2. Після довгого мовчання  

Париж, червень 1532 

Минуло десять років, як Ігнатій покинув рідних: десять років боротьби і особистих здобутків на нових життєвих шляхах. Тепер, коли його серце наповнене Богом, він повертається, щоб звістити їм бездонні глибини духовного життя. Після тривалого мовчання Ігнатій написав листа братові Мартінові і, отримавши відповідь, пише знову. 

Мартіно Гарсіа, другий син, після смерті старшого брата став спадкоємцем дому Лойол. Шлюб з Магдаленою ді Араоз обдарував його п’ятьма дочками і чотирма синами. 

Ігнатій в листі, після сімейних справ, таких як подружжя племінниці та навчання племінника, пояснює Мартінові радість нового життя, яке він вибрав, і мотиви свого довгого мовчання. Необхідно було відійти від світу і повністю віддатись Богові, щоб пізніше проповідувати Його людям; окрім того, початки в духовному житті завжди важкі. Далі знаходимо гарячі напуття використовувати гідно добро цього світу – це турбота нової людини в Богові і рефлексія, яка стане «засадами і основами» Духовних Вправ. 

Ігнатій закінчує лист побажанням: вміти розуміти і виконувати Божу волю. Це побажання він пише вперше, а пізніше воно стане своєрідним підписом Ігнатія. 

(MI Epp I 77-83)

IHS 

Мартінові Гарсіа де Оназ 

Благодать і любов ГНІХ (Господа нашого Ісуса Христа) нехай завжди буде з нами. […] 

Ти пишеш, що радієш з того, що я почав тобі писати. Не дивуйся: щоб вилікувати велику гнійну рану, треба на неї відразу наложити цілющі мазі, наступні – в середині лікування, і останні – в кінці лікування. Так само, коли я почав міняти своє життя, мені були потрібні ліки; за деякий час я змінив лікування і, якби від того ставало гірше, то я би повернувся до попередніх ліків. 

Нічого дивного нема в тому, що я зазнав, бо навіть св. Павло відразу після свого навернення говорить: «дано мені в тіло колючку, посланця сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не величався» (2 Кор 12, 7); в інших місцях: «та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму» (Рим 7, 23); «бо тіло бажає противного духові, а дух противного тілу» (Гал 5, 17). В його душі відбувалась така боротьба, що він пише: «я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те я роблю» (Рим 7, 15). За деякий час він знову пише: «Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим 8, 38). 

Спочатку зі мною відбувалось те саме, що і з св. Павлом. Сподобалось Всевишньому обдарувати мене повнотою благодатей, так що в середині і в кінці я уподібнювався, наслідував і служив так, як усі вірні Господні слуги. І якщо в чомусь я би образив Всевишнього або ослаб у служінні і прославленні Його, то відібрав би в себе життя. 

Останні п’ять-шість років я міг би тобі часто писати, якщо би не дві перешкоди: перша – навчання і численні зв’язки, але не світські; друга – я не був впевнений, чи мої листи будуть служити прославленню ГНІХ і добру моїх ближніх по крові, які є і ближніми по духу, щоб допомогти їм в духовних справах. Тому що в цьому житті можу любити особу лише в мірі, яка допоможе їй служити і прославляти Бога, оскільки любити Бога всім серцем не може той, хто любить щось заради того, що любить, а не заради Бога. 

Бог хоче, щоб з-поміж двох людей, які Йому служать однаково, ми вибирали тих, хто ближчий по крові: батька, благодійника, товариша, знайомого. Ось чому ми почитаємо, прославляємо і любимо Апостолів більше, ніж інших святих, бо вони служили і любили Ісуса найбільше. Любов, без якої не зможемо осягнути життя, є любов’ю, якою любимо ГНІХ ради Нього самого, а все інше – ради Нього. «Хай радіють у славі святі» (Пс. 149). 

Я дуже сильно бажаю, щоб у тобі, рідних і друзях інтенсивно горіла справжня любов і збільшувались ваші сили в служінні і прославленні нашого Бога, бо Він завжди любить вас і служить вам більше. Допомагаючи Господнім слугам, я здобуду перемогу і славу. Я говорю, пишу і навчаю зі здоровою любов’ю і щирими намірами, з серцем щирої покори, а не для порожньої і мирської слави; слухаю поради, заохочення і напуття інших. 

Людину, яка в цьому житті з великою турботою прагне багато збудувати, розширювати будівництво, збільшувати свої доходи і статус, щоб прославитись серед людей і залишити по собі згадку, я не буду осуджувати, але й не буду схвалювати. Згідно зі св. Павлом, ми повинні користуватись речами світу так, якби ними не користувались, володіти речами так, якби ними не володіли, мати дружину так, якби її не мали, оскільки постать цього світу швидко минає (1 Кор 7, 29-31). Якщо хочемо здобути небо, то мусимо так жити! 

Якщо ж ти про ці правди щось чув, то прошу тебе, ради любові нашого Господа, намагатись із усіх сил заслужити небо, пам’ять і похвалу Господа, який буде тебе судити. Він дав тобі в надмірі земне добро для того, щоб ти міг здобути небесне добро: даючи добрий приклад і моральне виховання своїм дітям, слугам і близьким; говорячи одному побожні слова, іншому – справедливий осуд, але без гніву й обурення; даючи одному притулок у своєму домі, іншому – матеріальну допомогу; чинячи добро вбогим сиротам і потребуючим. Захланним не повинний бути той, для якого Господь є таким щедрим. Одного дня ми знайдемо такий спокій і таке добро, яких не мали в цьому житті, і, оскільки ти можеш багато зробити в цьому житті, то прошу тебе, ради любові Бога, прикласти всі свої зусилля, щоб не тільки роздумувати над цим, але й реалізувати, бо ніщо не є важким для тих, які прагнуть, особливо ради любові ГНІХ. […] 

Господиню дому (Магдалена ді Араоз, дружина Мартіно) з усією родиною і всіма, які би були раді мене бачити – як ти ввважаєш, буду пам’ятати в свої молитвах до Господа, який буде нас судити. Буду просити в Нього, який є безмежністю і найвищим добром, про благодаті для нас, щоб ми слухали його найсвятішу волю і повністю її сповнювали. […] 

Вбогий добром 

Ініго