4. Дар розпізнавання  

Венеція, 12 лютого 1536 

Вдячність спонукала Ігнатія написати довгий лист до Ізабелли Розер. У випадку Кассадора знаходимо те саме почуття вдячності, але на цей раз до всієї Барселони. 

Кассадор був архідияконом Барселони і був номінований єпископом цього міста у 1546. Походив з німецької родини і допомагав Ігнатію під час його навчання в Парижу. Святий пише до нього з Венеції, де чекає на друзів, щоб разом з ними вдатися до Єрусалима – мрія, яка ніколи не здійсниться. 

Між аргументами, які він подає, найбільш важливими, без сумніву, є третій, в якому він, подавши деякі поради щодо заповіту важко хворого товариша, навіює відокремлення від земних цінностей; і шостий, в якому говорить про реформу монастиря св. Клари, яку вважає нагальною і важливою. Після роздумів про реформу переходить до духовного розпізнавання, беручи до уваги різні духовні ситуації душі. Пояснює, чому Бог часом дозволяє, що богопосвячені особи в своєму служінні зазнають занепокоєння і страждання – що це Боже провидіння, яке базується на незбагненній таїні божественної святості та мудрості. 

(MI Epp I 93-99) 

IHS 

Кан. Якову Кассадору 

Благодать і любов ГНІХ нехай завжди буде з нами. 

Читаючи Ваш лист від 5 січня, я відчув не лише велику радість, але також і великий біль, довідуючись про протилежні й суперечні речі, які викликали в мене різноманітні й суперечливі почуття: радість бачити ревність, яку ГНІХ дає Вам – щоб плакати з тим, хто плаче не лише через хворобу тіла, а в більшій мірі через хворобу духу; великий біль чути про такі сумні речі, які Ви описуєте у листі. В ньому є п’ять чи шість питань, на які я мушу відповісти. Розпочну з простих речей, які менше вгамовують спрагу наших душ, щоб ми не задовольнялися речами, які лише посередньо впливають на наше вічне життя. 

Перше: Ви пишете, що й надалі будете мені допомагати, а я мушу лише Вас повідомляти. Ізабелла Розер написала мені, що в квітні вишле мені гроші, щоб я міг закінчити своє навчання. Гадаю, що так буде краще, бо вона покриє мої річні видатки – книжки й необхідні речі. Між іншим, оскільки життя тут дороге, а стан мого здоров’я не дозволяє мені зменшити видатки чи працювати, за винятком того, що необхідно для навчання, то я тепер достатньо забезпечений, бо Ізабелла Розер прислала мені дванадцять скудо, а Ви – милостиню з любові та служіння до ГНІХ. Вірю, що Він Вам щедро віддячить не лише за матеріальне добро, яке мені чините, але й за велику турботу, яку проявляєте щодо мене в моїх нестатках: не думаю, що батьки могли би зробити більше для рідних дітей. 

За два тижні до Різдва я захворів і сім днів пролежав у ліжку в Болоньї з біллю у шлунку, простудою і пропасницею. І тому вирішив піти до Венеції, де перебував півтора місяці. Моє здоров’я покращилося; живу разом з дуже доброю і освіченою людиною. Не думаю, що в таких обставинах я міг би очікувати чогось кращого. 

Друге: Вістка про те, що Ваші три племінники покинули Мобеж, не стурбувала мене дуже. Але я хотів би знати про їхні мотиви. Надіюся, що скоро про це довідаюся, бо написав листа до одного з моїх друзів у Парижу і попросив його відвідати їх від мого імені. Я сказав, що це мене не турбує, тому, що, якщо не помиляюся, вони є скромними і шановними людьми. І тому гадаю, що в будь-якій ситуації будуть вести себе достойно. Коли я там перебував, то бачив, що Льосада, беручи приклад із старших братів, особливо Якова, був спокійним. Надіюся в ГНІХ, що вони виконають свої обов’язки. Господові подобається, у Своїй повній і досконалій доброті, завжди керувати ними Своєю рукою. 

Третє: як Ви мене просили, отож у Господі наказали, то стосовно хвороби пана Кляре буде краще, якщо я Вам напишу. Ви зможете прочитати про це в моєму наступному листі, отож, у цьому листі нічого про це не говоритиму. Я лише прагну, щоб Ви допомогли йому в духовних справах і в усьому, що ГНІХ дав йому в цьому житті. Думаю, що нікого іншого він не буде слухати так, як Вас. Оскільки він не має дітей і близьких родичів, яким зобов’язаний за законом лишити майно, то мені здається, без усякого сумніву, що краще й розсудливіше буде віддати майно тому, від кого все отримав, тобто нашому вселенському подателю, керівникові й Господові – для побожних, справедливих і святих справ. Краще буде, як вчинить це ще за життя. Я не можу схвалити, коли хтось залишає своє майно іншій людині для підтримки конюшень, мисливських собак, соціального статусу і земної пишності. Св. Григорій описує два ступені досконалості: перший, коли хтось залишає своє майно родичам і йде за ГНІХ; другий, вищий, коли віддає майно вбогим, згідно з порадою: «Коли хочеш бути досконалим…» (Мт 19, 21). Я вважаю, що краще дати вбогим, якщо родичі не є вбогими, а вбогі не є родичами: але якщо умови однакові, то краще дати вбогим родичам, ніж комусь іншому. 

Четверте: Ваше бажання бачити мене там як публічного проповідника співзвучне з моїм глибоким бажанням. Не те, щоб я претендував робити те, що інші не можуть робити, або йти туди, звідки інші втікають; хотів би лише, як людина з невеликими здібностями, проповідувати про речі, які легко сприйматимуться, будуть зрозумілими й покірними, з надією у ГНІХ, що, йдучи скромними шляхами, отримаємо благодать зростати трошки у прославленні й служінні Богові, до якого ми зобов’язані. 

Отож я, після закінчення навчання через рік після цьогорічного Великого Посту, надіюся, що не буду гаятися, щоб проголошувати Боже слово, в жодному місці Іспанії, а спочатку відвідаю Вас – згідно з нашим обопільним бажанням. Бо мені здається, що маю більші борги перед населенням Барселони, ніж перед рештою світу. Звичайно, що це станеться, якщо я не помиляюся, тобто, якщо ГНІХ не пошле мене поза Іспанію для більш болісної і важчої праці. Але тепер я не впевнений ні в одному, ні в другому. Але завжди буду проповідувати в убозтві, без перешкоджаючих вигод, які маю під час навчання. І як доказ того, що говорю, як тільки закінчу навчання, вишлю Вам деякі книжки, які зараз маю або ще буду мати, як і обіцяв Ізабеллі Розер. 

П’яте: Ви мене повідомили, що написали до «блаженної» (у значенні доброї і побожної жінки; особа невідома) з бажанням нашої спільної зустрічі, вважаючи, що зустріч з відкритими серцями принесе радість. Звичайно, що зустрінемось, бо моїм основним правилом є: при зустрічі з будь-ким, навіть найбільшим грішником, розмовляти про Божі справи, і я з цього черпаю користь. Тим більше користі отримаю, під усіма аспектами, від спілкування з особами, яких Бог вибрав, щоб служили Йому. Справді, після того, як доктор Кастро (Джованні Кастро був першим, кому Ігнатій дав вправи в Парижу, пізніше він вступив до картузів у Валенсії. Ігнатій відвідав його у 1535 р. по дорозі з Аспейтії до Венеції. Ігнатій довіряв його розторопності так, що рекомендував Фавру зробити в нього генеральну сповідь, коли того мучили скрупули під час навчання в Парижу) довго говорив мені про цю душу, я знав, що вона в добрих руках і дуже прив’язався до неї і дякував ГНІХ за те, що так сильно в ній діє. Надіюся, що Бог незабаром організує цю зустріч, якщо це послужить Його прославі й нашому більшому духовному добру. 

Шосте: стосовно монастиря Святої Клари, то гадаю, що не є християнином той, чия душа не болить, знаючи, яка велика шкода завдається служінню ГНІХ. Мене турбує не брак здорової думки однієї особи, а погані наслідки, які вона спричинить у багатьох людей, які служать Богові. Дійсно, через свою немічність нам дуже важко боротися з самими собою – а саме в цьому отримуємо найбільше духовної користі, – що достатньо одної дрібної причини, щоб ми впали. Звичайно, що я хотів би відвідати цих черниць і дати їм кілька порад щодо їхніх чернечих духовних вправ і способу життя, особливо для цієї особи, яка має такі великі проблеми (можливо, що йдеться про Терезу Рехадей). Мене не легко переконати, що особа, яка залишає дочасні цінності, хоча ще слабо з’єднана з Богом, але має здоровий дух і осуд, може зазнати такої глибокої безнадії тому, що хоче служити Богові й глибше з Ним з’єднатися. Я є слабкою і немічною людиною, але якщо хтось захоче служити мені й любити мене більше, то вчиню усе можливе, щоб ця особа не дійшла до такої безнадії. Наскільки більше чинитиме це Господь, який, будучи Богом, захотів стати людиною і вмерти ради спасіння всіх людей. І тому я не можу припустити, що через свою ревність у духовних справах ця особа може зазнавати таких мук і стільки біди, якщо в цьому немає іншої причини – внутрішньої чи майбутньої. Бо саме Бог дає людині судження і не забирає його, дає надію, а не зневіру. 

Я кажу «без іншої внутрішньої причини», бо можливо, що її душа під час побожних духовних вправ була вражена гріхом. Є безліч видів гріха. Можливо, що причина знаходиться у способі виконання вправ: не все, що видається добрим, є ним. І тому, що в такій особі добро не може співіснувати зі злом, а благодать – з гріхом, диявол міг вчинити багато. 

Я кажу «без іншої майбутньої причини», бо Господь розміщає всі речі впорядковано, за вагою і розміром, і бачить, що хоч у даний момент душа перебуває у благодаті, але не зможе використати отримані благодаті й дари і, не будучи наполегливою, легко скоїть більші гріхи та занапастить себе. Можливо, що наш найдобріший Господь, щоб компенсувати це коротке служіння, допустив ці страхи й постійні спокуси, але чуває, щоб вона не впала. Ми завжди повинні думати, що все те, що Господь чинить у розумних душах, чинить для того, щоб дати нам більше благодаті або не допустити нашого падіння – якщо не знаходить у нас здатностей робити щось більше. 

Насамкінець, оскільки ми не знаємо засад і причин Божої дії, то не можемо передбачити наслідків. І тому, для нашого добра дуже добрим буде жити в любові, а також дуже розторопно буде жити в страху, бо шляхи Господні несповідимі, і ми не можемо вимагати від Нього пояснень. Нам залишається лише плакати і молитися за більшу розторопність цієї душі та всіх інших. Нехай Бог у своїй доброті впорядковує душі і не дозволить ворогу людської природи здобути перемогу над тими, кого Він викупив і врятував ціною своєї дорогоцінної крові. 

Закінчую з молитвою, щоб у своїй безмежній доброті Бог дав нам повну благодать зрозуміти Його святу волю і повністю її виконати. 

Вбогий добром 

Ініго