверненням до релігії й віри в Бога. Принаймні, переважна більшість богомільного народу і духовенства в це вірить. 

Але що сталося насправді? І чи це все має якесь відношення до самого Бога? Віра первісних християн народилася на основі особистого досвіду живого Бога – те, що бачили й чули, перетворилося у віру й нову релігію. Тільки особистий досвід і Божа благодать могли радикально змінити їхні релігійні установки. У кількох наступних поколіннях передавався особистий досвід Бога, керигма, відбувалося втаємничення у життя вірою, у досвід спілкування з Богом. Потім почалася катехизація – теоретичне навчання правд віри, етики й культу. І наступні покоління отримували доктрину і культ, які постали на живому досвіді віри перших християн, але вже без досвіду Бога, тобто ідеологію. З часом доктрина і культ розбудовувались, набирали різних форм у різних народів і культурних груп, що спричинювало поділ релігійної спільноти на різні конфесії, обряди. Релігія вже не зв’язок з Богом, а елемент національно-етнічно-культурно тощо тотожності певних груп людей – так само як мова, мистецтво, музика, фольклор ітд. І посткомуністичне повернення людей у лоно релігії – це повернення до якоїсь частини своєї національної тотожності, яку колись відібрали силою. Яскраве свідчення цього – суто національне християнство: козацьке-гетьманське-незалежне. І наступні покоління тепер отримують християнську ідеологію від народження через виховання. 

У своїй християнській ідеологія ми належимо до якоїсь «ніші» – згідно з вищеописаною соціологічною схемою. Якщо поміркуємо, то такі самі або подібні ніші можемо виокремити й в інших сферах свого життя – політика, мова, національні традиції тощо. По-простому: від радикалізму й фанатизму до повної байдужості. 

У ігнатіянських реколекціях, які у своїй суті повинні бути керигмою, втаємниченням у досвід живого Бога, а не теоретичним навчанням, велике значення має самопізнання у світлі Божого слова, тобто молитва й медитація у цьому напрямку. Психологія, соціологія й інші царини людських знань можуть бути допомогою в цьому. 

Поміркуймо над тим, до якої ніші ми належимо. Важливо зрозуміти, чому саме до цієї ніші. Можливо, що упродовж життя ми вже поміняли кілька ніш. Чому? Виховання у родині – це одна ніша. Підлітковий вік, оточення ровесників – це може бути вже інша ніша. Доросле життя, вплив оточення – це може бути ще інша ніша. 

Що нас підтримує в актуальній ніші? Католицька Церква – не моноліт. Усе духовенство також розподілене по різних нішах, тому ми часто безкритично аплодуємо своєму духовному вождеві, повністю відключаючи мізки й мислення, а іншого, який представляє іншу нішу, абсолютно не сприймаємо й освистуємо. По католицьких сайтах також видно, до якої ніші належить їхнє начальство. Тому одними сайтами захоплюємось, бо вони відповідають нашому світоглядові, тобто нашій ніші, а інші ігноруємо, відкидаємо і критикуємо. Глибше розуміння себе самого і свого світогляду навіть на психологічному й соціологічному рівнях допомагає зменшити внутрішнє напруження, менше ділити світ на своїх і чужих, толерантніше ставитися до інакомислячих, критикувати їх без злоби, сприймати відмінну думку спокійно, поблажливо, з добродушністю. І буде доброю основою для глибшої медитації.