76. Нема важкої покути, важкого тягаря, важкої праці, які би не здавалися легкими та солодкими тому, хто їх виконує з ревністю, запалом і внутрішньою втіхою.

(Ігнатій )

77. Внутрішня втіха показує і відкриває дорогу, якою ми повинні йти, а також показує те, чого ми повинні уникати.

(Ігнатій )

78. Коли душа немає такої втіхи, то відразу слідує друга лекція. Вона полягає у тому, що наш старий ворог ставить перед нами всі можливі труднощі, аби звести з вибраної дороги.

(Ігнатій )

79. ... не відчуваємо ніякої побожності ані в молитві, ані в контемпляції, жодного внутрішнього смаку чи задоволення у слуханні чи розмовах на духовні теми. Тоді нам здається, що ми є далеко від нашого Господа і що все, що вчинили і що хотіли би ще вчинити, не має жодного значення.

(Ігнатій )

80. Спустошення є протилежністю втіхи так, як війна є протилежністю миру, сум – протилежністю духовної радості, надія на низькі речі – протилежністю надії на високі речі, подібно як сухість є протилежністю сліз.

(Ігнатій )

 81. Переживаючи спустошення, треба думати, що Господь вирішив випробувати наші сили, аби побачити, як ми чинитимемо опір різним спонукам та спокусам ворога; позаяк можемо так робити з Божою допомогою, якої завше достатньо, хоч і не відчуваємо цього виразно. Бо й справді, навіть якщо Господь позбавив нас неабиякого запалу, великої любови та всеосяжної ласки, Він все ж завжди дарує нам ласку, якої достатньо для вічного спасіння. 

(Ігнатій )

82. Досвід нас вчить, що там, де ми натрапляємо на більші перешкоди, можна сподіватися більших плодів.

(Ігнатій )

83. Якщо все просувається добре, то існує небезпека, що в служінні Богові могло би бути краще.

(Ігнатій )

84. Слід уникати порівняння між живими і померлими святими.

(Ігнатій )

85. Великою небезпекою є бажати вести всіх до досконалості тою самою дорогою; така людина не розуміє, якими різноманітними є дари Святого Духа.

(Ігнатій )

86. Не треба покладатися на нічий авторитет, особливо людей на високих посадах, хіба що йдеться про добре обдумані справи.