ТРЕТІЙ РОЗДІЛ ЕКОЛОГІЧНА МРІЯ
41. У такій культурній дійсності як Амазонія, де людина тісно з’єднана з природою, буденне життя завжди космічне. Визволити людину з її зневолень означає, без сумніву, піклуватися про природу й захищати її [1] , але ще більше – допомогти людському серцю довірливо відкритися на Бога, який не лише створив усе, що існує, але також дав нам себе самого в Ісусі Христі. Господь, який перший піклується про нас, навчає нас піклуватися про наших братів, сестер і середовище, яке щодня нам дарує. Нам потрібна передовсім така екологія. В Амазонії краще розуміють слова Бенедикта XVI, що «окрім екології природи є екологія, яку можна назвати «людською», і яка, в свою чергу, вимагає «суспільної екології». Це означає, що людство […] повинно завжди усвідомлювати зв’язок між екологією природи, тобто піклуванням про природу, і людською екологією» [2] . Наголос на тому, що «все між собою пов’язано» [3] особливо важливий для Амазонії. 42. Якщо турбота про людину невіддільна від турботи про екосистеми, то це важливо особливо там, де «ліси – не ресурс для використання, а буття чи різні буття, з якими потрібно нав’язувати стосунки» [4] . Мудрість корінних народів Амазонії «надихає на турботу про створіння й пошану для нього, з ясним усвідомленням його обмежень й заборонами надуживань. Зловживання над природою – це знущання над предками, над братами й сестрами, над створінням і над Творцем, ставлячи під заставу майбутнє» [5] . Тубільці, «залишаючись на рідних землях, самі найкраще про них подбають» [6] , якщо їх не зведуть співи сирен і не спокусять пропозиції можновладців. Нищення природи шкодить їм безпосередньо й відчутно, бо, як вони говорять: «Ми є водою, повітрям, землею і життям природи, створеної Богом. І тому просимо припинити нищення й спустошення землі Матері. Земля має кров і спливає кров’ю, міжнародні корпорації перерізали вени нашій землі Матері» [7] .
Мрії, народжені з води
43. В Амазонії вода – цариця, річки й струмочки – вени, і всі форми життя залежать від води: «Там, всередині гарячого літа, коли в нерухомому повітрі затихає останній подув східного вітру, в описі погоди гідрометр заміняє термометр. Життя залежить від болісних перепадів рівня води в великих ріках. Коли вода піднімається, то це завжди вражаюче видовище. Переповнена Амазонка виходить зі свого русла, упродовж кількох днів рівень води піднімається […]. Повінь зупиняє життя. Людина, ув’язнена в ланцюгу потоків, очікує, з рідкісним стоїцизмом, неминучу фатальність – кінець цієї парадоксальної зими високих температур. Спадання води означає прихід літа. Це воскресіння простої діяльності тих, які там намагаються вижити, єдиної форми життя, згідного з природою, яка буйно розвивається, проявляє себе в різний спосіб й унеможливлює будь-які зусилля» [8] . 44. Вода великої Амазонки, яка пригортає й оживляє все довкола, осліплює: «Амазонко столице звуків води, батьку й патріарше, ти - вічна таємниця плідності, до тебе ріки впадають як птахи…» [9] . 45. Амазонка – це хребет, який все гармонізує й об’єднує: «Ріка нас об’єднує, а не розділяє, допомагає співіснувати різним культурам і мовам» [10]. І хоча правда, що на цій території є багато «Амазоній», але її основний стержень – це велика ріка, дочка багатьох річок: «Від найвищих гірських хребтів, де лежать вічні сніги, спливає вода і на древній поверхні каміння прокладає невиразний слід: народилася Амазонка. Вона народжується щомиті. Опускається повільно, як звивисте світло, аби рости із землі. Розсуваючи зелень, знаходить свій шлях і розширюється. Підземні води виходять на поверхню і обнімаються з водами, які спливають із Анд. З лона найбіліших хмар, розшарпаних вітром, спадає небесна вода. Води об’єднуються і ринуть вперед по незліченних дорогах, обмиваючи величезну рівнину […]. Це Велика Амазонія, вся в вологих тропіках, із вражаючими густими хащами, де постійно пульсує, у багатьох місцях ще не займане людиною, життя, яке постало з водних глибин […]. Відколи там поселилась людина, з її водних глибин і з серця лісів виходить великий страх, що це життя помалу підходить до свого кінця» [11] . 46. Народні поети, закохані в її безмежну красу, намагалися висловити почуття, які в них викликає ця ріка, і життя, яке вона породжує своїми припливами, в танцях дельфінів, анаконд, дерев і каное. Але вони також голосять над небезпеками, які їй загрожують. Ці споглядальні й профетичні поети допомагають нам звільнитися від технократичної й споживацької парадигми, яка нищить природу й позбавляє нас справді гідного життя: «Світ страждає, бо стопи перетворили в гуму, ноги – в шкіру, тіло – в одяг, голову – в сталь […]. Світ страждає, бо лопату перетворили в гвинтівку, плуг – у воєнний танк, образ сіяча, який сіє – в робота з вогнеметом, який сіє пустелю. Тільки поезія своїм смиренним голосом зможе врятувати цей світ» [12] .
Крик Амазонії
47. Поезія допомагає виразити болісне почуття, яке сьогодні багато з нас переживає. Неминуча правда полягає в тому, що в актуальній ситуації, при такому ставленні до Амазонії, велике й красиве багатство життя «прямує до свого завершення», хоча багато хто хоче вірити, що нічого поганого не сталося: «Ті, які вважали, що ріка – лише шнурок для забави, помилялися. Ріка – це делікатна вена на обличчі землі. […] Ріка – це шнурок, за який хапаються звірі й дерева. Якщо потягнуть дуже сильно, то ріка може вибухнути. Може вибухнути й забризкати нас водою і кров’ю» [13] . 48. Рівновага планети залежить також і від здоров’я Амазонії. Вона, разом із біомом Конго і Борнео, осліплює різноманітністю лісів, від яких також залежить циклічність дощів, стабільність клімату й велика різноманітність живих організмів. Вона функціонує як великий фільтр вуглекислого газу, який запобігає нагріванню землі. Її земля, в основному, бідна на перегній, і тому ліс «росте на ґрунті, а не з ґрунту» [14] . Вирубаний ліс неможливо нічим замінити, бо залишається територія з малою кількістю поживних речовин, яка перетворюється в пустелю або в територію з убогою рослинністю. Це дуже важлива проблема, бо в амазонських лісах є незліченні засоби, потрібні для лікування різних хвороб. Її риби, фрукти й інші щедрі плоди збагачують людську їжу. Окрім того, в амазонській екосистемі кожний елемент дуже важливий для збереження цілості. Прибережні ґрунти і морська рослинність також потребують підживлення тим, що приносить Амазонка. Крик Амазонії чують усі, бо «завоювання і експлуатація природних багатств […] сьогодні загрожують гостинності середовища: середовище як “засоби” загрожує середовищу як “домові”» [15] . Інтереси кількох потужних синдикатів не можна ставити понад добром Амазонії й усього людства. 49. Не достатньо звертати увагу на збереження найпомітніших видів, яким загрожує вимирання. Дуже важливо усвідомлювати, що « належне функціонування екосистем також потребує наявності грибів, водоростей, червів, комах, рептилій і величезного різноманіття мікроорганізмів. Деякі менш численні види, хоча загалом і непомітні, усе ж відіграють важливу роль у підтримці біологічної рівноваги певного місця » [16] . Але їх легко ігнорують при оцінюванні впливу на середовище економічних проектів видобувної, енергетичної, лісової та інших галузей промисловості, які руйнують і забруднюють. З другого боку, вода, якої в Амазонії багато, є суттєвим елементом для людського життя, але джерел її забруднення щораз більше [17] . 50. Правда, що окрім економічних інтересів місцевих підприємців і політиків існують також «великі глобальні економічні інтереси транснаціональних корпорацій» [18] . І тому «інтернаціоналізація» Амазонії не вирішить проблем [19] , але відповідальність урядів держав стає набагато більшою. Отож, « ми можемо лише схвалювати діяльність міжнародних організацій і об’єднань громадянського суспільства, які привертають увагу громадськості до цих питань і пропонують конструктивне співробітництво, використовуючи законні засоби тиску для забезпечення того, щоби кожен уряд ніс належну і повну відповідальність за збереження навколишнього природного середовища країни і її природних ресурсів, не продаючись сумнівним місцевим чи міжнародним інтересам » [20] . 51. Піклуючись про Амазонію, добре поєднати мудрість предків із сучасними науковими знаннями, але завжди забезпечувати врівноважене управління територією, яке зберігатиме стиль життя й систему цінностей мешканців [21] . Мешканці, особливо корінні народи, повинні отримати відповідну початкову освіту – повну й прозору інформацію про проекти, про їх масштаби, про наслідки й ризики, аби вони могли порівняти цю інформацію зі своїми інтересами й знанням території, і у такий спосіб виразити свою згоду чи незгоду, або запропонувати альтернативу [22] . 52. Наймогутніші ніколи не задовольняються отриманими прибутками, а ресурси економічних потуг збільшуються із розвитком науки й техніки. І тому всі ми повинні активно наполягати, щоб негайно « створили нормативно-правову базу, яка може визначити чіткі межі екосистем і забезпечити їх захист, […] інакше нові потужні структури, засновані на техніко-економічній парадигмі, можуть знищити не тільки нашу політику, а й свободу та справедливість » [23] . Якщо Божий поклик вимагає уважно слухати крик убогих й водночас крик землі [24] , то для нас «волання Амазонії до Творця подібне до волання Божого Люду в Єгипті (див. Вих. 3, 7). Це волання поневолених і знедолених, які просять волі» [25] .
Пророцтво споглядання
53. Дуже часто ми знеболюємо своє сумління, бо « відволікаючі фактори постійно пригнічують усвідомлення того, наскільки обмеженим і швидкоплинним насправді є наш світ » [26] . Якщо дивитимемося поверхово, то може здаватися, що « ситуація не виглядає надто серйозною, і складається враження, що планета може ще довго існувати за наявного до неї ставлення. Таке ігнорування проблем є певною ліцензією на підтримання сучасного способу життя і моделей виробництва та споживання. Це шлях, який для себе обрали люди для задоволення власних саморуйнівних пороків, щоб намагатися не бачити їх, настійливо не визнавати їх, відкладати важливі рішення і робити вигляд, що нічого не трапиться » [27] . 54. Окрім усього сказаного хочу нагадати, що кожний окремий вид має свою власну цінність, але « щороку зникають тисячі видів рослин і тварин, про які ми ніколи більше не дізнаємося, яких ніколи не побачать наші діти, тому що вони були втрачені назавжди. Переважна більшість видів опиняється на межі вимирання з причин, пов’язаних з діяльністю людини. З нашої вини тисячі видів більше не віддаватимуть хвалу Богу самим своїм існуванням і не зможуть передати нам свої повідомлення. Ми не маємо на це права » [28] . 55. Від корінних народів Амазонії можемо навчитися споглядати її, а не лише аналізувати, аби розпізнати цю цінну таємницю, яка нас перевищує. Можемо її любити, а не лише використовувати, аби любов пробуджувала глибоке й щире зацікавлення. Що більше, можемо відчути внутрішню єдність з нею, а не лише її захищати, і тоді Амазонія стане нам як мати. Бо « розглядаємо світ не ззовні, а зсередини, свідомі зв’язків, якими Отець об’єднав нас з усіма створіннями » [29] . 56. Давайте пробудимо естетичний і споглядальний смаки, які Бог в нас вложив, і які часом в нас атрофовані. Пам’ятаймо, що « якщо хтось не навчився зупинятися і бачити та цінувати красиве, то не слід дивуватися, що для такої людини все перетворюється на речі, які можна використовувати чи навіть зловживати ними без жодних докорів сумління » [30] . З другого боку, якщо відчуємо єдність із лісами, то наш голос легко з’єднається з їхніми голосами і перетвориться у молитву: «Спочиваючи в тіні старого евкаліпта, з молитвою світла занурюємося в вічну листву» [31] . Таке внутрішнє навернення викличе в нас сльози за Амазонію і волання разом із нею до Господа. 57. Ісус сказав: «Хіба п'ять горобців не продаються за два шаги? А ні один з них не забутий у Бога» (Лк. 12, 6). Бог Отець, який створив все у всесвіті з безмежної любові, кличе нас бути його знаряддями, аби волання Амазонії почули. Якщо ми відповімо на цей зворушливий крик, то може виявитися, що небесний Отець не забув створіння Амазонії. Сам Ісус вимагає цього від нас, християн, «тому що Воскреслий таємничо обіймає і спрямовує їх до повноти, що стане їх кінцевим призначенням. Ті самі квіти в полі і птахи, якими насолоджувалось і милувалось людське око, тепер будуть сповнені Його сяючою присутністю » [32] . І тому ми, віруючі, знаходимо в Амазонії теологічне місце, простір, у якому сам Бог об’являється і кличе своїх дітей.
Екологічна освіта й навики
59. В дійсності, « що порожніше серце людини, то більше вона потребує купувати речі, володіти ними та споживати. Стає майже неможливим приймати обмеження, які встановлює дійсність. […] Тож наше занепокоєння не може обмежуватися виключно загрозою екстремальних кліматичних явищ та природних катастроф, а повинно також поширюватися на катастрофи, які випливають із соціальних криз, оскільки одержимість споживацьким стилем життя, особливо з боку небагатьох вибраних, може призвести лише до насильства та взаємознищення » [33] . Це веде до наступної мрії, якою хочу поділитися більш безпосередньо з пастирями і вірними Католицької Церкви. [1] Див. Бенедикт XVI, Енцикліка Caritas in veritate (29 червня 2009), 51: AAS 101 (2009), 687: « Природа, особливо в наші часи, є настільки інтегрованою у суспільні та культурні динаміки, що не є вже майже незалежною змінною. Запустілі землі та вичерпування продуктивності деяких рільничих угідь - також наслідок збіднення населення, що там мешкає, та його відсталості ». [2] Послання на Міжнародний День Миру 2007 , 8: Insegnamenti 2/2 (2006), 776. [3] Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), 16, 91, 117, 138, 240: AAS 107 (2015), 854, 884, 894, 903, 941. [4] Documento Bolivia: informe país. Consulta presinodal (2019), 36; див. Instrumentum laboris, 23. [5] Instrumentum laboris , 26. [6] Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), 146: AAS 107 (2015), 906. [7] Документ із пропозиціями для Синоду єпархії Сан-Хосе дель Гуавіаре та Архідієцезії Вільявіченсіо і Гранади - Colombia ; див. Instrumentum laboris, 17. [8] Euclides da Cunha, Los Sertones (Os Sertões), Buenos Aires 1946, 65-66. [9] Pablo Neruda, «Amazonas», в Canto General (1938), I, IV. [10] REPAM, Doc. Eje de Fronteras. Preparación para el Sínodo de la Amazonia, Tabatinga - Brasil (13 лютого 2019), 3; cf. Instrumentum laboris, 8. [11] Amadeu Thiago de Mello, Amazonas, patria da agua. Traducción al español de Jorge Timossi, en http://letras-uruguay.espaciolatino.com/aaa/mello_thiago/amazonas_patria_da_agua.htm [12] Vinicius de Moraes, Para vivir un gran amor, Buenos Aires 2013, 166. [13] Juan Carlos Galeano, «Los que creyeron», в Amazonia y otros poemas, ed. Universidad Externado de Colombia, Bogotá 2011, 44. [14] Harald Sioli, A Amazônia, Petrópolis 1985, 60. [15] Св. Йоан Павло II, Промова до учасників Міжнародного Конгресу про “Довколишнє середовище і здоров’я” (24 березня 1997), 2: L’Osservatore Romano, іспанською 11 квітня 1997, ст. 7. [16] Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), 34: AAS 107 (2015), 860. [17] Див. Там само, 28-31: AAS 107 (2015), 858-859. [18] Там само , 38: AAS 107 (2015), 862. [19] Див. V Генеральна Конференція Єпископів Латинської Америки і Карибів , Documento de Aparecida (29 червня 2007), 86. [20] Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), 38: AAS 107 (2015), 862. [21] Див. Там само, 144, 187: AAS 107 (2015), 905-906, 921. [22] Див. Там само, 183: AAS 107 (2015), 920. [23] Там само , 53: AAS 107 (2015), 868. [24] Див. Там само, 49: AAS 107 (2015), 866. [25] Підготовчий Документ для Спеціальної Асамблеї Синоду Єпископів Панамазонії , 8. [26] Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), 56: AAS 107 (2015), 869. [27] Там само , 59: AAS 107 (2015), 870. [28] Там само , 33: AAS 107 (2015), 860. [29] Там само , 220: AAS 107 (2015), 934. [30] Там само , 215: AAS 107 (2015), 932. [31] Sui Yun, Cantos para el mendigo y el rey, Wiesbaden 2000. [32] Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), 100: AAS 107 (2015), 887. | |